15

Тема: о.Кобилянська (1863 – 1942) План

1. Загальний огляд життєвого і творчого шляху О.Кобилянської.

2. Ранні повісті “Людина” і “Царівна” (1891, 1895): своєрідність тематики. Пошук нових літературних прийомів та засобів, що здатні адекватно розкрити задум автора.

3. Новели та оповідання 1890 – 1903 р.р., схильність письмен­ниці до модерних принципів та засобів відтворення дійсності. Но­вели “За готар”, “Банк рустикальний”, “Мужик” – зразок психологізації соціального конфлікту. Оповідання “Меланхолійний вальс”, новела “Impromptu phantasie” — музично-живописна стихія і тип героя, її стильотворча функція; враження, опосередковане свідомі­стю, як предмет узагальнення.

4. Тема “натуральної людини”, проблемний трикутник людина – природа – цивілізація, роль підсвідомого в житті людини – новели “Він і вона”, “Некультурна”, “Битва”, “Природа”, “Аристократка”.

5. Повість “Земля”. Тема і проблематика повісті: традиційне та новаторське в контексті української літератури, на європейському тлі. Новоромантична природа твору: система образів-персонажів і концепція героя, людина і середовище – співвідношення реалістич­ного та ірраціонального в мотивації поведінки людини, мотив долі.

6. Повість “У неділю рано зілля копала...” – тема кохання в кон­тексті філософського осмислення фольклорного мотиву. Сюжетно-композиційна досконалість твору. Романтичне в структурі стильо­вої своєрідності повісті.

7. Твори О.Кобилянської про імперіалістичну війну – “Лист засуд­женого вояка до своєї жінки”, “Назустріч долі”, “Юда”.

8. Проблематика та художні особливості повісті “Через кладку”, роману “Апостол черні”. Стильовий зв'язок цих творів з поперед­ньою творчістю письменниці.

9. Роль О.Кобилянської у формуванні українського модернізму.

1. Загальний огляд життєвого і творчого шляху о.Кобилянської

Ольга Юліанівна Кобилянська прийшла в українську літературу з румунської частини Карпат, де вона 23 (27) листопада 1863 року народилася у м. Гура-Гумора (тепер територія Румунії) на окраїні колишньої Австро-Угорської імперії. Родичі О.Кобилянської прийшли на Буковину з Галичини. Батько Юліана Кобилянського, Яків Кобилянський (дід Ольги) завідував монастирським лісом у Ожинському повіті Східної Галичини. Віддав Юліана до школи, але раптова смерть матері поклала кінець усім надіям хлопчика. Батько одружився вдруге, мачуха була злою і сварливою. У 14 років помер батько, хлопчик покинув дім і пішов мандрувати в пошуках кращої долі. Людям він подобався – високий, стрункий з фіалковими очима. Ця симпатія допомогла врятуватися від голодної смерті. Йому допоміг буковинський священик Бучацький (м. Серет). Він навчав хлопчика німецької мови і завдяки цьому хлопець отримав посаду домінікального писаря і збирача податків по кількох буковинських селах. Був людиною твердою і рішучою, тому швидко домігся посади, на заробітню платню за яку можна було прожити.

В той же час у цьому Серетському повіті, в с. Димка, в українського священика Миколи Урицького працювала гувернанткою 18-річна дівчина Марія Вернер. Дід її колись мав фабрику музичних інструментів. Але пропив. Сина (Йосипа Вернера) влаштував управителем у польського дідича в Галичині. Пізніше Йосип став орендатарем в с. Димка. Одружився, купив маєток. Син – п’яниця, як і дід. Донька – Марія – матір О.Кобилянської. Не була дуже вчена, але була добра, тиха, лагідна. Саме від матері Ольга в майбутньому отримала музичне обдарування, прийняла греко-католицьку віру.

Мати О.Кобилянської була надзвичайно доброю і делікатною жінкою. Пізніше Леся Українка називала її “святою Анною”. Ольга любила неньку великою вдячною любов'ю: “Та глибока тиха мислителька з небагатьма словами на чистих своїх устах”. Знайшла дочка і в суворому батькові добру рису, акцентувала, що глибокий слід у дитячих душах залишила “любов батька до рідного слова, до свого народу, своєї пісні, знання рідної мови, що все-таки шанували в хаті”.

Їй минуло 19 років, коли закохалась в 20-річного Юліана Кобилянського. Вона повністю підкорялася його смакам, уподобанням, бажанням і була з цього щаслива. Важко було знайти подружжя більш протилежної конституції. Можливо, тому і діти були незвичайними – відрізнялись певними талантами, сильними характерами і всі в більшій чи меншій мірі були нещасливими. Ніхто так і не зумів побудувати свою долю відповідно до бажань і можливостей. В родині було 7 дітей: 5 хлопчиків і 2 дівчинки. 5 синів Кобилянських пішли до гімназії, згодом двоє з них вивчились на юристів (Максиміліан), один – гімназійним вчителем (Юліан), один – військовим (Степан), Ольга і Євгенія мали стати гарними господинями. Ольга народилася четвертою дитиною в сім’ї.

Ранні роки збігали в м. Гура-Гумора. Величезна природа Карпат, інтелігентне і напівінтелігентне середовище. Українські оазиси з гуцульським населенням, пам’ятки історії та культури – ці чинники впливали на формування талановитої, жадібної до знань дівчини.

З Гура-Гумори родина виїхала, бо велика сім’я вимагала великих видатків і прибуткової служби. Жили в Сучаві (1866 р.). Місто стародавнє, оточене фортецями ХІV – ХV ст., мала багато монастирів і церков зі своєрідною архітектурою і чудовими настінними фресками. Це мало неабиякий вплив на формування мистецького таланту Ольги. Багато вечорів провела Ольга в родині Миколи Устияновича. Тут знайшла подруг – Малю та Ольгу Устиянович.

Спочатку розвиток молодої дівчини відбувався під впливом братів, зокрема старшого Максиміліана, який підтримував її літературні зацікавлення. Максиміліана любила найбільше. Вчилися вони з Юліаном в одній гімназії, але більше Ольга писала Старшому. Її листи до нього – теплі, ласкаві, а до Юліана більш стримані, холодні. Сім’я жила дуже скрутно, хлопцям батько грошей майже не давав. А тим паче дівчатам. Допитлива Ольга потребувала освіти, знань, тому часто просила Максиміліана прислати їй книжку. Але при цьому додавала – коли будуть гроші. Максиміліан заощаджував, намагався зробити сестрі приємність. Саме він захищав Ольгу від батька, його криків і сварок. Великий вплив мав на Ольгу старший брат Юліан, подарунок якого – книгу “Малый сборник песней для спиволюбивых русинов” письменниця зберегла до смерті. Брати допомагали Ользі познайомитися з художньою літературою слов'янського походження і з творами митців Східної України. Твори Т.Шевченка О.Кобилянська навіть пробувала перекласти німецькою мовою.

В 1873 р. родина змушена була переїхати до м. Кімполунга, бо батько почав хворіти на малярію. Лікарі порадили жити в гірському містечку. Тут батько отримує посаду секретаря при старостві. Діти по-різному відреагували на нове місто. Євгенія з жахом дивилася на гори. А Ольга – навпаки, була зачарована.

В Кімполунзі Ольгу віддали в початкову німецьку школу (1873 – 1877), але навчання давалося не дуже легко. “Нот не розуміла, в арифметиці теж була слаба”. Але був парадокс – у добрих вчителів у неї все виходило. А у злих – нічого. Дівчинка боялась, дивилась на вчителя і мовчала. Найбільше любила Берту Міллер, яка потім стане прототипом багатьох героїнь її творів. Ольга закінчила 4 класи народної школи, здобувши основу для розумового розвитку. Навчання велося тільки німецькою мовою. Щоб дитина володіла й рідною, батько найняв приватну вчительку Процюркевич, яка за шість місяців навчила уже талановиту юнку “писати, читати, граматики небагато”.

В школі пережила і перше своє захоплення – закохалась у біленького гімназиста, але від того, що була негарна зовні (за її думками) побоялась відповісти на його почуття, тікала від нього, а потай від усіх плакала і нарікала на свою долю. Потім закохалась в місцевого лікаря Альфонса Кубинського, але знову ж таки не влаштувала свого життя. Не хотіла потрапляти йому на очі, але потай любила.

Перший вірш, присвячений матері, написала в дванадцять років. Першим прозовим твором О.Кобилянської була повість “Гортензія” (1880). Згодом з'явилися “Доля чи недоля”, “Привид”, “Вона вийшла за­між”. Кожен з наступних творів виявлявся кращим і правдивішим від по­переднього. Всі вони писалися німецькою мовою, якою письмен­ниця володіла досконало. До думки писати рідною О.Кобилянська прийшла дещо пізніше під впливом С.Окуневської, Н.Кобринської та В.Озаркевича.

Початкової шкільної освіти Ользі було мало. Систематичної освіти дівчина не мала, тому єдиний шлях до освіти, до утвердження себе – це була самоосвіта. Шлях самоосвіти – це був нелегкий шлях, так як жінці доводилося відстоювати свою честь і гідність. Велику допомогу отримувала від Устияновичів, а точніше від їхньої бібліотеки. В юності дівчина гарно співала, грала на фортепіано, малювала. За допомогою старших братів вона опановує грамоту, німецьку мову, навчається музиці, але здебільшого сприймає її на слух через нерозуміння нот та відсутність грошей на них. Старша сестра Геня була професійною піаністкою, а Ольга грала на цитрі. Імпровізовані концерти тривали вдома до півночі. Захоплюється працями Гете, Гейне, Жорж Санд, Лессінга, Шилінга, Гельдерлінга та ін., під впливом їх творів у Ольги починають формуватися погляди на долю жінки, її місце в суспільстві.

На той час до міста приїхав повітовий лікар – Атаназій Окуневський. (Рід Окуневських відіграв певну роль в історії української літератури ІІ половині ХІХ ст. Донька Теофілія Окуневського дасть світові письменницю Наталію Кобринську, а син Володимир одружиться з першим коханням І.Франка Ольгою Рошкевич). Раніше Атаназій був священиком, а коли померла дружина – пішов вчитися на лікаря. Донька Соня, вдома її звали Зося, стала найліпшою подругою Ольги. Привезли вони й двоюрідну – Наталію Кобринську. Вона була гарна, гордовита жінка. Мала великий запас знань, які опанувала завдяки наполегливій праці. Ці дівчата мали неабиякий вплив на розвиток Ольги Кобилянської. Дім Озаркевичів, де виховувалась Наталія, був осередком української культури і серед друзів мав назву “Руські Атени”. Тут вона познайомилась з думками письменників про емансипацію жінки.

Але більше часу Ольга проводила з Софією. Вона відчула в ній однодумця: вони обидві були початкуючі літератори і обидві захоплювались ідеями емансипації. Саме Соня стала першим критиком її оповідання “Гортенза”, сміливо висловила свої враження і зауваження. Вона перша порадила подрузі писати українською мовою. Потім Соня дала прочитати це оповідання Наталі Кобринській і та теж порадила писати Ользі не німецькою мовою, а українською і брати сюжети виключно з життя.

Восени 1883 р. вона зібрала гурт театральної молоді і вона вирішили грати офіційно в місцевому клубі, який усі називали казино. В молоді роки Ольга грала помітну троль в житті кімполунзької молоді. Була весела, завзята, організовувала різні вечори, прогулянки. В 1885 р. написала новелу “Видиво”, оповідання “Картини з життя Буковини”, дала прочитати братові Стефану і отримала схвальні відгуки. Крім літературної діяльності Ольга займалася ще й театральною діяльністю.

В 1886 р. родина повернулась в с. Димка. Ольга давно мріяла повернутись до бабусі. Вона з радістю поринула в господарчі турботи. Але крім того тут вона збагатилась життєвими враженнями. Бачила побут мешканців, з ранніх літ вбирала в чуйну душу красу Карпат. З с. Димка переїхала до Чернівців – центра українського культурного життя на Буковині. Встановила контакти з І.Франком, М.Павликом, Лесею Українкою, Х.Алчевською, М.Коцюбинським. Онімечена змолоду, тепер стає щирою українкою, бере участь у феміністичному русі.

Велике значення у становленні письменниці мав О.Маковей, що друкував твори письменниці. Значення О.Маковея в долі письменниці неможливо переоцінити: саме він, здавна приятелюючи з О.Кобилянською, постійно стимулював її творчість, був першим професійним критиком. Їхнє знайомство відбулося у 1895 р. у Чернівцях. Тривалі дружні стосунки, які виникли між О.Маковеєм та О.Кобилянською, із взаємної симпатії з часом переросли у глибші почуття кохання. О.Кобилянська мріяла про одруження і навіть першою заговорила про це. Але О.Маковей несподівано одружується з іншою жінкою. Такий невмотивований вчинок з боку коханої людини вразив письменницю, залишив по собі глибоку душевну рану. Як згодом виявилося – назавжди.

Пам’ятним був 1898 рік, коли письменниця відвідала Львів – побувала на святкуванні 25-річного ювілею літературної діяльності І.Франка. Тут познайомилась з В.Стефаником, який був безнадійно закоханий у неї протягом багатьох років. В 1899 р. відвідала Київ, де познайомилась з М.Лисенком, М.Старицьким. За запрошенням родини Косачів гостювала на їхньому хуторі Зелений Гай, поблизу м. Гадяча на Полтавщині, здружилася з Лесею Українкою. Завдяки їй познайомилась з творчістю російських письменників – Короленка, Писарєва, Достоєвського, Тургенєва.

У Чернівцях стає учасницею “Товариства руських жінок” на Буковині. У рефераті “Дещо про ідею жіночого руху” вона закликає жінок не лякатися громадської роботи, здобувати освіту. Наголошує, що жіноча доля не повинна бути долею “служниці-жебрачки”. Тоді у письменниці виникає задум створення художнього образу жінки сильної духом, освіченої, сповненої почуття людської гідності.

1892 рік став роком переїзду сім’ї Кобилянських у Чернівці. Це досить велике місто мало значну кількість осередків освіти і культури, адже в той час у місті вже був університет, Народний дім, велика бібліотека. Таке середовище позитивно вилинуло на письменницю. Ольгу хвилювала модна на той час тема емансипації жінки. У 1895 році вона закінчила задуману ще в 1888 році повість “Царівна”, а дев'яності роки стали вдалими для новелістики. У всіх цих творах – “У св. Івана”, “Банк рустикальний”, “Битва”, “Мужик”, “Мати Божа”, “Там звізди проби­вались” – письменниця порушувала проблему жінки.

У цей час Ольга здружилася з В.Стефаником, високо цінувала його творчість. Було між талановитими людьми і кохання. У 1901 р., поховавши С.Мержинського, підліку­ватися й заспокоїтися на лоні гірської природи приїжджала Леся Українка, гостювала в Кобилянських, називала Ольгу “жрицею краси і чистоти”. Напівжартома, з великою приязню, подруги охрестили одна одну “Хтось чорненький” і “Хтось біленький”. Епістолярна спадщина письменниці вражає ліризмом, дружелюбністю, вболіванням за долю подруги. Ось, наприклад, уривок з листа Лесі Українки до О.Кобилянської від 26 лютого 1902 р., написаний в Сан-Ремо: “Мій любий чорненький хтось! Вчора хтось білий отримав від татарчатка і Могильн(ицької) картки, що у когось родичі хорі і що хтось все збирається до когось писати, та ніяк не може зібратись; отже, хтось саме замінявся сьогодні писати до когось сам, а тут принесли листа від когось чорненького!..

Нехай хтось скаже св(ятій) Анні, що хтось її хорошенько і ніжненько просить не хоруваги і не тупати дуже і не шпортатись, аби не томитись. В(исоко) п(оважаному) таткові мій привіт і бажання здоров'я. Также і браттям привіт. Сестриці, і чорненькому, і Могильн(ицькій) посилаю картки на чиєсь ім'я, а хтось буде ласкав передати. Хтось”.

У 1899 р. у Львові вийшла перша збірка творів О.Кобилянської “Покора”, яка засвідчила про прихід в українську літературу чудового прозаїка. У 1901 році за гарячими слідами трагедії в сім’ї Жижіянів Ольга написала повість “Земля”. Це мала бути перша частина дилогії, але, на жаль, другу письменниця не закінчила, написала лише кілька чорнових уривків. Письменниця переклала німецькою мовою твори Марка Вовчка, Л.Мартовича, Н.Кобринської.

1903 рік виявився для О.Кобилянської дуже тяжким: її розбив параліч. Але хвора письменниця не припиняла творити. У 1903 році В Одесі вийшли “Мої лілії”, поезії в прозі, укладені М.Вороним, цього ж року журнал “Киевская старина” надрукував новелу “За готар”. Таким чином, письменниця стала відомою і в Східній Україні. Через два роки цей же журнал надрукував повість “Ніоба”, а у Львові вийшла книга “До світла”. У 1906 р. і у Празі чеською мовою з'явилися “Малоруські новели” О.Кобилянської.

В О.Кобилянську були закохані Я.Весоловський (редактор “Буковини”), німець доктор Отто, молодомузівець Остап Луцький, чиї платонічні взаємини із письменницею відображені і його любовному листуванні 1904 – 1907 р.р. На пошану О.Кобилянської О.Луцький видав розкішний мистецький альманах “За красою” (Чернівці, 1905), де вмістив найкращі твори переважно українських модерністів. Однак уже до кінця свого життя письменниця залишалася самотньою.

Успіх приносив окрилення. Письменниця взялася до роботи над повістю “В неділю рано зілля копала”. Писала її довго, відшліфовуючи кожне слово й опублікувала аж у 1909 р. в “Літературно-науковому віснику”. Леся Українка дуже хотіла переробити цю повість у сценічний твір, зверталася до М.Лисенка, щоб написав музику, але задум так і залишився задумом. То вже значно пізніше за мотивами цієї повісті було поставлено вистави Чернівецьким театром імені О.Кобилянської та Московським циганським театром “Ромен” (спектакль називався “Девушка счастья искала”).

У роки Першої світової війни перебуває в Чернівцях. Територія Буковини, як і територія Галичини, стала ареною для запеклих боїв. Письменниця створила глибоко реалістичні твори про страждання народу. Новели “Лист засудженого вояка до своєї жінки”, “Юда” та “Лист засудженого вояка до своєї жінки” є антивоєнними, їхній художній рівень не поступається європейському стандартові.

Зверталася О.Кобилянська і до теми січового стрілецтва. У новелі “Зійшов з розуму” показано умираючого стрільця, але закони війни жорстокі: кому нема шансу вижити, того санітари навіть не підбирають.

У часи окупації Буковини боярсько-румунськими військами у 1922 році закрили кафедру української мови в Чернівецькому університеті, почалася румунізація шкіл. Жилося письменниці тоді тяжко й убого.

У 1923 році Ольга Юліанівна написала повість “Вовчиха”. Жанр цього твору сама авторка визначила як оповідання, але ж і “Землю” та “В неділю рано зілля копала” вона теж називала оповіданнями, хоча всі ці твори мають виразні ознаки повістей. У цьому ж році О.Кобилянська почала працювати над романом “Апостол черні”, твором, забороненим в Радянській Україні. Письменниця підтри­мувала стосунки з митцями Східної України. У 1927 р. сорок років з часу написання О.Кобилянською першого твору широко й урочисто святкувалося в Чер­нівцях, Коломиї, Львові. Галичина й Буковина шанувала її. Українська громадськість намагається допомогти О.Кобилянській, що потерпала від матеріальної скрути, у придбанні помешкання.

Вона набула великої популярності: виступає на радіо, перебуває у складі редакційної колегії. Її ім’ям називають вулиці, театральні колективи.

У 1940 р. тяжкохвору і майже сліпу письменницю прийняли до Спілки радянських письменників. А ось про евакуацію О.Кобилянської в роки Другої світової війни ніхто з радянських чиновників і не подумав.

В 1940 р. її особисто відвідав В.Сосюра, написав їй вірш-присвяту. Але письменниця тяжко хворіє. Її мучать серце, лівобічний параліч. Що не давав ходити тяжкий ревматизм. Наприкінці життя відбувся скандальний випадок: Чернівецька сигуранца звинуватила у підривній діяльності проти румунської держави. Справу було передано до військового трибуналу, який ухвалив смертний вирок. Та розстріляти талановиту жінку німці не встигли.

11 березня 1942 р. “впала в кому” – без свідомості пролежала 8 днів. 21 березня 1942 р. померла. Похована на місцевому кладовищі в Чернівцях. Німці заборонили влаштовувати масовий похорон. За труною йшли тільки найближчі родичі.

Творчість О.Кобилянської досі належно не поцінована. Лише недавно в незалежній Україні вийшов друком роман “Апостол черні”, і нове покоління українців змогло прочитати цей високопатріотичний твір.

Мало хто знає письменницю як критика, а саме вона дала науковий аналіз повісті О.Маковея “Залісся”. Була О.Кобилянська й чудовим перекладачем: з датської переклала “Тут мали б стояти рожі” Н.Якобсена, з німецької – “Серце сина” О.Рунке.