9.4.Управління державним зовнішнім боргом україни

4.1. Структура зовнішніх зобов'язань України та інструменти зовнішніх державних запозичень.

Види боргу:

1) в залежності від суб’єктів, що здійснюють запозичення:

- державний (суспільний) - борг уряду, національного банку, субсуверених (федеральних органів влади, земель), регіональних, місцевих органів влади, державних підприємств (знаходяться у державній власності та контролюються державою);

- приватний (комерційний) - борг підприємств, корпорацій, банків, фінансових установ та борг населення (домогосподарств).

2) за резидентністю кредитора поділяється на:

- внутрішній борг, що підлягає сплаті національним кредиторам (резидентам країни);

- зовнішній борг, що підлягає сплаті іноземним кредиторам (нерезидентам).

Зовнішній державний борг - сума безумовних зовнішніх зобов‘язань держави перед кредиторами-нерезидентами щодо прийнятих на себе строкових непогашених зобов’язань за спожиті ресурси, що:

- визначає відокремлення зовнішнього боргу від внутрішнього за критерієм резидентності кредитора, тобто перед іноземними позичальниками;

- включає прямі зовнішні зобов‘язання уряду, регіональних, місцевих органів влади та суб‘єктів господарювання, які перебувають у державній власності або контролюються державою за відносинами кредиту або визнаними такими законодавчо, та умовні зовнішні зобов‘язання, що виникають через вступ в силу державних гарантій щодо боргових зобов‘язань економічних суб‘єктів іноземним кредиторам, а також зобов‘язання перед МФО;

- виражається грошовою сумою, яка включає основну суму кредиту, платежі з виконання боргових зобов‘язань, супутні платежі з обслуговування, що підлягає поверненню зовнішнім кредиторам на певну дату в іноземній валюті;

- утворюється в результаті залучення коштів на міжнародному фінансовому ринку, за несплачені борги, майно, майнові права, закуплені товари та інші державні зобов’язання перед іноземними державами;

- формується перед іноземними країнами-кредиторами, МФО, іноземними банками і корпораціями;

- відображає розмір зобов‘язань за позичковий капітал на певному часовому інтервалі;

- характеризує ступінь фінансової незалежності національної економіки від зовнішніх умов, тобто впливає на рівень економічної безпеки держави.

Валовий зовнішній борг на звітну дату (за визначенням МВФ), являє собою непогашену суму поточних безумовних зобов'язань резидентів перед нерезидентами, що вимагає виплати (виплат) відсотків і/або основного боргу в майбутньому.

Зовнішня державна заборгованість виникає внаслідок невиконання боргових зобов'язань щодо погашення і обслуговування боргу в строк перед нерезидентом.

Боргові інструменти державних зовнішніх запозичень:

- зовнішні кредитні угоди (синдиковані кредити, двосторонні кредити, двосторонні кредитні зобов’язання індивідуального характеру);

- державні цінні папери (іноземні облігації; облігації, що номіновані в національній валюті; єврооблігації; ноти), векселі;

- міжнародні угоди про позики, ратифіковані й укладені згідно з чинним законодавством, що мають визначену суму, термін та умови погашення;

- державні гарантії за зовнішніми зобов’язаннями підприємств, банків;

- пролонговані реструктуризовані зовнішні зобов'язання за вартістю, строками, видами.

Дуалістичний характер зовнішнього боргу - він може бути як чинником економічного зростання, так і загрозою стабільності або фактором кризи національної економічної системи за певних умов. Двоякий вплив зовнішнього боргу на економічне зростання та макроекономічну стабільність визначається існуванням порогового значення.

Пороговий рівень зовнішнього боргу встановлюється міжнародними організаціями та державними органами та має певне значення для кожної країни:

- за методикою МВФ максимально допустимою межею зовнішнього боргу для країн з низьким і середнім рівнем доходів є рівень 49,7%; критичним рівнем, після якого настає ймовірність розгортання фінансової кризи є 66,85% ВВП;

- за методикою Світового банку рівень державного зовнішнього боргу вважається критичним, коли він перевищує 50% ВВП;

- МБРР критичним рівнем показника вважає 80-100%;

- за Маастріхстською угодою відношення загальної суми річних боргових платежів до ВВП не повинно перевищувати 60%;

За Бюджетним кодексом України відношення загальної суми річних боргових платежів до ВВП не повинно перевищувати 60% (ст. 18).

Проблема зовнішнього боргу України виникає не через його розмір, а через чинники, пов'язані зі структурою й якістю боргових зобов'язань та з ефективністю управління зовнішнім боргом держави з ціллю забезпечення боргової безпеки.

Управління зовнішнім державним боргом - це:

- процес розробки та виконання стратегії управління державними запозиченнями, яка дозволяє залучити необхіднє фінансування, виконати цільові установки уряду щодо ризиків та витрат, вирішити завдання у сфері управління державним боргом.

- базується на сукупності принципів, форм та методів цілеспрямованого впливу держави в особі уповноважених органів на стадії боргового процесу (запозичення, погашення й обслуговування взятих боргових зобов’язань) з метою досягнення визначених економічних, політичних та соціальних цілей, забезпечення національної безпеки та гармонізації інтересів позичальників та закордонних кредиторів.

- передбачає здійснення сукупності заходів органів державної влади з приводу: забезпечення оптимального дефіциту державного бюджета; оптимальної структури державного зовнішнього борга; оптимізації вартості обслуговування державного зовнішнього борга; управління ризиками, пов’язаними з цим боргом; визначення умов обслуговування та погашення державного зовнішнього боргу; виконання зовнішніх боргових обов’язків держави у повному обсязі; підтримання обсягу та структури державного зовнішнього боргу на безпечному для держави рівні; виконання вимог займів.

Регулювання державного зовнiшнього боргу – це комплекс рiзноманiтних заходiв управління державним зовнiшнім боргом, який проводиться урядом країни в довгостроковому періоді для здiйснення зовнiшнiх запозичень та їх подальшого обслуговування.

Реорганізація (реструктуризація) державного зовнiшнього боргу дозволяє вирiшувати поточні завдання щодо усунення негативного впливу зовнішньої заборгованості та зменшення боргового навантаження на державний бюджет шляхом перегляду умов погашення заборгованості (відсоток, сума, строки сплати).

МВФ не відносить до реорганізації методи, що не припускають двосторонню домовленість:

- списання заборгованості - зниження номінальної вартості зовнішнього боргу, що не передбачає ніяких виплат економічних цінностей з боку позичальника на користь кредитора в рамках домовленості по обслуговуванню довга. Кредитор може також здійснити скорочення довга за допомогою списання заборгованості — односторонньої операції, яка має місце, наприклад, у разі, коли кредитор вважає, що борг не вдасться стягнути зважаючи на можливе банкрутство позичальника, і тому списує його зі свого балансу.

- дефолт - невиконання боргових зобов'язань країною-позичальником.

Методи реорганізації державного зовнішнього боргу:

1) переоформлення (рефінансування) боргу - офіційне відстрочення платежів за зовнішнім боргом і встановлення нових триваліших термінів погашення відстроченої суми.

2) прощення боргу - скорочення суми або анулювання боргового зобов'язання кредитором на підставі угоди з позичальником, якщо вона виходить з міркувань сприяння поліпшенню добробуту.

3) дострокові виплати є викупом або достроковою виплатою боргу на умовах, узгоджених між дебітором і кредитором. Борг погашається в обмін на грошовий платіж, узгоджений між дебітором і кредитором.

4) переуступка боргу є трибічною угодою між кредитором, колишнім позичальником і новим позичальником, відповідно до якої новий позичальник приймає на себе непогашені зобов'язання колишнього позичальника перед кредитором і несе відповідальність за погашення боргу.

5) конверсія зовнішнього боргу — обмін зовнішнього боргу в іноземній валюті на неборгове зобов'язання в національній валюті з дисконтом, т.ч. має місце зміна характеру вимоги до країни.