§ 4. Спадковий договір

У ЦК України у книзі 6, присвяченій спадковому праву, з'явився новий пра-овий інститут — так званий спадковий договір.

Коли виникає якась законодавча новела, постає питання: чи є вона кроком перед на шляху до подальшого вдосконалення нашого законодавства? Що ж яв-яє собою цей "спадковий договір", який його зміст, які обов'язки виникають у торін цього договору?

У ст. 1321 ЦК України, яка називається "Поняття спадкового договору", даться таке його визначення: "За спадковим договором одна сторона (набувач) зо-ов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі ого смерті набуває право власності на майно відчужувача".

З цього надто короткого визначення договору можна зробити висновок, що у сякому разі цей договір двосторонній, оскільки згадуються як обов'язки набува-а, так і право, яке він набуває.

У ст. 1324 роз'яснюється, в чому можуть полягати обов'язки набувача: "На-увач у спадковому договорі може бути зобов'язаний вчинити певну дію майно-ого або немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття".

Правове регулювання спадкових відносин 631

Які ж права та обов'язки має відчужувач? Його право полягає, мабуть, у тому, що він може робити певні розпорядження і вимагати їх виконання. А які ж обов'язки має відчужувач за цим договором? Як це не дивно, але ці обов'язки в Кодексі не згадуються! їх можна сформулювати, лише аналізуючи ст. 1326 ЦК України, яка називається "Забезпечення виконання спадкового договору". Із змісту цієї статті випливає, що відчужувач, по-перше, не має права укладати договори на відчуження майна, з приводу якого укладено спадковий договір, оскільки в ч. 1 ст. 1326 зазначено: "на майно, визначене у спадковому договорі, нотаріус, який посвідчив цей договір, накладає заборону відчуження".

В частині 2 цієї статті встановлено, що "заповіт, який відчужувач склав щодо майна, вказаного у спадковому договорі, є нікчемним". Отже, відчужувач, по-друге, не має права після укладення спадкового договору заповідати майно, визначене в цьому договорі.

Таким чином, у відчужувача внаслідок укладення спадкового договору виникають обов'язки не відчужувати майно визначене у спадковому договорі, не заповідати його. Це і є основні обов'язки відчужувача.

Отже, якщо визначити відносини, що виникають у даному договорі, не приховуючи їх змісту, то це матиме такий вигляд:

за спадковим договором одна сторона (відчужувач) зобов'язується не заповідати і не відчужувати визначене в договорі майно, яке в разі смерті відчужувача переходить у власність другої сторони (набувача), а останній зобов'язується виконати певні дії майнового або немайнового характеру за розпорядженням відчужувача.

Таким чином, спадковий договір обмежує можливість відчужувача розпоряджатися за життя своїм майном, визначеним у договорі, і позбавляє його можливості розпорядитися ним на випадок смерті шляхом складання заповіту, бо цей заповіт буде недійсним.

Між тим згідно з ст. 27 ЦК України правочин, яким обмежується обсяг цивільної правоздатності особи, є недійсним.

Отже, спадковий договір, передбачений у гл. 90 ЦК України на підставі норм загальної частини цього кодексу є недійсним, бо цей договір обмежує правоздатність фізичних осіб.

Щоб цей договір був дійсним, слід було зробити відповідні застереження у вищезгаданій ст. 27 ЦК України, інакше ніяким чином не уникнути істотних суперечностей, які неминуче виникатимуть при порівнянні цих норм загальної частини ЦК та норм, що регламентують спадковий договір.

Проте і цей єдиний шлях бодай формального подолання суперечностей, що виникли, є абсолютно неприйнятним, бо передбачення винятків у ст. 27 "розхитувало" б основні, принципові положення цивільно-правових відносин, закріплені цими нормами. Негативне ставлення до спадкового договору обумовлене не тільки тим, що він є недійсним з моменту його укладення (хоч і цього більш ніж достатньо!), а й тим, що цей договір являє собою спробу позбавити певних спадкоємців права одержати так звану "обов'язкову частку".

Як зазначалося вище, згідно зі ст. 1260 ЦК України неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця, один з подружжя, що пережив Іншого і є непрацездатним, та непрацездатні батьки спадкують незалежно від змісту заповіту не менше половини частки, яка належала б кожному з них при спадкуванні за законом.