9.2.3 Національна валютна політика в контексті розвитку світової валютної системи

Види валютної політики за часовим інтервалом:

1) довгострокова (структурна) валютна політика передбачає довготермінові заходи структурного характеру щодо поступової зміні валютного механізму, зокрема, його компонентів: порядок міжнародних розрахунків, режим валютних курсів та паритетів, використання золота та резервних валют, міжнародних платіжних засобів, функціональні завдання міжнародних та регіональних валютно-кредитних та банківських організацій.

2) поточна валютна політика — це сукупність регулятивних заходів центрального банку щодо оперативного повсякденного впливу на динаміку обмінного курсу, кон’юнктуру валютного ринку, обсяги валютних операцій у країні.

Види поточної валютної політики:

- валютна дисконтна (облікова) політика - система економічних, правових та організаційних заходів щодо використання облікової ставки відсотка для регулювання руху інвестицій та балансування платіжних зобов'язань, орієнтованого регулювання валютного курсу.

В межах валютної дисконтної політики використовується такий інструмент, як корекція ставок рефінансування, який передбачає, що підвищення цих ставок веде до зростання (завдяки підвищенню попиту) курсів валюти, а скорочення - до зниження цього курсу. Механізм впливу облікової процентної ставки НБУ на курс валюти здійснюється через його операції з комерційними банками.

- девізна політика передбачає вплив на курс національної валюти шляхом зміни попиту та пропозиції національної валюти на валютному ринку. З метою підвищення курсу національної валюти банк продає, а для зниження – купує іноземну валюту в обмін на національну. Девізна політика, що здійснюється переважно у формі валютної інтервен­ції.

Україна використовує в певні періоди часу ту чи іншу форму валютної політики, а також окремі інструменти валютного регулювання.

Інструменти валютної девізної політики в Україні:

1. Валютна інтервенція - операції купівлі та продажу власної валюти або конкурентної валюти своєї країни, що викликає кореляцію обмінного курсу.

Валютна інтервенція може здійснюватися шляхом:

- використання власних резервів валюти;

- своп-угоди - договору з певною країною з приводу отримання кредиту у валюті цієї самої країни, необхідної для здійснення валютної інтервенції;

- продажу цінних паперів, розміщених в іноземній валюті.

- продажу кредитних позицій у СПЗ.

- спеціальних кредиті МВФ в окремих випадках.

НБУ здійснює валютні інтервенції на прямому міжбанківському валютному ринку України шляхом проведення валютних аукціонів або шляхом пропорційного задоволення заявленої суб'єктами ринку суми за єдиним визначеним курсом валюти.

2. Диверсифікація валютних резервів – це інструмент валютної політики, спрямований на регулювання структури валют­них резервів шляхом включення до їх складу різних валют з метою забезпечення міжнародних розрахунків, проведення валютної інтервенції і захисту від валютних втрат. Диверсифікація валютних резервів здійснюється шляхом продажу нестабільних валют і купівлі більш стійких, а також валют, необхідних для міжнародних розрахунків.

3. Послаблення чи посилення валютних обмежень. Валютні обмеження – це система нормативних правил, які регламентують права фізичних та юридичних осіб щодо обміну валюти своєї країни на іноземну, а також здійснення інших валютних операцій. Валютні обмеження можуть застосовуватися при здійсненні контролю за рухом капіталу, блокуванні валютної виручки, регламентації вивозу валюти громадянами, що здійснюють туристичні поїздки, та ін.

4. Регулювання рівня конвертованості валюти, що здійснюється на основі нормативних актів кожної окремої країни, є одним із статутних вимог МВФ. У ст. VIII його Статуту передбачається зняття валютних обмежень і упровадження валютної конвертованості.

У Меморандумі Україна-МВФ зазначено, що Україна зобов’язується скасувати чинні валютні обмеження, що відносяться до компетенції Фонду, практику існування кількох паралельних обмінних курсів, зменшити обсяг інших регуляторних обмежень, що мають вплив на операції на валютному ринку.

Вимоги МВФ щодо змісту режиму конвертованості:

При режимі повної конвертованості усі юридичні і фізичні вітчизняні і закордонні особи, що володіють певною сумою грошей даної країни, мають можливість вільно (без обмежень) використовувати ці гроші на будь-які цілі: вільно здійснювати як поточні, так і інвестиційні валютні операції за всіма видами операцій платіжного балансу.

За часткової конвертованості на операції купівлі та продажу валют застосовуються певні обмеження. Відповідно до вимог МВФ ці обмеження не повинні стосуватися платежів за поточними міжнародними операціями.

При зовнішній конвертованості повна свобода валютних операцій для здійснення розрахунків із закордоном надається тільки іноземним (фізичним і юридичним) особам, що можуть вільно обмінювати зароблену в даній країні валюту на будь-яку іноземну, здійснювати перекази цієї валюти за кордон.

Українська національна валюта гривня є частково конвертованою. ВР України ратифікувала угоду про приєднання до VIII ст. Статуту МВФ, якою передбачено вільну конвертованість національної валюти в іноземну з операцій за поточними платежами.

5. Зміна режиму валютного курсу. Статут МВФ надає країнам-членам свободу вибору режиму валютного курсу. Розрізняють вільно плаваючий курс, регульоване плавання валютного курсу, режим жорсткої або м'якої прив'язки до однієї з провідних валют або до кошика валют (фіксований курс). В Україні з моменту запровадження національної валюти режим валютного курсу декілька разів зазнавав змін залежно від стану національної економіки та тенденцій розвитку світового господарства.

Починаючи з 2000 р. НБУ здійснює політику умовно фіксованого курсу гривні до долара США. Тобто, курс гривні не зафіксовано постійно – НБУ залишає за собою право його змінювати у визначених умовах. Так, згідно Постанови Правління НБУ «Про затвердження Порядку встановлення і використання офіційного обмінного курсу гривні до іноземних валют» N 128 від 30.03.1998 р., НБУ щоденно встановлює офіційний обмінний курс гривні до вільно конвертованих валют, а також до валют країн, які є головними зовнішньоекономічними партнерами України (доларів США, євро, швейцарських франків, японських єн, канадських доларів, російських рублів та ін.), причому курс гривні до долара США встановлюється на підставі результатів торгів на УМВБ, до інших вільноконвертованих іноземних валют - на підставі курсу гривні до долара США та поточних крос-курсів валют до євро, зафіксованих на Франкфуртській валютній біржі.

6. Девальвація валюти - це офіційне зниження курсу національної валюти відносно іноземних валют. Використовується для стимулювання споживчого попиту на внутрішньому ринку, для підвищення конкурентоспроможності і поліпшення торговельних позицій країни на світовому ринку.

В перші роки незалежності України внаслідок безконтрольної кредитної емісії та спаду виробництва національна валюта стрімко девальвувала.

7. Ревальвація валюти. Ревальвація валюти, пов'язана з відповідними діями НБ, що спрямовані на підвищення курсу національної валюти по відношенню до іноземних валют чи міжнародних валютних одиниць.

Ревальвація використовується досить рідко.

Наприклад, у січні-серпні 1997 р. в Україні спостерігався значний приплив валютних коштів, унаслідок чого пропозиція доларів США перевищила попит на них, а курс гривні порівняно з початком року знизився на 1,7%. З метою нейтралізації надлишкової пропозиції доларів США НБУ проводив політику стримування надмірної ревальвації гривні шляхом викупу надлишкової пропозиції іноземної валюти.

У 2005 р. до України також надходив значний обсяг спекулятивного капіталу, негативний вплив якого посилювався зростанням зовнішніх корпоративних запозичень та приросту іноземних інвестицій від приватизації. НБУ було проведено ревальвацію гривні на 4,8%.

Згідно документу «Основні засади грошово-кредитної політики на 2011 рік», валютно-курсова політика України у 2011 р. передбачатиме поетапне пом’якшення регуляторних обмежень та поступове підвищення курсової гнучкості гривні в міру відновлення фінансової системи країни, нівелювання диспропорцій платіжного балансу, сталого розвитку валютного ринку та стійкого зростання попиту на національну валюту.