47. Австралія

1. Австралійський союз займає площу 7 692 024 кв. км (6 в світі) і у 2009 р. мала 21, 6 млн. чол. населення. Державними святами є День Австралії 26 січня – у 1788 р. у Сіднейській бухті висадилася частина команди так званого 1 флоту Великої Британії; День АНЗАК 25 квітня – встановлене в честь об’єднаного австрало-новозеландського корпусу, що цього дня 1915 р. висадився на півострові Галіполі в Туреччині; День народження англійського монарха – 2 субота червня (не відзначається у Західній Австралії). Під управлінням Австралії перебувають 7 «зовнішніх територій» - острів Норфолк, острови Коралового моря у Тихому океані, острови Аш мор і о. Картьє, острови Херл і Макдональд, Кокосові острови в Індійському океані, а також Австралійська територія Антарктики.

В 1642 р. Абель Тасман відкрив Тасманію. Освоєння ж Австралії розпочалося з експедиції Джеймса Кука, який у 1770 р. причаливши до Сіднейської бухти оголосив Новий Південний Уельс володінням Британії. За Новим Південним Уельсом утворилися нові колонії – Тасманія, Західна Австралія, Вікторія, Південна Австралія. У 1900 р. британський парламент схвалив текст конституції єдиної держави Австралійського Союзу, що почав існувати як домініон з 1 січня 1901 р. До 1927 р. була збудована нова столиця федерації – Канберра. За Вестмінстерським статутом 1931 р. домініон набув фактично повної незалежності. 1948 р. схвалений закон про австралійське громадянство, 1953 р. був утверджений національний прапор, 1984 р. – національний гімн. 1986 р. парламент схвалив рішення, за яким британські закони не поширюються на Австралію, а Таємна рада втратила функції апеляційної інстанції. На початку 1990-х рр. лейбористи висунули ідею перетворення країни в республіку, але на референдумі 1999 р. вона не отримала підтримки.

З півночі Австралія омивається мілководними Тіморським і Арафурським морями, на заході й півдні Індійським океаном. На схід від континенту знаходяться мілководні Коралове і Тасманове моря. Вздовж північно-східного узбережжя тягнеться Великий бар’єрний риф. Тасманія відділена від континенту Басовою протокою шириною понад 200 км.

Австралія самий низький і плоский (100 – 500 м) і самий засушливий континент. Являє собою плато, вгнуте всередині. Широкі рівнини займають 95%. На Заході розташовані найбільші пустелі: Велика піщана пустеля, пустеля Гібсона, Велика пустеля Вікторія. Найбільш засушливий регіон – Центральна низовина. На Заході є декілька напів зруйнованих гірських систем висотою до 1500 м. Ближче до центру знаходиться найбільш в світі кам’яний моноліт Улуру діаметром 8 км і висотою 335 м. Горами фактично є лише розташовані на півдні Великого вододільного хребта Австралійські Альпи. Тут у Снігових горах знаходиться найвища точка країни – гора Костюшко (2228 м).

60% території займають безстічні області. Найбільша водна система Мюррей (2520 км) – Дарлінг (бл. 2000 км). Остання в засушливі роки губиться в пісках не досягаючи Мюррею. На півдні Центральної низовини як залишки висохлого моря збереглися безстічні солоні озера, повністю заповнені водою лише під час дощів: Ейр (9500 кв. км), Торренс (5900 кв. км) та ін. Поширені також і озера вулканічного походження та прибережні озера. На о. Тасманія є льодовикові озера. Контингент багатий підземними водами. Ліси займають 21% території. 81% з них припадає на евкаліпти, 10% - на акації. Евкаліптів більше 500 видів висотою від 10 до 100 м, акацій більше 600 видів. На Тасманії є букові ліси.

Запаси корисних копалин Австралії мають світове значення. В країні зосереджено 90% світових запасів танталу, 34% - нікелю, 29% - урану, 23% - свинцю, 18% - цинку. Австралія входить в першу шістку за запасами бокситів, кам’яного вугілля (6%), бурого вугілля (20%), кобальту, міді (7%), промислових (15%) і коштовних алмазів, золота, срібла (11%), залізної руди (10%), марганцевої руди (7%).

40% території Австралії розташовано північніше південного тропіку Козерога у тропічній і субтропічній зонах з двома сезонами – дощовим (листопад-травень) і сухим (липень-жовтень). У прибережній частині цієї зони випадає 1000 – 2000 мм опадів. Але на 50% території країни випадає менше 300 мм. Часті посухи, що можуть тривати від 3 до 6 років підряд. У зонах центральних пустель клімат різкоконтинентальний від 40-50 вдень до -4-5 вночі.

Густота населення – бл. 2,6 чол. на кв. км. До 90% населення сконцентровано у містах і населених пунктах міського типу, понад 60% у 5 містах-міліонерах. Основна частина населення – нащадки переселенців з Англії і Ірландії та з континентальної, переважно Південної, Європи. Вони складають 90% населення країни. Впродовж останніх трьох десятиліть зростає азійська імміграція (в’єтнамці, китайці, філіппінці та ін.) Зараз вони складають бл. 7% населення. Доля європейської імміграції впала до 40%. Число аборигенів складає понад 420 тис. (2,1%). Сформувався австралійський варіант англійської мови. Широко використовуються також італійська, грецька, китайська. Середня тривалість життя – одна з найвищих в світі: 77,1 роки у чоловіків та 82,3 роки у жінок. Вік виходу на пенсію – для чоловіків 65 років, для жінок 60 років.

Переважають християни – 68%. Серед них католиків 26,6%, послідовників Англіканської церкви – 20,7%, Об’єднаної церкви – 6,7%, пресвітеріан і реформаторів – 3,8%. Прихильників індуїзму 1,9%, ісламу – 1,5%.

2. Австралія одночасно і конституційна монархія і федерація, заснована на поєднанні британської і американської державної організації. Поправки до конституції 1900 р. приймаються лише на загальнонаціональних референдумах, мають бути схвалені 4 з 6 штатів та обома палатами федерального парламенту.

Адміністративно країна поділяється на 6 штатів: Новий Південний Уельс (6,7 млн.), Вікторія (5 млн.), Квінсленд (3,8 млн.), Західна Австралія (2 млн), Південна Австралія (1,6 млн.), Тасманія (500 тис.), а також дві території – Австралійська столична територія (330 тис.) і Північна територія (200 тис.).

Главою держави формально є англійська королева – королева Австралії і глава Співдружності. На федеральному рівні її представляє генерал-губернатор, у кожному штаті – губернатор. Генерал-губернатор призначається королевою за рекомендацією прем’єр-міністра терміном на 5 років.

Законодавча влада належить федеральному парламенту. За неучасть у виборах – штраф. Парламент складається з сенату і палати представників. В сенаті – 76 сенаторів (по 12 від кожного штату і по 2 від території), що обираються на 6 років. Половина сенаторів переобирається через кожні три роки, одночасно з виборами до Палати представників. В останній – 148 депутатів, що обираються кожні три роки за преференційно-пропорційною системою. Число депутатів залежить від числа виборців у кожному штаті, але за кожним штатом закріплено не менше 5 місць. Північна територія має у ПП одного представника, Австралійська столична територія трьох.

Останні парламентські вибори відбулися у листопаді 2007 р. Ліберально-національна коаліція, очолювана прем’єр-міністром Джоном Говардом, що 11 років перебувала при владі, отримала 47% голосів виборців, а Трудова (лейбористська), очолювана Кевін Рудд – 53%. Важливу роль в перемозі останньої відіграла обіцянка вивести війська з Іраку та ратифікувати Кіотський протокол.

Географічне розташування Австралії на околиці велетенської Азії ставило під сумнів її виживання в якості форпоста “білої цивілізації”. До Другої світової війни країна в економічному й військово-політичному відношеннях була тісно пов’язана з Великою Британією, але після капітуляції Франції перед гітлерівською Німеччиною наприкінці червня 1940 р. Лондон попередив уряди Австралії й Нової Зеландії, що вони повинні шукати захисту у США. Із захопленням японцями в лютому 1942 р. головної британської військово-морської бази в Сінгапурі Австралія опинилася безборонною перед ворогом. Лише прибуття верховного командувача союзними військами в південно-західній частині Тихого океану амер. генерала Дугласа Макартура й контингенту військ США, чий штаб розташувався в Мельбурні, заспокоїли громадськість. 

21 січня 1944 р. була укладена Австрало-новозеландська угода, що передбачала обмін інформацією та фактами, які викликали обопільну зацікавленість, а також створення постійного секретаріату для співпраці у вирішенні проблем повоєнного устрою в АТР. Обидві країни тоді задекларували намір заснувати спеціальну міжн. організацію для безпеки Тихого океану й запросили зацікавлені країни приєднатися до угоди. Однак провідні держави антигітлерівської коаліції розцінили тоді цю угоду як внутрішньополітичний аспект життя Британської імперії й не надали їй великого значення. Тому справжнім початком самостійної австрало-новозеландської дипломатії стала угода від 6 лютого 1947 р. про створення Південно-тихоокеанської комісії для сприяння соціально-економічному розвиткові народів Океанії. Тоді її підписали також представники Великої Британії, Нідерландів, США і Франції. З часом Лондон і Амстердам вийшли з комісії, котра поповнилася представниками 22-х нових незалежних держав і несамоврядних територій, перетворившись у Тихоокеанське співтовариство.

Післявоєнний економічний бум спричинив нестачу робочої сили в Австралії й пом’якшення імміграційного законодавства. Головну роль у тогочасному й сьогоднішньому політичному житті країни відіграють три партії: Австралійська лейбористська партія (заснована у 1891 р., лідер – Кім Бізлі), Національна партія (створена у 1916 р., керівник – Джон Андерсон) і Ліберальна партія Австралії (заснована у 1944 р., лідер – Джон Говард, нині - правляча). Останнім часом у якості “третьої сили” у змаганні між Лейбористською та коаліцією Національної й Ліберальної партій виступає створена в 1977 р. на базі лівого крила лібералів Австралійська демократична партія (лідер – Мег Ліс).

Сполучені Штати з великим небажанням пішли на розширення своїх зобов’язань у південній частині Тихого океану, погодившись на паралельне з мирним договором із Японією створення військово-політичного блоку ANZUS (Australia, New Zealand, United States) у вересні 1951 р. У свою чергу, Австралія стала однією з небагатьох країн, які суттєво підтримали США в Корейській війні (4,5-тис.ний контингент), а на початку 60-х рр. ХХ ст. після заснування Малайзії Канберра підтримала Велику Британію у конфронтації з Індонезією. Побоювання експорту комуністичної революції Пекіном спричинило активну участь Австралії у підготовці Організації договору Південно-Східної Азії (вересень 1954 – червень 1977 рр., South-East Asia Treaty Organisation) за участю США, Великої Британії, Франції, Нової Зеландії, Таїланду, Філіппін і Пакистану.

Австралійський уряд прагнув довести Вашінгтону, що на нього можна покластися у вирішенні міжн. проблем, і взяв участь у В’єтнамській війні. Але відрядження на неї новобранців викликало суперечливу реакцію всередині країни й спричинило перемогу на парламентських виборах у грудні 1972 р. Лейбористської партії. Новий прем’єр-міністр Едуард Гоу Уїтлем обіцяв краще ставлення до аборигенів, надання державної незалежності Папуа-Новій Гвінеї, дипломатичне визнання КНР, припинення військово-фінансової допомоги сайгонському режиму та проамериканському урядові Камбоджі й боротьбу з расизмом усередині Співдружності, а також жорсткіший урядовий контроль над оброблювальною промисловістю. У перші два роки перебування при владі лейбористський уряд поставив собі за мету забезпечити скорочення розриву в соціальних стандартах між корінними австралійцями та іммігрантами, зокрема, щодо отримання вищої освіти та застрахованої служби охорони здоров’я. Але розширення соціальних програм спричинило зростання інфляції, загострене світовою енергетичною кризою 1974 р. Коли лідер опозиційної Ліберальної партії Джон Малькольм Фрейзер зібрав у листопаді 1975 р. достатньо голосів, щоб загальмувати прийняття бюджету, генерал-губернатор Джон Керр, який представляв королеву Єлизавету ІІ (з 6 лютого 1952 р.) і мав лише теоретичні повноваження, вирішив ними скористатися й відправив Уітлема у відставку з посади прем’єр-міністра. За урядування Д.М.Фрейзера (1975-1983 рр.) австралійське суспільство стало поляризованішим, один австралієць із 6-ти в той час жив у бідності чи майже біля межі бідності. Безплатна медична допомога надавалася лише біднякам, які були визнані такими після перевірки їхньої спроможності, чи пенсіонерам за старістю. Але на міжнародній арені уряд Д.М.Фрезера продовжував курс лейбористів, приступивши до втілення доктрини “Австралія – середня держава”, що передбачала першочергове забезпечення національних інтересів. У березні 1983 р. ліберально-національна коаліція зазнала поразки на загальних виборах, і лейбористи повернулися до влади (до березня 1996 р.). Перебування їхнього лідера Роберта Джеймса Лі Хоука на посаді прем’єр-міністра позначилося примиренням між діловими колами та профспілками, федеральний уряд відігравав роль третейського судді. Експансивний характер і впевненість у відстоюванні спільних для австралійців цінностей (національна система охорони здоров’я, залучення іноземних інвестицій, боротьба з корупцією та ін.) зробили Р.Хоука на якийсь час найпопулярнішим прем’єр-міністром в історії Австралії. 

Лейбористи сповідували філософію ринкової економіки, послаблення державного протекціонізму стосовно національної промисловості та збільшення процентних ставок і утримання грошових надходжень під своїм контролем. Економічні труднощі початку 90-х рр. ХХ ст. спричинили зміну лідера правлячої партії, яким став Поль Кітінг, що з мінімальною перевагою забезпечив перемогу своєї партії в березні 1993 р.

На початку ХХІ ст. Австралія являє собою країну зі складною космополітичною культурою, де збереглася расова упередженість щодо азійських іммігрантів. За показниками кінця 90-х рр. ХХ ст. країна посідала 13-е місце серед учасників Організації економічної співпраці та розвитку (створена у грудні 1960 р. і об’єднує 28 економічно розвинених держав та ЄС у якості особливого члена). Хоча рівень інфляції за споживчими цінами знизився до 1,8 %, безробіття складало 756 тис. чол. на 19,5 млн. чол. населення, а зовнішній борг збільшився до 222 млрд. австралійських доларів.

Таким чином, для сучасної Австралії характерна парадоксальна ситуація: з одного боку країна відноситься до найрозвиненіших в економічному відношенні з ВВП на душу населення у $ 22200 і середньою тривалістю життя населення 79,75 років, а з іншого – зберегла деякі ознаки країн, що розвиваються: сировинні продукти (кам’яне вугілля, глинозем, залізна руда, цинк, мідь, нікель, алмази та ін.) складають головну статтю її експорту, продукція обробної промисловості не витримує конкуренції з відповідними товарами з ЄС, США і Японії, а в найголовніших галузях панує іноземний капітал. Щоправда, останніми роками в Австралії структурна перебудова економіки з орієнтацією на виробництво складнішої техніки і стабільними 4-відсотковими темпами приросту.