2.4 Завдання за темою “Створення текстових документів з використанням редактора Microsoft Word”

Під час виконання практичного завдання у відповідності з індивідуальним варіантом потрібно:

1. Створити текстовий документ із застосуванням аналогічних способів форматування. При необхідності заповнити бланк документу.

2. Встановити ліве і нижнє полі – 25 мм, верхнє – 20 мм, праве – 15 мм.

3. Скопіювати документ у вікні редагування.

4. Створити колонтитули, в яких міститься прізвище студента та дата роботи.

5. Розставити номери сторінок.

6. Встановити міжрядковий інтервал – 1,3.

7. Роздрукувати документ.

8. Зберегти документ на жорсткому магнітному диску та на дискеті.

9. Описати у звіті основні операції, що виконувалися під час роботи над темою.

Варіант № 1

З розвитком товарно-грошових відносин гроші починають виконувати і функцію платежу, тобто стають засобом оплати бор­гового зобов'язання, коли продавець є кредитором, а покупець — боржником. Засобом обігу в таких відносинах є вексель — пись­мове боргове зобов'язання, яке дає його власнику (векселетримачеві) право вимагати від боржника (векселедавця) зазначену в ньому суму платежу після закінчення встановленого терміну. Пе­реходячи з рук у руки, векселі утворюють вексельний обіг. Бан­ки, які виникають ще в середньовіччя, скуповують звичайні век­селі й розплачуються банківськими векселями, або банкнотами, які є кредитними грошима. Ці гроші — найбільш розвинута форма (сим­вол) вартості, вони певною мірою виконують основні функції грошей як загального еквівалента,

Кредитні гроші — найрозвинутіша форма грошей, яка є знаком (символом) вартості, виконує роль загального еквівалента, забез­печує рух позичкового капіталу та еволюцію кредитних відносин.

Такими грошима є чеки — письмове розпорядження влас­ника поточного рахунку в банку про виплату певній особі зазна­ченої в ньому суми грошей.

Історично кредитні гроші з'явилися на базі металевого обігу і спершу були знаком золота і знаком кредиту. Вони служили додатковим елементом у платіжно-розрахунковому механізмі, основу якого становлять повноцінні гроші. Однак уже наприкін­ці XVII ст. починається емісія нерозмінних на золото банкнот, стабільність яких забезпечується кредитом. Тому банкнота пос­тупово втрачає властивість бути знаком золота і в другій полови­ні XX ст. стає лише знаком кредиту. Розвиток кредитних відно­син створює можливість виплачувати позики через взаємні зара­хування боргових зобов'язань без залучення готівки.

Варіант № 2

Явище інфля­ції відоме з IV—III ст. до н.е., або з часу, коли грошовим товаром у світі стає срібло. У найзагальнішому визначенні інфляція — це знецінення грошей внаслідок перевищення кількістю грошових знаків, що перебувають в обігу, суми товарних цін. Але не всяке підвищення цін є інфляційним.

Якщо підвищення цін відбулося через подорожчання сировини, електроенергії, покращення якості продукції, що призвело до збільшення витрат виробництва, то знецінення грошей є наслідком зростання цін. Якщо зростання цін відбулося через надмірну грошову та кредитну емісію, пору­шення законів грошового обігу, то зростання цін є наслідком знецінення грошей. Другий випадок точніше відображає реаль­ний зміст поняття "інфляція", означає появу грошових знаків, не забезпечених товарною масою.

Серед найважливіших, конкретніших причин інфляції у краї­нах СНД, у тому числі в Україні, слід назвати, по-перше, глибоку деформацію основних пропорцій народного господарства, насам­перед співвідношення між групою "А" і групою "Б", а також галу­зеву незбалансованість. Таку інфляцію називають структурною.

По-друге, надмірна мілітаризація економіки. За оцінками за­хідних експертів, у СРСР на військові цілі витрачалося наприкінці 90-х років не 70 млрд. крб., як зазначалося в офіційних джерелах, а майже 300 млрд. крб. Така різниця зумовлена тим, що до обсягу військових витрат не зараховували витрати на виробництво устаткування для військових заводів, на метал, енергію, комплектуючі вироби, а також витрати в суміжних галузях (наприклад, на видобування руди, з якої виплавляли метал для військових потреб). Наприкінці 1990 р. питома вага військової продукції в загальному обсязі машинобудівного комплексу становила 60%, у тому числі 32% — устаткування для військових підприємств, і лише 5% — споживчі товари.

По-третє, певна монополізація економіки. Так, в Україні у 1994 р. понад 900 промислових підприємств були монополістами у виробництві понад 2365 найважливіших видів промислової про­дукції (більш як 35% її загального обсягу). Водночас 185 підпри­ємств були єдиними виробниками 840 видів продукції. За цих умов необдумана політика лібералізації цін у першій половині 90-х років значною мірою зумовила інфляційне підвищення цін, грошова емісія стала наслідком такої політики.

Варіант № 3

Гроші виконують різні функції. Пер­ша з них — функція міри вартості. Вона полягає в тому, що вартість усіх товарів виражається у грошах, що за їх допомогою порівнюються вартості різних товарів. Це можливе тому, що і на виробництво золота, і на створення товарів витрачається сус­пільне необхідна праця. Оскільки на виробництво різних товарів витрачалася неоднакова кількість праці, то їхня вартість в умо­вах панування золотого стандарту виражалася в різних кількос­тях золота. Вагова кількість металу, прийнятого в країні за грошову одиницю, — це масштаб цін. Держава юридичним актом закріплює грошову одиницю Отже, виконання грошима функції міри вартості не залежить від держави (тобто це об'єктивна фун­кція), а масштаб цін — технічна функція, яка залежить від волі держави, встановлюється у законодавчому порядку.

Спершу грошові одиниці та їхні назви переважно були пов'яза­ні з певною вагою благородних металів. Наприклад, фунт стер­лінгів означав фунт срібла. З часом золото витіснило срібло, але назва лишилася, хоч вона вже означала значно меншу кількість золота, яка за вартістю дорівнювала фунту срібла.

Гроші виконують також функцію засобу обігу, тобто вони є засобом реалізації товарів, посередником в їх обміні.

Варіант № 4

Інфляція — знецінення грошей, зниження їх купівельної спромож­ності, що виявляється у зростанні цін.

Ще однією причиною швидкого зростання цін у країнах СНД є велика кількість посередників між виробниками й споживачем. В Україні їх нерідко буває до п'яти, внаслідок чого ціна товару підвищується в 4-5 разів. Посилення інфляції спричиняють також значні всезростаючі витрати уряду на управління та інші фактори.

Узагальнюючи розвиток інфляції, слід виділити три її види:

• "повзуча" — ціни зростають у незначному обсязі (до 5% за рік);

• "галопуюча"— ціни зростають за рік на 10 % і трохи більше;

• "гіперінфляція" — ціни зростають на 1-2 % щодня.

Як відомо, Міжнародний валютний фонд допускає 40%-й рівень інфляції і 2%-й дефіциту держбюджету впродовж року. В Україні ціни у 1992 р. зростали щомісяця в середньому на 170%, що свід­чило про супергіперінфляцію.

Крім структурної форми інфляції, виділяють інфляцію попи­ту та інфляцію витрат.

Інфляція попиту — форма інфляції, що виникає за зростання по­питу при повній завантаженості виробничих потужностей і повній зайнятості.

В цій ситуації пропозиція товарів не збільшується, що й приз­водить до зростання цін.

Інфляція витрат — форма інфляції, яка виникає внаслідок зростання витрат виробництва, які переносяться на ціни товарів, що виготовляються, і оплачуються споживачами або входять у витраті іншого підприємства і спричиняють зростання цін на інші товари.

Варіант № 5

З'ясування основних причин (внутрішніх і зовнішніх) інфля­ції дає змогу визначити найважливіші шляхи боротьби з нею. Розрізняють такі три методи стабілізації грошового обігу: нуліфі­кація, ревальвація й девальвація.

Нуліфікація (лат. nulificatio — знищення) означає такий різ­новид грошової реформи, коли знецінені грошові знаки анулю­ються, тобто оголошуються недійсними. Цей метод використо­вується за наявності супергіперінфляції. Він мав місце під час проведення грошової реформи 1922—1924 рр. у колишньому СРСР: 1 новий карбованець обмінювався на 50 млрд. старих. У Німеччині під час грошової реформи 1924 р. 1 нова марка обмі­нювалася на 1 трлн. старих.

Ревльвація — повернення попередньої купівельної сили грошовим знакам. Для цього з обігу вилучають зайві гроші. Та­кий метод застосовують за незначної інфляції.

Девальвація — зниження обмінного курсу (ціни) грошової одиниці однієї країни до грошової одиниці іншої. За своєю сут­ністю вона протилежна ревальвації. Під час панування золотого стандарту девальвація означала офіційне зниження золотого вмісту грошової одиниці, а її наслідком був обмін такої грошової оди­ниці на меншу кількість золота.

Варіант № 6

Специфіка позичкового капіталу найбільше повно виявляється в процесі його передачі від кредитора до позичальника і назад:

• Позичковий капітал, як капітал власність, власник якого передає не сам капітал, а право на його користування (тимчасове)

• Позичковий капітал, як своєрідний товар, споживча вартість якого визначається здатністю продуктивно використовуватися позичальником, забезпечуючи йому прибуток.

• Специфічна форма відчуження позичкового капіталу, процедура передачі якого від кредитора до позичальника завжди має рознесений за часом характер у частині механізму оплати.

• Особливості руху позичкового капіталу, що на відміну від промислового і торгових на стадії передачі від продавця (кредитора) до покупця (позичальнику) звичайно знаходиться лише в грошовій формі.

Джерела позичкового капіталу.

На першому етапі розвитку кредитних відносин єдиним джерелом виступали тимчасово вільні кошти держави, юридичних і фізичних осіб, на добровільній основі передані фінансовим посередникам для наступної капіталізації і витягу прибутку, ці засоби фіксувалися на депозитних рахунках і забезпечували своїм первісним власникам фіксований доход у формі відсотка по цих внесках.

З розвитком капіталістичного способу виробництва, зокрема безготівкової форми грошових розрахунків із прямою участю банку, новим джерелом формування позичкового капіталу стали засоби, що тимчасово вивільняються в процесі кругообігу промислового і торгового капіталів.

Варіант № 7

Основні принципи кредиту:

• Зворотність кредиту. Цей принцип виражає необхідність своєчасного повернення отриманих від кредитора фінансових ресурсів після завершення їхнього використання позичальником.

• Принцип терміновості кредиту, відбиває необхідність його повернення не в будь-яке прийнятне для позичальника час, а в точно визначений термін, зафіксований у кредитному договорі.

• Платність кредиту. Позичковий відсоток. Цей принцип виражає необхідність не тільки прямого повернення позичальником отриманих від банку кредитних ресурсів, але й оплати права на їхнє використання.

• Забезпеченість кредиту. Цей принцип виражає необхідність забезпечення захисту майнових інтересів кредитора при можливому порушенні позичальником прийнятих на себе зобов'язань і знаходить практичне вираження в таких формах кредитування як позички під заставу чи фінансові гарантії.

• Цільовий характер кредиту, поширюється на більшість видів кредитних операцій, виражаючи необхідність цільового використання засобів, отриманих від кредитора.