Рекомендовані нормативно-правові акти та література:

1. Про прокуратуру: Закон України від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1991. – № 53. – Ст. 793.

2. Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян: Наказ Генерального прокурора України № 7гн від 26 грудня 2005 року зі змінами, внесеними наказами від 12 лютого 2007 року № 7гн-2, від 10 січня 2009 року № 7 гн-3 // Офіційний сайт Генеральної прокуратури України: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: // www.gp.gov.ua

3. Наказ Генерального прокурора України від 14 березня 2005 р. № 17

із змінами і доповненнями затвердженими наказами Генерального

прокурора України від 3 березня 2006 року, № 9, від 26 грудня 2006

року № 67, від 26 лютого 2008 року № 13, від 2 березня 2009 року № 17

4. Інструкція про порядок ведення первинного обліку роботи

прокурора, затверджена наказом Генерального прокурора України

№ 20 від 20 березня 2009 року

§ 5. Методичні рекомендації з вивчення навчальної дисципліни

«Прокурорський нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах та інших примусових заходів»

Успіх в оволодінні знаннями із зазначеної дисципліни залежить від рівня засвоєння студентами лекційного матеріалу та організації самостійної роботи, як основного способу набуття знань.

Самостійна робота студента – це діяльність студента, яку науково-педагогічний працівник планує разом зі студентом, але виконує її студент за завданнями та під методичним керівництвом і контролем викладача без його прямої участі.

Співвідношення обсягів аудиторних занять і самостійної роботи студентів визначається з урахуванням специфіки та змісту конкретної навчальної дисципліни, її місця, значення і дидактичної мети в реалізації освітньо-професійної програми.

Зміст самостійної роботи з кожної навчальної дисципліни визначається робочою навчальною програмою дисципліни.

Згідно з навчальним планом Інституту підготовки кадрів Національної академії прокуратури України та робочої програми навчальної дисципліни «Прокурорський нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах та інших примусових заходів» на її вивчення для студентів денної форми навчання відведено 108 години, в тому числі аудиторних – 72 годин, на самостійну роботу – 36 годин.

На кафедрі нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах та інших примусових заходів самостійна робота студентів забезпечується всіма навчально-методичними засобами, необхідними для вивчення дисципліни: підручниками, навчальними та методичними посібниками, лекціями та методичними рекомендаціями, розробленими за участю працівників галузевого управління Генеральної прокуратури України, збірниками міжнародно-правових актів та угод з питань діяльності пенітенціарних установ і поводження з в’язнями, навчально-методичними комплексами, списком рекомендованої літератури тощо.

Процес організації самостійної роботи студента складається з таких етапів:

◊ підготовчого, що створює передумови для успішної самостійної роботи (забезпечення студентів навчально-методичними матеріалами, інформаційними ресурсами, основними засадами контролю індивідуально здобутих знань тощо);

◊ основного, в ході якого студент завдяки чіткості й високій організованості роботи у позанавчальний час, застосуванню методології та прийомів пошуку, використання сучасних методик опрацьовує, вивчає, засвоює програму навчальної дисципліни в повному обсязі і оволодіває такою системою професійних знань, навичок і вмінь, що забезпечили б йому ефективну практичну діяльність;

◊ заключного, на якому підбиваються підсумки самостійної роботи студента (відбувається оцінювання ефективності застосованих методів і прийомів, рівня засвоєння отриманих знань, умінь і навичок, робляться висновки про напрями оптимізації цієї роботи).

Результативне самостійне навчання студентів можливе за умов:

◊ плановості в організації самостійної роботи;

◊ відповідального ставлення до процесу самопідготовки;

◊ постійного контролю (за умови єдності двох форм – самоконтролю студента та контролю викладача).

Самостійна робота є обов’язком кожного студента. Виокремлюють такі види самостійної роботи студента:

– інформаційне сприйняття та відпрацювання тем лекцій, підготовка до семінарських занять, виконання практичних (ситуаційних) завдань, підготовка реферативних досліджень;

– відпрацювання законодавчих, відомчих нормативно-правових актів, методичних рекомендацій, інших джерел;

– підготовка до заліків та іспитів.

Кожен із зазначених видів роботи потребує від студентів наполегливої самостійної праці.

Студенти магістратури насамперед повинні виконувати рекомендації викладача щодо обсягу навчальної дисципліни, змісту робочої програми, послідовності вивчення розділів і тем, використання міждисциплінарних зв’язків, методики самостійного відпрацювання лекційних, семінарських і практичних занять, підготовки рефератів, форм і методів контролю знань.

Передусім студент має оволодіти методикою самостійної роботи під час лекційних занять та відпрацювання лекцій.

Відомо, що провідною формою організації навчального процесу у вищому навчальному закладі є лекція. Вона забезпечує системне подання наукових знань з окремо визначених тем навчальної дисципліни. Матеріал під час лекції подається викладачем послідовно, логічно й аргументовано, в доступному для студента виді.

Дидактичні цілі лекції: повідомлення нових знань, систематизація й узагальнення накопичених, формування на їхній основі ідейних поглядів, переконань, світогляду, розвиток пізнавальних і професійних зацікавлень.

Основна мета лекції: дати студентам систематизовані основи наукових знань із навчальної дисципліни, розкрити стан і перспективи прогресу в конкретній галузі науки, сконцентрувати увагу на найбільш складних і вузлових питаннях.

Лекційний матеріал важливо не лише слухати, а й сприймати, усвідомлювати, систематизувати і групувати, виокремлювати головне та конспектувати. Треба знати, що головні думки, на відміну від другорядних, зазвичай викладачі підкреслюють інтонацією, сповільненим темпом мовлення. Під час конспектування треба повністю записувати назву теми, план, її основний зміст, рекомендовану літературу. Особливу увагу необхідно приділяти записам, що стосуються формулювання понять та визначення правил, характерних рис, повноважень, точок зору науковців, висновків та рекомендацій лектора.

Набути навички творчого осмислення лекції під час самостійної роботи студенту допоможе орієнтовна методика відпрацювання теми лекційного заняття.

З цією метою необхідно:

– вивчити програму навчальної дисципліни та робочу навчальну програму;

– визначити місце теми лекції в структурі навчальної дисципліни за тематичним планом;

– з’ясувати всі питання, які необхідно вивчити;

– вивчити матеріал, який є в конспекті, уточнити обсяг відсутнього на основі контрольних та екзаменаційних питань;

– визначити літературу, в якій є необхідний матеріал, та послідовність його засвоєння;

– опрацювати навчальний матеріал у такий спосіб, щоб можна було виокремити основні поняття, сутність явищ і процесів, їх структуру і зміст, а також зв’язки між ними;

– записати в конспект основні положення вивченого;

– установити зв’язок із попереднім навчальним матеріалом;

– самостійно відповісти на всі контрольні питання теми.

При цьому слід пам’ятати, що при опрацюванні теми не можна обмежуватися лише конспектами лекцій, необхідно користуватися навчальними посібниками, підручниками, іншою рекомендованою літературою. Адже все це допомагає синтезувати основні думки й положення, сприяє розвитку логічного мислення студента.

Під час вивчення рекомендованих джерел насамперед потрібно ознайомитися з першоджерелами, а потім із посібниками і критичними статтями. Робота над першоджерелами викликає у студента самостійні думки, судження, сприяє глибшому розумінню теми чи проблеми. При цьому важливо зосереджувати увагу на основних положеннях законів, інших нормативних актів та джерел і навіть законспектувати їх.

Конспект – це короткий, послідовний стислий письмовий виклад основного змісту закону, книги, статті, лекції. Складання конспекту нормативно-правових актів, наукової праці, інших джерел слід починати після попереднього перегляду матеріалу, щоб мати уявлення про їх структуру і загальний зміст. Записи варто робити, переказуючи матеріал своїми словами, окрім цитат, які виписуються дослівно. Найбільший ефект дають фіксація результатів аналізу та синтез прочитаного. При опрацюванні наукових джерел слід виявляти головну думку автора, хід його роздумів, порівнювати прочитане з питаннями теми. Якщо якесь питання відображено чи викладено у джерелі, що вивчається, неповно, доцільно звернутися до інших рекомендованих джерел. А за необхідності отримати консультацію викладача.

Консультація є однією із форм навчального заняття, що передбачає надання студентам потрібної допомоги у засвоєнні теоретичних знань, виробленні практичних навичок і вмінь через відповіді науково-педагогічного працівника на конкретні запитання або пояснення окремих теоретичних положень чи аспектів їх практичного застосування.

Основна дидактична мета консультації: ліквідувати прогалини у знаннях тих, кого навчають, надати їм допомогу в самостійній роботі.

Розрізняють індивідуальні й групові консультації. За спрямованістю консультація скерована на допомогу студентам в оволодінні методами самостійної навчальної роботи. Кількість годин на консультації (щотижневі та перед іспитами) визначають у навчальному плані.

Консультації проводять викладачі, які читають відповідний навчальний курс, за графіком, встановленим на кафедрі. Науково-педагогічні працівники можуть надавати консультації як групам, так і окремим студентам.

Підготовка рефератів. Їх написання слід розпочинати з вибору теми, перелік яких пропонується. Проте за узгодженням з викладачем може бути обрана й інша тема. Після вибору теми необхідно вивчити законодавчі та інші нормативні акти, спеціальну літературу, статті й інші матеріали, опубліковані в юридичній періодиці, що стосуються теми дослідження.

Написання реферату – це індивідуальний творчий процес студента-магістранта. Він охоплює не лише вибір теми, підбір відповідних джерел, а й складання плану роботи (змісту), логічне, аргументоване викладення матеріалу, аналіз чинного законодавства, точок зору науковців, узгодження теоретичних положень з практикою повсякденної роботи, підготовку висновку та внесення відповідних пропозицій.

Тема дослідження має бути розкрита повно і всебічно. В тексті реферату мають бути зазначені: актуальність обраної теми, посилання на норми законів та нормативних актів, спеціальну літературу, правозастосовчу практику, аналіз сучасного стану та перспектив нагляду, позитивний досвід тощо. Зміст роботи в жодному разі не повинен зводитись до відтворення відповідного розділу навчального посібника (підручника). Водночас необхідно уникати зайвого теоретизування. Не слід перевантажувати текст цитатами.

Реферати необхідно оформляти відповідно до державного стандарту України. У рефераті потрібно стисло, логічно й аргументовано викладати зміст і результати дослідження. Під час написання реферату студент повинен обов'язково посилатися на авторів і джерела, з яких запозичив матеріали або окремі результати.

Структура реферату. Реферат повинен містити: титульний аркуш; зміст; перелік умовних позначень (за необхідності); вступ; основну частину; висновки; список використаних джерел та літератури; додатки (за необхідності).

Титульний аркуш реферату містить найменування вищого навчального закладу, його відомства і назву кафедри, де виконаний реферат; назву реферату; прізвище, ім'я, по батькові автора; науковий ступінь, вчене звання, прізвище, ім’я, по батькові наукового керівника, місто і рік. Зміст подають на початку реферату. Він містить найменування та номери початкових сторінок вступу, усіх розділів, підрозділів і пунктів, загальних висновків, додатків, списку використаних джерел та літератури. У вступі подається постановка проблеми у загальному виді та її зв'язок з важливими практичними завданнями. Далі подають загальну характеристику реферату в рекомендованій нижче послідовності: актуальність теми, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, мета і завдання дослідження. В основній частині викладається власне матеріал реферату. Це потрібно робити стисло, логічно й аргументовано. Основна частина складається з розділів, підрозділів, пунктів. Кожен розділ починають з нової сторінки. У кінці кожного розділу стисло формулюють висновки. Викладення матеріалу підпорядковують одній провідній ідеї, чітко визначеній автором. Висновки містять найважливіші наукові та практичні результати, здобуті у реферативному дослідженні, які повинні містити формулювання розв'язаної наукової проблеми (завдання), її значення для розв'язання відповідної проблеми чи її окремого аспекту, конкретні пропозиції. Далі подають перспективи подальших розробок у цьому напряму. Список використаних джерел та літератури слід подавати одним із таких способів: у порядку появи посилань у тексті (найбільш зручний для користування і рекомендований при написанні рефератів) в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків, у хронологічному порядку.

Правила оформлення реферату. Реферат друкують машинописним способом на одному боці аркуша паперу формату А4. За попередньою домовленістю з науковим керівником, реферат дозволяють подавати у виді рукопису. Обсяг основного друкованого тексту реферату має становити до 15 сторінок, рукописного - до 20 сторінок.

При вивченні навчальної дисципліни застосовуються такі види контролю, як попередній, поточний, періодичний, підсумковий. Поточний і періодичний контроль проводиться у формі опитування, обговорення, підготовки реферату, вирішення тестів та ситуаційних завдань, а підсумковий – у формі складання заліку, диференційованого заліку чи іспиту.

Студенти складають заліки у процесі виконання семінарських, практичних, контрольних, тестових завдань. Тому для підготовки до них окремі дні, як правило, не відводяться. Заліки не дозволяється проводити у режимі іспиту. Студент зобов’язаний скласти всі заліки до початку екзаменаційної сесії.

Іспити з усієї дисципліни або її частини мають на меті оцінити роботу студента за навчальний рік (семестр), здобуті теоретичні знання, їх міцність, розвиток творчого мислення, оволодіння навичками самостійної роботи, вміння синтезувати набуті знання й застосовувати їх у розв’язанні практичних завдань.

Щоб успішно скласти іспити, необхідно систематично і наполегливо працювати над засвоєнням матеріалу. Підготовка до іспиту вимагає від студента певного алгоритму дій. Насамперед необхідно звернутися до програми дисципліни, ознайомитися з переліком питань, які виносяться на іспит. На основі цього слід скласти план повторення й систематизації навчального матеріалу на кожен день, щоб залишити день або його частину (залежно від кількості днів, що відведено на підготовку до іспиту) для повторного узагальнення навчального матеріалу.

Послідовність роботи з підготовки до іспиту має бути такою: необхідно уважно прочитати й усвідомити суть конкретного екзаменаційного питання; ознайомитися з конспектом; ретельно опрацювати необхідний навчальний матеріал за навчальними посібниками, підручниками, методичними рекомендаціями та рекомендованими джерелами.

Якщо окремі першоджерела, спеціальну наукову літературу з конкретної теми (питання) уже вивчено і законспектовано, необхідно повернутися до цих матеріалів і відтворити в пам’яті основні їх положення.

У окремому зошиті на кожне питання варто скласти стислий план відповіді в логічній послідовності, додавши схеми, статистичні дані тощо.

Якщо деякі питання залишаються незрозумілими, їх необхідно виділити, щоб з’ясувати на консультації. Основні положення теми (екзаменаційних питань) після усвідомлення їх суті варто завчити. Найважливішу інформацію необхідно виділити іншим кольором, це допомагає краще її запам’ятати.

Студенти повинні знати загальні вимоги до оцінки й оцінювання знань.

Оцінка – процес і результати виявлення й порівняння рівня опанування студентами професійно важливих знань, навичок та умінь з еталонними уявленнями, задекларованими у навчальних програмах підготовки, збірниках нормативів та інших керівних документах.

Еталонні уявлення – такі (індивідуальні й групові) знання, навички та вміння, а також рівень їхнього опанування, які необхідні для ефективного виконання завдань професійної діяльності. Вони є критеріями, щодо яких оцінюють знання, навички і вміння студентів.

До оцінки (оцінювання) знань, навичок і вмінь студентів у навчанні висувають такі вимоги: об’єктивність, достатня кількість відомостей для оцінки; умотивованість оцінок; єдність вимог з боку тих, хто контролює; оптимальність; усебічність, тобто реальний їх вплив на формування професійних знань, навичок і вмінь студентів.

Оцінюють знання студентів за чотирибальною системою. Критерії оцінок визначено у навчальних програмах підготовки студентів. Узагальнено і стисло їх можна сформулювати так:

◊ «відмінно» – студент володіє навчальним матеріалом у повному обсязі (міцно засвоїв увесь програмний матеріал, виявив глибоке його розуміння, дав вичерпну відповідь і обґрунтував власні висновки, прийняв оптимальне рішення і вміло використав на практиці, упевнено виконав завдання);

◊ «добре» – студент засвоїв навчальний матеріал на достатньо високому рівні (в цілому знає весь програмний матеріал, на питання відповідає вільно, але недостатньо широко, правильно використовує здобуті знання на практиці);

◊ «задовільно» – студент загалом засвоїв основний матеріал, але оперує ним недостатньо чітко та упевнено, слабо визначає зв’язки й відносини між предметами і явищами (виявляє знання лише з основного матеріалу, передбаченого програмою, спроможний використовувати свої знання на практиці, правильно виконує прийоми і дії та ін.);

◊ «незадовільно» – студент загалом має поверхове уявлення про основний навчальний матеріал, не може ним оперувати. Нині триває інтенсивний пошук об’єктивних методів контролю і оцінки знань. Таким засобом можуть бути дидактичні тести, за допомогою яких можна виміряти рівень знань.