Завдання та інструктивно-методичні матеріали соціальна педагогіка з методиками

Під час практики інтенсифікується процес професійного становлення соціального педагога, його самоосвіти і виховання, здійснюється перевірка рівня професійної готовності та придатності до соціально-педагогічної діяльності. Для досягнення поставленої мети передбачені наступні завдання:

І. Ознайомитися зі специфікою установи, системою соціально-педагогічної роботи, напрямками діяльності у закладі, де проходить практику студент; з фахівцями, які займаються соціальною чи соціально-педагогічною діяльністю, з робочим столом соціального працівника: документацією, банками даних на клієнтів соц.служби, планами, програмами, змістом, технологіями роботи тощо. Вказати: повну назву і реквізити закладу (наприклад, Благодійна асоціація допомоги ВІЛ–інфікованим та наркозалежним «Світло надії», Полтавський обласний благодійний фонд «Громадське здоров’я», Октябрський (Київський, Ленінський, Полтавській та інших районів) районний підрозділ кримінально-виконавчої інспекції управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Полтавський області, реабілітаційний центр, консультативний пункт, координаційна установа типу ЦСССДМ тощо).

ІІ. Здійснити аналіз професійної діяльності фахівця установи (соціальної служби), де проходить практику студент. Скласти професійний портрет соціального працівника за орієнтовною схемою:

1. Посадові обов’язки фахівця, що займається соціально-педагогічною діяльністю.

2. Функціональні обов’язки фахівця (вказати увесь спектр функцій).

3. Робочий стіл фахівця соц.служби: документація, банки даних, посадові інструкції тощо.

4. Специфіка контингенту, з яким працює фахівець та відповідні провідні напрями професійної діяльності.

5. Особливості групової та індивідуальної роботи з клієнтами, які потребують соціально-педагогічної допомоги.

6. Основні технології, форми та методи соціально-педагогічної діяльності.

7. Особливості професійно-особистісних якостей фахівця. Відобразити характер його професійно-етичних взаємин з колегами, клієнтами, ставлення до професії і своїх обов’язків

8. Основні правила деонтології (морально-етична сфера) соціального працівника в установі, норми етикету, правила спілкування з клієнтами.

ІІІ. Зробити загальний опис бази практики (соціальну паспортизацію закладу), де проходить практику студент, за орієнтовним планом:

1. Мета та основні завдання роботи закладу (наприклад, первинна профілактика – пропаганда, вторинна профілактика – попередження, третинна профілактика – реабілітація, корекція).

2. Загальні напрямки діяльності закладу: навчальна, виховна, діагностична, соціально-педагогічна, соціально-реабілітаційна, профілактична, правовиховна, соціально-захисна тощо.

3. Соціальні категорії осіб, з якими працює фахівець (особи секс-бізнесу, нарко-, алкозалежні, люди з різними формами девіацій – адиктивної поведінки, делінкветної, гебоїдної, суїцидальної, кримінальної тощо).

4. Фахівці, які займаються соціально-педагогічною діяльністю в межах установи.

5. Зв’язок установи з державними владними органами, іншими соціальними службами, освітніми, позашкільними закладами в контексті соціально-педагогічної діяльності.

ІV. Зробити характеристику контингенту клієнтів – статистичну картину за соціально-демографічними, соціально-психологічними та індивідуально-особистісними параметрами особистості клієнтів (на основі проведеного анкетування з опорою на діагностичне дослідження).

Соціально-демографічні ознаки становлять собою перший ступінь вивчення досліджуваної аудиторії, спрямований на розкриття зовнішньої оболонки людини. До цієї групи можна віднести такі ознаки: стать, вік, національність, освіту, професію, склад сім'ї тощо. Дієвими будуть методи анкетування, метод незалежних характеристик, біографічний метод… Для того, щоб названі ознаки не перетворилися на формальну характеристику, необхідно, займатися не лише фіксацією цих ознак, але й їх аналізом, тобто, по-перше, співвідносити ознаки одна з одною, по-друге, вичитувати інформацію, яка стоїть за тією чи іншою ознакою. При такому підході соціально-демографічні показники перестають бути просто анкетними даними і переходять в розряд «працюючих» ознак. Втім, соціально-демографічні показники є тільки підступом до вивчення аудиторії як такої.

Соціально-психологічні та індивідуально-особистісні ознаки – це є другий ступінь вивчення аудиторії, спрямований на розкриття внутрішнього світу людини.

Роль першого кроку другого ступеня виконують соціально-психологічні ознаки, які характеризують поведінку декількох суб'єктів одночасно, тобто ознаки, властиві одразу декільком суб'єктам. До цих ознак можна віднести такі:

1. Мотиви поведінки розглядається нами як фактор, який зумовлює дії суб'єктів (відповідає на питання, що спонукало суб'єкт до дії). Охарактеризуємо три основні мотиви:

   • морально-дисциплінарний мотив (зовнішній, примусовий фактор спонукання), не підкріплений бажанням суб'єкта;

   • емоційно-естетичний мотив (фактор, заснований на цікавості, але не підкріплений волею суб'єкта, звідси «тендітність, скороминущість» цього мотиву);

   • інтелектуально-пізнавальний мотив (фактор, зумовлений бажанням і волею суб'єкта до пізнання). Відзначимо, що стійкий інтелектуально-пізнавальний мотив виводить людину на рівень саморозвитку, тобто «запуску» в ній активного внутрішнього фактора.

2. Потреби розуміються нами як категорія, яка визначає вибір суб'єкта (відповідає на питання: Що це мені дає? Навіщо це мені? Що я від цього отримаю?). Можна виділити два види потреб: усвідомлені та неусвідомлені. Усвідомлені потреби бувають:

• особистісна (суб'єкт отриману допомогу «замикає» на собі);

• професійна (суб'єкт отримує допомогу з урахуванням професійних інтересів, тобто збагачує свій професійний досвід, чим опосередковано турбується про тих, на кому відбивається його рівень компетентності);

• громадська (суб'єкт піднімається до рівня усвідомлення необхідності вкладу в суспільство як основної умови нормального, повноцінного життя людини. В результаті суб'єкт проектує отриману допомогу не лише на себе, свою професію, але і на тих членів суспільств, яким ця інформація може бути корисною, тобто уже безпосередньо виявляє турботу про інших.

3. Ставлення до факту допомоги, зокрема до предмету мовлення та суб'єкта, який його викладає. Цю реакцію можна класифікувати за такими типами:

• Байдужа чи інфантильна реакція, що характеризується невключенням суб'єкта в предмет обговорення. Причина цього полягає в тому, що виявився не зачепленим інтерес суб'єкта.

• Угодовська реакція, яка характеризується тим, що суб'єкт легко, без сумнівів, стає на точку зору іншого, так само легко від неї відмовляється й стає на точку зору третього і т.д. Така реакція дуже близька за своєю суттю до байдужого ставлення. Відмінність полягає лише в тому, що при байдужому ставленні у суб'єкта і зовнішній вигляд (очі, міміка) відповідний, байдужий.

• Конфліктна реакція, яка характеризується спалахом негативним емоцій суб'єкта (суб'єктів) на дії іншого суб'єкта (інших суб'єктів); як наслідок – позиція конфронтації: небажання розуміти іншого. Джерела конфліктної реакції можна розділити на зовнішні (причини в іншому суб'єкті): зовнішній вигляд, манера говорити, окремі слова, вирази, ідейні міркування, неувага з його боку тощо, і внутрішні (причина в самій людині): загострене самолюбство, завищена самооцінка, недостатня самореалізація тощо. Конфліктна реакція існує у двох формах: відкритий конфлікт (негативні емоції виявляються у вигляді грубих, некоректних реплік, запитань тощо) і прихований конфлікт (суб'єкт явно не виражає своїх емоцій, але усім своїм виглядом – очі, міміка, жести тощо – виявляє неприйняття іншої точки зору).

• Конструктивна реакція, яка характеризується створенням у суб'єкта (суб'єктів) установки на розуміння іншого (інших); як наслідок – між людьми з'являється атмосфера інтелектуального та емоційного співпереживання (емпатії), співтворчості.

4. Рівень розуміння змісту розмови зумовлює підготовленість суб'єкта (закладена база): загальна культура, світогляд, розвиток інтелектуальних здібностей, професійна підготовка тощо. Зауважимо, що стосовно різних предметів у людини можуть бути різні рівні розуміння.

Індивідуально-особистісні ознаки становлять собою наступний крок у вивченні внутрішнього світу людини, який спрямований на розкриття особливостей кожного суб'єкта зокрема, тобто на дослідження будови внутрішнього світу суб'єкта: типу нервової системи, типу і способу мислення, особливостей характеру, типу темпераменту, ступеня розвитку основних функцій – інтелектуальної, емоційної, рухливої, інстинктивної тощо.

Індивідуально-особистісні ознаки вивчаються в процесі безпосереднього спілкування з більшою або меншою мірою глибини залежно від тривалості спілкування. Такого роду вивчення повинно будуватися на основі спостереження та різнопланового анкетування.

Методика складання анкет

Основними документами, які дають змогу зібрати первинну інформацію, є опитувальний лист та анкета. Широко вживаним є метод анкетування, що проводиться у вигляді письмового опитування. Для того, щоб провести анкетування, потрібен специфічний інструментарій – анкета. Анкета – це механічна послідовність запитань, які розміщені в ній лише за особистим бажанням дослідника, а визначена низка запитань пов’язана у єдине ціле.

Анкета складається з 3-х частин.

1. Вступна частина.

2. Основна частина.

3. «Паспортна» («Демографічна»).

1. Вступна частина містить звертання до респондента, у якому вказується наукова установа, що проводить дослідження, з’ясовуються завдання анкетування, представляються гарантії анонімності відповідей, зазначаються правила заповнення анкет.

2. Основна частина – найважливіша. Складається з низки запитань, на які передбачаються відповіді про певні факти, події, мотиви, думки, оціночні судження респондентів у галузі досліджуваної проблеми. Першими ставляться конкретні запитання. Їх мета зацікавити респондента, полегшити процес включення у проблему. Ці запитання мають бути простими, а відповіді легкими. Завдяки такій побудові респондент поступово готується до більш складних відповідей. Цей перехід має назву так званої «воронки». Після контактних (контактуючих) запитань ставлять основні. У кінці анкети ставляться заключні запитання, головною функцією яких – зняти психологічне напруження респондентів, дати можливість відчути, що зроблено велику й важливу працю. У зв’язку із виснаженням респондента заключні запитання мають бути легкими й невигадливими. Негативними є лише те, що одні запитання можуть впливати на інші – ефект «луни».

3. До «паспортної» частини входять запитання, зміст яких розкриває наступне: професія, освіта, соціальне походження, сімейний стан, стать, вік респондента. Місце «паспортної частини» у кінці анкети обумовлено встановленням довірі респондента до дослідника. Адже при розміщенні «паспортної частини» на початку або всередині анкети у респондента можуть виникнути сумніви щодо анонімності анкетування. Тим більше, якщо мова у анкеті йтиметься про внутрішній (психічний, фізіологічний) стан людини або про рівень та обсяг набутих нею знань.

Наприкінці анкетного «спілкування» дослідник має подякувати респондентові за участь у дослідженні. Слова подяки можуть бути такими: «Дякуємо за участь у дослідженні» «Дякуємо за допомогу» тощо.

Вимоги до використання анкетування:

1. підбір питань;

2. використання прямих і опосередкованих питань (Подобається вам професія вчителя? Чи погодитесь ви, що вона найкраща?);

3. виключення підказок у формуванні питань;

4. попередження щодо розуміння питань;

5. використання закритих анкет з обмеженим варіантом відповіді (так чи ні) і тих, що передбачають висловлення своєї думки;

6. попередня перевірка розуміння питань.

Отже, анкета складається із запитань. Питання анкети – це всі мовні «виговори» до респондента, які можуть мати не тільки запитальну, але й заперечну та стверджувальну форми.

Запитання класифікуються на такі види:

• відкриті, що передбачають вільну форму відповіді, вони дають досліднику цінний різнобічні матеріал, але водночас є незручними для обробки;

• закриті, формулювання яких містить певні варіанти відповідей, одну чи кілька з них має виробити респондент; Найпростіший вид закритих питань є дихотомічні, які потребують відповіді “Так” чи “Ні”;

• напівзакриті, коли крім запропонованих відповідей існує града типу “інше”, коли респондент може висловити свою власну незапрограмовану думку;

• прямі, що передбачають отримання безпосередньої інформації щодо проблеми дослідження і формується в особистісній формі: “Що Ви думаєте”, “Яка ваша думка” та інші;

• непрямі – опосередковані запитання, які розкривають типові думки опитування у межах предмета, що вивчається.

Основні рекомендації щодо поліпшення якості опитувальних листів як джерела інформації наведено в таблиці.

Вимоги до формулюван ня запитань	Основні принципи побудови опитувальних листів	Способи підвищення відсотка повернення опитувальних листів	Рекомендації для інтерв'юера
Запитання мають бути простими і зрозумілими; запитання мають бути однозначними; запитання мають бути нейтральними (не спрямовувати відповіді в певну сторону)	Порядок запитань: від простих до складних, від загальних до спеціальних; не застосовувати дуже багато різних інструментів (наприклад, спочатку чотири, потім семиступенева шкала); спочатку запитання для встановлення довіри, а потім — по суті, можливі контрольні запитання, в кінці – запитання про особистість	Заохочення (слід враховувати витрати, а також можливі відповіді з почуття подяки); супровідний лист (пробудження інтересу, гарантії анонімності); високий рівень оформлення листів	Докладні вказівки щодо виконання роботи; необхідний контроль; використання технічних засобів обробки даних; пошуки способів зниження витрат

Соціально-педагогічна діагностика – спеціально організований процес пізнання, у якому відбувається збір інформації про вплив на особистість і соціум соціально-психологічних, екологічних і соціологічних факторів із метою підвищення ефективності педагогічного впливу.

За змістом і кінцевою метою вона є педагогічною, а за методикою проведення має багато спільного з психологічними і соціологічними дослідженнями.

Об’єктом діагностики для соціального педагога є особистість у системі її взаємодії з соціальним мікросередовищем і окремі суб’єкти цього середовища, що здійснюють вплив на формування даної особистості.

Предметом діагностики є соціально-педагогічна реальність. Предмет і об’єкт діагностики відображаються у змісті діагностики.

Зміст соціально-педагогічної діагностики:

• соціально-психологічні характеристики виховуючого мікросоціуму;

• особливості педагогічного процесу і сімейного виховання;

• індивідуально-психологічні характеристики особистості, пов’язані з її соціальними відносинами.

Здійснюючи соціально-педагогічну діагностику, слід спиратися на теоретичні уявлення про той чи інший феномен, що вивчається.

V. Ознайомитися з контингентом, з яким працює фахівець соц.служби. Обрати одну особу, яка потребує соціально-педагогічної допомоги та корекції. На основі опрацьованого банку даних на неї, анкетування, інтерв’ю, бесіди із самим клієнтом та фахівцем, який працює з ним, зробити узагальнену характеристику та укласти:

Карта особистості клієнта:

1.Загальні дані:

1. Прізвище, ім’я та по батькові.

2. Вік (дата народження).

3. Стать.

4. Сімейний стан.

5. Домашня адреса.

6. Освіта.

7. Професія, зайнятість (повний/неповний робочий тиждень, безробітний, пенсіонер, студент, учень, інше).

2. Опис клієнта:

2.1. Зовнішність.

2.2. Фізичний розвиток (наскільки відповідає фізичний розвиток особи його вікові), загальна оцінка здоров’я особи.

2.3. Ознаки підвищеної нервозності (відсутні; нервові розлади; підвищена втомлюваність, знижена працездатність, пригнічений настрій; підвищена збудливість, спалахи гніву, агресивність стосовно інших осіб; відмова від контактів, спільних справ; схильність до руйнівних дій, девіантної поведінки, садизм, інші ознаки).

2.4. Паталогічні потяги:

• Палить (не палить, палить епізодично, систематично);

• Вживає спиртні напої (не вживає, вживає епізодично, систематично);

• Вживає токсико-наркотичні речовини (не вживає, вжив одноразово, епізодично, систематично).

2.5. Перебуває на диспансерному обліку (не перебуває, перебував раніше, перебуває на теперішній час – вказати конкретно).

2.6. Інвалідність, група (за соматичним/психічним захворюванням дитинства, за віком).

2.7. Особливості психічного розвитку.

2.8. Інтереси, захоплення, вподобання.

2.9. Особливості поведінки:

Правопорушення (відсутні; вказати кокретно)

Ставлення до власних вчинків (байдуже, перживає, виправдовує, засуджує).

Перебуває на обліку (не перебуває, перебуває – вказати конкретно).

2.10. Ступінь розвитку мовлення, культура спілкування, наявність у мові дефектів.

2.11. Манера, стиль спілкування з оточуючими:

• Домінантний стиль (упевнений в собі, прагне нав’язати свою думку).

• Недомінантний стиль (сором’язливий, постцпливий, легко визнає себе неправим, потребує заохочення й підтримки при спілкуванні).

• Екстраверт (постійно спрямований на спілкування, легко входить у контакт, зацікавлений, відкритий, уважний до співбесідника).

• Інтроверт (не схильний до контактів, щамкнений, надає перевагу діяльності над спілкуванням, небагатослівний).

2.12. Рівень самооцінки особистості (адекватна, завищена, занижена).

3. Характеристика родинного середовища:

3.1. Дані про батьків (батько, мати, особи, що їх заміняють):

• Вік;

• Освіта;

• Професія, місце роботи.

3.2. Інші члени родини або співмешканці.

3.3. Житлові, побутові й матеріальні умови в сім’ї.

3.4. Тип сім’ї:

• Повна /неповна;

• Благополучна /неблагополучна;

• Багатодітна;

• Малозабезпечена

3.5.Характер взаємовідносин клієнта з батьками та/або з дітьми.

4. Основна проблема клієнта:

4.1. Внутрішні та зовнішні причини звернення за допомогою (вплив соціальних, юридичних чинників).

4.2. Привід для звернення (які події підштовхнули, вплинули на це рішення).

4.3. Очікування від звернення, сподівання на допомогу.

5. Загальні висновки.