Інтервенція Антанти на півдні України.

Восени 1918 р. керівні кола Антанти були стурбовані тим, що поразка Німеччини створить вакуум влади в Україні. Щоб перешкодити наступу більшовиків, Антанта прийняла рішення замінити німецькі гарнізони власними. Прем’єр-міністр Франції Ж. Клемансо надіслав директиву підготуватися до інтервенції. Німецькій адміністрації в Україні заборонили демобілізовувати війська і зобов’язали її продовжувати охороняти порядок у місцях розташування гарнізонів.

Представник Антанти у Києві організував в Яссах (Румунія) нараду з так званою «російською делегацією». Делегація звернулася до Антанти із закликами окупувати Одесу та Миколаїв, сприяти відновленню «єдиної і неділимої» Росії в довоєнних кордонах (але без Польщі), не визнавати незалежності державних утворень, що виникли «під німецьким впливом». Йшлося, звичайно, про Україну.

Дата	Подія
16 листопада 1918 р.	Війська Антанти пройшли Дарданелли і направилися в усі порти від Одеси до Новоросійська. На початок 1919 р. тут висадилися дві французькі дивізії, а також англійські, грецькі, румунські й польські частини загальною кількістю 60 тис. осіб. Узяти під контроль території, які залишали армії німецького блоку, підрозділи Антанти повністю не змогли. Війська зайняли лише прибережну смугу по лінії Тирасполь-Бірзула-Вознесенськ-Миколаїв - Херсон, відмовившись від просування углиб території України. Проте вони підтримували в Україні білогвардійців, які виступали за відновлення «єдиної і неподільної Росії»
Квітень 1919 р.	Країни Антанти через повстання моряків на французькому флоті, поразку під Вознесенськом були змушені евакуювати свої війська з Півдня України. Проте надалі флот країн Антанти продовжував морську блокаду чорноморського узбережжя, здійснювалися перевезення білогвардійських військ, постачання зброї та спорядження

У ніч на 16 листопада 1918 р. флот Антанти увійшов у Чорне море. До кінця грудня в портах від Одеси до Новоросійська висадилися дві французькі дивізії, а також англійські, грецькі, румунські і польські частини загальною чисельністю близько 60 тис. чоловік.

Попередні плани союзників були інші. Денікін наполягав, щоб вони надіслали не менше 18 дивізій. Керівництво Антанти вирішило «обмежитися» 12-15 дивізіями, щоб мати змогу зайняти основну частину України, зокрема Київ і Харків. Таким масштабам окупації перешкодило те, що з’явилася сила, якої раніше не існувало,- Директорія. Поки транспорти з військами союзників добиралися до чорноморських портів, практично вся Україна потрапила під контроль петлюрівських військ.

Появу Директорії Антанта зустріла вороже. Не визнаючи гетьманську адміністрацію, її дипломати не збиралися визнавати й відновлену УНР. Влада, що прийшла у Києві на зміну гетьманській, перебувала у надзвичайно тяжкому становищі, бо їй протистояли ворожі сили майже по всьому периметру кордонів: на заході - армії Й. Пілсудського, на півночі і сході - Л. Троцького, на півдні - А. Денікіна.

У грудні 1918 р. війська Директорії після короткочасних жорстоких сутичок з білогвардійцями зайняли Одесу, крім портової смуги. Французьке командування оголосило її недоторканною, бо кораблі інтервентів, що стояли на рейді, готувалися до висадки військ. Через три дні, коли почалася висадка, А. Денікін за згодою Антанти організував в Одесі «південноросійський» уряд і призначив свого військового коменданта. За розпорядженням Петлюри українські війська відійшли без бою.

Поступово інтервенти зайняли чорноморське узбережжя аж до лінії Тирасполь-Бірзула-Вознесенськ-Миколаїв-Херсон.

Командуючий французькими військами генерал д’Ансельм місяць за місяцем затягував час у розмовах з міністрами Директорії. Він дозволяв собі дрібні поступки на її користь: наприклад, видання в Одесі української газети самостійницького напряму. Проте українським представникам не подавалася надія на те, що Антанта може визнати УНР.

Зі свого боку Директорія не наважувалася на рішучий опір, оскільки становище на фронті на півночі України було ще гіршим. За таких умов основну боротьбу з інтервентами взяли на себе українські ліві есери і більшовики, які розгорнули в зоні окупації підпільно-партизанські дії.

Більшовики робили головну ставку на пропагандистську роботу у військах інтервентів. Для цього вони створили спеціальну пропагандистську групу з людей, які досконало володіли європейськими мовами, - «Іноземну колегію».

На початку лютого 1919 р. радянські війська разом з партизанами підійшли до зони, контрольованої інтервентами. У боях під Вознесенськом добре озброєні французькі, грецькі та білогвардійські частини зазнали поразки і відступили. У першій половині березня після тривалих боїв частини Задніпровської дивізії зайняли Херсон і Миколаїв. 6 квітня 1919 р. радянські війська вступили в Одесу.