Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Лекция 5 Фин инвест.doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
10.08.2019
Размер:
111.1 Кб
Скачать

Лекція 5. Фінансові інвестиції та фі­нан­со­вий капітал

  1. Фінансові інвестиції та фінансовий капітал.

  2. Ринок цінних паперів та його фінансові інструменти.

  3. Фондовий ринок України, його сегменти, склад учасників.

  4. Комерційні банки як учасники фондового ринку, форми їх дія­ль­ності на фондовому ринку та функції.

  5. Державне регулювання ринку цінних паперів.

  6. Планування та управління портфелем інвестицій.

  7. Типи портфелів цінних паперів залежно від мети інвес­тора. Банківський портфель інвестицій.

  8. Стратегії управління портфелем інвестицій.

Термін "фінансові інвестиції" має кілька значень. Він озна­чає купівлю акцій чи облігацій з розрахунком на деякі фінансові результати. Цим терміном також позначаються вкладення засобів у реальні активи, наприклад, машини, які необхідні для вироб­ництва і продажу деякого товару. У своєму широкому значенні фінансові інвестиції забезпечують механізм, необхідний для фінансування зростання і розвитку економіки країни.

Простіше кажучи, фінансові інвестиції — це будь-який інструмент, в який можна вкласти гроші, розраховуючи зберегти чи помножити величину доходу. Вільні кошти — не інвестиції, то­му що цінність готівки може бути "з'їдена" інфляцією, і вони не можуть забезпечити ніякого доходу. Якщо ж ту суму коштів помістити на ощадний рахунок у банку, то їх можна назвати фінансовою інвестицією, тому що рахунок гарантує певний доход. Існують різноманітні форми вкладання капіталу, що розрізняють­ся за рядом факторів, у цінні папери і нерухомість; у довгостро­кові зобов'язання; акції й опціони; з меншим чи більшим ризиком; на короткий чи тривалий термін; прямі чи непрямі.

Різні інвестиційні компанії переслідують у своїй політиці різну інвестиційну мету. Деякі комерційні організації, таким чи­ном, суворо обмежують своє поле діяльності чи методи добору фінансових вкладень. Багато хто практикує дуже активне керу­вання, що включає значні зміни портфеля з метою використання більш досконалих інвестиційних прогнозів. Інші використовують більш пасивні стратегії, приділяючи основну увагу потребам ок­ремих клієнтів замість формування загального портфеля.

Нерідко виділяють досить великі класи фінансових інвес­тицій. Фонди фінансових вкладень в основному вносять кошти в короткострокові (як правило, менше одного року) цінні папери з фіксованим доходом, такі як банківські депозитні сертифікати, ко­мерційні і казначейські векселі. Такі відкриті фонди дають змогу дрібному інвестору вийти на ринок короткострокових інструментів.

Інвестиційні інструменти, що підтверджують боргові зо­бов'язання або участь у компаніях на правах власника, законне право продати або купити визначену частку участі, називаються цінними паперами чи фондовими цінностями. Головні види фон­дових інвестицій — це облігації, акції й опціони.

Майновим вкладенням називається вкладання фінансових інвестицій у такі майнові цінності, як реальні активи компанії чи особисте майно. Реальні активи включають землю, будівлі, усе, що постійно "прив'язане" до землі, особисте речовинне майно складається з таких предметів, як золоті речі, та з інших пред­метів, що служать об'єктами колекціонування. Вкладення у фондові цінності розповсюдженні дуже широко, але багато хто вкладає фінансові інвестиції в майнові цінності, що дає відчуття власності.

Прямі і непрямі інвестиції

Прямі інвестиції — це форма вкладень, що дає інвестору без­посереднє право власності на цінний папір чи майно. Наприклад, коли інвестор купує акцію, облігацію, коштовну монету або ділян­ку землі, щоб зберегти вартість грошей чи одержати доход, він здійснює пряме фінансове інвестування. Непряма інвестиція — це вкладення в портфель (набір) цінних паперів чи майнових ціннос­тей. Можна також зробити непряме вкладення в майнові цінності, наприклад, купити пайову участь у компанії з обмеженою відповідальністю, що працює з нерухомістю, нафтовими свердло­винами тощо. Багато інвесторів роблять прямі вкладення фінансо­вих інвестицій, але й у непрямих є свої привабливі риси.

Високоризикові і малоризикові інвестиції

Іноді інвестиції розрізняють за ступенем ризику. В галузі фінансів під ризиком розуміють можливість того, що абсолютна або відносна величина прибутків на інвестицію виявиться менш очікуваною, інакше кажучи, термін "ризик" означає можливість підпорядкування небажаного результату.

Чим ширший розкид абсолютних або відносних значень прибутку на вкладені кошти, тим більший ризик, і навпаки. Індивідуальний інвестор має найширший набір інструментів за ступенем ризику, починаючи з державних цінних паперів, з яки­ми пов'язаний найменший ризик, і закінчуючи товарами з дуже високим ризиком. У кожного типу розміщення капіталу є базові характеристики ризику, однак у кожному конкретному випадку ризик визначається конкретними особливостями даного інстру­мента. Наприклад, прийнято вважати, що вкладення в акції пов'язані з більш високим ризиком, ніж вкладення в облігації, проте можна без особливих зусиль знайти облігації з дуже висо­ким ризиком — більшим, ніж вкладення акції солідних компаній.

Фінансові інвестиції з низьким ризиком вважаються абсолютно безпечним засобом одержання певного доходу. Інвестиції з високим ризиком, навпаки, вважаються сукупними. Термінами "фінансове інвестування" і "спекуляція" означаються два різних підходи до інвестування, розуміється процес купівлі цінних па­перів та інших активів, про які можна з упевненістю сказати, що їхня вартість залишається стабільною і на них можна буде одер­жати не тільки позитивну величину доходу, а навіть і передбачу­ваний доход.

Спекуляція полягає в проведенні операцій з такими самими активами, але в ситуаціях, коли їхня майбутня вартість і рівень очікуваного доходу дуже ненадійні. Звичайно, при вищому ступені ризику від спекуляцій очікується і більший доход.

Короткострокові і довгострокові інвестиції

З погляду терміну дії інвестиції поділяються на коротко- та довгострокові. Термін короткострокових інвестицій звичайно ми­нає протягом року; довгострокові інвестиції розраховані на термін більше року, чи як, наприклад, звичайні акції, взагалі не обмежені певним терміном. Так, депозитний сертифікат з терміном 6 місяців — це інструмент для короткострокового вкладення, а облігація з терміном погашення 20 років — інструмент довгостро­кового вкладення. Однак, купивши довгостроковий цінний папір і продавши його через 6 місяців, інвестор використовує довгост­роковий інструмент для короткострокових цілей. Отже, інвестор вибирає термін вкладення фінансових інвестицій, на який він хо­че вкласти гроші. Наприклад, якщо в інвестора є сума, яка не бу­де йому потрібна протягом найближчих 6-ти місяців; інвестор, якому виповнилося сорок років, бажає купити облігації якої-не-будь компанії з терміном 20 років. Розмежування видів інвес­тицій за терміновістю необхідне також і з погляду оподатковуван­ня. Хоч сучасне податкове законодавство не робить розмежувань між прибутками і збитками за коротко- і довгострокових фінансо­вими інвестиціями, не виключено, що надалі ці розмежування бу­дуть відновлені в тому самому вигляді, в якому вони існували до прийняття Закону про податкову реформу.

Особи, що надають грошові ресурси, можуть передавати їх тим, хто пред'являє попит на них, через фінансові інститути, через фінансовий ринок або прямо. Фінансові інститути можуть брати участь у роботі фінансових ринків як на стороні попиту, так і на стороні пропозиції. Короткостроковий сектор фінансового ринку називається грошовим доходом, довгостроковий — ринком капіталів, на ньому переважають фондові біржі.

Учасники інвестиційного проекту — держава, компанії і приватні особи, причому кожний з них може брати участь в інве­стиційному процесі як на стороні попиту, так і на стороні пропо­зиції.

Процес фінансового інвестування можна показати на рис. 4.1.

Як видно, фінансові установи одночасно беруть участь у ро­боті фінансових ринків і виступають посередниками між тими, хто надає кошти, і тими, хто має на них попит. Хоч стрілка на ри­сунку показує напрямок тільки від пропозиції до попиту, при де­яких видах інвестиційних угод, наприклад у разі продажу облігацій, основна сума позики, у кінцевому рахунку, повер­тається від позичальника до кредитора.

Постановка цілей інвестування

Як тільки інвестор виконав попередні умови і чітко визна­чив фінансові завдання, йому варто установити мету інвестуван­ня — конкретно визначити періоду розміри, форму і ризик, пов'язані з бажаним рівнем прибутковості. Ця мета повинна не тільки відповідати загальним фінансовим даним, а й виконаним.

Слід володіти відповідною початковою сумою для вкладення і мати уявлення про те, яка норма прибутковості забезпечить досягнення поставленої мети.

Оцінювання результатів від інвестицій

Перед тим як вибрати напрямок фінансових інвестицій, не­обхідно оцінити його з погляду мети вкладення. Для цього варто виробити уявлення про можливу прибутковість і ризик кожного з фінансових інструментів, оскільки всі вони потребують визначен­ня передбачуваної вартості. Результатом процесу оцінювання по­винні стати конкретні параметри прибутковості, ризику і ціни да­ного інструмента.

Вибір конкретного варіанта інвестування

Дуже важливо вибрати варіант вкладення грошей, тому що саме в цей момент визначається хід подальших дій інвестора і від нього значною мірою залежить успіх у досягненні мети. Кращим варіантом може виявитися не обов'язково той, який просто забез­печує максимум річних дивідендів, можна купити звичайну акцію компанії з найвищим очікуваним прибутком. Якщо ж фірма, що випустила цю акцію, збанкрутує, то акціонер втратить усі вкла­дені гроші. Щоб успішно керувати вкладеннями, вкрай важливо уважно вибирати фінансові інструменти, щоб вони відповідали поставленим мети і характеризувалися прийнятними рівнями прибутковості, ризику і ціни.