- •§ 1. Суть та причини утворення конкурентних переваг
- •§ 2. Форми реалізації конкурентних переваг
- •§ 3. Природні конкурентні переваги та можливості їх реалізації
- •§ 4. Набуті конкурентні переваги України
- •Інвестиційне забезпечення діяльності спільних підприємств
- •§ 1. Методи оцінки та обґрунтування ефективності використання інвестиційних ресурсів
- •§ 2. Фінансовий аналіз стану підприємства
- •§ 3. Бізнес-план у системі залучення інвестиційних ресурсів
- •1. Вступ
- •2. Опис підприємства (організації)
- •3. Опис продукції (робіт, послуг)
- •4. Аналіз ринку
- •1) Аналіз сектору промисловості:
- •3) Аналіз свот.
- •§ 4. Визначення стратегічних цілей
- •§ 5. Обґрунтування стратегічних цілей та форм інвестиційної діяльності
- •§ 6. Аналіз та оцінка результативності розроблених стратегічних планів інвестиційної діяльності підприємств
§ 2. Фінансовий аналіз стану підприємства
Функціонування підприємства супроводжується безперервним кругообігом коштів, у формах витрат ресурсів й одержання доходів, їх розподілу і використання. Основні завдання фінансової діяльності такі: вибір оптимальних форм фінансування, структури капіталу підприємства і напрямів його використання з метою забезпечення стабільно високої прибутковості; збалансування за часом надходжень і видатків платіжних засобів; підтримання належної ліквідності та своєчасність розрахунків. Для виконання цих завдань розробляють перспективні та поточні фінансові плани (бюджети) підприємства, в яких узагальнюють його доходи і видатки за певний період (рік, квартал, місяць). Основним фінансовим результатом діяльності підприємства є його прибуток, іноді його замінюють показником доходу. Крім цих абсолютних показників для оцінки фінансового стану застосовують низку відносних показників і коефіцієнтів. Почнемо з найзагальнішого — доходу.
Дохід — поширений економічний показник на макро- і мікро-рівні, в побуті (доход національний, підприємства, сім'ї, громадянина). Зміст його є неоднозначним. Часто цим поняттям позначають загальну виручку чи суму грошових надходжень підприємства або окремої особи. До загального розміру доходу підприємства належить доход від:
1) реалізації продукції, робіт, послуг;
2) реалізації матеріальних цінностей і майна (матеріалів, основних фондів, нематеріальних активів);
3) позареалізаційних операцій (пайової участі у спільних підприємствах, здавання майна в оренду, цінних паперів, товарного кредиту, надходжень або витрат від економічних санкцій тощо).
Дохід від реалізації продукції (робіт, послуг) дорівнює загальній сумі грошових надходжень за певний проміжок часу, причому не враховують податок на додану вартість і акцизний збір. Прибуток — це та частина виручки, що залишається після відшкодування усіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства. Визначаючи надлишок надходжень над витратами ресурсів, прибуток є метою підприємницької діяльності та основним її економічним показником. Прибуток підприємства (валовий прибуток) має ті ж самі джерела, що і дохід: реалізація продукції (робіт, послуг), матеріальних цінностей і майна, позареалізаційні операції. Із загального (валового) прибутку сплачується податок. Залишок називають чистим прибутком. З нього виплачують борги і проценти за довгострокові кредити, а решту ділять на дві частини. Перша — це прибуток, який розподіляють між власниками майна (капіталу) підприємства (акціонерами), спрямовують на заохочувальні виплати його персоналу за результатами роботи та інші потреби (внески до благодійних фондів, допомога різним організаціям, особам тощо). До другої частини належить прибуток, який залишається на підприємстві (нерозподілений прибуток) і використовується на інвестиційні потреби та створення резервного фонду.
Треба мати на увазі, що українське поняття валовий прибуток означає прибуток від операцій, а зарубіжне «чистий прибуток» відповідає нашому чистому прибутку вирахуванням процентів за кредит. Прибуток виявляє абсолютний ефект діяльності без урахування використаних при цьому ресурсів, тому його доповнюють показником рентабельності.
Рентабельність — це відносний показник ефективності роботи підприємства. У загальній формі його обчислюють як відношення прибутку до витрат. Рентабельність має низку модифікацій. Передусім слід відрізняти рентабельність застосованих ресурсів (капіталу) і рентабельність продукції (витрат на її виробництво). Перша залежно від охоплення застосованих (інвестованих) ресурсів може обчислюватися як рентабельність сукупних активів та власного (акціонерного) капіталу. Рентабельність сукупних активів (Ра) характеризує ефективність використання всього наявного майна підприємства.
Ра — рентабельність сукупних активів;
К — середня сума активів балансу підприємства, грошових
одиниць.
П — чистий прибуток.
Рентабельність власного (акціонерного) капіталу (Рв) виявляє ефективність використання активів, створених за рахунок власних коштів.
Рв — рентабельність власного капіталу;
Пч — чистий прибуток за вирахуванням сплати процентів за
кредит, грошових одиниць;
Кв — власний капітал, грошових одиниць.
Розмір власного капіталу визначають за даними балансу — це сума активів мінус всі боргові зобов'язання. Цей показник рентабельності цікавить в першу чергу акціонерів, оскільки він визначає верхню межу дивідендів.
Рентабельність продукції характеризує ефективність витрат на її виробництво і збут. Передусім обчислюють рентабельність реалізованої продукції (Рп).
Рп — рентабельність продукції;
Пр — прибуток від реалізації за певний період, грошових одиниць;
Ср — повна собівартість реалізованої продукції, грошових одиниць.
Рентабельність продукції можна обчислити також за відношенням прибутку до обсягу реалізованої продукції. У такому вигляді цей показник застосовуються у зарубіжній практиці.
Прибуток (дохід) і рентабельність як основні показники фінансових результатів не можуть повністю характеризувати фінансовий стан підприємства і можливі тенденції його зміни. Останній істотно залежить від певних фінансових пропорцій, які аналізують за даними балансу — підсумкового синтетичного документу про наявність і використання коштів на певну дату (кінець кварталу, року). Оскільки структура балансу наших підприємств поступово адаптується до ринкових умов, для прикладу візьмемо спрощений баланс, побудований згідно з міжнародною практикою (табл. 8). Баланс має дві частини: актив, який визначає напрямки розміщення коштів (капіталу), і пасив, що характеризує їх джерела. Активи охоплюють фізичне, грошове та нематеріальне майно, яке у балансі поділяють на дві групи: фіксовані й поточні активи.
Фіксовані активи — це майно, створене за рахунок довгострокових інвестицій, яке має тривалий термін обігу (більше року), передусім основні фонди, незавершене будівництво, нематеріальні активи, довгострокові фінансові вкладення та ін. Фіксовані активи ще називають основним капіталом. Основні фонди і нематеріальні активи у балансі оцінюють за їх повною вартістю, але у підсумок включають за залишковою вартістю, тобто за вирахуванням амортизаційних відрахувань (зношуванням).
Поточні активи — це мобільні елементи майна з коротким терміном обігу (до одного року). До них належать оборотні кошти та цінні папери, що швидко реалізовуються.
Поточні активи мають здатність досить швидко перетворюватися на гроші — ліквідність. Поточні активи є більш ліквідними, ніж фіксовані. Своєю чергою, окремі різновиди поточних активів мають різну, ліквідність. За умов нормального функціонування економіки найбільш ліквідні активи — це гроші, цінні папери, на які є попит на ринку, та дебіторська заборгованість. Меншу ступінь ліквідності мають товарно-матеріальні запаси та затрати (у незавершене виробництво, майбутніх періодів). Пасиви балансу поділяють на дві групи: власний капітал (кошти) і чужий у різних формах заборгованості (зобов'язань). Власний капітал створюється з двох основних джерел. Перше — внески власників підприємства при його організації або виручка від продажу акцій акціонерного товариства. Цю складову власного капіталу називають статутним фондом (капіталом). Друге основне джерело — акумульований (нерозподілений між власниками і працівниками) прибуток, який утворюється від діяльності підприємства.
Боргові зобов'язання у балансі поділяють на довго- і короткострокові. Довгострокові — це ті зобов'язання, які погашаються не раніше ніж через рік від дати складання балансу, короткострокові — в межах року. Короткострокові боргові зобов'язання охоплюють не тільки кредити, а й різні форми кредиторської заборгованості: за одержані товари, аванси, видані векселі, за розрахунками до оплаті праці, виплаті податків, обов'язкові відрахування на соціальні заходи тощо. Сума пасивів балансу завжди дорівнює сумі активів. Співвідношення між окремими групами активів і пасивів балансу мають важливе економічне значення і використовуються для оцінки і діагностики фінансового стану підприємства. Це співвідношення можна розглядати у різних аспектах, але основними з них є ті, що характеризують ступінь заборгованості, ліквідності та активності підприємства. Ступінь заборгованості обчислюють шляхом ділення боргових зобов'язань на активи підприємства:
Кзаб ~ коефіцієнт заборгованості;
Кб — боргові зобов'язання підприємства, грошових одиниць;
Ка — сукупні активи підприємства, грошових одиниць.
Приклад. За даними таблиці 8 Кзаб = 8920/23420=0,38
Це означає, що активи підприємства на 38% покриваються за рахунок боргів. Такий розмір показника є прийнятим. Якщо Кзаб>0,5, то значно зростає ризик щодо сплати боргів.
Окрім коефіцієнта загальної заборгованості, часто обчислюють коефіцієнт довгострокової заборгованості — частку довгострокових боргів у фінансуванні активів підприємства. Аналіз
заборгованості, 'оцінка співвідношення зобов'язань дозволяє з'ясувати, наскільки раціональною є структура капіталу і ризик для інвесторів і кредиторів.
Фінансовим забезпеченням повернення боргів є власний капітал. Потенціальні можливості підприємства розраховуватися з боргами характеризуються коефіцієнтом забезпечення боргів:
Кзб — коефіцієнт забезпечення боргів;
Кв — власний капітал, грошових одиниць.
Кб — боргові зобов'язання.
Приклад. Згідно з даними балансу, Кзб = 14500/8920=1,63.
За своїм змістом цей показник близький до коефіцієнта заборгованості, однак має зворотну спрямованість.
Ліквідність підприємства як його здатність оперативно перетворювати активи на платіжні засоби для оплати короткострокових зобов'язань визначають два показники: коефіцієнт поточної ліквідності та коефіцієнт термінової ліквідності. Коефіцієнт поточної ліквідності (Кпл) обчислюється відношенням поточних активів і короткострокових зобов'язань:
Кпл — коефіцієнт поточної ліквідності;
Кап — поточні активи підприємства, грошових одиниць;
Кбк — короткострокові зобов'язання, грошових одиниць.
Якщо Кпл < 2, то платоспроможність підприємства є невисокою і воно має певний фінансовий ризик. За надто високого Кпл (більше 3—4) може виникнути сумнів у ефективності використання поточних активів, потрібен їх аналіз. Для підприємств із невеликими товарно-матеріальними запасами та оперативно оплачуваними дебіторськими зобов'язаннями є прийнятним нижче співвідношення поточних активів і короткострокової заборгованості (до 2) і, навпаки, підприємства, в поточних активах яких є велика частка товарно-матеріальних запасів, це співвідношення мають підтримувати на більш високому рівні. Коефіцієнт термінової ліквідності (Ктл) ~ це відношення активів високої ліквідності та короткострокових зобов'язань, тобто
Ктл — коефіцієнт термінової ліквідності;
Кал — поточні активи високої ліквідності, грошових одиниць.
Кбк — короткострокові зобов'язання, грошових одиниць.
Якщо у нашому балансі за активи високої ліквідності вважати гроші, цінні папери і дебіторську заборгованість, то
Ктл - 1300+1700+2100/4920=1,04.
Така величина Ктл означає, що на підприємстві забезпечено короткострокові зобов'язання й борги може бути швидко сплачено. Якщо коефіцієнт буде менший за 1, то можуть виникнути проблеми з оплатою короткострокових зобов'язань.
Фінансова активність підприємства має такі показники, як середній період оплати дебіторської, кредиторської заборгованості та оборотність товарно-матеріальних запасів. Одного балансу для аналізу цих показників недостатньо, потрібні інші звітні дані. Середній період оплати дебіторської заборгованості покупцями продукції підприємства обчислюється за формулою:
Тд— середній період оплати дебіторської заборгованості покупцями, днів;
Кд — заборгованість покупців (дебіторська заборгованість), грошових одиниць;
Дк — кількість календарних днів у періоді, за який обчислюється показник (рік — 360, квартал — 90);
Ппр — обсяг продаж за розрахунковий період, грошових одиниць.
За період Тз платіжні вимоги підприємства до покупців перетворюються на гроші. Його скорочення є економічно вигідним. Зростання порівняно із встановленим терміном або минулим роком є небажаним, слід з'ясовувати причини такої ситуації.
Середній період оплати кредиторської заборгованості постачальникам визначається співвідношенням:
Тк— середній період оплати кредиторської заборгованості постачальникам, днів;
Кк — заборгованість підприємства постачальникам, грошових одиниць,
Дк — кількість календарних днів у періоді, за який обчислюється показник (рік — 360, квартал — 90);
М — обсяг закупівлі сировини і матеріалів за розрахунковий період, грошових одиниць.
Скорочення Тк за інших рівних умов є несприятливим для підприємства, оскільки потребує додаткових коштів. Період оплати заборгованості може збільшуватися з різних причин: поліпшення для підприємства умов розрахунків, брак коштів, затягування оплати з метою використання кредиторської заборгованості як джерел* фінансування тощо. Оборотність товарно-матеріальних запасів обчислюється як відношення обсягу продаж до величини запасів:
Ноб — кількість оборотів (оборотність) товарно-матеріальних запасів за певний період (рік, квартал);
Ппр — обсяг продаж за розрахунковий період, грошових одиниць;
Мз — середній розмір засобів за той самий період.
Цей показник має постійне значення внаслідок того, що товарно-матеріальні запаси є істотною часткою поточних активів і найменш ліквідні серед них. Прискорення їх оборотності свідчить про підвищення ефективності виробничої та комерційної діяльності, поліпшення фінансового стану.
Отже, фінансові результати відображають мету підприємницької діяльності, її дохідність і є вирішальними для підприємства. Загальними показниками фінансового стану підприємства є: прибуток, рентабельність, фіксовані активи, баланс, боргові зобов'язання, ліквідність, дебетова та кредитова заборгованість. Найбільшу увагу інвестор приділяє ефективності інвестиційного проекту, оцінка якої найвідповідальніший етап у процесі прийняття інвестиційних рішень.