4. Італійська республіка

1. S= країни складає 301,2 км², населення 59 млн. чол. Державним святом є 2 червня (з 1946 р.). Країна розташована на Апеннінському півострові. Омивається водами Адріатичного моря – на сході, Лігурійського – на північному заході, Тірренського – на заході. Берегова лінія слабо порізана, майже всі порти (виключення Неаполь, Тарент) розташовані в штучних гаванях. Берегова лінія постійно знижується: Піза колись була портом, тепер розташована за 10 км від моря. З заходу до Італії примикають острови Сардинія і Сицилія. Італія має три значних затоки: Генуезька, Венеційська і Тарентська. Гори і підвищення займають майже 77% території. На півночі Італія обрамлена Альпами з вершинами висотою понад 4 тис м. З півночі на південь тягнуться Апенніни з найвищою точкою – 2914 м. Декілька річок мають довжину понад 300 км, в т.ч. По і Тибр. S= басейну ПО дорівнює ¼ частині території країни. Ця річка несе з гір велику кількість камінців, що осідають в її гирлі. Як наслідок, рівень води тут вище за рівень суші й тому збудовані дамби. Для Калабрії і Сицилії характерні річки, русла яких пересихають, - фріумери. Найбільшими рівнинами країни є Паданська, Латинська і Кампанська. Зустрічаються різні типи ґрунтів, най родючішими з яких є червонозелені середземноморські, сприятливих для вирощування фруктових дерев і винограду. Ліси займають 23% території. На півночі ростуть широколистяні, а на півдні – субтропічні ліси. У морях є багато риби – кефаль, тріска, сардини та ін., в також молюсків. На корисні копалини Італія відносно небагата. Але є крупні родовища кіноварі (ртуть) та значні запаси будівельних каменів – мармуру, граніту, азбесту. Італія має запаси сурми, калійних солей, сірки. Є родовища природного газу, але газ невисокої якості – розчинений у воді. Родовища бокситів в Апулії вже вичерпані. У 1982 р. припинився видобуток залізної руди на о. Ельба. Клімат на більшій частині країни субтропічний. На Сицилії зимою дує сірокко – вітер з Африки, який приносить спеку і червонувату пиляку.

Густота населення в Італії бл. 200 осіб на км². За індексом старіння Італія займає перше місце в Європі. Це стало причиною підвищення у 1990-х рр. пенсійного порогу до 65 років з 60 для чоловіків і 55 для жінок. Тривалість життя в країні складає понад 79 років. У містах проживає понад 60% населення. Для Півночі характерна щільна мережа малих міст населенням 10–30 тис., для Півдня – міст-сіл. Процес урбанізації продовжується, що призводить до злиття окремих міст, наприклад Турін – Мілан – Бергамо. Понад 95% населення – це італійці. На півночі компактно проживають німці, французи і словенці, на півдні є етнічні громади албанців і греків. Окремою нацією вважають себе сардинці – 1,5 млн. Проживає також 500 тис. фріулів. До 1970-х рр. еміграція з Італії перевищувала імміграцію. Понад 20 млн. італійців виїхало до США, Аргентини, Бразилії, Австралії. На початку ХХІ ст. склалися громади (від 50 до 200 тис.) марокканців, філіппінців, албанців, сербів і чорногорців, тунісців, китайців. Внутрішня міграція скеровується з півдня на північ. Абсолютна більшість італійців – католики.

2. Італія – парламентська республіка. Діє Конституція 1947 р. Країна поділяється на райони (20), провінції (94) і комуни. Прийнято розділяти економічні райони Півночі, Центру і Півдня.

Вищим органом законодавчої влади є двопалатний парламент. Палата депутатів обирається громадянами від 18 рр. терміном на 5 рр., сенат – громадянами від 25 рр. терміном на 6 рр. У 1993 р. пропорційна система виборів була замінена змішаною з перевагою мажоритарної. Палата депутатів на ¾ формується на мажоритарній основі, інші – на пропорційній з врахуванням виборчого порогу – 4%. Сенат формується на основі також співвідношення, але пропорційна квота орієнтується нам показники партії в районі. Деяка частина сенату за особливі заслуги перед країною може бути призначена пожиттєво.

Главою держави є президент. Згідно з законом він не може бути молодше 50 років. Він обирається колегією виборників, яка складається з членів обох палат і 58 представників від районів, терміном на 7 рр. Для його обрання необхідно кваліфікована більшість – 2/3. Але після третього не результативного голосування достатньо простої більшості. Президент має право розпуску парламенту, але не пізніше, ніж за 6 місяців до завершення терміну його повноважень.

За результатами виборів президент призначає прем’єр-міністра, який формує склад уряду і представляє його на затвердження спочатку президенту, потім парламенту. Уряд відповідальний перед парламентом. Проурядові коаліції, як правило, не стійкі, тому нинішній уряд С. Берлусконі є 61-м за повоєнний період.

Вищим органом судової влади є Конституційний суд. Він складається з 15 суддів, третина з яких делегується президентом, третина обирається парламентом, третина – звичайним і адміністративним Верховними судами.

З 1990-х рр. йде процес передачі частини управлінських функцій з центру на місця: впроваджена система прямих виборів мерів міст з населенням 15 тис., мажоритарна система виборів в місцеві законодавчі органи – джунти. Райони отримали право вносити зміни у свої статути без обов’язкового схвалення їх центром. З’явилася і нова структура – наради, що являють собою органи постійної взаємодії центральної адміністрації з регіональними і місцевими владами на консультативній основі. Втім такі зміни не можна назвати впровадженням федералізму, оскільки верхня палата не є палатою регіональних автономій.

Партійна система на початку 1990-х рр. зазнала глибокої трансформації. Тоді система «недосконалої двопартійності» канула в лету. ІКП перетворилася в Демократичну партію лівих сил, а ХДП внаслідок корупційних скандалів розкололася і зійшла з історичної арени. На початку ХХІ ст. в країні нараховувалося 16 партій, що об’єднувалися в дві коаліції. Лівоцентристська «Оливкове дерево» об’єднувала ДПЛС, об’єднання Маргаритка, ІКП. Її лідером є Р. Проді. Правоцентристська «Дім свободи» включала «Вперед Італія», Північну Лігу, Національний альянс і об’єднання Біла квіточка. Її лідером є С. Берлусконі.

Італійські профспілки продовжують залишатися достатньо добре організованими. Загальна Італійська конфедерація праці (5,3 млн.) представляє інтереси «синіх комірців». Італійська конференція профспілок трудящих (4,3 млн.), традиційно зв’язана з християнськими демократами, представляє інтереси «білих комірців» і має розгалужену мережу на Півдні. Італійський союз праці (1,8 млн.) захищає інтереси менеджерів середньої ланки.

Внутрішня політика характеризується поступовим переходом від 1-ї до 2-ї республіки. Це проявилося і зміні виборчого законодавства, і в розширенні самоуправління і в тенденції до розширення повноважень президента. Слабким місцем внутрішньої політики залишається збереження традицій регіонального партикуляризму і особливо глибоких соціокультурних відмінностей між Північчю і Півднем.

Зовнішня політика країни базується на принципах европеїзму і атлантизму. Сильні позиції лівих сил завжди змушували італійські уряди загравати з соціалістичними країнами, особливо з СРСР. І зараз Італія залишається одним з основних західноєвропейських партнерів Росії. Збройні сили Італії нараховують понад 170 тис. чол. На оборону витрачається 1,6% ВВП.

3. Доля Італії у світовому ВВП складає 3%. Довгий час після війни Італія за темпами економічного зростання поступалася лише Японії, ФРН і Південній Кореї. У 1990 – на початку ХХІ ст. темпи економічного зростання були нижчими, ніж у ЄС – 1,9% проти 2,4%. Істотним недоліком економіки є відставання Півдня від Півночі. Виробництво на душу населення на Півдні складає 60% від показника Півночі. Рівень безробіття на Півдні у три рази вищий, ніж на Півночі. Італія входить у провідну європейську четвірку виробників сталі і феросплавів, електроенергії, цементу. Країна є одним з лідерів автомобілебудування (1 млн.). Сильні позиції країна займає у виробництві електропобутових товарів, машин і обладнання для обробки пластмас, належить до світових лідерів з експорту продукції легкої, текстильної і харчової промисловості. За випуском взуття (400 млн. пар) країна поступається лише США. 78% електроенергії виробляється на ТЕЦ. У країні мало власних ТНК; основне виробництво зосереджене на малих і середніх підприємствах. Серед 500 найкрупніших світових ТНК італійських 8, в т. ч. «Фіат», харчосмакова «Едісон». Дрібні і середні підприємства складають основу промислових округів (кластерів) на Півночі і на Півдні. Багато кластерів експортноорієнтовані – надсилають на експорт від 1/3 до 2/3 продукції. Характерний процес оновлення і диверсифікації продукції – динаміка його майже в 2 рази вища, ніж у ЄС.

У с/г Італія є одним з лідерів з випуску «середземноморських» видів продукції – оливкової олії, вина, субтропічних овочів і фруктів. Зернове господарство розвинене слабо Загальний збір – понад 20 млн., пшениці – 7-8 млн. т.). На Паданській долині вирощують одні з найвищих врожаїв рису в світі. Технологічне забезпечення характерне для Півночі; спостерігається ерозія ґрунтів.

Італія має розвинені залізничну мережу (бл. 20 тис. км) і систему автошляхів (670 тис. км). Країна має 470 суден. В країні все ще значну роль відіграє роздрібна торгівля. Домінують підприємства «сімейного» чи індивідуального типу, які спеціалізуються на продажу окремих видів товарів. Італія входить в п’ятірку провідних туристичних країн світу. Уряди роблять спроби поглибити приватизацію, провести пенсійну реформу, податкову, реформувати банківську і страхову справу. Фондові біржі розвинені недостатньо. Сукупна капіталізація бірж в Мілані, Римі, Турині, Генуї еквівалентна 70%, тоді як на Лондонській біржі – 150% ВВП. Разом з тим, більше 70% італійців є власниками житла. Основні торгові партнери: ЄС – 52,5 експорт і 56 імпорт, США – 10 і 5. Жваві торгові зв’язки існують з КНР, РФ, країнами Перської затоки.