4.3. Інституційно-правове забезпечення процесу управління державним зовнішнім боргом україни

До складу державних органів України із питань державних запозичень та управління державним зовнішнім боргом входять: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Рахункова палата України, Національний банк України, Міністерство фінансів України, Державне казначейство, Державна податкова служба України, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, Міністерство юстиції України, Фонд державного майна України.

Державний зовнішній борг України утворюється внаслідок здійснення запозичень Кабінетом Міністрів України (в особі Міністерства фінансів України) шляхом використання боргових інструментів у межах, визначених законодавством України, вступу в силу державних гарантій, а також після ратифікації Верховною Радою України міжнародних угод про позики, укладених Міністерством фінансів на підставі Постанови Кабінету Міністрів.

В Україні виникнення зовнішніх державних зобов’язань пов’язують тільки з зобов’язаннями держави в особі уряду, що не відповідає загальноприйнятій міжнародній практиці.

Кошти в іноземній валюті, отримані Україною в якості запозичень від МВФ та інших міжнародних фінансових організацій з метою фінансування дефіциту платіжного балансу, включаються до складу валютних резервів, управління якими, відповідно до законодавства України, здійснюється НБУ. Рахункова палата України має право контролю за використанням цих коштів та виконанням умов погашення даної категорії боргових зобов’язань.

Кабінет Міністрів України та Міністерство фінансів України несуть повну відповідальність за обслуговування та вчасне погашення державного боргу згідно з умовами випуску державних цінних паперів, угод про кредити (позики) або інших договірних документів.

У складі Міністерства фінансів України діє Департамент державного боргу, який має повноваження по управлінню державним зовнішнім боргом:.

Закон «Про державний внутрішній борг України» (1992 р.) визначає (ст. 15): державні внутрішні та зовнішні запозичення є джерелами фінансування дефіциту бюджетів; (ст. 4): встановлює, що характер і умови боргових зобов'язань у кожному конкретному випадку визначаються Урядом України за погодженням з НБУ.

З метою правового врегулювання управління державним зовнішнім боргом Підкомітетом з питань державного боргу, запозичень та інвестицій Комітету з питань бюджету Верховної Ради України було розроблено проект Закону України “Про державний борг” (№ 930 від 25.05.2006 р.). Прийняття законопроекту дозволить створити системне законодавче поле для регулювання відносин, що виникають при здійсненні боргової політики та операцій Уряду з державним боргом.

4.4. Особливості процесу формування та управління державним зовнішнім боргом україни.

4.4.1. Рівень й динаміка зовнішнього державного боргу за етапами його формування.

Формування зовнішнього державного боргу в Україні відбувалося у кілька етапів:

- перший (1991 р. - 1993 р.) – безсистемне утворення та нагромадження боргу шляхом залучення прямих кредитів НБУ, надання урядових гарантій за іноземними кредитами українським підприємствам. На початок 1994 p. державний борг становив 4,8 млрд. дол., із значним переважанням зовнішньої частки у структурі боргу;

- другий (1994 р. - 1997 р.) - активне залучення ресурсів міжнародних фінансових організацій та зовнішніх комерційних позик. За період 1994-1996 р. загальна сума боргу зросла майже в 2,5 рази за рахунок заборгованості Світовому Банку, МВФ, ЄБРР в розмірі 3,5 млрд. дол. (39% зовнішнього боргу України).

- третій (1998 р.- 2000 р.) - загострення проблем у сфері управління державним зовнішнім боргом. Необхідність виконання Україною зовнішніх боргових зобов'язань, особливо “пікові” їх виплати в окремі періоди у поєднанні зі світовою фінансовою кризою, ускладнили ситуацію. Значна частина зовнішнього боргу України перед Росією погашається шляхом зарахування плати за використання російським флотом земельних ділянок України. Це спростило процес реструктуризації зовнішнього боргу України та дозволило отримати економію в 1998 р. 665 млн. дол. У період 1997-1999 pp. потреба у фінансуванні платіжного балансу країни стала на 50% задовольнятися за рахунок збільшення державного зовнішнього боргу;

- четвертий (2001 р. – 2007 р.) - управління державним боргом спрямовується на зменшення боргового навантаження на економіку держави. Масштабна реструктуризація боргів 2000-2001 рр. у поєднанні зі сприятливою для України зовнішньою кон'юнктурою і стійким економічним зростанням дозволила суттєво знизити обсяги боргового навантаження на економіку, що зумовило підвищення міжнародних кредитних рейтингів України.

Значні щорічні перевищення на 25-35% законодавчо встановленого розміру зовнішнього боргу України над реальним свідчать про негативну тенденцію щодо зростання реальної заборгованості на протязі 2002-2010 рр.

- п’ятий (з 2008 р. по теперішній час). У складних кризових умовах сучасного економічного розвитку валовий зовнішній борг України почав поступово зростати. В умовах обмеженого доступу до зовнішніх фінансових ресурсів, спричиненого світовою фінансово-економічною кризою, темп приросту зовнішнього боргу України впродовж 2009 р. уповільнився і за рік становив 2,3%. Обсяги запозичень зросли у 2008 р. – на 27,1% (у 2007 р. на 37%), у 2010 р. – на 13,5%. Надмірне залучення зовнішнього позичкового капіталу мало своїм наслідком посилення вразливості економіки до дії зовнішніх шоків, що сприяло дестабілізації фінансової системи України у 2008-2009 р.

Динаміка зовнішнього боргу України у 2010 р. визначалася: значними обсягами чистих зовнішніх залучень Уряду (7,1 млрд. дол.) та довгострокових залучень реального сектору економіки (3.5 млрд. дол.); суттєвим накопиченням короткострокового боргу інших секторів за торговими кредитами і простроченою заборгованістю (4,5 млрд. дол.); скороченням довгострокових зобов’язань українських банків перед нерезидентами (2,5 млрд. дол.). Протягом 2010 р. за рахунок операцій, що відображаються у платіжному балансі, зовнішній борг збільшився на 15,6 млрд. дол., за рахунок курсової різниці та інших змін – скоротився на 1,7 млрд. дол.

Головним кредитором України на протязі періоду незалежності залишається Росія, частка боргу якої складає 65% зовнішньої заборгованості України (Німеччина – 16%, США – 9%, Японія -4% Італія -3%, Туркменістан – 2%, Франція – 1%). Україна виступає боржником переважно своїх найбільших торговельних партнерів, що може негативно вплинути на її зовнішню торгівлю.

4.4.2. Ефективність інвестиційного використання державних зовнішніх запозичень.

Перевірками Рахункової палати України встановлено порушення у використанні позик МБРР: недотримання Україною зобов’язань, взятих у рамках надання позик, невиконання вимог щодо співфінансування, затягування періоду ратифікації кредитних угод, неузгодженість дій органів влади у питаннях організаційного забезпечення позик тощо. Як наслідок, частину проектів було анульовано на етапі реалізації, а бюджету завдано втрат у вигляді нарахованих процентів за резервування позик. Низька ефективність інвестиційних проектів призводить до того, що у більшості випадків кінцевої мети залучення зовнішніх інвестиційних ресурсів досягнуто не було. При цьому, головні розпорядники позикових коштів не несуть відповідальності за недбало вжиті заходи.

Результати реалізації проектів розвитку є ознакою низької ефективності бюджетних інвестицій. Про це свідчить рівень повернення позикових коштів по гарантованих кредитах – 15% загального обсягу. Однією з основних причин перевищення темпів зростання запозичень над темпами зростання ВВП є те, що державні зовнішні запозичення використовуються, переважно, для рефінансування існуючого боргу та фінансування поточних, а не капітальних витрат. Так, у 2008-2010 р. в загальному обсязі зовнішніх запозичень позики на фінансування інвестиційних проектів становили менше 15%. При цьому реалізація таких проектів, у багатьох випадках, не забезпечує досягнення поставленої мети.

Основні недоліки діючої системи зовнішнього інвестування полягають у тому, що інвестиційні програми та проекти затверджуються у державному бюджеті на щорічній основі, не зважаючи на середньостроковий характер їхнього фінансування. Це призводить до порушення планів інвестиційних програм та зниження віддачі від зовнішніх інвестицій.

4.4.3 Оцінка боргового навантаження. Спроможність в повному обсязі обслуговувати та своєчасно погашати зовнішній борг закріплює за державою імідж надійного позичальника та відкриває перед нею можливості до нових зовнішніх позик на більш вигідних умовах.

Проблеми обслуговування зовнішнього боргу України:

1) його структура лише на 2,3% складається з заборгованості в національній валюті, що є несприятливим фактором для погашення несплачених кредитів, особливо в умовах інфляційних процесів.

2) нерівномірний розподіл боргового навантаження у часовій перспективі, що призводить до «пікових» навантажень платежів. В Україні в останнє десятиліття кошти, що виділяються на обслуговування валового державного зовнішнього боргу, дорівнюють 5-10% ВВП.

3) значна частина зовнішніх позичкових коштів спрямовувалися на погашення і обслуговування існуючих боргових зобов’язань. В 2011-2013 рр. мають бути пікові виплати за державним боргом. У 2001-2010 р. вони були порівняно невеликі - 2 млрд. дол. у рік, у 2013 р. потрібно буде виплатити 4 млрд. дол.

4) співробітництво України з МФО викликає багато проблем. Ці позики вимагають від країни обов’язкове виконання різних вимог та означають часткову втрату незалежності власної фінансової політики та мають негативний вплив на конкурентоспроможність.

При вирішенні стратегічних завдань економічного розвитку України пріоритет має надаватися пошуку шляхів мобілізації внутрішніх ресурсів, їх ефективного використання та мультиплікації пози­тивних ефектів у межах національної економіки, а зовнішнім фінансовим ре­сурсам доцільно надавати лише доповнюючу роль.