Контрольні запитання, коментарі, тести, проблемні ситуації

1. Яким чином соціогрупова структура перетворюється в соціальну організацію? Що є при цьому визначальним чинником?

2. Яким чином мета трансформується в “дерево цілей”, стра­тегію, тактику і план дій, норми і контрольні механізми, посадову ієрархію і т. ін.?

3. Назвіть основні ознаки та елементи управлінської діяльності в межах соціальної організації. Вони є сукупністю форм діяльності чи створюють певну внутрішньовпорядковану ієрархію?

4. Які соціальні групи складають основу “структурних” (об’єк­ти­вних) конфліктів у соціальній організації? Який із кон­фліктів вважаєте Ви найбільш могутнім, продовженим і важко розв’язу­ваним?

5. Критерії класифікації соціальних організацій?

6. Як визначається сутність, структура, функції, критерії ефек­тивності діяльності соціальної організації у контексті мето­до­логії історичного акціоналізму?

7. За якими критеріями можна розрізнити функціональну, рево­лю­ційно-насильницьку і соціально-новаторську соціальні організації? До якого типу організацій належить терористичне угрупування?

8. Як визначаються соціотворчі можливості соціальних орга­ні­зацій? Залежить це від сфери, спрямованості чи ефектив­ності дія­льності?

9. Визначіть тип соціальної організації:

а) “дерево цілей“ має перспективне спрямування, організація інтерпретує своє призначення як соціальний сервіс, представництво інтересів, співучасть виконавців у діяльності організації базується на ідейно-психологічній ідентифікації, ініціатива роз­порядників відштовхується від розгляду організації як інструмен­ту соціаль­них перетворень, інтеграція носить ідейно-психологічний характер, лідерство базується на демократичній харизмі;

б) мета організації визначається як щось зрозуміле, головним чином, як накопичення ресурсів. Особливе значення надається вико­нанню правил і контролю. Жорстко окреслена посадова ієрархія, співучасть виконавців відсутня або націлена на індивідуальну винагороду. Ініціатива розпорядників проявляється як авторитар­ний технократизм або владний формалізм. Інтеграція базується на при­мусовому згуртуванні або індивідуальній психо­логічній маніпуляції. Керівництво здійснюється через реалізацію норма­тивних правил, приписів, команд, розпоряджень, даних зверху планів;

в) організація розглядає себе як безпосередній вираз істори­чної необхідності, норми і контроль тлумачаться як прояв “логіки боротьби”, співучасть виконавців розглядається як жертва за за­гальну справу, ініціатива – як покликання, а опозиція – зрада та ін.

10. Які соціотворчі організації існують на теренах сучасної України? Чи достатньо їх для здійснення керованого розвитку?

Коментарі і тести

Приступаючи до вивчення даної теми, необхідно уяснити декілька загаль­них настанов. Соціальні організації набувають найбільшого поширення са­ме у промисловому суспільстві, коли діяльність переважної більшості людей протікає у просторі соціаль­них організацій. При всіх інших рівних пере­думовах колективна діяльність у соціальних організаціях є більш ефектив­ною. Кількість і якість соціальних організацій є важливою передумовою загальної організованості суспільства і ефективності його колективних дій, здатності до керовано­го розвитку.

Пропонується винести на семінар наступні запитання:

1. Поняття і структура соціальних організацій.

2. Управління в соціальній організації. Види соціальних ор­ганізацій за характером управління.

3. Співучасть соціальних організацій у соціотворчих процесах. Розвиток соціальних організацій як момент загального соціально­го розвитку.

Основу соціальних організацій складають соціальні групи. Чим більшою і могутнішою є соціальна організація, тим ймовір­ніше її основу складає розгалужена соціогрупова структура. Але соціальну організацію ні в якому випадку не можна розглядати як сукупність груп. Усі складові компоненти групи у соціальній ор­ганізації набувають принципово іншого вигляду.

Соціальну організацію можна визначити як доцільно діючу групу або соціогрупову структуру. Саме доцільність діяння (відпо­відність визначеній меті) є конститутивним елементом соціальної організації. Відповідно до цього принципово змінюються усі інші складові групи. Звичайно, і група може поставити собі мету і навіть досягти її. Але тільки у соціальній ор­ганізації мета фік­сується формальним, юридично-правовим чином. Найчасті­ше це робиться в установчих документах. Тому соціальну організа­цію ще називають формальною групою.

Обравши і документально зафіксувавши мету, група повинна відповідно до неї побудувати усі свої структурні елементи. Норми відносин ста­ють фіксованими і визначеними правилами поведінки. У них не тільки однозначно визначені дозволені і заборонені дії, а також санк­ції, які незворотньо відбудуться у тому чи іншому випадку. Відповідно до цього колективний тиск групи (схвалення, осуд, символічна в більшості випадків ізоляція і т. д.) перетворюють­ся на адміністративний нагляд і контроль. Винагороджувальні та карні санкції також сприймають адмініст­ративно-правову форму. Статус стає посадою, роль як індивідуальна інтер­претація ста­тусу, перестає відігравати таке важливе значення, як у групі, бо посада більш жорстко окреслює коливання поведінки. Престиж набуває подвій­ну форму. Він проявляється одночасно як схва­лення “знизу”, з боку низо­вих членів організації, і як схвалення “зверху”, з боку начальства. Це означає, що індивідуальний діяч знаходиться під подвійним – формальним і неформальним – кон­тролем, проявляючись одночасно як функція та як особистість. У групі почуття приналежності відіграє найважливішу роль. Коли його немає, то немає і групи. Індивідів більше ніщо не поєднує, група розпадається. В соціальній організації воно бажане, але не обов’язкове.

Найбільш важливим елементом, що виникає при трансфор­мації групи в соціальну організацію, є управління. Група – само­керована соціальна структура. Соціальна організація завжди керована. 3 цього твердження випли­ває щонайменше два наслідки: чим більше у суспільстві розвинених соціальних організацій, тим більш здатне воно до керованості взагалі, до керованого розвитку зокрема; самоврядування можливе лише на рівні соціогрупової організації суспільства. Це, до речі, чітко виражено в укра­їнській мові, де стверджується громадське самоврядування, тобто на рівні громади.

Поява управління суттєвим чином перебудовує групу, нада­ючи їй рис соціальної організації. З’являються люди, основним змістом діяльно­сті котрих є управління іншими людьми. Виникає формально визначена залежність і панування. З’являються дві опозиційні групи: розпорядники і ви­конавці. Саме між ними про­ходить основна лінія напруги. У цьому колі най­більша частота і гострота конфліктів. Отже, ці групи цілком доречно розглядати як особливі фракції панівного і підлеглого класів.

Внутрішня структура групи досить різноманітта. Ще більш різноманітною є будова соціальної організації. Адже тут до суто групової структури дода­ється ще структура соціальної організації. Насамперед, внутрішньо структурована мета, яка проявляється у більшості випадків як “дерево цілей “. Досить різноманітні норми і правила поведінки, що проявляються як супе­речлива взаємодія формальних, неформальних і позаформальних правил поведінки. Контроль теж має формальний і неформальний характер, де група і адміністративна система борються за владу і вплив. Також у соціальній ор­ганізації одночасно діють два статусних, рольових і престижних порядки, дві форми прояву почуття приналежності, дві форми захисту власної терито­рії, два різновиди соціально-психологічного клімату тощо.

Група теж може структуруватись за спеціалізованими видами діяльності. Для соціальної організації це – закон існування. За формами спеціалізованої діяльності соціальна організація розпа­дається на групу планування, організації виконання, здійснення контролю (в деяких випадках особлива група спеціалізується на створенні правил внутрішнього розпорядку), групу формальної та змістовної (соціально-психологічна служба) консолідації, групу збереження офіційної пам’яті (архів). Особлива група спеціалі­зується на зовнішніх стосунках, взаємодії соціальної організації з навколишнім оточенням. Ве­лике значення має група накопичення ресурсів (технології, кадри, фінан­си). У більшості випадків ці групи формально об’єднані у відповідні служби або відділи (організаційний, технічний, кадрів, економічний, фі­нансовий, постачання, маркетингу тощо).

Для соціальної організації особливе значення має управління конфлік­тами. Основним полем конфлікту є взаємодія розпоряд­ників і виконавців. Вони є групами центрального конфлікту. Керівна ініціатива розпорядників тісно корелює з характером співучасті виконавців. Остання (“співучасть виконавців”) може проявлятись як відчужена неучасть, індивідуалістично орієнтована співучасть, соціально-психологічна консолідованість, співу­часть у формі особистого або групового покликання. Відповідно до цього ке­рівні дії розпорядників можуть проявлятись як технічний авторитаризм, бю­рократичний формалізм з елементами індивіду­ального стимулювання, політи­ка людських відносин, демократична харизма. На основі різних форм управ­лінської взаємодії здійсню­ється інтеграція як засіб попередження та уни­кнення конфліктних ситуацій. Інтеграція може проявлятись як примусовий авторитаризм, індивідуалістично орієнтоване залучення, соціально-психологічне згуртування, формування фірменного патріотизму. Залежно від домінуючого типу управління усі соціальні організації можна поділити на авторитарно-примусові, бюрократично-стиму­люючі, психологічно-консолідую­чі. На основі демократичної харизми діють у більшості випадків соціальні організації, націлені на сус­пільне обслуговування (політичні партії, профспілки, гро­мадські організації).

Співучасть соціальних організацій у розвитку визначається спрямованістю їх діяльності, могутністю, ефективністю управ­лінських дій, консолідованістю соціогрупової структури та деякими іншими параметрами. За спрямованістю діяльності соціальні організації можуть бути господарськими, політич­ними, культурно-освітніми або ідеологічними. Призначенням господарських орга­нізацій є створення ефективної економіки. Щодо кожної окремо взятої організації це означає, що вона має отримати в результаті пев­них дій прибуток більший, аніж витрати Прибуток цей вира­жається, у більшості випадків, у товарно-грошовій формі. Хоча до цього також можна віднести досвід управління, рівень виробн­ичої демократії, соціально-психологічну консолідованість, рівень соціальної відповідальності, націленість на со­ціальний сервіз тощо. У найбільш загальному вигляді можна сказати таке: поки переважна більшість соціальних організацій даного суспільства не діє ефективно, не накопичує мінімальних матеріальних нагро­маджень, ні про який керований розвиток не може бути мови.

Політичні соціальні організації, у контексті проб­леми, що розглядається покликані перевести соціальні нагромадження в ресур­си розвитку, здійснити їх продуктивне інвестування. Окрім того, вони здійснюють представництво інтересів, розробляють куль­турно-ціннісні орієнтації, мобі­лізують окремі групи населення до со­ціальної творчості, контролюють спра­ведливість винагороди, здійснюють демократичний контроль над діями дер­жави тощо. Могутність політичних організацій визначається обсягом вла­ди. Але тут, у рамках політичної системи, ця влада визначається мірою со­ціального схвалення і підтримки її дій. Тому ефективність полі­тичних ор­ганізацій може визначатися мірою популярності серед своєї соціальної бази та електорату. Але це властиво лише для демо­кратично організованих суспільств. Щоправда, правильно і те, що в недемократичних суспільствах керований розви­ток не можливий. Підтримка знизу ще більш важлива для культурно-освітньо-ідео­логічних організацій, бо в основі їх діяльності лежить завоювання престижу.

Розвиток соціальної організації здійснюється шляхом вдо­сконалення всіх її складових елементів та погодженості зв’язків поміж ними. У першу чергу має бути чітко визначена мета. На її основі виробляється загальна стратегія діяння, яка потім перево­диться в тактику і робочий план. Чим досконаліші правила і контроль, тим організація діє ефективніше. Адекватна посадова диференціація та винагорода теж мають значення, особливо у господарських організаціях. Розвиток почуття приналежності важ­ливіший для політичних і культурно-освітніх організацій. До того ж це є способом накопичення ресурсів.

Формальною ознакою ефективності соціальної організації є відповід­ність мети і засобів. Вона вказує на рівень раціональності колективних дій.

Проблема соціальної відповідальності тим вища і не зворот­на, чим більше організація діє автономно. І тому оплачує всі свої прорахунки і недосконалості. Саме тому господарські органі­зації не повинні тримати монополію на сировину, товари чи послуги, політичні орга­нізації знаходитись поза державою, а культурні організації працювати на споживача їх продукції.