10. Нетарифні методи регулювання міжнародної торгівлі.

Поширення нетарифних обмежень обумовлюється тим, що їх введення є привілеєм уряду країни і вони не регулюються міжнародними угодами. Уряди можуть вільно застосовувати будь-які види нетарифних обмежень, що неможливо у відношенні тарифів, які регулюються СОТ. Крім того, нетарифні бар'єри звичайно не призводять до негайного підвищення ціни товару.

Квотування. Квота є найбільш розповсюдженою формою нетарифних обмежень. Квота — це кількісна міра обмеження експорту чи імпорту товару визначеною кількістю або сумою на певний проміжок часу. Квоти є більш ефективним, ніж тарифи інструментом обмеження імпорту, їх введення дозволяє утримувати обсяги імпорту на незмінному рівні, незважаючи на зростання попиту, що у свою чергу, збільшує ціну товару. При незмінному обсязі імпорту внутрішнє виробництво і споживання зростають;

Ліцензування. Квотування здійснюється урядовими органами на основі видачі ліцензій. Ліцензія — це дозвіл, виданий державними органами на експорт чи імпорт товару у встановлених кількостях за визначений проміжок часу. Ліцензування може виступати у вигляді:

-складової частини процесу квотування. У цьому випадку ліцензія підтверджує право ввезти чи вивезти товар у рамках квоти;

- самостійного інструмента державного регулювання.

«Добровільне» обмеження експорту— це кількісне обмеження експорту, засноване на зобов'язанні одного з торгових партнерів обмежити (чи не розширювати) обсяг експорту, прийнятому в рамках міжурядової угоди про встановлення квот на експорт товару.

Демпінг—це експорт товарів за цінами нижче собівартості чи за нижчою ціною, ніж на внутрішньому ринку. Звідси демпінг - форма міжнародної цінової дискримінації. Незважаючи на те, що демпінг приносить країні-імпортеру певну вигоду, поліпшуючи її умови торгівлі, уряди вважають усі види демпінгу формами несумлінної конкуренції. Тому він заборонений міжнародними правилами СОТ, так і національним законодавством ряду країн.

11. Сутність та форми міжнародного руху капіталу.

Міжнародне переміщення капіталу—це досить розвинута складова міжнародного переміщення чинників виробництва. Міжнародна міграція капіталу—це не фізичне переміщення засобів виробництва, а фінансова операція: надання позики, купівля-продаж цінних паперів

За джерелами походження поділяється на офіційний і приватний.

Офіційний капітал — це кошти державного бюджету або міжнародних організацій, котрі переміщуються за кордон або приймаються з-за кордону за рішенням урядів або міжурядових організацій, її джерелом є гроші платників податків.

Приватний капітал—це кошти приватних фірм, банків та інших недержавних організацій, які надаються у вигляді інвестицій.

За характером використання капітал поділяється на підприємницький капітал та позичковий капітал. Підприємницький капітал — це кошти, які прямо або опосередковано вкладаються у виробництво з метою отримання прибутку. Це головний приватний капітал. Позичковий капітал—це кошти, що надаються з метою отримання відсотка. В міжнародних масштабах у якості позичкового капіталу виступає в основному офіційний капітал.

За строком вкладання капітал поділяється на короткостроковий,

середньостроковий та довгостроковий. короткостроковий капітал: вкладання капіталу строком менше року. Головним чином у формі торговельних кредитів. середньо- та довгостроковий капітал — вкладання капіталу строком понад рік. Всі вкладання підприємницького капіталу здійснюються переважно у формі прямих інвестицій, а також у вигляді державних кредитів.

За метою вкладання капітал поділяється на прямі та портфельні інвестиції. прямі інвестиції — вкладання капіталу з метою придбання контролю над об'єктом розміщення капіталу. Це в основному вивіз приватного підприємницького капіталу.

портфельні інвестиції — вкладання капіталу в іноземні цінні папери без права контролю над об'єктом інвестування. Це також в основному вивіз приватного підприємницького капіталу.