Капітуляція
Німеччини дала можливість радянській
Росії розпочати вторгнення в Україну.
Як і керівники Антанти, Раднарком
розраховував на вакуум влади. Однак
поява Директорії змусила його використати
апробований взимку 1917-1918 року метод
поступового силового поглинення УНР
під прикриттям українського радянського
уряду.
Розгром
і розкладення основних військових сил
Директорії взимку 1918-1919 року різко
зменшив значення національно-визвольного
руху у політичному житті України.
Війська радянської Росії зайняли
основну частину України і в районі
Донбасу вступили у боротьбу з
білогвардійцями. Отже, громадянська
війна поширилася й на Україну.
Щоб запобігти
поглиненню України червоною Росією,
Антанта мала намір замінити гарнізони
центральних держав власними. Виявилося,
однак, що вакууму влади в Україні не
виникло.
Відроджена
УНР буда неприємною несподіванкою для
сусідів. Антанта не припинила інтервенції,
хоча обмежилася захопленням тільки
чорноморського узбережжя. Обидва
російські уряди комуністичний, і
білогвардійський - готувалися поширити
на Україну війну, яку вели між собою.
Панівні кола відродженої Польщі мріяли
про відновлення кордонів часів Речі
Посполитої (XVIII ст.) і претендували на
Правобережну Україну. Отже,
зовнішньополітична ситуація, в яку
потрапила Директорія, була тяжкою.
Становище
всередині України виявилося не легшим.
Лідери української революції не змогли
покінчити з отаманщиною і запропонувати
соціально-економічну програму реформ,
яка влаштувала б основну частину
населення. Також вони не зуміли подолати
розбіжностей поглядів щодо долі України.
Тому Директорія швидко втратила
підтримку мас і не протистояла агресії
із-зовні.
