НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»

ІНСТИТУТ ПРАВА ТА ПСИХОЛОГІЇ

Кафедра кримінального права і процесу

ТЕЗИ ЛЕКЦІЇ

з курсу кримінології

по темі №3

«Кримінологічна інформація. Кримінологічний аналіз»

Лекції 2 год

Практичні год

Самостійна робота

Підготував:

Завідувач кафедри

кримінального права і процесу

д.ю.н., доцент

Гумін О.М.

Львів 2011

Тема № 3 «Кримінологічна інформація. Кримінологічний аналіз»

План

1. Кримінологічна інформація: поняття, властивості, види, функції.

2. Кримінологічний аналіз: поняття та види.

Література:

1. Джужа О.М., Моісеєв Є.М., Василевич В.В. Кримінологія. Спеціалізований курс лекцій зі схемами (Загальна та Особлива частини). Навчальний посібник - Київ: Атіка, 2001 .-368с.

2. Кримінологія. Особлива частина: Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / І. М. Даньшин, В. В. Голіна, О. Г. Кальман; За редакцією І. М. Даньшина. — Харків: Право, 1999 - 232с.

3. Джужа О. М., Моісеєв Є. М., Василевич В. В. та ін. Кримінологія; Навчально-методичний посібник / За заг. ред. О. М. Джужи. - К.: Атіка, 2003.- 400 с.

4. Кримінологія: Загальна та Особлива частини: [Підручник К 82 для студентів юрид. спец. вищ. навч. закладів] / І. М. Дань­шин, В. В. Голіна, О. Г. Кальман, О. В. Лисодєд; За ред. проф. І. М. Даньшина. - Харків: Право, 2003. - 352 с.

5. КРИМІНОЛОГІЯ. За загальною редакцією О. М. Джужи доктора юридичних наук, професора, Київ Юрінком Інтер, 2002.

6. Кримінологія: Навч. посіб. / О. М. Джужа, В. В. Ва-К82 Василевич, Ю. Ф. Іванов, П. М. Опанасенко, В. Г. Пше­ничний, В. Г. Сюравчик; За заг. ред. О. М. Джужи. — К.: Прецедент, 2004. - 208 с.

7. Кримінологія: Підручник / За заг. ред. Л. С. Сміяна, Ю. В. Нікітіна. — К.: Національна академія управління, 2010. — 496 с.

8. Закалюк А. П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: У 3 кн. Частина ІІІ — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2008.

9. Наказ МВС № 279 від 29.06.2010 року «Про затвердження системи оцінки діяльності підрозділів органів внутрішніх справ на основі нових критеріїв».

10. Наказ МВС № 1155 від 4 жовтня 2003 року «Про вдосконалення реагування на повідомлення про злочини, інші правопорушення і події та забезпечення оперативного інформування в органах і підрозділах внутрішніх справ України».

Вступ

В умовах побудови в Україні правової держави та з метою більш ефективного здійснення захисту прав і свобод людини і громадянина є нагальна потреба володіти об’єктивною інформацією про стан розвитку українського суспільства, в тому числі і в сфері боротьби зі злочинністю.

Кримінологічна інформація і кримінологічний аналіз стану злочинності дасть реальну можливість правоохоронним органам більш професійно виконувати свої професіональні обов’язки в процесі здійснення захисту прав і свобод громадян України.

Питання 1. Кримінологічна інформація: поняття, властивості, види, функції.

Вва­жається, що термін «інформація» (походить від латинського «information» — «пояснення, виклад, тлумачення») був відомий ще за часів Аристотеля.

Поступово розвивалися інтерес до упорядкування інформації, її цілеспрямований пошук та аналіз.

Теоретичне уявлення про інформацію з'явилося з розвитком кібернетики як науки та кібернетичної практики, що ґрунтувалася на ній.

Видатний кіберне­тик сучасності, засновник кібернетичної науки в Україні В. М. Глушков визначав інформацію ще повніше та яскравіше.

У своїй книзі «Основи безбумажной інформатики» (М., 1982) він писав, що в найширшому розумінні інформація є мірою неоднорідності розподілу матерії та енергії в просторі і часі, мірою змін, які супроводжують всі процеси, що протікають у світі.

На рівні окремих галузевих наук, включаючи пра­вознавство, поступ в інформаційних проблемах обмежувався пе­реважно адаптацією загальних прийомів та способів використання комп'ютеризації та автоматизації інформації до об'єктів, які охоплювалися цією галуззю знань.

Значного розвитку набув розгляд проблем інформації в руслі теорії управління як первинної та визначальної основи останнього.

Потреба та інтерес до інформації особливо зросли у зв'язку з науково-технічною ре­волюцією, прогресом в усіх галузях знань, розвитком світових гло­бальних зв'язків і процесів, небаченим зростанням інформаційних ресурсів та можливостей їх сприйняття.

Якщо спробувати нині на рівні сучасних знань скласти найбільш загальне уявлення про інформацію у людському суспільстві, потрібно визнати, що вона є продуктом певних відносин між об'єктом реальної або віртуальної дійсності та людиною як суб'єктом її отримання, сприйняття, використання та передачі.

В українській правовій науці, як і у радянській теорії права загалом, до 70-х років минулого століття термін «інформація» за загальною традицією не застосовувався (використовувалися його замінники «дані», «матеріали», «відомості»2).

Для правоохоронної практики термін «інформація» та похідний від нього «інфор­маційний» були вживаними.

Яскравим прикладом цього є назва вперше утвореного у 1976 р. при МВС України за ініціативи акад. В. М. Глушкова та за підтримки тодішнього міністра внутрішніх справ І. X. Головченка, прихильного до науки та загалом до «новизни», підрозділу «Республіканський науково-дослідний інформаційний центр».

Перші за радянських часів теоретико-правові визначення інформації, що належать відомому російському правознавцю О. О. Гаврилову, пов'язувалися з її формою, що придатна для пере­дачі та обробки останньої.

Цим шляхом вже в період суверенної України йшли й українські фахівці, зокрема у нормативно-правовій сфері.

В Законі України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р. вміщено правове визначення інформації, під якою розуміються «документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі».

На нашу думку, це визначення не можна визнати досконалим.

По-перше, предметна сутність інформації, в тому числі її правове значення, розкриття якої є найпершою функцією визначення поняття, включаючи й правове, тут підмінена зовнішніми формами інформації, якими є документ або публічне оголошення відомостей. У прийнятому 20 лютого 1995 р.

По-друге, неповно і неточно визначено об'єкти інформаційного відображення у суспільній сфері — «події та явища».

Як відомо невід'ємною складовою соціальної діяльності є поведінкові вчинки, а ширше — суспільна активність людей, зокрема правомірна і неправомірна, включаючи злочинну.

Ці прояви активності далеко не завжди є «подіями» у суспільстві та через їх людську належність не можуть визначатися як «явища».

Але саме ці прояви є об'єктами відображення правової та, забігаючи дещо наперед, кримінологічної інформації.

Для розуміння предметної сутності інформації важливо усвідомлювати, що процес її відображення, передачі та отримання охоплює дві сторони — об'єкт і суб'єкт, кожен з яких надає їй пев­ної властивості.

Інформація стає такою при сприйнятті її суб'єктом, умовно кажучи, при її перетворенні у певну суму відо­мостей.

Отже, можна вибудувати логічно-терміно­логічний та сутнісний зв'язок зазначених понять:

• об'єктивні дані перетворюються на інформацію при їх сприйнятті (значною мірою суб'єктивному) людиною або пристроєм, які, пізнаючи інфор­мацію (а через останню й об'єктивні дані);

• отримують відомості, знання, уявлення (рос. — «представлення») про них.

Об'єкт інформації має багато ознак, які визначають різні його здатності, міру відображення, отримання уявлення про нього.

Часто об'єкт, передусім такий, що належить до сфери соціальних відносин, не може бути пізнаний одразу.

Отримання уявлення про нього через інформацію — зазвичай тривалий процес.

Його складність та тривалість залежать від багатьох факторів, зокрема значною мірою від засобів, що забезпечують адекватність інфор­мації.

Відносним є і поняття адекват­ності інформації.

Водночас важливо, особливо при використанні інформації з метою аналізу, наукового дослідження об'єктів, що ма­ють високу суспільну значущість, отримати інформацію про них максимально наближену за відповідністю їх реальному змісту.

Залежно від відображувальних та пізнавальних якостей об'єктів, процеси отримання інформації про них можуть розрізнятися як:

• односторонні;

• двосторонні;

• багатосторонні;

• зовнішні та внутрішні;

• структурні та змістові, включаючи семантичні;

• сприят­ливі;

• несприятливі;

• невизначені тощо.

Інші ознаки та характеристики інформації розкриваються через виявлення її власних властивостей.

До таких належать:

• відмінність;

• багатоваріантність інформації;

• її зміст;

• сутність;

• значення;

• цінність;

• корисність (розкриття значення в конкретних визначених цілях).

Ознака значущості та корисності інформації пов'язана з розумінням її предметного змісту.

Значна частина характеристик інформації пов'язана із можливостями та парамет­рами її використання.

Зазвичай саме цілями використання інфор­мації визначається її цінність.

Важливою властивістю інформації є її придатність для пізнан­ня, інтерпретації, трансформації.

Проте недопустимим є зміню­вання сутності інформації, її змісту, а тим паче викривлення та фальшування інформації, зокрема у каналах зв'язку, її передачі.

В теорії інформації існує три критерії виміру інформації:

1. мінімальності;

2. достатності;

3. представництва (репрезен­тативності) інформації.

Мінімальність інформації передбачає обмеження її збору лише тією кількістю об'єктів, без якої неможливо отримати необхідне уявлення.

Достатність інформації визначає ту її кількість, яка може дати вичерпне і повне уявлення щодо узагальненого об'єкта в цілому.

Репрезентативність — це показник, який має не лише кількіс­ний вимір, але й інші ознаки, які, зокрема, забезпечують відповідність, адекватність якості (властивостей) відібраної сукупності безпосередніх об'єктів інформації дійсній (генеральній) сукупності узагальненого об'єкта.

Загальні властивості та функції інформації по-різному виявля­ються у різних її видах.

Існує багато варіантів диференціації ос­танніх.

Соціаль­на інформація, що відбиває суспільні процеси, відносини, прояви, своєю чергою, за функціональною роллю або змістовим характе­ром (змістом) об'єктів відображення поділяється на:

• економічну

• політичну

• управлінську

• правову

• кримінологічну та інші.

Після відновлення в Радянському Союзі кримінологічних досліджень в окремих працях кінця 60-х — початку 70-х років ми­нулого століття стали вживатися терміни «кримінологічні показники», «кримінологічна інформація» без їх визначення.

Тоді ж, розробляючи теоретичні засади кримінологічного прогнозування до розгляду кримінологічної інформації як засобу визначення ха­рактеристики прогнозованого об'єкта звернувся Г. А. Аванесов.

Він запропонував розглядати кримінологічну інформацію у вузь­кому значенні як відомості про проблеми, які входять до предмета кримінології, та більш широко, охоплюючи всю інформацію, що має «кримінологічний характер», вказавши на важливість для практики аналітичної «повсякденної інформації», а також її статистичного узагальнення, що розкриває тенденції та законо­мірності злочинності.

В Україні першими до більш детального розгляду проблем кри­мінологічної інформації звернулися А. Е. Жалинський та М. В. Костицький, які спробували визначити її поняття, зміст та особливості, спроектували на неї відповідні характеристики соціальної інформації.

Ці питання вони розглядали в ракурсі за­безпечення інформаційних потреб профілактики злочинів.

Слід зазначити, що поняття кримінологічної інформації ще не є сталим у кримінології.

Розглядаючи окремі питання, пов'язані з використанням кримінологічної інформації:

• часто не дають її визначення

• нечітко окреслюють її структуру

• невиправдано не включають інформації про злочини, особу злочинця, загальносоціальне запобігання злочинності тощо або помилково зазначають, що структура кримінологічної інформації включає відомості про розкриття та розслідування злочинів, а насправді до неї входить інформація про злочини, отримана на різних стадіях реагування на них, у тому числі на момент їх розкриття, розслідування тощо.

Якщо окреслити коротко, то кримінологічна інформація є інформацією про кримінологічне значущі об'єкти, а якщо ще ко­ротше, то кримінологічною є кримінологічне значуща інфор­мація.

Значущість інформації для кримінології визначається на­лежністю об'єктів інформації до її предмета.

До останнього, як зазначалося в теоретичному розділі Курсу, належать:

1) зло­чинність як вияв кримінальної активності частини членів суспільства та її прояви у вигляді злочинних вчинків та злочинної діяльності;

2) особа злочинця, включаючи кримінологічну харак­теристику особистості та інших індивідуальних якостей останньої, типологія якої охоплює не лише її тип за кримінального вияву, а й передкримінальний тип, що відбиває результати формування її суспільної небезпечності та криміногенної мотивації;

3) де­термінація злочинності, включаючи причини й умови вчинення окремого злочину, його механізм, зокрема роль у ньому потерпіло­го;

4) діяльність стосовно запобігання злочинності.

Наведене дає підстави для визначення поняття кримінологічної інформації.

Кримінологічна інформація — це кримінологічне значуща інформація про об'єкти, які є предметом кримінології, тобто про злочинність і окремі злочини, особу злочинця, детермінацію злочинності та окремих злочинів, механізм їх вчинення, включа­ючи потерпілого, а також запобігання злочинності.

При цьому потрібно наголосити на такому.

По-перше, у наведеному вище переліку складових предмета кримінології та у визначеній відповідно до нього структурі об'єктів кримінологічної інформації названі лише укрупнені, так би мовити інтегровані їх структурні частини.

У кожній із таких частин можна виділити низку складових, які диференціюють зміст цих частин за різними ознаками:

- виду злочинів

- місця і часу їх вчинення

- періоду отримання інформації

- територіальної, галузевої належності тощо.

Так, частина структури кримінологічної інформації, якою є інформація про злочинність, може бути надалі розкладена за показниками рівня, структури, динаміки злочинності, а ті, своєю чер­гою, на ще дрібніші частини.

Так само інформація про злочинні прояви може бути структу-рована за різними підставами.

Скажімо, за періодом (часом) її одержання, починаючи з моменту отримання повідомлень про злочини (цю інформацію більшість кримінологів необґрунтовано не відносять до кримінологічно значущої, про помилковість такої точки зору детальніше йтиметься далі), потім — на час реєстрації злочинів (порушення кримінальної справи), далі — стосовно та­ких відомостей про злочин, які одержані на момент пред'явлення обвинувачення, закінчення розслідування, віддання особи до суду, та нарешті — за судовим розглядом і вироком.

По-друге, як вже зазначалося, кримінологічна інформація, як і будь-яка інша соціальна інформація, є відображенням процесів, явищ, подій, що мають масовий прояв людської активності.

Але у якісному (змістовому) відношенні злочинність — це сукупність злочинів, що вчинені на певній території, за певний час.

Тому інформація про такий кримінологічний об'єкт, як злочинність, мо­же бути отримана і в іншій спосіб — через узагальнення інформації про кожний її складовий об'єкт, яким є окремий конкретний зло­чин.

Особливістю кримінологічної інформації є те, що ознаки бага­тьох ЇЇ об'єктів, як правило, не мають чітко визначеного зовніш­нього вираження, не лежать «на поверхні».

Більшість із них потрібно вишукувати, визначати, з'ясовувати їх зміст.

Отримання кримінологічної інформації з окремих її об'єктів потребує не лише атрибутивно-кількісної трансформації відповідних показників, але й певної їх інтерпретації, фахового аналізу, пов'язаного із визначенням міри відбиття у цих показ­никах змісту тих ознак, які є дійсно об'єктами кримінологічної інформації та підлягають ідентифікації саме з огляду на їх кримінологічне значення.

Це стосується, наприклад, інформації про морально-психологічні риси та спрямованість особистості, мотиви вчинення злочину, обставини суб'єктивного характеру, що сприяли формуванню криміногенної мотивації, тощо.

Особливість кримінологічної інформації пов'язана і з тим, що злочинні діяння, які складають значну частину її об'єктів, є предметом кримінально-правової заборони, за їх вчинення встанов­лена кримінальна відповідальність.

Через це особи, які вчиня­ють ці діяння, зацікавлені у непоширенні інформації про останні, навіть у її утаємниченні.

Виявлення цієї інформації та всебічне її з'ясування є завданням правоохоронних органів.

У зв'язку з цим розглянемо докладніше правові вимоги та порядок реагування на повідомлення про злочини.

Ці питання регулю­ються Кримінально-процесуальним кодексом України та Інструкцією з організації реагування органів внутрішніх справ на повідомлення про злочини, інші правопорушення та події, затвер­дженою наказом МВС України № 1155 від 4 жовтня 2003 р. Вимо­гами Інструкції забезпечується підтримання постійної готовності сил і засобів ОВС до оперативного реагування на повідомлення, їх реєстрацію та негайне здійснення необхідних для такого реагування дій.

Реєстрація зазначених заяв та повідомлень здійснюється в книзі обліку інформації про злочини та пригоди (КОЗП), що ведеться за єдиною для всіх ОВС формою.

Відповідальність за їх ведення у суворій відповідності до вимог закону та Інструкції по­кладається на відповідального чергового органу внутрішніх справ та начальника останнього, який безпосередньо контролює дії чер­гового.

Згідно з Інструкцією в КОЗП реєструється інформація про злочин, яка є приводом для порушення кримінальної справи, та інша інформація про пригоди.

Коло інформації, що є таким приво­дом, визначається у ст. 94 КПК, яка відносить до неї: заяви і повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб представників влади, громадськості або окремих громадян, оформлені згідно з вимогами ст. 95 КПК.

Будь-яка особа вправі звернутися як усно, так і з письмовою заявою.

Усі усні заяви оформлюються протоколом, який підписують заявник та посадова особа, що прийняла заяву.

Письмова заява підписується особою, від імені якої вона подана, на ній робиться відмітка (№, дата, час) її реєстрації в КОЗП.

Посадова особа, що розглядає заяву чи повідомлення, має передусім з'ясувати, про який факт у них повідомляється, чи є в них інформація про наявність у цьому факті ознак злочину та якого са­ме згідно з Кримінальним кодексом, чи достатньо цих ознак для висновку про наявність підстав для порушення кримінальної справи.

Якщо цих ознак недостатньо, має бути визначено, які саме ознаки потребують з'ясування, яка інформація необхідна для підтвердження цих ознак та підстав порушення кримінальної справи або для пересвідчення про відсутність таких підстав.

Згідно з вимогами ст. 97 КПК орган дізнання або слідчий у триденний строк (або у 10-денний, коли необхідно здійснити перевірку заяви чи повідомлення ще до порушення кримінальної справи) повинен визначитися щодо передбачених ст. 94 КПК приводів та підстав до порушення кримінальної справи та за наявністю останніх порушити її.

Слід підкреслити, що перевірка має здійснюватися повно та своєчасно стосовно ознак злочину, зазначених у повідомленні, а також тих, що не зазначені, але є ознаками складу відповідного злочину та статті КК.

У постанові про порушення кримінальної справи мають бути вказані приводи та підстави до її порушення, стаття Кримінального кодексу, за якою вона порушена, та визначено орган для спрямування справи для розслідування згідно з нормами КПК про підслідність.

На цей момент заповнюється та виставляється Картка єдиного обліку злочинів (форма № 1), яка спрямовується до підрозділу (органу), що веде облік злочинів.

Якщо орган, що займався перевіркою заяви чи повідомлення про злочин, не виявив чи не підтвердив підстав для порушення криміна­льної справи, він своєю постановою відмовляє у її порушенні.

Значна частина кримінологічної інформації, особливо статис­тичної, досі залишається фактично закритою (вона не включаєть­ся до форм відкритої інформації) або важко доступною.

Певні особливості має кримінологічна інформація про осіб, що вчиняють злочини, зокрема інформація про суспільне небезпечну поведінку особи до вчинення злочину, яка дає підстави для прогнозування з високою імовірністю можливості вчинення цією осо­бою злочину і тим самим містить підстави для здійснення індивідуальних заходів з метою запобігання останньому.

Згідно із запропонованою нами типологізацією, особистість такої особи на­лежить до передкримінального різновиду суспільне небезпечного її типу.

Виникає питання, чи є правомірним та несуперечливим Конституції України збирання та отримання інформації про таку особу з метою запобігання вчиненню нею злочину.

Адже ст. 32 Конституції встановлює недопустимість збирання, зберігання, ви­користання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Підстави і порядок прийняття компетентним органом рішен­ ня про необхідність проведення індивідуальної діяльності із за­ побігання вчиненню особою злочину, що створює підстави і для отримання кримінологічної інформації стосовно цієї особи, мають бути визначені у Законі «Про запобігання злочинності».

Джерела, види та форми кримінологічної інформації, методики її збирання.

Залежно від типу свого джерела кримінологічна інформація, як і будь-яка інша інформація, поділяється насамперед на первинну та вторинну.

Первинною є інформація, отримана безпосередньо з об'єкта відображення.

Вторинна інформація — результат певної обробки раніше отрима­ної первинної інформації.

Джерела кримінологічної інформації.

Щодо первинної інформації такими є її об'єкти у їх реальній дійсності.

Зокрема, первинна кримінологічна інформація безпосередньо відтворює об'єкти, що належать до предмета кримінології: злочини, зло­чинність, чинники, запобіжну діяльність тощо.

Загальним джерелом дослідницької кримінологічної інфор­мації є матеріали дослідження.

Слід зазначити, що дослідницька кримінологічна інформація міститься у дослідженнях різного (не лише безпосередньо кримі­нологічного) профілю.

Інформація, що становить інтерес для кримінолога, може бути результатом економічного, соціологічно­го, психологічного, правового та іншого дослідження.

Через те що інформація з цих досліджень має також кримінологічне значення, вона одночасно за цим значенням є кримінологічною.

Видом вторинної узагальненої інформації є статистична інфор­мація.

Статистика дає здебільшого кількісний опис об'єктів інформації.

Виявлення статистичних закономірностей злочинності стимулю­вало якісний аналіз не лише останньої, а й чинників, що її зумов­люють.

Узагальнюючі статистичні показники злочинності стали сприйматися як закономірності, що, з одного боку, типово інтегру­ють, а з другого — гасять множинність індивідуальних відмінностей окремих злочинів як випадковостей.

Поширення застосування статистичної інформації та зако­номірностей статистики у кримінології привело до введення до науки та правоохоронної практики поняття кримінологічна стати­стика, що, на думку його автора Ю. Д. Блувштейна, «складає час­тину кримінології, яка вивчає кількісні характеристики явищ, що належать до предмета цієї науки, з метою виявлення закономірно­стей, властивих цим явищам».

Тепер перейдемо до безпосереднього розгляду статистичної інформації, що використовується в кримінологічній практиці.

Остання використовує, як правило, вже певним чином оброблену (зведену, згруповану, систематизовану) первинну статистичну інформацію.

Для збереження послідовності в описі процесу здо­буття статистичної кримінологічної інформації доцільно розпоча­ти розгляд з моменту отримання її у первинному вигляді.

Для при­кладу візьмемо найбільш поширену практику первинного обліку інформації про вчинені злочини та діяльність правоохоронних органів з реагування на них.

В Україні з цією метою використову­ються такі документи:

- картка за формою № 1 — на виявлений злочин; '

- картка за формою № 1.1 — на розкритий злочин та про інші наслідки розслідування злочину;

- картка за формою № 2 — на особу, що вчинила злочин;

- картка за формою № 3 — про рух кримінальної справи.

Названі картки є документами первинного обліку для забезпечення статистичної звітності.

При кримінологічному дослідженні причин і умов окремих видів злочинів, зокрема службових, господарських, у сфері економіки тощо, роль детермінантів злочинності нерідко відіграють недоліки управлінської діяльності.

Інформація про них має значення для розв'язання досліджуваної проблеми, зокрема для визначення у сфері управління заходів запобігання та протидії злочинності.

Останнім видом узагальненої кримінологічної інформації є теоретична і загалом літературна інформація, яка міститься у мо­нографіях, підручниках, посібниках, статтях, інших публікаціях.

Цей вид інформації досить поширений.

Проте первинна кримінологічна інформація далеко не вичерпується наведеними статистичними формами.

Нерідко, особливо при проведенні наукового дослідження, виникає потреба збору та використання первинної емпіричної інформації, яка безпосеред­ньо відображає об'єкти, що є предметом кримінології.

В Україні інформатизація вийшла на рівень державних програм­них завдань наприкінці 90-х років, чому відповідало прийняття Верховною Радою України у 1998 р. законів «Про Національну про­граму інформатизації», про її Концепцію та про затвердження зав­дань цієї програми на 1998-2000 роки.

Проте названі законодавчі акти виконуються незадовільно, зокрема щодо передбаченої у них інформатизації правоохоронної та іншої державної діяльності сто­совно забезпечення правопорядку.

У руслі загальносвітових тенденцій розвитку сучасного суспільства в інформаційне та таке, що ґрунтується на знаннях, а також згідно з відповідними резолюціями і рекомендаціями міжнародних організацій (Міжнародного телекомунікаційного со­юзу (ГШ) від 1998 р., Генеральної Асамблеї ООН № 56/183 від 21 грудня 2001 р., Всесвітніх самітів з питань інформаційного суспільства (№515) у грудні 2003 р. та у листопаді 2005 р. та інших) і в Україні в останні роки проблемі розвитку інфор­маційного суспільства стали приділяти більше уваги і державні органи, і, особливо, громадські організації, насамперед наукової громадськості.

Ґрунтуючись на загальному визначенні інформатизації, яке міститься у ст. 1 Закону України «Про Національну програму інформатизації» (1998 р.), для потреб кримінології її поняття мо­же бути визначене так:

інформатизація в галузі кримінології — це сукупність взаємопов'язаних видів суспільної діяльності, спря­мованої на забезпечення інформаційних потреб кримінології шляхом створення сучасної інформаційної інфраструктури (інформаційних систем, мереж, ресурсів, технологій) криміно­логічних знань.

За загальним правилом інформатизація є сучас­ним засобом інтенсифікації та оптимізації різних видів соціальної діяльності, зокрема наукової, аналітичної, управлінської, пере­дусім через удосконалення інформаційного забезпечення.

Наведе­не є підставою запровадження інформатизації і в кримінологічну науку та практику, загалом у розв'язання кримінологічних проб­лем.

Оскільки інформатизація є безпосереднім предметом порівняно нової науки — інформатики, запровадження інформа­тизації в кримінологію має здійснюватися значною мірою через поєднання зусиль кримінології та інформатики.

Зміст інформатизації в галузі кримінологічної науки і практики може проявлятися за такими напрямками:

- підвищення рівня та швидкості забезпечення кримінологіч­ ної діяльності інформацією;

- розробка та запровадження нових методів та методик кримі­ нологічної діяльності (типологізація, моделювання, макетування, експертиза, аналіз тощо), що ґрунтується на широкому викорис­ танні автоматизованої інформації та комп'ютерних технологій;

- удосконалення інформаційної бази кримінологічних досліджень, інших аналітичних та управлінських операцій у галузі кримінології, зокрема управління процесами протидії та за­ побігання злочинності, їх оптимізація;

- удосконалення застосування в кримінологічних досліджен­ нях методів математичного аналізу різноякісних та багатовимірних величин, зокрема чинників злочинності, з метою визна­чення їх детермінуючого значення та міри зв'язку із вчиненими злочинами; те саме стосовно заходів та засобів запобігання зло­чинності із визначенням їх значення і міри запобіжного впливу.

Слід визнати, що на сьогодні інформатизація в галузі криміно­логії поки що перебуває на початковому етапі.

Збір, узагальнення та аналіз кримінологічної інформації досі, як правило, обме­жується рамками одного дослідження.

Багаторазове використання інформації майже не застосовується.

Об'ємна кримінологічна дослідницька інформація загалом не піддається глибокому аналізу та неповно використовується.

Першопричиною такого становища є дуже обмежена автоматизація кримінологічної інформації.

Ство­рені окремі бази даних, як правило, мають локальний, об'єктовий характер, не забезпечується їхня стандартизація та інтеграція, ба­гаторазове використання, відсутні канали зв'язку.

Важливу роль у справі інформатизації кримінологічної інфор­мації може відіграти Указ Президента України від 31 січня 2006 р. «Про єдину комп'ютерну інформаційну систему правоохоронних органів з питань боротьби зі злочинністю».

Кримінологічна інформація про причини й умови злочинності та окремих її різновидів є, безумовно, важливою складовою інформаційного забезпечення діяльності правоохоронних органів щодо запобігання та протидії кримінальним проявам.

Науково-дослідний центр правової інфор­матики Академії правових наук України вніс від імені Академії керівництву Міністерства внутрішніх справ України пропозиції Щодо створення відповідних баз даних кримінологічної інфор­мації за окремими різновидами злочинності та про включення цієї розробки до переліку завдань єдиної комп'ютерної інформаційної системи правоохоронних органів з питань боротьби зі злочинністю, створення якої передбачено Указом Президента України від 31 січня 2006 р.

Питання 2. Кримінологічний аналіз: поняття та види.

Термін «аналіз» походить від грецького, що в буквальному перекладі означає «розкладання цілого на елементи».

За загальним визнанням, термін «аналіз» є синонімом терміна «дослідження», яке спрямовується на з'ясування дійсного стану, за­кономірностей та якостей об'єкта.

Поняття кримінологічного аналізу визначається на підставі двох ознак.

З одного боку, це аналіз інформації, здебільшого кримінологічної, щодо фактів, процесів, подій, діяльніших проявів, інших об'єктів, які складають предмет кримінології.

З другого — це аналіз, що спрямовується на визначен­ня кримінологічного змісту та значення об'єкта.

Таким чином, кримінологічний аналіз — це дослідження інформації щодо об'єктів, які становлять предмет кримінології, та інших об'єктів з метою визначення їх кримінологічного змісту та значення.

Кримінологічний аналіз може мати різний масштаб, що вимірюється обсягом сфери функціонування об'єктів аналізу.

За цією ознакою кримінологічний аналіз проводиться в масштабі:

- всієї країни;

- регіону;

- галузі або декількох споріднених галузей суспільних відно­ син, народного господарства;

- міста, району, іншої територіальної одиниці;

- окремого об'єкта господарювання, здійснення суспільних функцій.

За потреби зробити кримінологічний аналіз стосовно транснаціональної злочинності, наркобізнесу, відмивання коштів, здо­бутих злочинним шляхом, тощо такий аналіз за узгодженням з відповідними органами інших країн може мати міждержавний масштаб.

Крім масштабу існують інші ознаки, які слугують підставою відповідної диференціації кримінологічного аналізу.

Однією з основних таких ознак є пов'язаність об'єкта аналізу з предметом кримінології, його певною структурною складовою.

Ця ознака визнається однією з основних через те, що кримінологічний аналіз завжди має певну предметність, цільову спрямованість, яка визначається насамперед об'єктом аналізу, його належністю до тієї чи іншої структурної частини предмета кримінології.

За згаданою ознакою кримінологічний аналіз відповідно до основних складових предмета кримінології може мати своїм об'єктом:

- злочинність, зокрема окремі її види;

- злочини, їх сукупність, що належить до певного виду злочин­ ності;

- особу злочинця, в тому числі особу, стосовно якої високо- ймовірно прогнозується вчинення злочину (передкримінальний тип);

- причини та умови злочинності, вчинення злочину;

- діяльність із запобігання злочинності.

Незалежно від виду кримінологічного аналізу, останній, як правило, має такі стадії:

- підготовчу;

- безпосередньо аналітичну;

- узагальнення аналітичної інформації;

- формування пропозицій та рекомендацій, зокрема щодо ре­ алізації останніх.

Аналіз злочинності (оперативної обстановки) в місті, районі.

Серед видів кримінологічного аналізу найбільш поширеним та часто виконуваним є аналіз злочинності в місті, районі.

Нор­мативні акти МВС України та Генеральної Прокуратури України вимагають від підлеглих органів регулярного проведення такого аналізу.

Нормативним актом МВС України 2004 р. на міські, районні органи внутрішніх справ покладено обов'язки проводити аналіз стану злочинності (оперативної обстановки) у такі строки та з таких питань:

1) поточний аналіз оперативної обстановки за чергову добу, декаду, місяць, причому кожний із цих видів аналізу має свої кон­кретні цілі і відмінності;

2) щомісячний аналіз та оцінка стану розгляду заяв та повідом­лень про злочини;

3) щоквартальний, піврічний і за рік аналіз (зростаючим під­сумком) та оцінка стану злочинності і громадського порядку, зок­рема за основними напрямками діяльності міськрайоргану внутрішніх справ.

У зазначений спосіб відбувається отримання, накопичення, реа­гування на інформацію про вчинені та підготовлювані злочини, інші порушення громадського порядку.

Безпосередньо аналіз цієї інформації та вжитих на її підставі заходів відбувається наприкінці чергової доби.