4. Категоричний імператив

Однією із заслуг Канта є те, що він надав мовної форми обов’язку, що існує всередині нас у формулюваннях категоричного імператива. Спочатку варто зазначити відмінності між двома формами імператива, гіпотетичним і категоричної.

Гіпотетичним Кант називає такий імператив, який робить залежним висловлення від умов, що виражається думкою в структурі «якщо - то» (без необхідності обов'язкового прояву цього в мові). Тут він знову розрізняє два види імператива.

Наприклад, у наступному вислові: Якщо ти хочеш здійснити подорож до інших країн, ти повинен заощаджувати. Він називає їх також імперативами майстерності (спритності), тому що вони вимагають дару спритності в досягненні певної, поставленої самому собі мети.

Імперативами розуму він навпаки називає такі, у яких ціль встановлюється всіма людьми, але засоби для досягнення цієї мети вибираються індивідуально. Тут мова йде про вольову мету.

Категоричним, згідно з Кантом, висловлення є тоді, коли воно робиться без залежності від яких-небудь умов. Наприклад, вислів: Не привласнюй ніколи чужої власності. Вольові цілі, сформульовані в гіпотетичному імперативі, не є кінцевими, вищими вольовими цілями. Категоричний імператив служить для того, щоб позначити останні вольові цілі в якості обов'язку.

1. Гіпотетичний імператив

а) Імперативи спритності

Якщо хочеш досягти Х, ти повинен зробити Y. Ціль вибирається вільно, засоби для реалізації випливають з визначеної залежності від мети. Ціль тут також не виправдовує засоби.

б) Імперативи розуму.

Ціль = хотіти стати щасливим - визначена. Шукають засоби для реалізації, які можуть бути різними в кожної людини, виходячи з її життєвого досвіду.

2. Категоричний імператив.

Імператив моральності

Зроби Х. Наприклад: ти ніколи не повинен привласнювати чуже майно. Цей імператив є проявом не обумовленої повинності і перевіряє максими на предмет того, чи дійсно вони являють собою кінцеві чи вищі вольові цілі. Тільки вони і є вольовими цілями.

Кант формулює одну умову для методу перевірки максим: вільне від протиріч узагальнення. Воля тоді гарна морально, якщо вона у виборі своїх максим керується категоричним імперативом і дозволяє узагальнити максими без протиріч. Максими є суб'єктивними принципами вчинку. Вони виражають те, чому це, зрештою, стосується людини, тобто формулюють вищі вольові цілі.

Максими:

1. Зовнішнє різноманіття людських вчинків ґрунтується на вчинках, яких у кожної людини не так багато.

2. Основні доброчесні вчинки, такі як ощадливість, можна звести, по суті, до тих максим, що показують зміст (ціль) ощадливості для цієї людини.

3. Перевіряється не різноманіття елементів в, а якість волі, як це виявляється в максимах того, хто здійснює вчинок. Перевірка здійснюється за допомогою формул категоричного імператива.

Кант формулює категоричний імператив у трьох формулах:

1. Основна формула. Дій тільки згідно з тими максимами, за допомогою яких ти одночасно можеш хотіти того, що вони стануть загальним законом.

2. Формула закону природи. Чини так, ніби максима твого вчинку за допомогою твоєї волі повинна була стати загальним законом природи.

3. Формула самоцілі. Чини так, щоб ти завжди ставився до людства й у своїй особі, і в особі всякого іншого так само, як до мети і ніколи не ставився б до нього тільки як до засобу.

Перевірка максими на відсутність протиріч.

1. Основна формула. Максима відповідає цій формулі тільки тоді, коли вона може піднятись до загального закону (морального закону), тобто коли немає винятків.

Приклад морально невірної максими:

Максима: "Завжди, коли це мені вигідно, я можу говорити неправду".

Перевірка: чи Може ця максима бути зведена до загального закону?

Результат: Ні, тому що тоді не було б узагалі різниці між правдою і неправдою.

Наслідки: Комунікація була б неможливою. Брехун претендував би на те, щоб інші сприймали його неправду як правду. Це є внутрішнім протиріччям.

2. Формула закону природи:

Максима повинна була б стати моральним законом примусу природи, і кожен повинен був би слідувати цьому примусу.

Приклад морально невірної максими:

Максима: Якщо життя внаслідок багатьох нещасть здається безнадійним, то можна здійснити самогубство.

Перевірка: Чи може ця максима бути зведена до загального закону природи?

Результат: Йому протиставляється тут поняття "підтримка життя". Оскільки людина повинна відчувати себе складовою частиною цієї природи, вона пов'язана з цією природою: "Однак ясно, що природа, якби її законом було знищувати життя за допомогою того ж відчуття, призначення якого - спонукати до підтримки життя, суперечила б самій собі, і, отже, не могла б існувати як природа; отже, зазначена максима не може бути загальним законом природи [2, c.270]".

3.Формула самоцілі.

Перевірка цієї формули здійснюється з погляду можливості використання іншої людини тільки як засобу для моєї мети. (Самоціль іншого - його автономія - повинна залишитися захищеної).

Приклад морально невірної максими:

Максима: "Аби домогтися політичної мети, доцільно взяти в заручники людей".

Перевірка: Чи гарантує вчинок самоціль усіх учасників чи вони служать тільки засобом для цієї мети?

Результат: Узяті в якості заручників не мають можливості (через загрозу насильства) самовизначення. Вони є тільки засобом для мети – протиріччя.

Рис. 1. Методичний спосіб перевірки максим:

		категоричний імператив Вищий моральний принцип = критерій перевірки для максим
	Перевіряти на можливі самопротиріччя
			Максима формулюється і перевіряється

Конкретний одиничний випадок

Кант сам проілюстрував на відібраних їм прикладах метод перевірки максим за допомогою формул категоричного імператива. Він перевіряв в основах метафізики моральності завжди двічі. Один раз - за допомогою формули закону природи, друг раз - за допомогою формули самоцілі. Через значимість того, щоб не робити в житті ніяких моральних помилок, Кант вважав цю процедуру прийнятної тільки, якщо обидва рази з'ясовувалося, що вчинок не витримував перевірки на розумність, він, відповідно, не відбувався. А в іншому випадку, він міг бути зробленим.

Зображення такого приклада в Канта: "Когось іншого нестаток змушує брати гроші в борг. Він добре знає, що не могтиме їх сплатити, але розуміє також, що нічого не одержить у борг, якщо твердо не обіцяє сплатити до визначеного терміну. У нього є бажання дати таку обіцянку, але в нього вистачає совісті, аби поставити собі питання: чи не суперечить обов’язку і чи дозволено виручати себе з лиха таким способом?" [4, c.319]

Максима: "Покладемо, що він усе-таки зважився б на це, тоді максима його вчинку говорила б: потребуючи грошей, я буду позичати гроші й обіцяти їх сплатити, хоча я знаю, що ніколи не сплачу".

Подвійна перевірка максим із приклада "Облудне позичання грошей".
Перша перевірка за допомогою формули закону природи	Друга перевірка за допомогою формули самодоцільності
"Отже, я перетворюю вимогу себелюбності в загальний закон і порушую питання так: як би обстояла справа в тому випадку, якби моя максима стала загальним законом? Тут мені відразу стає ясно, що вона ніколи не може мати сили загального закону природи і бути узгодженою із самою собою, а із необхідністю повинна собі суперечити". Обґрунтування: "Справді, загальність закону, який говорить, що кожен, вважаючи себе нужденним, може обіцяти, що йому прийде в голову, з наміром не дотриматись обіцянки, зробила б просто неможливим і цю обіцянку, і ціль, якої за допомогою його хочуть досягти, тому що ніхто не став би вірити, що йому щось обіцяють, а сміявся б над усіма подібними висловленнями, як над порожньою відмовкою".	"По-друге, що стосується необхідного обов’язку або обов’язку по зобов'язанню стосовно інших, то той, хто має намір обдурити інших помилковою обіцянкою, негайно зрозуміє, що він хоче використовувати іншу людину тільки як засіб, неначе б якби останній не містив у собі також і цілі". Обґрунтування: "Адже той, ким я хочу користатися для своїх цілей за допомогою такої обіцянки, ніяк не може погодитися з моїм образом дій стосовно нього, отже, сам містити в собі ціль цього вчинку. Це протиріччя принципу інших людей яскравіше впадає у вічі, якщо навести приклади замахів на свободу і власність інших. Справді, у цих випадках цілком очевидно, що порушник прав людей прагне використовувати особистість інших тільки як засіб, не беручи до уваги, що їх як розумні істоти варто завжди цінувати як цілі, тобто тільки як такі істоти, що могли б містити в собі також і ціль того ж самого вчинку".