Жанрова специфіка малої прози о.Кобилянської:

• соціально-психологічні оповідання з життя буковинських селян (“Банк рустикальний”, “У св. Івана”, “На полях”);

• настроєві психологічні образки (“Жебрачка”, “Покора”);

• лірико-драматичні пейзажні малюнки (“Битва”, “Під голим небом”);

• філософські діалоги (“Він і вона”);

• алегоричні поезії в прозі (“Рожі”, “Акорди”, “Там звізди проби­вались”);

• афористичні мініатюри.

Розширення ідейно-тематичного діапазону прози О.Кобилянської було пов'язане з поглибленням реалістичного начала творчості письменниці. У другій половині 90-х років вона, з одного боку, шукає нового підходу до зображення теми інтелігенції (“Аристократка”, “Impromptu phantasie”, “Valse melancolique”), з другого – все глибше проникає у соціальні, мо­рально-етичні проблеми життя села, досягаючи найвищого художнього відкриття в повісті “Земля”.

О.Кобилянська пристрасно любила музику, взагалі мистецтво. У кіль­кох оповіданнях та новелах вона майстерно змалювала талановиті мистець­кі натури. Очевидно, маючи на увазі ці твори, письменниця в листі до О.Маковея від 17 лютого 1898 р. зауважувала: “...Я думаю, що моя заслуга се та, що мої героїні витиснули вже або бодай звернуть на себе увагу русинів, що побіч дотеперішніх Марусь, Ганнусь і Катрусь мо­жуть станути і жінки європейського характеру, не спеціально галицько-руського”. Зокрема, такими артистичними образами європей­ського типу є героїні музичних арабесок “Impromptu phantasie” та “Valse melancolique”. Вони живуть у світі музики, мистецтва, усіма силами прагнуть заспокоїти в собі ненаситну жадобу краси. “Я відчуваю, що життя лежить передо мною не як щось сумне, безвідрадне, важке до перенесення, але як один пишний, святочний день, гаряче пульсуючий, приваблюючий, широкий, пориваючий образ або немов яка соната”, – каже героїня, сприймаючи життя крізь мажорні звуки музики. В образах трьох артистичних натур з оповідання “Valse melancolique” письменниця показує три різні життєві долі жінок-інтелігенток, кожна з яких намагається знайти своє щастя, найповніше виявити багаті духовні сили. Марта – втілення доброти й лагідності. Художниця Ганнуся – нестримна, поривчаста натура, емоційно-бурхлива, непостійна у своїх почуттях. У пошуках гармонії перебували Ганна і Марта. Софія – вся в світі музики, в світі мистецтва, це щедро обдарована творча натура, яка прагне стати піаністкою. Але життя її складається трагічно і ця трагедія має соціальний підтекст. Одним з центральних образів є музика, яку особливо цінували романтики, світ звуків, на їх думку, здатен відтворити внутрішній світ особистості в усій повноті та багатоманітності. Музикою починається і нею закінчується оповідання. В цьому творі О.Кобилянська подає два протилежні погляди на кохання і сім’ю. Перший – феміністичний, другий – патріархально-народницький. Саме цей, перший, новий для тогочасної українського суспільства, привернув до себе особливу увагу.

Звертання до образів і картин, з життя рідного краю, зокрема буковин­ського села, сприяло поглибленню соціального характеру творчості О.Кобилянської. У новелі “Банк рустикальний”, наприклад, постає кар­тина економічної руйнації бідного мужицького господарства за посередництвом так званого рустикального (селянського) банку, покликаного нібито допомагати в скрутну годину хліборобам, рятувати їх від лихварів. Та надії батька чотирьох дітей вирватися з пастки, в яку він несвідомо потрапив, не виплативши вчасно боргу і процентів, розвіялися. Один борг тягнув за собою другий, відсотки росли немилосердно, наближаючи неминучий крах його господарства. Показує незавидну долю селянської родини, розорену банком, власне несправедливим суспільним устроєм.

Зразки тонкого художнього аналізу селянської душі відчутно в новелах “У св. Івана”, “Час”, “За готар” та ін. Письменниця заглиблювалася в душевні стани своїх героїв, зображала їх у різних соціальних і морально-етичних ситуаціях, сфокусовуючи увагу насамперед на гуманних, доброчинних рисах характеру. З цього погляду особливий інтерес викликає оповідання “За готар”. Благородній селянській жінці, матері-страдниці Магдалені, яка втратила чотирнадцять дітей, авторка протиставляє образ черст­вого користолюбного духовного пастиря. Магдалена ж робить усе, щоб урятувати нещасного, а коли це їй не вдається – з останнього стягуається, щоб по-людськи поховати невідомого. Змучена власним горем, вона виявляє високе благородство, справжнє люди­нолюбство. У протиставленні образів священика, покликаного не лише про­голошувати, а й виявляти любов до ближнього, і образу страдниці Магдалени, сповненої безкорисливої любові до людей, підкреслено протилежність їхньої моралі і етики, життєвої позиції.

На початку 900-х років творчість О.Кобилянської продовжує розви­ватися головним чином у реалістичному напрямі, про що свідчать оповідання й повісті “Сліпець”, “Через море”, “За готар”, “Думи старика”, “В долах”, “Ніоба”, “За ситуаціями”. Проте, прагнучи розширити сферу своїх художніх пошуків, письменниця звертається до осмислення деяких абстрактно-сим­волічних тем і образів (“Акорди”, “Хрест”, “Місяць” та інші), зазнаючи певного впливу модерністських течій.

О.Кобилянська прагнула у лаконічній, експресивній формі, за допомогою образів-алегорій відтворити певні стани душі, змалювати певні явища природи, людського життя. Цей мініатюрний світ О.Кобилянської мовою символів відбиває реальний світ буття у більш чи менш реалістичних формах його вияву. До творів цього жанру належать мініатюри “Рожі” (1896), “Там звізди пробивались” (1900), “Смутно колишуться сосни” (1901), “Сліпець” (1903), “Через море” (1903), “Мої лілеї” (1903), “Хрест” (1906), “Весняний акорд” (1910) та ін. Вони мають глибоко індивідуальний характер, відображають прагнення письменниці передати своє бачення світу, свої внутрішні переживання.

Класичним зразком-алегоричної мініатюри є поезія в прозі “Рожі”. Щедрість кольорових відтінків, тонка музика слова, пластичність алегоричних образів темно-червоної, блідо-рожевої і білої рож, що втілюють різні жіночі долі, ставлять цю акварель О.Кобилянської на рівень кращих поезій в прозі у світовій літературі. Для цих поезій, алегоричних новел О.Кобилянська часто обирала теми із життя природи, в опрацюванні їх відчувається потяг до символізму. Це, зокрема, можна сказати про такі твори, як “Там звізди пробивались”, “Смутно колишуться сосни”, “Через море” та ін. Перший з них передає велич і красу українського степу, по якому “розпаношилась безконечна туга і одностайний сум”. Гли­бока вузька тиха річка серед лісостепу відбиває глибінь зоряного неба. Ліс дубовий, степ широкий, вузька річка, із глибокого дна якого до ясного світла тягнеться латаття, У мініатюрі О.Кобилянської “живуть” своїм життям, відбиваючи красу природи, переливи її барв, безперервність руху.

Фантазія (як зазначено в підзаголовку до твору) “Смутно колишуться сосни” вводить у рідну стихію О.Кобилянської – карпатсько-кимполунзькі гори, у світ легенд і переказів про озеро. І лісовий цар, який жив у горах, і люблене ним глибоке “морське око”, що відбивало його постать, чарувало душу незбагненними звуками, і золота чудо­творна арфа на морському дні, і люблена царем русалка – це казкові обра­зи-символи. Розгніваний цар, якому одного разу здалося, що срібна поверхня озера більше не віддзеркалює його величі, спересердя кинув у нього шмат скелі. Затремтіло озеро, застогнало, замовкли звуки арфи, порвані брилою. Загинула краса й чарівність музики. Ніщо не може воскресити гри завмерлої арфи, що лежить на дні “мор­ського ока” з порваними струнами. Чудотворні арфи лиш раз грають у житті, порвані струни музикою не чарують. Не важко вловити алегорію цієї фантазії, основний сенс якої полягає в утвердженні добра і краси в житті. Зроблена комусь кривда, несправедливість, біль не минають марно, як вони не минули й всесильному лісовому цареві. Арфа – це душа людини, коли її ранити, вона замовкає.

До алегорій О.Кобилянська зверталася неодноразово, зокрема в тих випадках, коли мала намір втілити в художніх образах певні морально-етичні й філософські категорії (добро, вірність, совість, істина тощо). Так, у новелі “Через море” образом чайки, що летить над розбурханою стихією за птахом-товаришем, розкрито силу і вірність жіночої любові.

У творах малих жанрів (новели, нариси, поезії в прозі) О.Кобилянська художньо відобразила чимало особистих переживань, які переповнювали її чуйну душу. Творчість допомагала письменниці переносити страждання, болі її серця, тугу за гармонійним, щасливим життям. Трагічні мотиви домінують, зокрема, в циклі мініатюр “Мої лілії”, в новелі “Сліпець”, у яких письменниця у лаконічній, часто афористичній формі висловлює свої думки і почуття, малюючи образ сліпця, що прагне очима доторкнутися сонця, хоч знає: “ніякий сліпець світла душею не спіймав”.

О.Кобилянська шукала різних форм вияву свого таланту, виступала в різних жанрах – від ліричних поезій у прозі до роману. В жанрі малої прози, може, найяскравіше виявилося її художнє новаторство, яке ввібрало і кращі національні традиції, і творчо переосмислені впливи російської, німецької та інших зарубіжних літератур. Мала проза О.Кобилянської, зокрема її новели, поезії в прозі, засвідчує тяжіння авторки до лаконізму й образності художнього мислення, музики слова.