4. Еволюція міжнародного поділу праці.

Міжнародний поділ праці був тим об’єднуючим елементом, який створив систему світового господарства як сукупність взаємопов’язаних міжнародним обміном національних господарств. МПП став результатом багатовікового розвитку продуктивних сил, поглиблення національного поділу праці та залучення в систему світових господарських зв'язків нових національних виробництв, що привело до інтернаціоналізації виробництва в цілому.

Цей складний процес розпочався з розширення простих торговельних зв'язків між країнами у середині XVI ст. — середині XVIII ст., що зумовило вихід виробництва за межі держав. Кінець XVIII — початок XIX ст. процес становлення міжнародного поділу праці зумовлений переходом від мануфактури до крупної машинної індустрії у країнах Європи, промисловою революцією. За цих умов потрібно було ввозити з-за кордону значну масу сировини, палива і продовольства, а вивозити промислові вироби, яких було більше, ніж цього вимагали національні потреби.

В період розвитку колоніальної системи більшість слаборозвинутих країн поставляла на світовий ринок одну або дві переважно сировинні культури, що означало монокультурну спеціалізацію. Формою реалізації міжнародного поділу праці були дво - та тристоронні торговельні зв'язки.

Після промислової революції міжнародний поділ праці став залежати від рівня розвитку продуктивних сил, від особливостей економічного розвитку країни: чим він вищий, тим різноманітніші й глибші форми її зовнішньоекономічних зв'язків. У країнах, які широко використовують можливість брати участь в МПП, як правило, вищі темпи економічного розвитку. Яскравим прикладом є розвиток Японії, Німеччини, "нових індустріальних країн" — Гонконгу, Тайваню, Сінгапуру та Південної Кореї. І навпаки, в країнах, які не зуміли зайняти своє місце у МПП, — нижчі темпи розвитку або навіть спостерігається згортання виробництва.

Безперервно розвиваючись, міжнародний поділ праці набув певних тенденцій та особливостей. До них належать:

1. У світовому господарстві зберігається і навіть поглиблюється розрив між промислово-розвиненими країнами та країнами, що розвиваються. На розвинені країни припадає близько 25% населення і 80% сукупного національного продукту. Країни, що розвиваються, у світовому господарстві є, в основному, поста­чальниками сировини та споживачами готової продукції. Але останнім часом встановлюється нова галузева спрямованість країн, що розвиваються.

2. Основним у міжнародному поділі праці став внутрішньогалузевий поділ праці на основі предметної, а особливо подетальної та технологічної спеціалізації.

3. Внаслідок нерівномірності соціально-економічного розвитку про­довжуються зміни в розстановці політичних і економічних сил у групі економічно розвинених країн, насамперед між трьома основ­ними центрами - США, Японією та Західною Європою. Це викли­кає необхідність частої перебудови в системі міжнародного поділу праці.

4. Змінилася участь у міжнародному поділі праці колишніх країн соціалістичного табору. Відбувається переорієнтація їхніх економік і залучення їх до участі в міжнародному поділі праці на інших засадах.

5. Постійно зростає роль ТНК у міжнародному економічному обміні та міжнародному поділі праці. ТНК контролюють майже половину світового промис­лового виробництва та світової торгівлі.

6. Посилюються інтеграційні процеси, інтернаціоналізація госпо­дарської діяльності. Відзначається тенденція до об’єднання зусиль провідних країн для колективного регулювання та зменшення наслідків економічних і валютних потрясінь.

7. На міжнародний поділ праці періодично впливають структурні кризи та дисбаланси в міжнародній торгівлі. Так, світова економічна криза 70-х р. викликала необхідність переходу на енергоощадні типи виробництв, що призвело до зміни в структурі і навіть у географічному розпо­ділі світової торгівлі, а також в експортній спеціалізації багатьох країн.

8. Зростає об’єктивна необхідність у докорінній перебудові міжнародного поділу праці та МЕВ у цілому.

У другій половині ХХ ст. в еволюції МПП відбулося якісне зрушення. Інтернаціоналізація виробництва набула глобального характеру, результатом якого стало вивезення капіталу за межі національних кордонів. Інтернаціоналізація охопила всі стадії руху капіталу (грошову, виробничу, товарну), набравши певних форм, а саме:

• інтеграції національних господарств у регіональні господарські комплекси ;

• транснаціоналізації, тобто виходу виробничої і комерційної діяльності ТНК у вигляді філій та дочірніх підприємств за національні кордони

Внутрішнім моментом процесів інтеграції і транснаціоналізації є формування нової суті МПП, який за своєю природою став світогосподарським поділом праці. На відміну від міжнародного поділу праці, це поділ праці не "між країнами", а "всередині" транснаціональних корпорацій. Він не може бути представлений (як класична модель МПП) за територіальною ознакою і у формах загального, часткового й одиничного поділу праці.

На відміну від МПП, це технологічний поділ праці в самому виробництві на основі одиничного поділу ( тобто внутрішнього для ТНК) у формі транснаціональної спеціалізації і кооперації виробництва. Частковий продукт, що виготовляється в тій чи іншій країні, не має споживчої вартості поза транснаціональним організованим процесом виробництва.

Єдиний виробничий процес розчленовується на операції, здійснювані в різних країнах, а кожна країна стає ланкою єдиного конвеєра міжнародного промислового виробництва, яке здійснюється на основі партнерства. В цьому полягає сутність сучасної моделі МПП, який за своєю природою став світо господарським поділом праці,