47.Первинні прийменники.

У сучасній українській мові нараховується понад 220 прийменників. За походженням усі прийменники поділяються на первинні (непохідні) і вторинні (похідні).

Первинних прийменників в українській мові близько 80: від, до, з, на, при та ін. Більшість із них є спільними для всіх слов’янських мов, що дає підстави віднести їх до спільнослов’янського мовного фонду. Первинні прийменники в основному є односкладовими (двоскладовість окремих з них пояснюється явищами евфонії (уві, піді, наді) або повноголоссям (через, перед, серед). До первинних належать і ті прийменники, які утворилися поєднанням двох або трьох первинних з генетичного боку прийменників: задля, заради, з-під, поза, поміж, посеред, щодо (злиття займенника що з прийменником до).

Потреби комунікації приводять до того, що первинні прийменники розвивають у собі все нові значення, у сучасній мові майже кожен первинний прийменник став багатозначним (тобто один і той же прийменник бере участь у вираженні різнопланових семантико-синтаксичних відношень і вживається з кількома відмінками: перед товаришем (об’єктне значення), перед екзаменом (часове значення), перед столом (просторове значення).

48.Вторинні прийменники.

Вторинні прийменники (похідні) пізніші за походженням і утворилися від інших повнозначних слів. Вони зберігають етимологічний зв’язок з тими словами, від яких утворилися, тому їх походження досить прозоре: спереду, навколо, на відміну від і под. Ця група прийменників (крім віддієслівних) поповнюється новоутвореннями. Деякі повнозначні слова, переходячи у прийменники, втрачають своє категоріальне значення повнозначної частини мови і сприймаються тільки як прийменники, інші, будучи співвідносними із самостійними частинами мови, утворюють морфологічні омоніми: Кінець – ділу вінець ; Сидить батько кінець столу, на руки схилився .

Вторинні прийменники поділяються на групи:

• Відіменні : коло хати, край села, круг ялинки, протягом тижня, шляхом здійснення, ціною крові та ін.

• Віддієслівні : починаючи з, кінчаючи, дякуючи, включаючи, зважаючи на, незважаючи на тощо

• Відприслівникові : близько, довкіл, після, поряд, мимо, перед, кінець, довкола, всупереч.

49.Загальна характеристика сполучника.

У сучасному мовознавстві існує два підходи до визначення статусу сполучника. Перший (найпоширеніший, традиційний) розглядає сполучник як службове слово, яке поєднує члени речення або окремі речення. Прихильники другого підходу розглядають сполучник як аналітичну синтаксичну морфему, яка позбавлена семантико-граматичних ознак слова, морфологічно не членується і не виконує функцій членів речення (Вихованець).

Сполучник – це службове слово, яке виражає синтаксичні зв’язки між компонентами простого речення(однорідними членами речення), частинами складного речення (складносурядного і складнопідрядного) і окремими реченнями у складі тексту.

а) За походженням сполучники поділяються на первинні (непохідні) і вторинні (похідні).

Первинні сполучники хронологічно є давнішими,. Група первинних сполучників невелика: і(й), та, а, чи, бо, ні, але.

Вторинні сполучники утворилися від інших частин мови різними способами і їх зв’язок з повнозначними словами досить прозорий: проте, якби, через те що, після того як тощо.

б) За будовою сполучники поділяються на три групи: прості, складні і складені.

Прості сполучники – це структурно неподільні. До них належать усі первинні сполучники: і(й), а, та, але тощо.

Складні сполучники утворилися внаслідок злиття в одне слово двох слів: проте – про (прийменник) + те (займенник); щоб – що (займенник) + б (частка); якби – як (прислівник) + би (частка); якщо – як (прислівник) + що (займенник); зате – за (прийменник) + те (займенник); якже – як (прислівник) + же (частка).

Складені сполучники являють собою поєднання двох або більше окремих слів. Вони утворилися від прийменниково-відмінкових форм займенників,прислівників чи інших частин мови у поєднанні зі сполучниками що, щоб та з прислівником як: тому що, через те що, незважаючи на те що, для того щоб, у міру того як і под.

в) За способом уживання розрізняють сполучники одиничні, повторювані і парні.

Одиничні сполучники поєднують частини складного речення або члени речення і не повторюються. До них належать сполучники і, а, але, та, зате, проте, щоб, однак, якби, тому що, як тільки тощо

Повторювані сполучники вживаються перед кожним компонентом синтаксичної конструкції, поєднуючи їх в одне складне або просте ускладнене речення. До повторюваних належать такі сполучники: і...і, ні...ні, або...або, то...то, чи...чи: Є в коханні і будні, і свята; То музика нагадує про Вас, то раптом ця осіння хуртовина .

Парні сполучники складаються з двох елементів, позиційно віддалених і формально відмінних, які зв’язують тільки два простих речення або два члени речення, розподіляючись між ними. До парних сполучників належать: не тільки...але (а) й, якщо...то, як...так і, хоч...але тощо: Людина має бути не тільки здоровою, а й гарною .

г) За характером синтаксичних зв’язків сполучники поділяються на сурядні і підрядні.