15. Албанія і косово

Географічне розташування - держава знаходиться на півдні Європи, в південно- західній частині Балканського півострова на побережжі Адріатичного і Іонічного морів. На південному сході і півдні межує з Грецією (довжина загального кордону - 282 км), на сході - з Македонією (151 км), на півночі і північному заході - з Сербією і Чорногорією (287 км). Омивається водами Адріатичного та Іонічного морів (берегова лінія - 362 км). Протока Отранто, завширшки 75 км, відділяє Албанію від Італії.

S= території - 28,7 тис. кв. км. Кількість населення - 3,142 млн. осіб ( 2006 р).

Столиця - Тирана - 388 тис. мешканців(2005 р.) АТУ - 12 префектур, 36 округів (реті), 309 комун, 65 муніципалітетів.

Інші великі міста: Дуррес (112,3 тис. мешканців), Ельбасан (101,7 тис.), Шкодер (91,3 тис.).

Державна мова - албанська. Грошова одиниця - лек = 100 кіндаркам.

Державне свято - 28 листопада - День прапора(1912 р.) В 1912 р. проголошена незалежність Албанії.

Членство у міжн. організаціях - ООН, ОБСЄ (з червня 1991 року), ОІК (з грудня 1992 року), РЄ (1995 ), Організація Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС), СОТ, МБРР, МВФ, МФЧХіЧП, ФАО, ВООЗ.

Демографія За прогнозами ООН на 2025 рік чисельність населення становитиме 3820 тис. осіб, а у 2050 році - 4322 тис.і.

Місця проживання етнічних албанців Албанці живуть і в інших країнах, також на островах Егейського моря. Велика албанська діаспора знаходиться в Італії. Великі албанські громади є в центральній Греції (включаючи Афіни), на п-ові Пелопоннес на півдні Апеннінського п-ова і в західній Сицилії, а невеликі громади - у США, Туреччині, Єгипті, в Україні.

Мова Албанська мова належить до індоєвропейської родини мов. Вона використовує латинський алфавіт, але не має відношення до жодної з великих європейських лінгвістичних груп.

Релігія У 1967 р. кількість католиків скоротилася до 7% і становила приблизно 130 тис. осіб, але в 1994 р. вона сягнула 485 тис. Мусульмани розділилися на консервативних сунітів, що дотримувалися традиційного ісламу, і більш поміркованих бекташів, схильних до пантеїстичних поглядів, їх налічувалося приблизно 120 тис. Світовий центр дервишського ордена бекташів знаходився в Албанії, його вплив найбільше відчувався у районах навколо Берата й Ельбасана, а також на півдні країни. У 1967 р. албанський уряд закрив решту мечетей і церков, але у 1990 дозволив відкрити деякі з них. З початку 1990-х років релігійне життя в Албанії почало активно відроджуватися.

Географічне розташування Республіка Албанія, держава у Південній Європі, розташована на заході Балканського півострова. Межує з Македонією, Сербією та Грецією. Омивається Адріатичним морем.

Рельєф Албанія - за винятком болотистих і алювіальних прибережних рівнин - гірська країна. Гори простягаються з північного заходу на південний схід. На її території виділяють чотири фізико-географічних райони, три з них пов'язані з горами.

На сході, на кордоні з Югославією, у межах хребта Кораби знаходиться найвища точка країни гора Корабит (2764 м). Увесь цей район знаходиться у басейні ріки Дрін. На південь від плато Мирдита гори знижуються і набувають більш згладженої платоподібної форми. Поверхня буяє улоговинами, що, немов перлини, нанизані уздовж вузьких долин великих рік. У кожній більш-менш значній за розмірами улоговині розвинуте с/г. Найбільша з них зайнята Охридським озером, в інших знаходяться великі міста - Корча, Пешкопія і Берат. На південь від Влери гори підступають до самого берега моря. Тут знову переважають виходи вапняків і розчленовані форми рельєфу, землі використовуються тільки як пасовища для овець і кіз. На крайньому півдні, в околицях Саранда, розвинута неширока прибережна рівнина.

Клімат Типові для середземноморських країн тривале жарке і сухе літо і м'яка досить волога зима характерні для прибережних рівнин Албанії. Однак у внутрішніх гірських районах умови змінюються, особливо на півночі, де зими суворі, із сильними снігопадами, а влітку, хоча в основному і тримається суха погода, нерідко проходять зливи руйнівної сили. У літні місяці відчувається нестача вологи.

Рослинність і ґрунти У гірських районах Албанії геологічні умови несприятливі для формування родючих ґрунтів. На серпентинах утворюються малопотужні і малородючі ґрунти, а на вапняках ґрунтовий покрив часто взагалі відсутній. Невисокі пагорби, що облямовують прибережну рівнину, вкриті переважно заростями ксерофітних чагарників - маквисів. Вони поступово змінюються листяними лісами з перевагою дуба в середньому ярусі гір. Інтенсивна ерозія ґрунтів і випас худоби (особливо кіз) несприятливо позначаються на лісовідтворенні. Верхній ярус гір більш залісений, склад деревостану багато в чому залежить від характеру гірських порід: хвойні породи ростуть в основному на виходах серпентинів, а бук - на виходах вапняків. На вершинах гір і на найбільш малопотужних ґрунтах розвинутий тільки розріджений покрив дернових трав.

Фауна В Албанії збереглося багато диких тварин, але їх популяція сконцентрована у тих місцях плато і гір, де є достатні запаси поверхневих вод. Вовк, дикий кабан і олень, що раніше зустрічалися по всій країні, нині відтиснуті у більш важкодоступні райони.

Державний лад Албанія - парламентська республіка. Діє конституція схвалена на референдумі 22 листопада 1998 р. Набрала чинності 28 листопада 1998 р. з наступними змінами від 13 січня 2007 р. і 21 квітня 2008 р.

Главою держави є президент, який з квітня 1991 р. обирається Народними зборами на п'ятирічний термін шляхом таємного голосування більшістю в три п'ятих голосів. Повторне обрання на черговий термін допускається один раз. Нинішній Президент Албанії - Бамір ТОПІ. Обраний на посаду глави держави 20 липня 2007 року, приведений до присяги 24 липня 2007 року.

Законодавча влада належить Народним зборам із 140 депутатів, які обираються (з 2009 р.) за партійними списками на основі системи пропорційного представництва шляхом загальних рівних прямих виборів при таємному голосуванні терміном на чотири роки. Народні збори обирають і звільняють з посади свого голову. Народні збори обрані 28 червня 2009 р. Голова Народних зборів - Йозефіна ЧОБА ТОПАЛЛІ (жін.), обрана 8 вересня 2009 р. Раніше обиралась у вересні 2005 р.

Вищим органом виконавчої влади є Рада Міністрів на чолі з головою Ради міністрів, який призначається президентом, склад уряду затверджується Народними зборами. Уряд коаліційний: Демократична партія Албанії,Соціалістичний рух за інтеграцію, 2009 р. Керівником уряду Албанської Республіки є представник Демократичної партії Албанії Салі БЕРІША.

Політичні партії Албанська ліберальна партія - АЛП. Заснована в 1991 р. Голова - Вальтер Філе. Албанська соціалістична партія - АСП. Заснована 8 листопада 1941 р. До листопада 1948р.називалась Комуністична партія Албанії. З 1948 р. по червень 1991р. - Албанська партія праці. Нинішню назву прийнято 12 червня 1991 р. на Х з'їзді партії. Налічує близько 80 тис. членів (2007 р.). Керівний орган у проміжках між з'їздами - Керівний комітет (КК) у складі 81 члена, який обирає Президію (15 чол.). Голова Президії КК - Еді Рама. Демократична партія Албанії - ДПА. Заснована 12 грудня 1990 р. Налічує близько 100 тис. членів. Найвищий орган у проміжках між з'їздами - Керівний комітет у складі 19 членів. Голова Керівного комітету - Салі Беріша.

Економіка Албанія мала дуже обмежену і слабку базу для індустріалізації. Без інтеграції країни до світових ринків великі іноземні інвестиції в економіку країни, реформи на державному рівні були приречені на незначні результати. Об'єктивну оцінку економіці країни не дає зробити обмеженість інформації, яка за радянських часів замовчувалася, а в пострадянські часи - не була точною.

Паливно-енергетична база Видобуток нафти у 2004р. сягнув приблизно 7 млн. т, тоді як її запаси оцінювалися в 20 млн. т. Основні нафтові родовища знаходяться в районах Кучова і Патосі.

Албанська нафта відрізняється підвищеною густотою і потребує спеціальної переробки.

Гірничодобувна промисловість Албанія багата на корисні копалини, особливо на хромові і мідні руди. Наприкінці 1980-х років на частку гірничорудної продукції припадало приблизно 5% вартості промислової продукції і 35% вартості експорту. Родовища високоякісного хроміту зустрічаються в різних частинах країни. Хромітові рудники знаходяться у Поградеці, Клесі, Летайї і біля Кукеса. Родовища мідних руд розташовані в основному в північній Албанії, в околицях Пука і Кукес.

С/г Рівень сільськогосподарського виробництва в Албанії традиційно був і залишається невисоким, оскільки природні фактори досить несприятливі для його розвитку.

Основні сільськогосподарські культури в Албанії - кукурудза і пшениця. Значних успіхів країна досягла у вирощуванні волокнистих культур, особливо бавовни і тютюну. Важливу роль відіграє обробка маслин. Серед інших культур, вирощуваних в Албанії, - жито, ячмінь, овес, рис, цукровий буряк і картопля.

Транспорт і зв'язок Залізничний транспорт відіграє важливу роль у пасажирських і вантажних перевезеннях. Довжина залізниць становить понад 720 км. Основна магістраль проходить з півночі на південь від Шкодера через Дуррес до Влери, є відгалуження до Тирани і Поградцу (на березі Охридського озера). Залізниці Албанії з'єднані з містом Титоград (Югославія) і входять у європейську систему залізниць.

Для внутрішніх перевезень істотне значення має автомобільний транспорт, хоча парк приватних автомашин невеликий, а дороги в поганому стані. Загальна довжина доріг з твердим покриттям - приблизно 3 тис. км.

В Албанії є кілька аеропортів. Найбільший аеропорт країни Тирана має регулярний зв'язок з великими містами Європи. Албанія – аграрно-індустріальна країна. Основні галузі економіки: харчова, текстильна та легка промисловість, нафтова, цементна, хімічна, гірнича, гідроенергетична. Бл. 45% національного прибутку створюється в промисловості і 33% в с/г. Осн. тр-т – автомобільний, залізничний, морський. Гол. морські порти: Дуррес, Вльора, Саранда. Міжн. аеропорт – в Тірані.

За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A., 2001): ВВП – $ 2,6 млрд Темп зростання ВВП – 8%. ВВП на душу населення – $ 795. Прямі закордонні інвестиції – $ 24 млн Імпорт – $ 1,07 млрд (г.ч. Італія – 43,4%; Греція – 28,8%; Туреччина – 3,9%; Німеччина – 3,7%). Експорт (сира нафта, бітум, хром, залізна руда, нікель, вугілля, мідний дріт, тютюн, фрукти, овочіхромова руда, ферохром, сільськогосподарські продукти) – $ 348,5 млн (г.ч. Італія – 62,7%; Греція – 12,5%; Німеччина – 5,5%; США – 1,2%).

КОСОВО

Ко́сово— самопроголошена держава на Балканах, що проголосила незалежність 17 лютого 2008 року та визнана 66-ма державами [1] (станом на 29 квітня 2010). Межує з Македонією, іншими регіонами Сербії на сході та півночі, Албанією на південному заході та Чорногорією на північному заході.Албанська більшість (92%), що проживає в Косові, яка й вимагала незалежності, контролює всю територію краю, за винятком декількох общин, більшість в яких становлять серби. Серби не беруть участь в управлінні Косовом.

В 1992 Косово стає частиною Республіки Сербія (Союзної Республіки Югославія). Ситуація загострюється 1996 року і переходить у відкриту громадянську війну між Армією Звільнення Косова (алб. Ushtria Çlirimtare e Kosovës) й албанських військових частин з однієї сторони та сербсько-югославських з іншої. Це призводить до виїзду з Косова близько 500.000 албанців та 12.000 загиблих.

В 1999 році НАТО примушує вийти з Косова сербсько-югославські війська і ставить провінцію під контроль ООН. Це призводить до повернення албанців до Косова та приходу нових 100.000 з самої Албанії, кордону з якою в Косово фактично не було. Дуже часто трапляються міжетнічні зіткнення між сербами і албанцями, що досягають кульмінації 2004 року коли після загадкового вбивства албанського хлопця маси озброєних албанців руйнували сербські церкви, монастирі та державні інституції.

Сербські і албанські претензії

Зазіхання сербів Косово ґрунтуються на посиланнях на принципи Гельсінського заключного акту 1975 року, що узгоджує нерухоміть кордонів у Європи. Албанці, натомість, наполягають на перевазі етнічного права, а також на міжн. пакт про громадянські та політичні права від 19 грудня 1966 року, що твердить про право націй на самовизначення, водночас підводячи під свої вимоги історичну основу (розвиваючи теорію про іллірійське походження сучасного албанського етносу).

Незалежність проголошена парламентом краю Косово 17 лютого 2008 року о 17:20 за місцевим часом (18:20 — за київським). Того ж дня презентовано офіційні символи Косова. Прапором Косова є жовте зображення обрисів краю на синьому полотнищі із шістьма білими зірками вгорі. З 1999 року Косово перебуває під контролем адміністрації ООН зі столицею в Приштині. 18 лютого парламент Сербії прийняв рішення про анулювання рішення парламенту краю Косово.

Країна не є членом ООН, проте її незалежність визнали понад шістдесяти країн зі всього світу, серед них Афганістан, США, Бельгія, Німеччина, Франція, Об'єднане Королівство, Польща. Натомість такі країни, як Іспанія, Росія, Грузія, Молдова, сама Сербія й деякі інші все ще не готові визнати Косово, головним чином через те, що побоюються виходу окремих територій зі свого складу подібним чином, як це відбулося з Косовом. Воїслав Коштуніца, прем'єр Сербії, заявив, що його країна ніколи не визнає незалежність Косова й боротиметься мирним шляхом за існування Косова на правах автономії лише в складі Сербії.

На території Косово знаходяться великі поклади корисних копалин: свинцю, цинку, нікелю, кобальту, бокситів та магнезиту. Є поклади рідких мінералів: індій, кадмій, германій, талій та зеолит. Родовище бурого вугілля оцінюють більш ніж в 15 млрд т, що дає можливість вести їх експлуатацію протягом 150—200 років.

В Косові найбільше виробляють вино, добувають нікель, свинець і цинк.

Найбільший ринок експорту і імпорту це Республіка Македонія (€220 млн. і €9 млн.), за нею Сербія (€111 млн. та €5 млн.)[4], Німеччина і Туреччина. Офіційною валютою Косова є Євро. Сербський Динар використовується переважно в сербських анклавах.

Прем'єр-міністр Хашим Тачі (Hashim Thaci) - колишній лідер Армії звільнення Косова (УЧК) - обіцяє за п'ять років побудувати даний шосе в сусідню Албанію, але для зв'язків з навколишнім світом це явно не найкращий варіант. А тим часом електрику навіть в столиці Косово Приштині дуже часто відключається, іноді на кілька годин поспіль, а будівництво електростанції на гроші Світового банку зупинилося через суперечки про те, хто буде постачати її вугіллям.

У Пріштіні процвітають ресторани - в основному за рахунок великої кількості іноземців, які мають можливість витрачати набагато більше грошей, ніж місцеві жителі. У доріг, що ведуть до кордонів Косово, рядами стоять будуються цегляні будинки. Проте джерело цього будівництва - молодь, що виїхала на роботу до Німеччини, Швейцарії та Італії. Всередині країни економіка перебуває в такому поганому стані, що багато хто боїться, що безробітні молоді чоловіки почнуть звертатися до старих, незаконним способам транскордонної торгівлі - контрабанді наркотиків, зброї і людей.

Що ж стосується уряду цього навряд зародився держави, то до цих пір, за великим рахунком, не дуже зрозуміло, хто в ньому головний. Оскільки Росія заблокувала рішення Ради Безпеки ООН, наглядова політична система, створена після інтервенції НАТО, до сих пір не згорнута. У Косово до цих пір залишається міжн. проконсул, спеціальний посланник генерального секретаря ООН Ламберто Дзанньер. Коло його обов'язків чим далі, тим незрозуміліше, але він все одно потрібен, оскільки Белград відмовляється спілкуватися з косовським урядом напряму. Крім того, місцева місія ООН - єдина влада, яку визнають серби, до цих пір живуть на півночі Косова, в тому числі в 'спірному місті' Митровиці.

Останнім часом Європейський Союз і Сполучені Штати пішли на те, щоб власними силами допомогти недосвідченому державі написати для себе закони і вирішити адміністративні проблеми. Однак механізм цього замку поставить у глухий кут будь-якого слюсаря. Спочатку передбачалося, що ЄС розмістить в Косово в якості допомоги 1700 поліцейських, суддів, прокурорів, охоронців в'язниць і митників, однак, оскільки незрозуміло, хто управляє Косово, вони до цих пір не приїхали. У цій маленькій державі, як і раніше проходить службу понад 15 тис. солдатів НАТО, проте в останній раз, коли в краї відбулися етнічні зіткнення, НАТО нічого не змогла зробити - а наслідки були катастрофічними: вісім загиблих, 900 поранених, зруйновано безліч сербських будинків, спалено церкви і безцінні предмети культури. Після того епізоду в НАТО було ухвалено рішення розширити список повноважень солдатів, до цього що пов'язував їм руки, але ж вони так і залишаються солдатами, а не поліцейськими, і чи зможуть вони, не проливаючи крові, запобігати масові акції непокори - незрозуміло.

З міжнародної точки зору справа теж виглядає не дуже добре. Незалежність Косово визнали всього 45 країн. Косово ніколи не буде прийнята в ООН, поки Росія, що володіє правом вето, проти - хоча й може стати членом Всесвітнього банку, де інституту вето немає зовсім. Косово відмовляються визнати європейські сусіди - Боснія, Греція, Македонія, Чорногорія, Румунія, Словаччина (Грузія, до речі, теж його не визнала), так що нові косовські паспорти в міжн. аеропортах будуть залишені без уваги, а їх власники, відповідно, нікуди не полетять.

15 ноября 2009 года в Косове состоялись первые с момента объявления независимости края муниципальные выборы. Победу на них одержала Демократическая партия Косова премьер-министра страны Хашима Тачи. Второе место досталось их оппонентам из Демократической лиги Косова, возглавляемой президентом страны Фатмиром Сейдиу. Третьим пришёл Альянс за будущее Косова во главе с одним из основателей Армии освобождения Косова Рамушем Харадинаем.

Згідно з даними Всесвітнього банку, середній дохід кожного косовари становить $ 1,6 тис., тобто трохи більше $ 130 на місяць. Більше третини населення (37%) живуть у крайній бідності, витрачаючи на найнеобхідніше близько $ 2 в день, а 15% жителів змушені задовольнятися сумою в $ 1,3. В даний час практично половина населення краю не мають постійної роботи.