57.Класифікація вигука за значенням.

За значенням вигуки поділяються на такі розряди:

а) емоційні, які виражають психічний стан (емоції) або стійке ставлення (почуття) мовця. Ці вигуки передають і позитивні, і негативні емоції і почуття (радість, захоплення, піднесення, сум, тугу, горе, жах, страх, переляк, зневагу, огиду, осуд, докір, закид, обурення, презирство, гнів, невдоволення, досаду, співчуття, уболівання, вагання, сумнів, рішучість, відчай, безвихідь, певність, висміювання, іронію тощо): о! ай! ех! ет! тьфу! ага! брр! леле! от горе! біда та й годі! от тобі й маєш! тощо;

б) спонукальні, які виражають волевиявлення мовця. Їх загальне категоріальне значення реалізується в більш конкретних значеннях наказу, спонукання, вимоги, заклику, заохочення, заборони тощо: агов! ау! нумо! геть! марш! цить! тс! чш! тощо;

в) етикетні, що виражають почуття морально-етичного обов’язку мовця перед співрозмовниками, вказують на культурно-історичну традицію мовного спілкування: будь ласка! вибачте! бувай! даруйте! добридень! до побачення! на все добре! спасибі! хай щастить! щасливо! тощо;

г) вокативні, або слова прикликання чи відгону тварин, птахів, команди свійським тваринам: вйо! гей! гиля! но! тпру! гулі-гулі! киш! киць-киць! ціп-ціп! тю-тю! тощо. Ці вигуки є мовними знаками із загальним значенням вираження впливу людини на тварин і птахів, керування їх поведінкою або окремими діями.

Звуконаслідувальні слова – це слова, що передають акустичні уявлення мовців про звуки і шуми природи, деяких процесів, крики тварин: А журавлі все кру, кру...

У лінгвістиці звуконаслідувальні слова розглядаються як окрема група вигуків, або як слова, що не входять до складу вигуків і стоять поряд з ними чи після них (прилягають до них).

Звуконаслідувальні слова в українській мові відображають звукові ознаки:

а) предметів і явищ дійсності: бум! тік-так! ш-ш!

б) дій, рухів: гуп! рип! хлюп! пурх!

в) голосу тварин, птахів, звірів: гав! кар! кру! ку-ку! кукуріку! ме! Тьох - тьох! Цвірінь

г) фізіологічних процесів, відтворюваних мовними органами людини: апчхи! кахи! ха-ха! тьху!

Звуконаслідувальні слова, як і вигуки, мають одну сферу використання: фольклор, розмовне мовлення і мова художніх творів.

Інтер’єктивація (від лат. interjectio – вигук) – це процес переходу слів з інших частин мови у вигуки: Чи довго ще, о Господи, чи довго Ми будемо блукати і шукати Рідного краю на своїй землі?(Леся Українка). Перехід у вигуки (вторинні) повнозначних слів супроводжується втратою ними свого лексичного значення, набуття синтаксичної незалежності і застиглості форми. У вигуки трансформуються:

а) іменники у кличному (матінко! лишенько! нене! леле!) та називному (жах! страх! горе! сором! дурниці!) відмінках, серед них – архаїчні: цур! пек!

б) прикметники: здоров;

в) займенники: отаке! отакої!

г) дієслова у наказовому способі здебільшого у 2-й особі однини і множини (диви! бувай! даруй! даруйте! рятуйте!) або ці ж форми у теперішньому чи майбутньому часі (маєш! маєте! знаєш! знаєте! подумаєш!);

ґ) словосполучення (фразеологізми) із займенниками, прислівниками: от тобі й маєш! і ще чого! куди там!