5. Королівство Іспанія

займає територію 506 тис. кв. км. Її населення складає 45 млн. чол.. До її складу входять Балеарські острови у Середземному морі та Канарські – в Атлантичному. Володіннями Іспанії є Сеута і Мелілья на північному узбережжі Африки. Державним святом країни є 12 жовтня – День іспанської нації. Береги Піренейського півострова слабо порізані, але у Біскайській затоці є ряд зручних природних гаваней. Ландшафт півострова являє собою континент у мініатюрі. Домінують гірські хребти і високогірні плоскогір’я, що займають 60% території. Найвищою точкою Піреней є пік Ането – 3404 м. Основну частину півострова займає найбільше в Європі плато – Кастильська Месета (600 м). З усіх сторін плато обрамлено гірськими хребтами. З північного сходу на південний захід плато пересікає гірський хребет Центральна Кордильєра (2678 м). На південному узбережжі Середземного моря розташовані Андалузькі гори (3000 – Сьєра-Невада), східніше – Каталонські гори (бл. 1700 м). На о. Тенеріфе (Канарські острови) розташована найвища точка Іспанії – пік Тейде (3717 м). Нечисленні долини (Арагонська, Валенсійська, Мурсійська, Андалузька) розташовані на узбережжі Середземного моря, за виключенням Арагонської, що впирається у Каталонські гори. Основні ріки – Дуеро, Тахо, Ебро – не відзначаються повноводністю. Єдина судноплавна річка – Гвадалквівір – впадає до Кардіської затоки. Найбільш родючі грунти – алювіальні грунти приморських долин та річкових долин. Ліси і гаї займають 52% території, але лише 5% з них – справжні ліси. Розташовані переважно на захід і північ від Месети. Переважать листяні і хвойні ліси. Месета являє собою с/г район, де вирощуються зернові, виноград, оливки, мигдаль, цитрусові. 8,4% території Іспанії займають природні заповідники (бл. 215). Прибережні води багаті на рибу. Надра півострова багаті на корисні копалини. За запасами ртуті Іспанії належить одне з перших місць в світі. Загальноєвропейське значення мають запаси залізної руди, піритів, міді, свинцю, олова, цинку, урану, золота, срібла. Розвідані запаси вугілля – 0,7 млрд. т; вугілля низької якості, мало коксівного. Запаси нафти – 27 млн. т, природного газу – 2 млрд. т. 97% нафти і 30% коксу Іспанією імпортується.

Нині країна відчуває сильний імміграційний пресинг з боку Північної Африки і Латинської Америки. Густота населення – бл. 80 чол. на кв. км. Середня тривалість життя в Іспанії 79 рр. Згідно Конституції Іспанія визнана єдиною нацією, що сформувалася на базі окремих етнічних груп і народностей. В країні проживають: кастільці – 31%, каталонці – 19%, андалусійці – 15%, валенсійці – 10%, галісійці – 8%, баски – 6%. У країні проживають 200 тис. циган, 35 тис. португальців, 15 тис. євреїв. Бл. 90% жителів країни віруючі, з 99% - католики.

2. Іспанія – парламентська монархія. Діє Конституцій 1978 р. В адміністративному відношенні Іспанія поділяється на 17 автономних співтовариств. Сеута і Мелілья також керуються як автономні співтовариства.

Глава країни – король Хуан Карлос І (з 1975 р.). Він вищий представник Іспанії на міжнародній арені, Верховний головнокомандувач, глава Вищої ради оборони, гарант Конституції. Король призначає уряд – прем’єр-міністра і за його представленням членів уряду.

Глава виконавчої влади – прем’єр-міністр. Ним стає лідер партії, що перемагає на виборах. Зараз це лідер Іспанської соціалістичної робітничої партії Хосе Луїс Родрігес Сапатеро.

Законодавчі функції закріплені за парламентом – Генеральними кортесами. Вони складаються з конгресу депутатів (350 депутатів) і сенату (259 депутатів). Сенат володіє відкладальним вето щодо рішень конгресу депутатів. Парламент обирається громадянами від 18 рр. терміном на 4 роки: депутати – на пропорційній основі, сенатори – на основі територіального представництва. 208 сенаторів на пропорційні основі від кожного автономного співтовариства і кожної провінції, 51 парламентами автономних співтовариств.

Згідно статусу кожне автономне співтовариство має власний парламент, президента, що обирається парламентом, і уряд з широкими повноваженнями на регіональному рівні: в області землекористування, будівництва, транспорту, економічного розвитку, туризму, охорони здоров’я, культури. Однак, коли регіональні інтереси вступають в протиріччя з державними, превалюють останні. Парламент співтовариств обираються на пропорційній основі терміном на 4 роки.

Судова система включає Верховний суд, що складається з 20 суддів, які призначаються королем на 5 рр. Діє також Конституційний суд у складі 12 суддів, що призначаються королем на 9 рр. До його функцій належить контроль за дотриманням Конституції. Нововведенням Конституції 1978 р. є пост «народного захисника» колективних прав і прав особи, які визнаються сьогодні за всіма іспанськими громадянами.

Серед політичних партій реальним впливом користуються правоцентристська Народна партія (лідер – Хосе Марія Аснар Лопес) і Іспанська соціалістична робітнича партія (лідер – Хосе Луїс Родрігес Сапатеро). Народна партія створена у 1976 р., а ІСРП існує з 1879 р. Поряд з партія загальнонаціонального масштабу діють партії регіональні, наприклад Баскська націоналістична партія. Внутрішня політика обох провідних партій опирається на принцип «будівництва держави самоврядних регіонів».

Зовнішня політика Іспанії корегується залежно від того, яка партія перебуває при владі. Народна партія враховувала фактор членства в НАТО і ЄС, особливу увагу приділяла військово-політичній співпраці з США. Обидві партії всіляко розвивають традиційні зв’язки з латинською Америкою, країнами Середземномор’я, Близького і Середнього Сходу. До 1960-х рр. Іспанія проводила політику нейтралітету (фактичного чи формального). З 1960-х рр. почалося зближення з США. Після демонтажу режиму Франко Іспанія у 1982 р. підписала протокол про вступ до НАТО; фактично приєдналася до блоку у 1996 р. У 1986 р. країна вступила до ЄС. Країна надсилала військові контингенти для участі у військових і миротворчих операціях у зоні Перської затоки, Югославії, Косово. Шляхом маневрів іспанській дипломатії вдалося забезпечити без’ядерний статус своєї території, привернути увагу НАТО до посилення безпеки своїх африканських анклавів – Сеути і Мелільї, посилити свої переговорні позиції з Великобританією щодо Гібралтару. Послідовна підтримка Народною партією військово-політичних кроків США, зокрема щодо Іраку, призвело до її поразки на виборах 2004 р.

4. Іспанія – п’ята за обсягом ВВП країна Західної Європи. Темпи економічного зростання країни за останнє десятиліття, як правило, перевищували 3%. Разом з тим три провінції Каталонія, Валенсія і Мадрид дають більше 59% ВВП. Головними галузями промисловості є автомобілебудування і сектор телекомунікаційних і інформаційних технологій. В автомобілебудуванні (3 млн. авто щороку) повністю домінує іноземні компанії – Ніссан, Форд. У секторі телекомунікацій панують іспанські компанії, зокрема ТНК «Телефоніка», що контролює 1/10 світового ринку інформаційних технологій. За показниками виробництва продукції у нафтохімічній, хімічній, текстильній, взуттєвій (150 млн. пар) Іспанія входить до десятки провідних країн. Сильні позиції країни у суднобудуванні, чорній і кольоровій металургії, фармацевтиці, виробництві будматеріалів і цементу. В добувній промисловості Іспанія займає перше місце в світі по видобутку ртуті (2,5 тис. т. – 30% світового видобутку), чільні позиції у видобуванні цинку, міді, олова, вольфраму, марганцю.

Іспанія – крупна сільськогосподарська країна. Дає 40% світового виробництва апельсинів (1 місце), 15% - лимонів (2 місце), посідає 1 місце в світі за виробництвом оливок і оливкової олії. Країна за S=ми виноградників поступається в Європі лише Франції, за виробництвом вина займає 4 місце в світі. Іспанія – крупний виробник помідорів, кісточкових і зерняткових фруктів. Зернове господарство розвинене слабше. Іспанія є третім в світі імпортером зерна. З зернових країна експортує лише рис. Тваринництво розвинене добре. На кожного жителя країни щороку припадає 118 кг м’яса внутрішнього виробництва. Іспанія належить до європейських лідерів у рибальстві. Щороку рибалки виловлюють по 28 кг риби на кожного жителя країни.

Іспанія – велика туристична держава. Щороку її відвідують бл. 75 млн. туристів. По цьому показнику вона поступається лише Франції.

Провідний вид транспорту – автомобільний. Для експортно-імпортних операцій важко переоцінити значення морського флоту, що складається з понад 1500 суден.

У зовнішній торгівлі експорт перевищує імпорт. Бл. 70% зовнішньої торгівлі припадає на ЄС, 9% - на країни Латинської Америки, 7% - США, 3% - Східна Азія. Майже 90% інвестицій в іспанську економіку забезпечують ЄС і США. Разом з тим майже 60% іспанських інвестицій скеровується в Латинську Америку.

6. Королівство Нідерландів займає площу 41,5 тис. кв. км, має населення 16,5 млн. чол. Державним святом є День народження королеви – 30 квітня. Має володіння – Антильські острови, Аруба (архіпелаг Підвітряні острови). До складу Нідерландів входять Західно-Фризькі острови. 2/3 території розташовані на висоті до 1 м над рівнем моря, 1/3 – нижче цього рівня. Найнижча точка – Зьойдпласпольдер (- 7 м). Лише 2% території королівства знаходяться 50 м вище рівня моря. Найвища точка країни – Фаальберг (322,5 м). Існує постійна небезпека затоплення країни. Ліси займають 7,6% території. Устя Рейну, Маасу і Шельди у Нідерландах утворюють широку суднохідну дельту. Після спорудження дамби на затоці Зейдер-Зе його південна частина перетворилася у прісноводне озеро Ейсселмер, більша частина якого осушена під польдери. Північне море в економічній зоні королівства багате на рибу – тріску і оселедець. Головною мінеральною сировиною країни є природний газ – бл. 2 млрд. м³. На голландській частині континентального шельфу ведеться видобуток нафти. Є поклади кам’яного вугілля, глини. Клімат м’який, морський.

Королівству належить 1 місце по густоті населення у Західній Європі – понад 390 чол. на кв. км. За останні 20 рр. чисельність населення зросла на понад 2 млн., але народжуваність в країні невисока. Середня тривалість життя – 77,6 рр. У містах проживає 82% населення, більшість – у промислово-торгово-транспортній агломерації Рандстад, що включає Амстердам, Роттердам, Гаагу, Делфт і Утрехт. З 1980-х рр. значно зріс імміграційний потік – бл. 40 тис. щороку. Серед іммігрантів – вихідці з Сурінаму і Нідерландських Антилл (12%), з Азії (22%) і з Африки (16%). Голландці й близькі до них фламандці складають 83% населення. На півночі проживають фризи (400 тис.). 10% населення – неєвропейського походження. Серед віруючих католиків 31%, протестантів 21%, мусульман 4,5%; 40% населення – атеїсти.

Королівство Бельгія займає територію 30,51 тис. кв. км, має населення 10,5 млн. чол. Державним святом країни є День незалежності 21 липня. Переважно Бельгія низовинна країна, поступово підвищується з північного сходу на південний захід. Поділяється на три частини: низовинна плоска рівнина (північний захід), горбиста рівнина (центр) і згладжений гірський масив Арденн. Найвища точка країни Ботранж (694 м). Найбільші річки карїни Маас (183 км) і Шельма (200 км). Грунти на північному схилі Арденн неродючі, на південному – родючі в межах численних долин. На північ від Маасу земля являю собою лесовидну глину, яку називають «гебейською глиною». Вона вирізняється високим ступенем родючості. У країні є поклади кам’яного вугілля, запаси якого майже вичерпані, та кварцового піску.

Середня тривалість життя – понад 78 років. У містах проживає 80,5% населення. Для країни характерний етнічний дуалізм: фламандці складають 58%, валлони – 31%. 60% населення використовує голландську мову, 40% - французьку, 1% - німецьку. Фламандці зосереджені у північній частині, валлони – у південній, німці – на сході. Серед вірних переважають католики – 75%.

Нідерланди – конституційна монархія. Нині діє Конституція 1983 р. В адміністративному відношенні країна поділяється на 12 провінцій, а провінції – на 635 комун. Законодавча влада належить монарху (з 1980 р. – королева Беатрікс) і парламенту – Генеральним штатам. Монарх призначає прем’єр-міністра – лідера партії, що отримала більшість у парламенті, а його представленням – членів кабінету. Монарх також призначає вищих посадових осіб регіонального і місцевого рівнів – Верховних комісарів провінцій і бургомістрів комун. Монарх – глава Державної ради – органу, що надає кабінету рекомендації з адміністративних питань і в області законодавства. Право монарха розпустити парламент може бути реалізованим лише зі згоди самого парламенту. Останній також санкціонує оголошення війни і укладення миру.

Парламент складається з першої і другої палат. Остання володіє правом законодавчої ініціативи і складається з 150 членів. Депутати обираються громадянами від 18 років за мажоритарною системою терміном на 4 роки. Останні вибори відбулися у листопаді 2006 р. Перемогу отримали християнські демократи – 44 мандати; на другому місці Партія праці – 42 мандати. Перша палата володіє правом відкладального вето щодо законопроектів. Вибори до цієї палати здійснюються парламентами провінцій на основі пропорційного представництва терміном на 4 роки. Перша палата складається з 75 депутатів.

Виконавча влада здійснюється кабінетом на чолі з прем’єр-міністром. Він відповідає за обороноздатність країни, представляє її на міжнародній арені, є відповідальним перед парламентом. Цю посаду з 2003 р. займає лідер ХДП Ян Петер Балканенде.

Влада на регіональному рівні здійснюється Радою провінції, що обирається за пропорційною системою. Рада обирає Виконавчий комітет. Обидва ці органи очолює Верховний комісар провінції. Комуни обирають муніципальні ради, які очолює бургомістр.

Провідними політичними партіями країни є ХДП і Партія праці, лідером якої є Воутер Бос. Обидві зараз входять до урядової коаліції. Серед партій другого ешелоні виділяється Список Піма Фортейна. Основними пунктами його програми є скорочення імміграції і боротьба зі злочинністю. Ця партія користується підтримкою у великих містах, де багато іммігрантів, наприклад у Роттердамі.

Значну роль в житті країни відіграють підприємницькі асоціації: Союз нідерландських промисловців і роботодавців, Нідерландська сільськогосподарська організація, Нідерландське торгово-промислове об’єднання.

Для голландців характерні консенсус, прагматизм і терпимість. Вони першими на континенті сприйняли ідеї неолібералізму, відмінили смертну кару, схвалили ліберальні закони боротьби з наркоманією, дозволили евтаназію. У зовнішньополітичному плані країна слідує у фарватері англо-амер. курсу. Армія (майже 52 тис.) формується на контрактній основі. У 1995 р. створені спільні ВПС з ФРН, у 1996 р. ВМС об’єднані з бельгійськими.

Доля Нідерландів у світовому ВВП бл. 1%, а у світовій торгівлі – 2,45%. Країна є одним з найбільших торгово-транспортних вузлів Європи, тут були засновані три великі міжнародні концерни: «Ройял датч Шелл», «Філіпс» і «Юнілевер». Провідною галуззю промисловості є харчова, що дає 20% товарного експорту. Орієнтується на переробку продуктів власного с/г. За випуском сирів, вершкового масла, молочного порошку країна займає одне з провідних місць у світі. Важливими напрямами харчової промисловості є виробництво цукру, какао, шоколаду, чаю. Нідерланди входять у п’ятірку найбільших в світі виробників пива.

20% всієї імпортованої до Західної Європи нафти ввозиться через Роттердамський порт, навколо якого у 1960-х рр. були збудовані крупні нафтопереробні заводи. За потужністю цей комплекс займає 5 місце в світі. Нідерланди входять до світових лідерів з виробництва лаків і фарб. Останні десятиліття динамічно розвивається фармацевтика. Добре розвинена електронна промисловість. Нідерланди – одна з не багатьох країн з розвиненою добувною промисловістю. У 2006 р. країна видобула 86 млрд. м³. В енергобалансі на газ приходиться 70%, на вугілля – 23%, інше – на ядерну енергетику і нетрадиційні джерела енергії. С/г вирізняється високою інтенсивністю. Всі господарства електрифіковані, багато комп’ютеризованих і автоматизованих. За внесенням мінеральних добрив країна займає перше місце в світі. Середня S= сільськогосподарського підприємства 23 га. Головним напрямком є молочне тваринництво. У країні – понад 4 млн. голів ВРХ; середні надої – понад 9 тис. літрів. На Нідерланди припадає 8% виробництва молока. Важливу роль грають свинарство (13 млн. голів), птахівництво (106 млн.), вівчарство (1,3 млн.). Вирощуються пшениця, овес, кукурудза на силос, цукровий буряк, картопля, цибуля. Бл. 25% с/г продукції дають городництво, садівництво і квітникарство. Понад 10 тис. га (1 місце в світі) відведено під теплиці, 60% яких використовують для вирощування квітів. Нідерланди мають понад 780 суден, а Роттердам є найкрупнішим портом Європи. Каналами і річками країна зв’язана з ФРН, Францією і Бельгією. Основним міжнародним аеропортом країни є Схіпхол (Амстердам).

У 1980-х рр. у країні намітився перехід від кейнсіанських методів економічного регулювання і від всебічної підтримки «держави добробуту» до теорії і практики неолібералізму. Внаслідок цього, держава, по-перше, повернулася до політики прибутків, а по-друге, були скорочені соціальні видатки і самої держави і компаній. В результаті нового Закону про непрацездатність 1996 р. число осіб, що отримували допомоги, скоротилося на третину – на 400 тис. Разом з тим тривало постійне й неодноразове зниження податкових плат підприємців. Зрештою, був лібералізований ринок праці – його гнучкість підвищувалася за рахунок розширення можливостей найму на неповний робочий день. Збільшилася експортні можливості країни. Позитивну роль в цьому відіграло прирівняння голландського гульдена в рамках європейської «валютної змії» до німецької марки. Нині ФРН поглинає третину голландського експорту. Взагалі, понад 90% експорту Нідерландів скеровується до ЄС. Звідти ж надходить майже 60% імпорту. Іншими важливими торговими партнерами є країни Перської затоки, США, Японія, КНР.

7. Бельгія – конституційна монархія. Має федеративний устрій (з 1993 р.). Діє Конституція 1831 р. зі змінами 1993 р. Країна поділяється на 3 регіони: Фландрію, Валлонію і Брюссель та 10 провінцій.

Вищим законодавчим органом є двопалатний парламент. Складається з сенату і палати депутатів, вибори до яких відбуваються одночасно раз на 4 роки. Сенат складається з 71 члена, 40 з яких обираються прямим голосуванням, 31 – опосередкованим. Палата депутатів (150 депутатів) формується за пропорційною системою. Виборний бар’єр складає для політичних партій 5%.

Глава держави – король Альберт (з 1993 р.). Він призначає главу уряду і членів його кабінету з числа партій, які лідирують в обох палатах. Потім склад уряду схвалюється законодавчим органом. З 1993 р. у Бельгії діє три урядових рівні: федеральний, регіональний і общинно-мовний. Судова система опирається на прецедент не право. Судді призначаються пожиттєво монархом, але підбираються урядом.

Для партійної системи характерна «райдужна шістка». У Фландрії і Валлонії впливом користуються різні політичні партії. На виборах 2007 р. у Фландрії перемогла Християнсько-демократична партія, на другому місці опинилася партія Фламандський інтерес і лише на третьому правляча перед цим Фламандська ліберальна партія (Г. Верховстадт). У Валлонії з незначним відривом переміг Реформаційний рух (Д. Райнерс), друге місце посіла Соціалістична партія, третє – Гуманістичний демократичний центр. Формування коаліції вимагає домовленостей між двома-трьома партіями. Зростає вплив право радикальних партій, зокрема Фламандського інтересу. Ця партія вимагає зупинення імміграції до країни і припинення субсидіювання Валлонії за рахунок зростаючої економіки Фландрії. Розділені і профспілки, але тут вододіл проходить за релігійною ознакою.

Бельгія давно вважається дослідною лабораторією ЄС, а її чиновники складають хребет єврочиновників. Бельгія виступає за перетворення ЄС у більш централізований союз, сподіваючись таким чином нівелювати власні національні протиріччя. Крім цього, Бельгія обстоює концепцію «просунутої кооперації», яка дає окремим малим країнам розвивати свої проекти у рамках ЄС. На оборону країна витрачає бл. 1,5% ВВП.

У ХІХ ст. Бельгія йменувалась «малою майстернею світу». Після Другої світової війни додавали термін «диво-країна» чи «вітрина індустріального процвітання». Нині ж країна перебуває на етапі складної структурної перебудови. Основною причиною цього стала «старомодна спеціалізація» - сталь, металообробка, машинобудування, неорганічна хімія, скло, текстиль. Бельгійський капіталізм, який радше банкірський, ніж промислово-підприємницький, не виявляв схильності переключатися на нові галузі, зв’язані зі значними рисками. Країна продовжує залишатися одним з провідних виробників сталі в ЄС (11 млн.), але наголос зараз робиться на випуску нержавіючої сталі, автомобільного прокату, сталевої проволоки. Провідний виробник нержавіючої сталі Кокеріль-Шамбре поступилася контрольним пакетом акцій фр.й «Юсінор». Металургійний комбінат «Сідмар», що випускає автомобільний лист, увійшов до складу люксембурзького «Арбеду». Важливою галуззю продовжує залишатися хімічна промисловість. Бельгія – крупний виробник і експортер продукції неорганічної хімії. Але «Сольвей» здійснив зміщення свого виробництва в сферу органічної хімії, а разом з іншим концерном «ЮСБ» поступово перетворюється в крупного виробника фармацевтичної продукції. Район Антверпена є найкрупнішим європейським центром хімічного виробництва. Тут представлені 10 з 20 найкрупніших світових хімічних корпорацій. Бельгія залишається значним виробником ковальсько-пресового обладнання. Більше уваги приділяється транспортному машинобудуванню. Щорічно країна випускає бл. 1 млн. авто. Цю галузь започаткували амер. ТНК – «Дженерал Моторс» і «Форд». Але, якщо перша орієнтувалася на «викруткову модель» виробництва, то друга почала використовувати місцеві комплектуючі – крила зі стального прокату, кузови, автоскло ). Пізніше другу модель почали використовувати і європейські концерни – «Рено», «Фольксваген», «Вольво»).

С/г не відіграє значної ролі. Домінує молочне тваринництво. Кормові культури займають 65% с/г угідь; зернові ж – лише 15%. Основним товаровиробником є фермерські господарства. Сучасну Бельгію називають «європейським перехрестям». Країна займає перше місце в світі за густотою залізниць. Бельгійські автобани найсучасніші в Європі, а до того ще й безплатні. Через країну проходить 7 трансєвропейських магістралей. Найбільший порт країни – Антверпен (2-й в Європі за вантажообігом). Морський торговий флот країни складається з 20 суден.

Туризм розвивається за двома напрямами. Перший передбачає ознайомлення з старими історичними містами, другий – з природними багатствами країни. У країні триває створення «Срібного фонду» для вирішення демографічної проблеми, зв’язаної зі старінням населення, пік якої буде досягнутий у 2012 р.

Країна входить до 12 світових лідерів – експортерів товарів і капіталів. Основні партнери ЄС (76% по експорту, 69% по імпорту), США (5,5% по експорту, понад 7% по імпорту).

8. Швейцарська конфедерація займає площу 41,29 тис. кв. км, має населення 7,5 млн. чол. Національним святом є День створення Швейцарської конфедерації 1 серпня (з 1291 р.). Країна бере початок 1291 р., коли кантони Урі, Швіц, Унтервальден домовилися про створення оборонного союзу. Лише у 1848 р. Берн став містом федерального значення, але не столицею. Як компенсацію Цюріх отримав Національний музей, Лозанна – Федеральний суд, Люцерн – Страховий суд. Нині 118 держав мають свої посольства в Женеві, 78 – у Берні. Національним символом є арбалет. Це всіляко підкреслюється навіть в рекламі, наприклад, «Наша косметика – точне попадання». Національним героєм швейцарці вважають Вільгельма Теля, якого видумав Фрідріх Шіллер. Тепер він сприймається як історична особа, для багатьох швейцарців є ідеалом.

Ландшафт країни гірський: 58,5% території займають Альпи, 10% - гори Юра (північний захід); інша територія припадає на Швейцарське плоскогір’я – Міттельланд. Найвища вершина країни – пік Дюфур (4638 м). Головними ріками є Рейн (375 км), Рона (264 км) і Тичино (91 км). На Міттельланді є значна кількість озер. Найбільші з них – Женевське (581 кв. км) і Боденське (538,5 кв. км). Це плоскогір’я має відносно родючі бурі лісові й алювіальні грунти. Клімат в горах холодний і вологий, на плоскогір’ї помірно теплий, в долинах південних схилів Альп наближається до середземноморського. З корисних копалин є родовища кам’яної солі.

Чисельність населення продовжує зростати і за рахунок приросту населення, і за рахунок міграції. Середня тривалість життя майже 80 років. Етнічний склад – строкатий: німці – 65%, французи – 18%, італійці – 10%, ретороманці – 1%. Спостерігається незначна перевага католиків (46,1%) над протестантами (40%). Строкатість підтверджується напіванекдотом, напівбувальщиною. Коли дітей у садочку запитують, де вони взялися, німець відповідає, що його приніс лелека, італієць – що його знайшли в капусті, француз – що він з’явився внаслідок стосунків між чоловіком і жінкою, швейцарець – а в нас у різних кантонах по-різному. Офіційними мовами є італійська (500 тис.), французька (1,5 млн.), німецька (3 млн.). У 1938 р. до них була додана ретороманська (50 тис.), що являє собою суміш португальської і есперанто. Німецька мова у країні (швіцердюг) є різновидом алеманського діалекту. Але навіть у її межах існують різні говори – бернський, цюріхський, верхньовалійський. В школах вивчають, крім німецької, французьку, італійську, англійську, трохи іспанську і португальську. 70% швейцарців володіє іноземною мовою; в Голландії – 72%, ФРН – 40%. Етнічні регіони тяжіють: Романдія до Франції, а Тичино – до Італії. Останній сильно германізується. Швейцарія займає 3 місце в Європі після Ліхтенштейну і Люксембургу за числом іноземців, що поселяються тут. Але отримати громадянство надзвичайно складно. Зокрема, у Женеві проживає 40 % іноземців. Крім цього, є ще багато французів, що приїздять сюди на роботу. Багато знаменитих іноземців постійно мешкають у Швейцарії (Е. Тейлор, А. Делон, А. Прост, М. Шумахер), бо їх хоч і взнають, але ніхто не пристає.

Лише 30% швейцарців живе у власних будинках. Житло дороге, так само, як і медичне обслуговування. Швейцарці надзвичайно люб’язні. Не долюблюють німців, італійців називають «макаронниками» або чорномазими. Але вболівають за італійську футбольну збірну, бо вона може виграти у німців. У гірськолижному спорті, навпаки, вболівають за німців, бо вони можуть виграти в австрійців. Замкнені, скромні, не люблять підлабузництва і самі ніколи не будуть цим займатися. Не хваляться багатством. До євро відносяться скептично, бо при уведенні євро багато німців перевели всі свої заощадження до швейцарських банків. Гроші надзвичайно добре захищені: водяні знаки, металічні нитки, мікро перфорація, фарби, що можна побачити лише спеціальними апаратами, зображення, які стають видимими, коли купюру вузькою стороною поставити на «попа» Але головне для банкірів це шерхіт франків. Вони виготовлені з особливого паперу. Швейцарці не люблять виділятися, в черзі всі рівні. Для жителів країни важливо, щоб все робилося швидко. Загальнодержавного патріотизму не існує. Гімн знають мало, практично не співають. Прапор висить над кожним кварталом, але не має такого значення як в американців.

2. Швейцарія – конфедеративна республіка. Діє Конституція 1874 р. До складу країни входить 26 кантонів. Главою держави і уряду є президент. Його заступником є віце-президент. Вони обираються Федеральною асамблеєю на 1 рік з членів Федеральної ради (до її складу входить 7 осіб), що формується також асамблеєю терміном на 4 роки. У Федеральну раду входять представники чотирьох партій, які набрали найбільшу кількість голосів виборців на виборах у Федеральну асамблею. Остання складається з двох палат – Державної ради (інакше ради кантонів, 46 членів, що обираються на 4 роки по 2 представники від кожного кантону) і Національної ради (200 депутатів обираються за пропорційною системою на 4 роки). У парламенті дві офіційні мови – німецька і французька. Члени фракцій поділені за регіонально-мовними ознаками. Основні рішення готуються у парламентських комітетах, тому зала засідань часто напівпорожня. На останніх виборах, що відбулися у 2007 р., найбільше голосів (29%) отримала права швейцарська народна партія. Маже 10% їй поступилася Соціал-демократична партія. Іншими двома впливовими партіями є Радикальна вільно-демократична партія і Християнсько-демократична народна партія. Вони традиційно входять до «великої четвірки». Однак згадані вибори продемонстрували ріст популярності Партії зелених – 9,5%. Вища судова влада здійснюється Федеральним Верховним судом. Його члени обираються Федеральною асамблеєю на 6 років.

Глави держави і уряду щорічно змінюються. Президентом стає почергово один з міністрів. Ніколи в уряді не може бути двох представників одного кантону. Це дозволяє враховувати принцип постійного компромісу. «Система співвідповідності», що втягує різні партії в процес формування загальнонаціональних стратегічних цілей, не допускає таким чином неочікуваних змін концепцій у суспільному розвитку країни, вона здатна амортизувати конфлікти і напруги. Для країни характерний інститут прямої демократії у формі референдумів. Для проведення народного референдуму необхідно зібрати не менше 50 тис. підписів для винесення рішення з розробленого законопроекту і 100 тис. – для внесення змін в дію правові норми. Референдуми поділяються на обов’язкові і факультативні. При проведенні референдумів обов’язковим є не лише підтримка більшості населення, але й більшості кантонів. Так, лише у 2002 р. внаслідок референдуму країна вступила до ООН; навіть Ліхтенштейн, що користується швейцарською валютою і захистом – у 1990 р. За це проголосувала незначна більшість швейцарців. Спроби оновити конституцію шляхом референдуму довго провалювалися, зокрема у 1977 р. Лише 1999 р. вдалося увести в дію оновлену конституцію. Жінки отримали виборчі права на федеральному рівні тільки в 1971 р. Єдиної системи освіти не існує. У 1982 р. вдалося домовитися про єдиний початок навчального року – кінець літа.

Важливу роль відіграють організації ділових кіл. Серед них виділяються Швейцарський союз промисловців і підприємців та Асоціація швейцарських банкірів. Слідуючи політиці «постійного нейтралітету», країна уникала навіть вступу до ООН. Лише у 2002 р. Швейцарія стала членом ООН; попередня спроба вступу 1986 р. була заблокована на референдумі. Зміна позиції викликана економічними факторами: у багатьох фінансово-промислових корпорацій обсяг виробленої продукції (і послуг) закордоном істотно перевищує національні показники. З ЄС у Швейцарії встановлене двостороння угода про дотримання принципу свободи переміщення товарів, капіталів, робочої сили і патентів. Відношення до вступу в ЄС у країні є неоднозначним. Третина підтримує цю ідею, третина проти, ще третина «головою» за, але «серцем» проти.

Швейцарці завжди вважалися прекрасними найманцями. Але з 1848 р. найманство заборонено, за виключенням папської гвардії. ЗС країни формуються на основі міліційної системи: чоловіки 20 – 24 рр. регулярно призиваються на військову службу (18 неділь). Другу частину складають резервісти, які вдома мають все для ведення військових дій. Їх бл. 400 тис., озброєння в них не надто нове. Чоловіки 20 річного віку 15 неділь перебувають у рекрутському училищі. Наступні 8 рр. швейцарець відбуває три недільні курси військової підготовки. У кожного вдома є штурмова гвинтівка з 24 патронами. З 1996 р. можлива альтернативна служба – робота протягом 450 днів у лікарнях чи будинках для пристарілих. Щорічно для резервістів проводяться 3-денні польові стрільби. У них бере участь не менше 300 тис. швейцарців. Кожен з них здійснює 18 пострілів з дистанції 300 м. Важливу роль у підтриманні боєздатності резервістів відіграє Швейцарський стрілків союз. Для країни характерна ідеальна концепція самоліквідації. За пару діб можна підірвати залізниці, авто мости, тунелі, які мінуються ще при будівництві.

Зовнішня політика країни вирізняється деякими особливими рисами. Так, під час Другої світової війни Швейцарія співпрацювала з обома ворожими таборами. Країна не приєднувалася до економічного бойкоту проти ПАР, Чилі, СРСР чи Куби. Здійснювала дипломатичне представництво Куби в США і навпаки, залишалася основним імпортером кубинських сигар. Але в останні десятиліття країна виявилася втягнутою в скандали навколо нацистського золота і золота апартеїду. У 2001 р. була створена Комісія Бержьє для розслідування співробітництва швейцарських банків з нацистами. У зв’язку з цим на Швейцарію тиснуть з вимогою відмінити банківську таємницю.

Швейцарія – технологічно високорозвинена країна. Вона продовжує залишатися одним з найбільших фінансових світових центрів, орієнтованих на обслуговування іноземних інвесторів. Міжнародне обличчя країни формують порівняно невелике число корпорацій. У фармацевтиці це «Новартіс» і «Роше Груп», у харчовій – «Нестле», у банківсько-страховому секторі – «ЮБС», «Кредіт Свісс», «Свісс Ре», «Цюріх файненшел сервіс». Лідером промисловості є фармацевтика. Особливо сильні її позиції у виробництві жарознижувальних препаратів, вітамінів, протиракового інтерферону», засобів для лікування СНІДу. На долю Швейцарії припадає 10% світового виробництва і майже 30% світового експорту медикаментів. До міжнародної «виробничої ніші» входять також підприємства спеціалізованого машинобудування (медична апаратура, годинники ). Тут домінують малі і середні фірми. За вартістю експорту продукції машинобудування Швейцарія займає 7 місце в світі, входить до першої п’ятірки за експортом продукції станкобудування. За кількісними обсягами вартості експорту годинників країні належить 7% світового ринку, а за вартістю – 52%. У Швейцарії у 1897 р. був офіційно запатентований швейцарський ніж. Тепер їх випускається бл. 100 видів. Найбільш знамениті марки “Victoriuax” i “Wenger”. Країна входить до лідерів з найкращими шансами на світовий успіх у наукоємних галузях промисловості. Майже третина світових фінансових операцій припадає на швейцарські банки. В країні діє понад 370 банків. Але разом з тим наростають претензії інших країн у зв’язку зі збереженням «банківської таємниці», що дозволяє «відмивати» гроші. У списку найкрупніших європейських корпорацій країна представлена 26, тоді як Швеція – 25, а Нідерланди – 22.

С/г орієнтоване на тваринництво. Розводиться худоба місцевих порід – Симентальська, Швіцька та ін.). Більша частина молока скеровується на виробництво високоякісного сиру. Половину з понад 700 тис. корів випасають на альпійських луках. Посіви зернових незначні, але активно розвивається виноградарство. Основними виробниками у с/г є малі й середні господарства. Безробіття в країні ніколи не перевищувало 1%. Останній значний страйк був зафіксований у 1937 р. Надалі всі протиріччя між працівниками і працедавцями вирішуються внаслідок незалежного арбітражу. Розмір податків залежить від кантону. Найнижчими вони є у кантоні Цуг – 2, 87%.

Свої особливості має торгівля в Швейцарії. 18% всієї роздрібної торгівлі контролюється концерном «Мігро». Теоретично він належить народу. Створив концерн Готліб Дутваймер. Концерн займається виробництвом, має власні бензоколонки, туристичне агентство, меблеві і книжкові салони, організовує концерти. У концерні дотримуються жорстких екологічних вимог – не продають напої в алюмінієвих чи пластикових пляшках. Принципово не продають куриво і алкоголь.

Транспортна мережа країни характеризується значним числом тунелів (Сімплонський – 19,7 км, Сен-Готардський – 14,9 км), а також мостів і віадуків. Нині будуються два нових трансальпійських тунелі; цей інфраструктурний проект вважається найбільшим в Європі. Практично вся залізнична мережа (4400 км) електрофікована. Країна має торговий флот – 26 суден. Справжнім шоком для швейцарців було банкрутство у 2001 р. національної авіакомпанії “Swissair”; її правонаступниця “Swiss” продовжує боротися з фінансовими труднощами.

Давні традиції має туризм. Він зародився ще в XVI ст. Першими відкрили Швейцарію англійці, згодом німці. Найдинамічніше розвиваються лікувальний та спортивний туризм (гірські лижі, гірські велосипеди). В країні прокладено 150 тис. км пішохідних туристичних маршрутів. Альпійський маршрут від Боденського до Женевського озера – 300 км. В горах розташовано 150 альпійських баз-притулків.

Країна ставить перед собою завдання перетворитися в одного з світових центрів технології і досліджень. Швейцарія володіє величезними золотими резервами. На душу населення припадає 10 унцій, що в 10 разів більше, ніж у США і Європі. На швейцарських підприємствах закордоном працює понад 1,7 млн. осіб, тобто понад 43% тих, хто працює в країні. Основними партнерами по експорту є ЄС (65%), США (10%), по імпорту – ЄС (79%), США (понад 5%).

9.Республіка Австрія має площу 83,9 тис. кв. км, населення – 8,2 млн. чол. Державним святом є 26 жовтня 9з 1955 р.). Більшу частину території країни займають Східні Альпи (62,8%). Найвища вершина цього гірського масиву – гора Глоссглокнер (3798 м. По течії Дунаю розташована низовинна рівнина. На сході Австрії лежить Штирійсько-Бургенландська рівнина. В Австрії є поклади залізної руди, нафти, свинцево-цинкових руд, кам’яного й бурого вугілля. У країні домінують підзолисті й бурі лісові грунти, на південному сході – чорноземи. В цілому для країни характерний помірно-континентальний клімат. Течія Дунаю в Австрії складає 350 км. Крупні озера: на кордоні з Угорщиною – Нойзідлер-Зе (156,9 кв. км), на кордоні з Швейцарією і ФРН – Боденське озеро (538,5 кв. км.). 47% території країни займають ліси. Природного приросту населення в Австрії майже немає, населення ж збільшується за рахунок іноземців. Середня тривалість життя майже 79 років. 98% населення – німецькомовні австрійці. Є 6 визнаних національних меншин – хорвати, словенці, чехи, словаки, угорці, цигани. Всього їх бл. 300 тис. Іноземців – бл. 760 тис., 45% з них – громадяни колишньої Югославії. 73,6% австрійців є католиками, 4,7% - протестанти, 4,2% - мусульмани, 2,2% - православні.

Австрія – федеративна парламентська республіка. Діє Конституція 1920 р. До складу федерації входить 9 земель. Землі поділяються на общини, в яких існує комунальне самоуправління. Законопроекти, які в основному розробляються урядом, обговорюються і приймаються Національною радою більшістю голосів при кворумі 1/3 депутатів; конституційні закони і положення, а також шкільні закони – 2/3 голосів). Щодо законодавчого процесу характерний багатосторонній контроль: політичний – опозицією, правовий – Конституційною судовою палатою, економічний – Рахунковою палатою, за порушеннями – прокуратурою.

Глава держави – федеральний президент. Його обирають терміном на 6 років з можливістю одноразового переобрання на всенародних виборах. Він виконує переважно представницькі функції – акредитує і призначає послів, призначає і звільняє федеральних чиновників, за результатами виборів призначає федерального канцлера, а по його представленню членів кабінету. Може розпустити Національну раду за згоди бундесрату, відправити у відставку федерального канцлера чи весь уряд (на практиці ще не застосовувалося). Президент є головнокомандуючий збройними силами. Президентом з 2004 р. є Хайнц Фішер, переобраний(?) у 2009 р.

Вищий орган законодавчої влади – двопалатні Федеральні збори. Складаються з Національної ради і Федеральної ради – бундесрату. Федеральні збори засідають для приведення присяги президента, прийняття рішення про оголошення війни, схвалення рішення про проведення референдуму щодо відставки президента. Національна рада обирається терміном на 4 роки. На виборах 2008 р. найбільше голосів набрала Соціал-демократична партія Австрії – 29,7%. Друге місце посіла Австрійська народна партія – 25,6%. Союзником АНП є Австрійська партія свободи, яку підтримало 18% виборців. Істотною підтримкою австрійців користується ультраправий Союз за майбутнє Австрії (лідер – Йорг Хайдер) та Партія Зелених (9,8%). Друга палата парламенту – бундесрат: 64 його члени представляють 9 федеральних земель залежно від кількості їх населення. Вони делегують депутатів на 4 або на 6 років. Бундесрат може опротестувати законопроект, схвалений Національною радою. Президент бундесрату обирається в алфавітному порядку від кожної землі на півроку. Виконавчу владу здійснює федеральний уряд, який очолює канцлер (нині – Варнер Фабман). В австрійському уряді є посада віце-канцлера, а також міністр в справах жінок.

Участь у виборах президента для осіб віком з 18 років є обов’язковим. Вибори до Національної ради відбуваються за пропорційною системою в три етапи. Партія має отримати 4%, щоб пройти до парламенту. Уряди федеральних земель формуються ландтагами (земельними парламентами). Головними завданнями внутрішньої політики є підтримка правопорядку і миру. З 1970-х рр. Австрія проводить політику «активного нейтралітету», сприймаючи «дипломатії контактів». Особлива увага приділяється стосункам з Центральною і Східною Європою. З 1995 р. Австрія бере участь в програмі НАТО «Партнерство заради миру». Підписавши у 1998 р. Амстердамський договір, країна фактично погодилася брати участь в оборонній політиці країн ЄС.

Австрія – економічно розвинена країна. Найбільш важливими галузями промисловості є машинобудування, харчова, хімічна, целюлозно-паперова, металургійна. В автомобілебудуванні важливу роль відіграє виробництво двигунів (900 тис. штук в рік) і коробок передач при долі експорту 90%. Австрія є одним з лідерів у виготовленні інтегральних мікросхем і чипів. Австрія є найкрупнішим в ЄС виробником гідроенергії. Тривають структурні зміни в економіці: за останні 10 років виробництво одягу зменшилося у 2 рази, але вдвічі збільшилося виробництво у тютюновій галузі. Разом з тим країна продовжує залишатися одним світових лідерів у виробництві різноцінових колготок. Бурхливий ріст спостерігається у виробництві засобів оргтехніки і пристроїв для обробки інформації.

Австрія на ¾ забезпечує себе с/г продукцією. У с/г користуванні знаходиться 41% території країни. Особлива увага приділяється виробництву екологічно чистої продукції. У зв’язку з цим діють жорсткі нормативи застосування засобів захисту рослин і добрив.

За обсягами пасажирських і вантажних перевезень лідирує автомобільний транспорт. Незважаючи на відсутність виходу до моря країна має 10 торгових суден. Австрія є привабливою для туристів. Щороку її відвідують понад 18 млн. туристів. Характерною особливістю австрійської економіки післявоєнного періоду був високий відсоток державних підприємств у промисловості. З кінця 1980-х рр. держава розпочала приватизацію рентабельних підприємств і ліквідацію неефективних. Вже до 2000 р. країна зберегла у повній власності лише 2 підприємства, а в інших приймає дольову участь. Найбільше держава присутня у тютюновій галузі – понад 40%, у компанії «Австрійські авіалінії» - майже 40%, в крупних концернах чорної металургії – 35 – 39%.

Для країни притаманна розвинена система соціального забезпечення і захисту. Вона має два рівні: обов’язкове страхування і державна соціальна допомога. Основним торговим партнером Австрії є Німеччина. На її долю припадає понад 36% товарообігу. Далі з великим відривом слідують Італія, Швейцарія, Франція, Угорщина.

10. Грецька республіка займає площу 131,957 тис. кв. км, має населення 11 млн. чол. Державним святом є День незалежності 25 березня (з 1821 р.). Країна знаходиться на Балканському півострові, омивається водами Егейського, Іонійського і Середземного морів. Для Греції характерна дуже порізана берегова лінія. Найкрупнішим півостровом країни є Пелопоннес. До її складу входять понад 2000 островів. Найбільшими з них є Крит, Евбея, Родос, Лесбос. 4/5 території займають середньовисотні гірські пасма. Всю Грецію з північного заходу на південний схід пересікають дві гірські системи – Західна: гори Пінд, масив о. Пелопоннес, гори о. Крит і Родос; Східна: гори Грамос, масиви Отрос і Парнас, о. Евбея і Кіклади. Найвищою точкою країни є гора Олімп (2917 м). Невеликі рівнини розташовані поблизу Егейського моря: Фессалійська, Салоніцька та ін. Для низькогірних територій притаманні коричневі і буро-коричневі грунти, для вищих – бурі гірсько-лісові. Найбільші масиви соснових і листяних лісів знаходяться на півночі Греції, північних островах Егейського та Іонійського морів. Всього лісами та гаями вкрито 44% території. Країна має багаті поклади бокситів (понад 650 млн. т.), мармуру та інших видів каменю. Є родовища лігніту, високоякісної залізної руди, нафти. Приріст населення за останнє десятиліття не перевищував 1%. Середня тривалість життя складає майже 79 років. У містах проживає 62,5% жителів. 98% населення складають греки. Стільки ж в країні православних, 1,3% - мусульман. Після греко-турецької війни 1919 – 1922 рр. внаслідок Лозаннської угоди 1923 р. відбувся обмін населенням між цими країнами. 350 тис. мусульман переселилося до Туреччини, а 1,4 млн. греків – з Туреччини до Греції.

Греція – парламентська республіка. Діє Конституція 1975 р. Вищим органом законодавчої влади є однопалатний парламент, що складається з 300 депутатів. Вибори відбуваються раз на 4 роки громадянами віком від 18 років. В результаті позачергових виборів вересня 2007 р. (причина – пожежі) перемогу отримала правляча Нова демократія (лідер – Костас Караманліс) – 41,9%. Її опонент – ПАСОК – отримала 38,1%. Третє місце посіли комуністи – 8,1%. Особливістю виборчої системи країни є те, що партія, яка перемогла на виборах, отримує фору в 40 мандатів. Парламент на 5 років обирає президента країни. Нині президентом є Карлос Папуляс. Виконавча влада здійснюється президентом і урядом. Повноваження президента обмежені – він не бере активної участі в політиці. Уряд складається з прем’єр-міністра, міністрів і міністрів без портфеля. Нині прем’єр-міністром є К. Караманліс. Країна поділяється на 13 адміністративних регіонів. Останні поділяються на 51 префектуру (номой) і один автономний округ – Свята гора Афон. Базовою ланкою врядування є муніципалітети і громади. Префектури очолюються префектурними радами і префектами, що обираються безпосередньо громадянами. Регіонами керують генеральні секретарі, які призначаються урядом і є його представниками. На політичній арені сучасної Греції домінують дві політичні партії – Нова демократія і ПАСОК.

Зовнішня політика країни після Другої світової війни змінювала свої пріоритети. Протягом 1946 – 1949 рр. у Греції йшла громадянська війна. Грецьких комуністів активно підтримували Югославія, Болгарія і Албанія. Протилежну сторону підтримували США. Внаслідок перемоги останніх комуністична партія була заборонена. Провідною доктриною у зовнішній політиці стала концепція загрози з півночі. У 1974 р. внаслідок анексії Туреччиною 40% території Кіпру сформувалася інша доктрина – загрози зі сходу. Ця доктрина мала, між іншим, і серйозні історичні підстави. Внаслідок війни 1919 – 1922 рр. між цими країнами і повної поразки Греції відбулося масове переселення греків з Туреччини, а турків з Греції. Турки вдавалися до політики витіснення греків і навіть їх фізичного винищення. Це призвело до того, що греків у Туреччині залишилося декілька тис.; в той же час в Греції проживає близько 120 тис. турків. У 1990-ті рр. між країнами мали місце два значних інциденти. У 1994 р. турецькі спецслужби ліквідували терористів на грецькому острові Родос, а 1996 р. турки порушили грецький державний кордон на островах Імія. Як наслідок, доктрина загрози зі сходу трансформувалася в стратегію розширеного стримування, основним об’єктом якої була Туреччина. Військові витрати збільшилися до 5% ВВП, 5 тис. добровольців вступили до кіпрської армії. Ситуація в міждержавних стосунках почала нормалізуватися наприкінці ХХ ст. В грудні 1999 р. прем’єр-міністр Греції Костас Сімітас сформулював доктрину Сімітіса. Основні її положення передбачали, що 1) кіпрська проблема має бути європеїзована; 2) суперечки між Грецією і Туреччиною повинні вирішуватися мирним шляхом; 3) Греція має підтримати вступ Туреччини до ЄС. В результаті реалізації цієї доктрини загроза з боку Туреччини, принаймні на рівні дипломатичної мови, відійшла на другий план; більше уваги грецька дипломатія почала приділяти ісламським терористам з Близького Сходу. Триває конструктивний діалог з Туреччиною щодо належності ряду островів у Егейському морі. Одночасно Греція продовжує підтримувати курдів і вірмен, що віддавна вважалося елементом творення єдиного антитурецького фронту. Країна підтримує добрі стосунки з Сирією, що дає підстави говорити про наявність вісі Афіни – Дамаск на противагу вісі Анкара – Тель-Авів. Позиція щодо Ізраїлю, особливо ПАСОК, є жорсткою. Свого часу її лідер А. Папаандреу назвав Ізраїль незаконною дитиною амер. імперіалізму.

Ця ж ПАСОК свого часу прохолодно ставилася до євроінтеграції. А. Папаандреу говорив про необхідність пошуку Грецією третього шляху. При вступі до ЄС (1981 р.) Греція разом з Португалією належали до найбідніших країн союзу. ЄС надав значну фінансову допомогу країні – «пакет Делоре» (з 1988 р.). Його реалізація дала можливість Греції перетворитися в регіонального лідера. У 2003 р. країна головувала в ЄС, домоглася надання фінансової допомоги Румунії і Болгарії, сприяла вступу Кіпру до ЄС.

Греція – одна з небагатьох країн ЄС і НАТО, що займала просербську позицію. Зокрема, грецька дипломатія виступала проти нанесення ударів по боснійським сербам, відмовлялася надсилати миротворців до Югославії, негативно ставилася до військових операцій НАТО в цій країні у 1999 р. Греція виступала проти незалежності Косово. З «югославською» спадщиною пов’язана ще одна зовнішньополітична проблема Греції. Це стосується назви «Македонія». Ця назва символічна для греків. Вони вважають Македонське царство однією з грецьких держав. Три адміністративних регіони країни називаються Македонцями – Західна, Центральна і Східна. Греки обурюються тим, що «югославська» Македонія користується символом царства Філіпа Македонського – зіркою Вергіни і його ж прапором. Тому Греція вимагала й вимагає зміни назви колишньої югославської республіки. У 1994 р. Греція увела ембарго проти цієї країни. Разом з тим обставини склалися так, що Греція змушена була пом’якшити свою позицію. Албанізація Македонії (1/4 її житель – албанець) аж ніяк не входить у плани Греції. Крім цього, через Македонію йде 40% грецького експорту до ЄС. Тому як і випадку з Кіпром Греція доклала зусиль, щоб зробити проблему «Македонії» загальноєвропейською. Греція підтримувала Македонії при її вступі до НАТО і підтримує вступ до ЄС.

У світі є велика грецька діаспора – бл. 4 млн. У США проживає понад 2 млн., в Австралії – 700 тис., Канаді – 350 тис., Європі – 500 тис. (Франція, Італія, Україна). Витрати на оборону країни найвищі в НАТО – 4,5% ВВП. Загальна чисельність ЗС (враховуючи запас) – 2,6 млн. Військові підрозділи Греції брали/беруть участь у миротворчих операцій у Сомалі, Албанії, Кувейті, колишній Югославії.

Греція має ринкову економіку, але зі значним державним сектором. Період, що передував уведенню єдиної європейської валюти згідно з Маастрихтською угодою, був характерний активними заходами уряду зі зменшення інфляції, дефіциту бюджету. Темпи економічного зростання були достатньо високими – 5 – 6%. Разом з тим зберігається високий рівень безробіття – 9 – 10%. Країна залишається аграрно-індустріальною, але поступово зростає значення сфери послуг. Основні галузі промисловості: харчова, тютюнова, текстильна, хімічна, металообробка, добувна. Країна добуває бл. 1,9 млн. т. бокситів, 62 млн. лігніту. 22% загального експорту складає продукція с/г. Вирощують пшеницю, кукурудзу, ячмінь, оливки, виноград, тютюн та ін. Розвинене морське рибальство. Греція дає 60% ЄС вилову морського окуня і морського ляща – двох найбільш популярних середземноморських видів промислової риби.

У зв’язку з проведенням літньої олімпіади у 2004 р. в Афінах країна пережила будівельний бум. Греція отримала від ЄС 27 млрд. євро на розвиток спортивної інфраструктури. Але, як виявилося, це мало і негативні наслідки. Ціни після Олімпійських ігор зросли безповоротно. Олімпійським спорудам тепер не знаходять застосування. Спроби здавати їх в оренду не дали сподіваних результатів. Комплекс для греблі на каное і байдарках планують перетворити в парк, зал для бадмінтону – в льодовий палац, олімпійське містечко (вартість 350 млн. євро) почали перетворювати в квартири для малозабезпечених.

Щороку країну відвідує 11 – 12 млн. туристів. Від туризму Греція отримує бл. 15% ВВП. Але прибутки країни від туризму ростуть повільніше, ніж сподіватися. По-перше, промислові товари у Греції дорожчі. Виключення складають шуби, що інтенсивно скуповуються відпочиваючими з Росії. По-друге, грецькі компанії не можуть конкурувати з німецькими, англійськими чи ірландськими, що пропонують туристам дешевші білети до Греції і назад. По-третє, значну частину туристів до Греції складають німці й італійці, а вони традиційно бережливі. Як наслідок, у 2005 р. 5-ти зіркові готелі країни були заповнені наполовину. Виключенням є російські туристи, що охоче відвідують країну.

Торговий флот країни складає майже 2 тис. суден. Це майже половина торгового флоту ЄС і 5-й флот у світі. Судноплавство дає 10% ВВП. Важливе значення для скорочення шляху з Егейського до Іонійського моря має Корінфський канал (6 км). Існують поромні лінії з Туреччиною, Кіпром, Італією. Разом з тим, половина грецьких кораблів зареєстровані в Кіпрі, а таким Туреччина забороняє заходити у свої порти. Країна бере участь в міжн. енергетичних проектах – будівництві нафтопроводу «Новоросійськ – Бургас – Александруполіс», газопроводів «Південний потік» та «Набукко».

Політика уряду в останні десятиліття була скерована на скорочення податкових пільг; з’явилися додаткові податки. У сер. 1990-х рр. була здійснена лібералізація банківського сектору. На продаж були виставлені контрольні пакети майже всіх банків, що контролювалися державою. ЄС надає фінансову допомогу країні в розмірі 4% ВВП. Привабливими сторонами Греції є низькі порівняно з країнами Західної Європи зарплати, вигідне географічне положення, наявність кваліфікованої робочої сили. Основними партнерами по експорту є Німеччина, Італія, Велика Британія, США, Туреччина, по імпорту – Італія (16%), Німеччина (16%), США (11%), Франція (8%), Велика Британія (7%).

Республіка Кіпр займає площу 9, 25 тис. кв. км (більше 1/3 – турецька частина), має населення понад 1 млн. Державним святом є День незалежності 1 жовтня (з 1960 р.); на окупованій території – 15 листопада (з 1983 р.). На острові переважає гористий рельєф. Ліси займають бл. 20% території країни. Є поклади хромітів, залізних і мідних руд, азбесту. Для острова притаманний субтропічний середземноморський клімат. Приріст населення за останні десятиліття складав 0,5 – 1%. Середня тривалість життя складає 77 років. Переважає міське населення – 69%. Основні громади – греки-кіпріоти (85,2%) та турки-кіпріоти (11,6%). На острові проживають також араби, англійці, вірмени, італійці. Греки-кіпріоти переважно православні, турки-кіпріоти – мусульмани-сунніти.

Кіпр як держава виник внаслідок грецько-турецько-англійської угоди 1959 р. в Цюриху. В тому ж році був обраний перший президент країни – архієпископ Макаріос ІІІ. Віце-президентом став турок Фазим Кучук. У палаті представників греки мали 35 місць, турки – 15. З 1963 р. розпочалися сутички між греками і турками. Це стало результатом прийняття 13 поправок до Конституції, що обмежили права турок. Туреччина готова була втрутитися в конфлікт. У відповідь США погрозило позбавити Туреччину допомоги у випадку війни з СРСР. Як наслідок спроби перевороту, здійсненої грецькою хунтою, у 1974 р. на Кіпр висадилися турецькі війська і окупували 35% його території. США ввели ембарго на постачання до Туреччини зброї, а ООН окупацію засудила. У 1983 р. на окупованій території була створена Турецька республіка Північний Кіпр. Сюди з Туреччини було переселено 80 тис. турків. Їм надавалася власність, що раніше належала грекам. Натомість, розпочалося переселення корінних турків до Туреччини. Нині, якщо врахувати 35 тис. турецький гарнізон, то співвідношення прибульців і корінних у Північному Кіпрі – 2 до 1. 2001 р. генеральний секретар ООН Кофі Анан запропонував план створення двообщинної федерації. В 2004 р. на острові провели з цього приводу референдум. Турки-кіпріоти цю ідею підтримали, греки-кіпріоти – ні. Останні незадоволені тим, що Північ фактично трактувалася б як незалежна держава; жителям Півдня заборонялося купувати власність на півночі. Крім цього, Росія наклала вето в ООН щодо об’єднання острова, бо вважала, що план К. Анана містить занадто багато поступок Туреччині.

Кіпр – президентська республіка. Діє Конституція 1960 р.; на окупованій територій – 1975 і 1983 рр. Країна поділяється на 6 округів. Главою держави є президент. Цю посаду з 2008 р. займає комуніст Деметріос Христофіас. Згідно Конституції президентом має бути грек, а віце-президентом – турок. Останній має право вето з особливо важливих політичних питань. У зв’язку з неврегульованістю проблеми Північного Кіпру ця посада не зайнята. Вищим законодавчим органом є однопалатний парламент – палата представників, що складається з 80 депутатів, що обираються загальним прямим голосуванням на 5 років (56 депутатів – грецькою громадою, 24 – турецькою; місця останніх нині вакантні). Вищим органом виконавчої влади є Рада міністрів, що очолюється і формується президентом. Вищою судовою інстанцією є Верховний суд. Основними політичними партіями є Демократична партія (ДІКО), Демократичний союз (ДІСІ), Комуністична партія (АКЕЛ). На останніх виборах, що відбулися в травні 2006 р., АКЕЛ і ДІСІ отримали майже однакову підтримку виборців (31,16% і 30,33%) і однакове представництво в парламенті – по 18 мандатів. ДІКО підтримало 17,9% виборців, що дозволило цій партії отримати 11 мандатів. У зовнішній політиці Кіпрська республіка орієнтувала на ЄС. В 2004 р. Кіпр став членом ЄС. Це дозволило грекам-кіпріотам мати додаткові аргументи в переговорах з турками-кіпріотами. Туреччина намагалася перешкодити вступу Кіпру до ЄС. У 1994 р. між Кіпром і Грецією був підписаний пакт про захист на випадок турецької агресії. Кіпр оголосив про закупівлю у Росії ракет С 300. Під тиском західних країн Кіпр хоч і купив ці ракети, але розмістив не у себе, а на грецькому острові Кріт. Грецько-турецьке протистояння, центральним пунктом якого є Кіпр, призвело до того, що ці країни витрачають на оборону 4 – 5% ВВП; число танків у цих країнах перевищує чисельність такого озброєння у Великій Британії, Франції, ФРН і Італії разом взятих. І сама республіка змушена витрачати значну частину бюджету на військо з огляду на небезпеку з боку Туреччини – 4,2% ВВП.

Кіпр є аграрно-індустріальною країною з розвиненим сектором послуг. На рубежі тис.оліть для Кіпру були характерні високі темпи економічного розвитку – 4 – 5% щорічно. В економіці країни спостерігалася низька інфляція і незначний рівень безробіття. Основними секторами сфери послуг є міжн. туризм, фінансові і ділові послуги, морські вантажні перевезення і телекомунікація. Щорічно острів відвідують бл. 3,5 млн. осіб. Морський флот нараховує понад 1250 суден. Важливим джерелом прибутку є банківські послуги і послуги з реєстрації підприємств з пільговим оподаткуванням (офшор). Найбільш важливими галузями промисловості є харчова (виробництво вина, оливкової олії), текстильна, хімічна, металообробка. Основними с/г культурами є пшениця, ячмінь, картопля, тютюн, оливкове дерево, грецький горіх, виноград, цитрусові. У гірських районах розвинене тваринництво: вівці, кози, свині, ВРХ. Основний вид транспорту – автомобільний. Залізниць немає. Уряд Кіпру приділяє багато уваги соціальному будівництву – шкіл, лікарень, будинків пристарілих. Торгове сальдо пасивне – імпорт перевищує експорт. Основні партнери по зовнішній торгівлі – Велика Британія, Греція, Німеччина, Ліван, Сирія. 50% зовнішнього торгового обігу припадає на ЄС.

11. Турецька республіка займає площу 783,577 тис. кв. км, має населення – 75 млн. чол. Лише 3% території знаходиться в Європі. Європейська частина називається Фракією, азійська – Турецькою Анатолією. Ці частини відділенні одна від іншої протокою Босфор (30 км), Мармуровим морем і протокою Дарданелли (60 км). Прохід обох проток є складним для мореплавців. Верхні води проток рухаються у напрямі з півдня на північ, а нижні – навпаки. Узбережжя Чорного моря зрізане слабо. Є лише декілька неглибоких бухт, зокрема Синопська чи Трабзонська. У цьому морі Туреччині належить острів Кефкен. Узбережжя Егейського моря має численні бухти. Тут країні належить понад 100 островів. Бл. 30 островів у Середземному морі належить Туреччині. Туреччина – гірська країна. З півночі країна обрамлена Північно-Анатолійським нагір’ям (висота – бл. 4тис. м), з півдня – гірською системою Тавр (висота – понад 4 тис. м.). На схід від Тавру розташоване Східно-Анатолійське нагір’я, де знаходиться найвища точка країни гора Великий Арарат (5137 м). Найкрупнішими річками басейну Чорного моря є Кизилирмак (1355 км) і Сакар’я (824 км). До Середземного моря впадають річки Сейхан (560 км) і Джейхан (509 км). На території Туреччини починаються Тигр (понад 500 км) і Єфрат (понад 1260 км). В країні також беруть початок витоки Кури і її притоки Араксу, що належать до басейну Каспійського моря. На території країни розташовано бл. 50 озер, найбільшим з яких є солене озеро Ван (3713 кв. км). Домінантними грунтами в країні є буроземи, червоноземи, сіроземи. Туреччина бідна на енергоресурси. Запаси кам’яного вугілля складають 428 млн. т., бурого вугілля – 7339 млн. т., нафти – 42 млн. т., природного газу – бл. 9 млрд. м³. Значними є запаси залізної руди (понад 1 млрд. т., міді і хромітів. Поклади урану – понад 9 тис. т., торію – 380 тис. торію. Приріст населення за останнє десятиліття знизився до 1%. Але статева структура населення характеризується стійкою перевагою чоловіків над жінками. Ступінь урбанізації достатньо високий – у містах проживає 74% населення. До кінця ХХ ст. поняття єдиного пенсійного віку не існувало. Для отримання пенсії слід було мати стаж 20 років для жінок і 25 для чоловіків. Це робило можливим одержання пенсії у віці 38 – 43 років. Нині уведений єдиний пенсійний вік – 62 роки. Переписи населення країни не відображають його етнічну структуру. Вважається, що в країні проживає 15 – 18 млн. курдів (офіційна назва – гірські турки), араби, вірмени, грузини, лази, євреї. Офіційною мовою є турецька, але існують вірменські школи і видання, а з 2002 р. після прийняття парламентом «пакету демократичних реформ» передбачено викладання курдською мовою і розширення прав не мусульманського населення.

Туреччина – унітарна держава зі змішаною (президентсько-парламентською) формою правління. Діє Конституція 1982 р. Країна поділяється на 81 аль (провінцію). Законодавча функція належить меджлісу – однопалатному парламенту, що складається з 550 депутатів. Виборча система включає як елементи мажоритарної, так і пропорційної системи. Закон про вибори 1983 р. увів у виборчу систему два додаткових бар’єри. 1- загальний бар’єр – партія, яка отримала менше 10% голосів по всій країні, не отримує мандатів, навіть якщо вона перемогла в декількох округах. 2 – діє всередині кожного виборчого округу. Всі подані в окрузі голоси діляться на число депутатських мандатів, встановлене для даного округу, отримане число стає бар’єром. Таким чином пріоритет мають великі політичні партії. Право обирати мають турецькі громадяни, що досягли віку 18 років. Права голосу позбавлені солдати, унтер-офіцери, військові курсанти, арештовані й засуджені. Депутатом можна стати з 30-річного віку. Вибори проводяться раз в 5 років. Останні вибори відбулися 22 липня 2007 р. Перемогу отримала правляча Партія справедливості і розвитку (лідер – Реджеп Ердоган) – 46,76%. Друге місце посіла Народно-республіканська партія – 20,8%. Третє і четверте місця зайняли Демократична партія (5,4%) і Партія національного руху (14,3%). Виконавча влада представлена президентом і Радою міністрів. Президент є главою держави і наділений широкими повноваженнями в сфері виконавчої, законодавчої і судової влади. Президент республіки обирається 2/3 голосів меджлісу. Кандидат в президенти повинен мати не менше 40 років, мати вищу освіту, бути безпартійним і мати право бути обраним до парламенту. Якщо в результаті перших двох голосувань не вдається забезпечити більшість у 2/3 голосів, проводиться третє голосування і переможцем стає кандидат, що отримав підтримку простої більшості. Президентом нині є Абдулла Гюль. Конституція не надає право Раді міністрів право самостійно видавати нормативні акти, але вона має право видавати постанови.

У зовнішній політиці Туреччина сповідує курс на вступ до ЄС - статус асоційованого члена країна отримала у 1963 р., а кандидата в члени ЄС – 1999 р. Стратегічним партнером Туреччини є США. США підтримали Туреччину після Другої світової війни, коли СРСР висував до країни територіальні претензії і навіть вимагав подвійного контролю на чорноморськими протоками. США активно лобіювали вступ Туреччини до НАТО і, як наслідок, в Ізмірі в 1952 р. була розміщена штаб-квартира НАТО. З 1947 р. США надали Туреччині 12,5 млрд. дол. на цивільні потреби і 14 млрд. на військові. Після розпаду СРСР роль Туреччини як стратегічного партнера для США дещо знизилася, але під час війни в Іраці країні вдалося повернути втрачені позиції. Значною мірою, саме завдяки лобіюванню США був збудований нафтопровід Баку – Тбілісі – Джейган (1760 км, вартість 4 млрд. дол., пропускна можливість 1 млн. барелів нафти в день), який підняв значення Туреччини як транзитної держави. Специфікою турецько-американських відносин є те, що традиційно дружньо до Анкари відноситься президентська адміністрація, але вороже – Конгрес. Пов’язано це з тим, що в Конгресі є потужне вірменське лоббі. Турецько-вірменські стосунки традиційно були вкрай ворожими, що обумовлено масовою різнею вірмен в країні у 191? і 192? рр. Однак, зараз ситуація почала змінюватися. У жовтні 2009 р. країни підписали договір, який нормалізує відносини між ними, зокрема кордон стає відкритим.

Останнім часом інтенсивно розвиваються відносини країни з Ізраїлем. Стратегічні інтереси має Туреччина з країнами Закавказзя, насамперед Азербайджаном, та тюркомовними країнами Центральної Азії. Деякі політики правого напряму країни висувають ідею створення «Великого Туркменістану», до якого мають увійти Азербайджан, Туркменістан, Узбекистан, Киргизія, Казахстан. Керівництво країни не підтримує офіційно цю ідею, але всіляко зміцнює імідж і розвиває відносини зі згаданими державами. Туреччина є членом НАТО, має армію понад 600 тис. і національну жандармерію 100 тис. Витрати на оборону складають 4,5% ВВП.

Економіка країни в останнє десятиліття розвивалася достатньо динамічно. Основними галузями промисловості є харчова, текстильна, нафтопереробка, хімічна промисловість. Останнім часом збільшилася питома вага транзитного машинобудування, чорної металургії, електромашинобудування, швейної промисловості. В с/г виділяється рослинництво, яке дає 2/3 с/г продукції. Проблемою є велика кількість дрібних господарств і відповідно низька ефективність с/г виробництва. Під зернові відведено бл. 80% посівних площ. На другому місці технічні культури – бавовна, цукровий буряк, соняшник, чай, тютюн. Важливими експортними галузями є плодівництво, квітникарство, овочівництво. Країну щороку відвідує 11 – 12 млн. туристів. Зовнішня торгівля країни має негативний баланс. Основними партнерами по експорту є Німеччина (17%), США (10%), Італія (7,5%), Велика Британія (7%), Франція (6%), по імпорту – Німеччина (13%), Італія (8,4%), Росія (8,3%), США (8%), Франція (5,5%), Велика Британія (4,6%).

12. Румунія має площу 238,4 тис. кв. км і населення бл. 22 млн. чол. Державним святом є Національний день Румунії 1 грудня. Приблизно 1/3 території займають Карпати, які поділяються на Східні, Південні Карпати і Західні Румунські гори. Найвищими з них є Південні Карпати – вершина Негойю (2535 м). На заході країни розташована Середньодунайська низовина, на півдні – Нижньодунайська рівнина. Ріки країни відносяться до басейну Дунаю, який на території країни має довжину 1075 км. До його найбільших приток відносяться Прут (716 км), Сирет (598 км), Олт (736 км), Муреш (760 км). У країні є понад 2 тис. озер. Найбільші з них лимани Чорного моря, зокрема Разелм – 415 кв. км. 2/3 земель перебувають у с/г обігу. Серед них значну територію займають чорноземи. Ліси покривають 27% території країни. Румунія відносно багата на корисні копалини. У надрах країни є 300 млн. т. нафти, 600 млрд. м³ природного газу, 5 млрд. т сланців, руди кольорових, рідких і благородних металів. Клімат країни перехідний від помірно-океанічного до континентального.

З 1989 р. населення країни постійно зменшувалося. 54% населення проживає у містах. Середня тривалість життя складає майже 70 років. Згідно з законом 2002 р. пенсійний вік поступово підвищується: для жінок з 57 до 60, для чоловіків з 60 до 65 рр. Румуни складають 87% населення, угорці – 7%. У країні також проживають цигани, українці, турки, греки. З 1980-х рр. спостерігається активна еміграція з країни угорців і німців. Поза межами країни проживає декілька млн. румунів. У релігійному відношенні домінують православні (83%); є 7% католиків, 6% протестантів.

Румунія має республіканську форму правління. Діє Конституція 1991 р. з поправками 2003 р. Країна адміністративно поділяється на 41 повіт.

Вищим органом законодавчої влади є парламент, що складається з сенату (143 члени) і палати депутатів (340 місць). Парламентські вибори відбуваються раз на 4 роки за пропорційною системою. До парламенту проходять партії, які подолали 5% бар’єр, і блоки, що набрали більше 8% голосів учасників виборів. Останні вибори відбулися у грудні 2008 р. Переміг опозиційний альянс Соціал-демократичної і Консервативної партій, який набрав понад 33% голосів. Демократично-ліберальна партія (лідер – Т. Басеску) отримала підтримку майже на 1% меншу. Національно-ліберальна партія (перед виборами правляча, лідер – прем’єр-міністр до кінця 2008 р. К. Попеску-Таричану) дістала підтримку 18% виборців. 7% зібрав до свого кошика Демократичний союз угорців. Ультраправа Романія Маре не подолала 5% бар’єр; на попередніх 2004 р. виборах вона мала 13% підтримки.

Виконавчу владу здійснює уряд на чолі з прем’єр-міністром, кандидатура якого пропонується президентом і затверджується парламентом. Після згаданих виборів прем’єр-міністром є Еміль Бок (у жовтні 2009 р. його уряд відправлений у відставку). Главою держави є президент. Одна особа не може займати цей пост більше двох термінів. З 2004 р. президентом є Траян Басеску.

У містах і сільських комунах обираються ради і глави низових одиниць – примари. На рівні повітів – ради; керівники повітів – префекти – призначаються урядом. Префект має право призупиняти чи відміняти рішення повітової ради і місцевих органів влади. З 1995 р. Румунія була асоційованим членом ЄС, у 2007 р. вступила до Союзу. У 2002 р. завершилися переговори про вступ країни в НАТО. Сам вступ мав місце у 2004 р. Країна витрачає на оборону 2,4% ВВП.

Структурна перебудова, втрата традиційних ринків збуту, перехід на ринкові відносини призвів до того, що обсяг промислового виробництва в країні на початку ХХІ ст. скоротився вдвічі порівняно з 1990 р. Скоротилося виробництво у машинобудуванні, станкобудуванні, електротехніці. Легка промисловість країни працює на давальницькій сировині. Криза заторкнула і добувну промисловість. Виробництво вугілля скоротилося з 66 до 34 млн. т., добування нафти з 9 до 7 млн. т., природного газу з 33 до 14,5 млрд. м³. У промисловості країни все більшу роль відіграє іноземний капітал. В автомобілебудуванні провідна роль належить «Деу», «Дженерал Моторс», «Рено». Контрольні пакети металургійних заводів у Галаці, Хунедоара та ін. перейшли в руки іноземних інвесторів. Виплавка сталі скоротилася з 14,4 до 6,6 млн. т.

Внаслідок аграрної реформи 86% всіх господарств було передано у приватні руки. Середня величина с/г підприємства дорівнює 2,6 га. Провідну роль тут відіграють зернові культури: пшениця, кукурудза, ячмінь, що займають 2/3 орної землі. Під технічні культури, зокрема цукровий буряк і соняшник, відводиться 10% ріллі. На передгір’ях і горбистих районах культивуються сади і виноградники. Виробництво зерна – бл. 15 млн. т., винограду – 800 тис., фруктів – бл. 1 млн. т. Поголів’я ВРХ – понад 3 млн. голів, овець – 10 млн., свиней – 8 млн.

За обсягами вантажних і пасажирських перевезень лідирує автомобільний транспорт. Річне судноплавство розвинене по Дунаю. Морський флот нараховує понад 550 сухогрузів. Основний порт Констанца, через який здійснюється 60% зовнішньоторгового обігу країни. Певну роль в економіці країни відіграє бальнеологічний і гірськолижний туризм.

Країна приєдналася у 1993 р. до т. зв. Вашингтонського консенсусу. Це передбачає пріоритет приватної власності, вільний ринок, відхід держави з економіки, жорстку бюджетну політику, відкритість національної економіки світовому ринку. Дві третини зовнішнього торгового обігу країни припадає на ЄС. Тут лідирують Італія (25%), Німеччина (15 – 16%), Франція (6 – 8%).

13. Республіка Болгарія має площу 111 тис. кв. км, населення – 7,6 млн. чол. Державним святом є День визволення від османського панування – 3 березня. Бл. 30% країни займають гірські масиви, 70% - рівнинні й горбисті землі. Країна поділена Балканськими горами (Стара-Планина) з найвищою точкою – вершина ім. Христо Ботева (2376 м). На півдні і південному заході знаходяться гірські масиви: Рила (Мусала – 2925 м), Пірин, Родопи. У Болгарії багато річок, але лише Дунай є судноплавним. На півночі розкинулася обширна Дунайська рівнина, у південній Болгарії – родюча Фракійська рівнина. Столиця Софія знаходиться у Великій Софійській котловині. На Дунайській рівнині переважають чорноземи і сірі лісові ґрунти, на південь від Стара-Планини – коричневі і чорноземи. Бл. 1/3 території покривають ліси. З них 2/3 – листяні, 1/3 – хвойні. З корисних копалин значення мають синцеві-цинкові, мідні, залізні руди, буре й кам’яне вугілля, каолін, гіпс. Болгарія багата джерелами мінеральних вод, що мають високі лікувальні властивості. Клімат у країні помірно континентальний.

З 1990-рр. спостерігається тенденція зменшення населення. Останнє зменшилося майже на 15%. В етнічному відношенні домінують болгари – бл. 85%. Турки складають 9,5% населення, а цигани – 4,6%. Середня тривалість життя в країні складає майже 72 роки. Продовжується процес урбанізації. Нині міські складають понад 70% населення. Йде збільшення пенсійного віку – для жінок він 57 рр., для чоловіків – 62 рр. За віровизнанням домінують православні 82,6% населення, 12,2% - мусульмани, 0,6% - католики, 0,5% - православні.

Згідно з Конституцією 1991 р. Болгарія – парламентська республіка. Конституція не передбачує можливості створення автономних територіальних утворень. Країна поділяється на 28 областей. Статус області має і Софія.

Вищий орган законодавчої влади – однопалатні Народні збори, які складаються з 240 депутатів і обираються на 4 роки на основі пропорційної системи. Активне виборче право надається з 18 рр., пасивне – з 21 рр. за умови відсутності громадянства іншої країни. До парламенту проходять партії і коаліції, що набрали на виборах не менше 4%. Останні вибори відбулися у 2009 р. Перемогу отримав блок правоцентристських партій ГЕРБ (Громадяни за європейський розвиток Болгарії) (майже 40%). Його очолював мер Софії Бойко Борисов. Соціалістична партія, яка складала кістяк Коаліції за Болгарію і до цього була урядовою, набрала менше 18% і посіла друге місце. Партія мусульманської меншини – Рух за права і свободи – отримав майже 15% голосів виборців.

Головний орган виконавчої влади – Рада міністрів, яку очолює прем’єр-міністр. Після останніх виборів цей пост посів Б. Борисов. Уряд обирається парламентом за пропозицією прем’єр-міністра. Останньому доручає це зробити президент з врахуванням результатів парламентських виборів. Уряд керує внутрішньою і зовнішньою політикою, виконує бюджет. Чиновники мають бути політично нейтральними.

Главою держави є президент. Він – головнокомандувач Збройних сил, представляє країну у міжн. відносинах. Президент обирається терміном на 5 рр. і може один раз переобратися. У жовтні 2008 р. на президентом був переобраний Георгій Пирванов. Він очолює консультативну раду з національної безпеки, призначає дату виборів до парламенту, визначає дату референдуму, доручає після консультацій з політичними партіями кандидату в прем’єр-міністри сформувати уряд. Президентом може бути обраний громадянин старше 40 рр., що народився у Болгарії і останні 5 рр. проживає у країні. Основна територіальна одиниця – громада з общинною радою. Остання схвалює бюджет, виконавча влада в громаді належить кмету. Більш крупною територіально-адміністративною одиницею є область. Її керівника призначає уряд.

У Болгарії нараховується бл. 250 партій. Законодавство не допускає створення політичних партій на етнічній, расовій чи релігійній основі. Попри це існує партія Рух за права і свободи, що представляє інтереси етнічних турків. До 2001 р. у Болгарії була двопартійна система. Провідними партіями були – Болгарська соціалістична партія і Союз демократичних сил. СДС поступово розпався. З нього виділася Ліберальна партія, популярна на початку ХХІ ст. Вона підтримує ідею відродження монархії. Як показали останні вибори електоральні уподобання болгар змістилися до правоцентристських ідей і євроінтеграції. Проти останнього, як і проти членства в НАТО, виступає крайньоправа партія АТАКА.

У зовнішній політиці був взятий курс на «повернення» в Європу. У 1995 р. Болгарія стала асоційованим членом ЄС, у 2007 р. вступила до Союзу. У 2004 р. Болгарія стала членом НАТО. Значну увагу болгарська дипломатія приділяє балканському регіональному співробітництву в рамках проекту «Пакту стабільності у Південно-Східній Європі».

Економіка країни у 1990-ті рр. пережила глибокий спад. У 1991 р. країна пережила шокову терапію. Найбільш значимими галузями промисловості є виробництво продуктів харчування, напоїв, тютюнових виробів. Важлива роль належить металургії та виробництву металовиробів. Порівняно успішно розвивається кольорова металургія, що використовує власну сировину. Зросло значення виробництва радіотелевізійної техніки, засобів зв’язку, електронно-лічильної та канцелярської техніки. У 1990-ті рр.. була проведена агарна реформа, яка полягала у поверненні землі її колишнім власником. Це зробило с/г малоефективним і не конкурентноздатним. Морський флот Болгарії нараховує понад 80 суден. Головні порти країни – Варна і Бургас. Провідну роль у пасажирських перевезеннях відіграє автомобільний транспорт. Країна зробила ряд кроків для розвитку туризму. Щороку до країни прибуває понад 3 млн. туристів. Доля ЄС у зовнішній торгівлі країни наближається до 70%.