8. Проблематика та художні особливості повісті “Через кладку”, роману “Апостол черні”. Стильовий зв'язок цих творів з поперед­ньою творчістю письменниці

У жовтні 1911 р. було написано твір “Через кладку”, повість друкувалася в “Літературно-науковому вістнику” (1912); окремою книжкою видана в 1913 р. Українсько-Руською Видавничою Спілкою. Послідовно і тонко письменниця вибудувала метафоричний ряд образу “кладки” – від назви конкретного предмета (місточка) до універсального моменту в семантиці слова. “Кладка” – символ непоборних перепон на дорозі героїв до себе; це життя, а як пройти через кладку, щоб не схибити, не впасти – це стрижень роздумів авторки та її персонажів.

“Зав’язкою” в сюжеті метафоричного ланцюга стає зустріч головних героїв – Богдана Олеся та Мані Обринської на кладці. Справді, навіть мужній вчинок Мані, коли вона врятувала від смерті матір Богдана, не сприятиме зближенню героїв. У лінії Богдана автор послідовно підкреслює такий вагомий момент. Герой постійно акцентує своє “мужицтво”, “комплекс мужицтва” – одна з причин його внутрішнього сум’яття. Богдан картає себе, що втратив душевний гарт на шляху буденщини, хоча щиро прагнув стати вище неї, що його праця для народу не випливала з внутрішньої потреби, а була трохи сліпим наслідуванням. Образ Богдана відтворений у саморозкритті. Нестор Обринський доповнює образ центрального персонажа. Це людина, яка живе послідовною і наполегливою працею для майбутнього своєї нації. Образом Мані Обринської письменниці завершує тему емансипації жінки. Цю ніжну, чутливу дівчину, сповнену гідності, О.Кобилянська протиставляє жінкам, які в своїй емансипованості часто втрачали жіночність. Маня прагне самостійності, незалежності, як внутрішньої, так і від зовнішніх обставин. Постійна тема самовдосконалення синтезується в цьому образі, саме він став одним з етапів утвердження в українській прозі нового типу – молодої інтелігентної аристократки.

Лейтмотивні образи білого пронизують твір, особливо прикметні в його настроєвій тональності білі зимові пейзажі. Білий колір виступає (згадується і діє) у першій частині п’ятдесят разів, а всього у творі “білих образів” понад 120. Повість “Через кладку” виявляє якісно новий підхід до теми інтелігенції й по праву може розглядатися як етапне явище в українській прозі початку століття. Цей твір, разом із романом “Апостол черні” і повістю “Ніоба”, складає, на думку І.Демченко, своєрідну трилогію, в якій втілюється проблематика національного буття й становлення української інтелігенції.

Боротьба жінки-інтелігентки за життєву незалежність, проголошену її першими героїнями, зображена і в повісті “Ніоба” (1904), в якій героїня Зоня відміняє заручини з чоловіком, що хоче повністю підкорити її своїй волі. Повість присвячена лікуючому доктору О.Кобилянської – Фрідріху Майєру (надрукована в “Киевской старине”, 1905 р.). Цей твір вона написала, коли полюбила одного “чужинця” (німця). За кордон6ом вона з ним познайомилася. “Та описана мною “Ніоба” існувала насправді, і всі її діти були нещасливі і спонукали мене написати ту новелу. “Ніобу” знала моя мати особисто, а кількох з її дітей я також... І послідня дитина [жила у Відні] оповіла всю “Ніобу”, котру, обробивши, я поставила на наш ґрунт”.

Повість “За ситуаціями” (1913 – 1914) – останній великий феміністичний твір О.Кобилянської – піднімає тему, порушену у новелі “Valse melancolique” і частково у “Царівні”. Письменниця малює поетичний образ молодої піаністки Аглаї-Феліцітас Федоренко, для якої мистецтво є захистом у важкій життєвій боротьбі.

Проте, крім значних здобутків, у доробку письменниці цього періоду з’являються і деякі твори, що свідчать про посилення суперечностей у її сві­тогляді, певний спад у творчості. Не рівноцінним, зокрема, виявився роман “Апостол черні”, позначений деякою ідеалізацією представників духовного стану. Не цілком вдалася письменниці і романна форма твору, відмічена ком­позиційною рихлістю. Незважаючи на те, що О.Кобилянська колоритно й правдиво змалювала картини життя й побуту різних верств населення Буковини, показала народження в цьому краї української інтелігенції, твір у цілому свідчив про кризисні моменти в творчості письменниці.

Повість «Апостол черні» сьогодні практично ніхто не знає, – в радянські часи вона була заборонена як націоналістична. 1 не тільки ніколи не видавалася, але й рідко коли про неї згадували. А якщо вже згадували, то в стилі «Української радянської енциклопедії»: «Роздуми над шляхами виховання національної інтеліген­ції лягли в основу роману «Апостол черні» (1926). Але, обминувши питання повалення соціального гніту, Кобилянська зазнала творчої невдачі, написала ідейно й художньо неповноцінний твір».

Отже, ідейно й художньо неповноцінний твір... Ні більше, ні мен­ше! Що ж, випробуваний ярлик. Добре для нас знаний. Але що, власне, так мордувало можновладців? Чи не ці ось рядки з повісті: «Коли Юліян Цезаревич при­їхав одного дня додому, перші слова Дори були:

— Як Україна?

— Вона є. І як ми самі її не запропастимо, то сповняться слова старого Гердера, що пророчив нам долю нової Греції, завдяки гар­ному підсонню, веселій вдачі, музиці та родючій землі».

Над твором Ольга Кобилянська працювала впродовж багатьох років. Ще в лютому 1922 р. літературно-науковий журнал «Промінь» (м. Чернівці) повідомив, що вона закінчила повість у двох частинах, яка носить назву «Юліян Цезаревич». Однак – за свідченням сучасників – О.Кобилянська й далі шліфувала рукопис. І неправду пише та ж «Українська радянська енциклопедія»: в 1926 році твір не видавався. Шліфуючи, авторка частинами надсилала до редакції місячника письменства, мистецтва, науки і громадського життя «Нова Україна», який виходив у Празі і біля джерел якого стояв Володимир Винниченко, – починаючи з жовтня 1926 р., «Нова Украї­на» й почала його публікацію, а закінчила аж у 1928 році. А пов­ністю книгу випустила в 1936 році Львівська видавнича спілка «Діло» в однойменній бібліотеці. Художнє оформлення зробив знаменитий маестро Павло Ковжун, про якого «Українська радянська енциклопедія» навіть не згадує. До речі, в 20-х роках Кооперативне видав­ництво «Рух» у Харкові започаткувало десятитомне видання творів Кобилянської, – десятий том анонсувався: повість «Апостол».

Я не ставив собі за мету ретельно досліджувати історію написання «Апостола черні», як і аналізувати його художні цінності, – це справа літературознавців. Але спогади сучасників свідчать: у 1927 році, коли українська громадськість широко відзначала 40-річний ювілей літера­турної діяльності Ольги Кобилянської, цей твір набув великої по­пулярності. Не треба забувати, що тоді Галичина була під владою Польщі, панувала диктатура Юзефа Пілсудського, тож саме такий твір мав неабияке значення.