5. Політична етика суспільного договору в Канта

Кант здійснив спробу показати, що уже відомі до нього три елементи теорії договору взаємопов’язані визначеними відносинами.

Цей перехід був визначений його попередниками Гоббсом і Руссо усього лише як крок, необхідний для переходу [1, c.252]:

1. У Гоббса основою договору є лише перший перехід від первісного стану (війна всіх проти усіх).

2. У Руссо тільки другий перехід від договору (volonte generale) до державності.

Рис. 2. СПРАВЕДЛИВИЙ ПОРЯДОК ПРАВ і СВОБОД

наслідок

необхідності

ДОГОВІР

наслідок

необхідності

ПЕРВІСНИЙ

СТАН

Кант, так само як і його попередники виходить із трьох ступіней розвитку суспільства: первісний стан, суспільний договір, державність, але він значно спрощує аргументацію.

1. Люди в первісному суспільстві жили в стані постійної загрози небезпеки (згідно із Гоббсом), тому що не було ніяких встановлених законом установ, які б розбирали спірні питання. Неважливо, який генезис цих спірних питань (вони можуть бути обумовлені або природою людини, як припускає Гоббс, або мати соціальний характер – як стверджує Руссо).

2. Людина як суспільна і розумна істота потребує для утворення держави суспільного договору, що є проявом її практичного розуму.

3. Заснована, таким чином, держава – не тільки проста держава, але також правова держава, що видає закони, які можуть при розумному підході задовольнити всіх її громадян.

Кант розрізняє (інакше, ніж Руссо) "свободу сваволі", що панує в первісному суспільстві, і "свободу волі", яка може бути реалізована тільки шляхом суспільного договору відповідно до практичного розуму. Ця свобода набуває меж там, де існує загроза чи обмеження порушення свободи іншого. Сюди відноситься також потреба у взаємності, яку Раульс називає "Fairness" (справедливість) і яка ввійшла в звід Золотих Правил [1, c.256].

Сваволя – це поняття емпіричне, не є свободою розумної волі в розумінні Канта, це нижчий вид свободи, тому що цілі, так би мовити, задані ззовні.

Свобода волі означає можливість чинити згідно з власними правилами. У моральному розумінні - це непорушний імператив. Це уміння дистанціюватися від бажання діяти свавільно і відрізняти добро від зла.

Чинити згідно з правилами означає чинити розумно, тому що розум - це "прагнення до правила". Саме в цьому Кант вбачає свободу людини: уміння привести власні бажання і цілі у відповідність із самостійно встановленими правилами, а не діяти свавільно. Ця здатність до автономії і є основою розумної волі, яку Кант називає також практичним розумом. Єдиний закон у сенсі законів розуму, якому повинна бути підкорена свобода, це т.зв. категоричний імператив, що випливає зі свободи людського розуму. Тому його можна також назвати законом волі. Але через те, що людина повинна співвідносити власну волю з бажаннями і цілями інших людей, цей соціальний статут "conditio humana" вимагає розумного закону, що відбиває всебічне визнання іншої людини точно такою ж розумною істотою, тобто визнає її Особистістю. Тільки та держава, у якій люди сприймають один одного як Особистості, є, згідно з Кантом, державою, гідною уваги. Це вільна правова держава.

Шлях до цієї мети є перевіркою життєвих настанов людини на їхню відповідність категоричному імперативу. Через те, що Кант відрізняє сферу Моралі чи (відповідно) Етики від сфери Права, то він розрізняє також Максиму свободи (Етичний закон) і Максиму вчинку (Принцип права), що зображено на рис. 3.

Категоричний імператив вичерпно відбивають державні закони. Воля визначається загальним законом. Правова структура, згідно з Кантом, повинна бути побудована винятково на основі свободи (а не сваволі з її визначеними цільовими настановами). Категоричний імператив Права містить ідеї єдності Свободи усіх. Він вимагає такої структури, при якій кожна людина може постати на позицію іншої людини.

Рис. 3. Два види максим Канта

	2 види максим
МАКСИМА СВОБОДИ		МАКСИМА ВЧИНКУ

Етика

Право

Категоричний імператив етики «Дій так, аби твоя максима свободи могла стати загальним законом.»

Категоричний імператив права «Чини з іншими так, аби твоє вільне звертання зі сваволею могло сполучатися із свободою кожного згідно із загальним законом.»

… є критерієм морального вчинку. Тому держава не повинна нав'язувати громадянам свою волю в питаннях моралі і совісті.

Мотиви вчинку…

…не має значення для законності вчинку. Тому держава повинна вимагати від усіх громадян у цій сфері слухняності.

Проста відповідність чи невідповідність вчинку букві закону без врахування його рушійної сили називають законністю (правомірністю), а також відповідністю, у яких ідея обов’язку, що випливає із закону, є одночасно їхньою рушійною силою, називаються моральністю цих учинків.

Характеристика ступіней розвитку суспільства, відповідно до Канта.

1. Первісний стан.

Первісний стан - це стан панування сваволі, відсутності правових норм і правил, а також відсутності конституційного порядку. Кожен може робити, що бажає, ніхто в цьому стані не має права керувати ніким. Тобто, немає ніякого, визначеного законом, судді. Тут не обов'язковий стан "фактичної" війни, як визначає Гоббс, а стан "прихованої війни" – постійної ворожнечі. При цьому не має значення, чи є людина егоїстом від природи (Гоббс) чи вона стала ним через розвиток суспільства (Руссо). Кожний може робити, що хоче, ніхто в цьому стані не має права керувати ніким. Тобто, раз немає ніякого визначеного законом судді, те не обов'язково повинно бути стан "фактичної" війни, як визначає Гоббс, можливо і стан "схованої війни" – постійної ворожнечі. При цьому не має значення, чи є людина егоїстом від природи (Гоббс) чи вона стала ним через розвиток суспільства (Руссо). Сюди відноситься також конфлікт, обумовлений використанням загального життєвого простору. Люди , в силу необхідності, вимушені ущемляти один одного [8, c.95].

Висновки: Первісний стан - це стан постійної ворожнечі, тому що суспільство не має встановлених законом (визнаних усіма) правил розв’язання конфліктів і суперечок. Спірні випадки лише тоді розв’язуються мирним шляхом, коли обидві сторони мирно налаштовані по відношенню одна до іншої. Таким чином, виникає необхідність переходу до "Суспільного договору". З цієї причини Кант заперечує право опору законній владі, тому що це може привести до громадянської війни і тим самим - назад до первісного стану.

2. Договір

Суспільний договір, згідно з Кантом, спрямований на регулювання способів розв’язання конфліктів. Це повинно здійснюватися при наявності "загальної волі". Ця воля є проявом практичного розуму, тобто того розуму, який перевіряє вчинки людини на їхню розумність, отже, на їхню загальну і несуперечливу обґрунтованість. Цей практичний розум є тут універсальною правовою ідеєю (у розумінні розумного права) і обумовлює питання про здатність до погоджених дій усіх людей. Зміст цього суспільного договору - це перевірка взаємної поваги один одного як особистості.

Висновки: Необхідна перевірка уявним експериментом, чи здатні всі ті, хто бере участь (тут: усі громадяни держави) погодитись з прийнятим рішенням.

3. Держава

Тут уявний експеримент стає дійсним. Кант задає собі запитання (для свого часу), чи виправдані привілеї дворянства, і відповідає на це запитання "НІ". Тому що ці привілеї отримані за заслуги зовсім інших людей в минулому, то вони не можуть передаватися в спадщину нащадкам. Це неможливо з генетичної точки зору.

Підстава: Привілеї не можуть бути розумною підставою загального закону; ні простий народ, ні панівні верстви не могли б з цим погодитися. Це стосується також дискримінацій згідно зі статтю, расою, вірою і т.д.

Висновки: Держава повинна бути побудована за законами, що мають загальний базис розумних норм і правил суспільного договору на основі несуперечності і спільності.