Тема 3. Об’єкти і суб’єкти державного регулювання економіки

3.1. Об’єкти, суб’єкти національної економіки.

3.2. Структура і пропорції національної економіки.

3.3. Механізм ринкового регулювання економіки.

3.4. Сектори національної економіки.

3.1. Об’єкти, суб’єкти національної економіки

Під національною економікою, як вже зазначалось, прийнято вважати народне господарство країни. Це сукупність всіх галузей і регіонів, з'єднаних у єдиний організм багатобічними економічними зв'язками. Національна економіка є історично сформованою системою суспільного відтворення країни, взаємозалежною системою галузей і видів виробництв, що охоплює існуючі в народному господарстві форми суспільної праці. Національна економіка складається з низки великих сфер:

• матеріальне й нематеріальне виробництво,

• невиробнича сфера.

Найважливішою складовою частиною національної економіки є матеріальне виробництво, у якому створюються необхідні для життя й розвитку суспільства засоби виробництва й предмети споживання. У матеріальне виробництво входять такі галузі, як промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, торгівля, зв'язок. Найбільшою галуззю матеріального виробництва є промисловість, що складається із двох груп галузей - добувної та обробної. В економічній теорії серед підприємств матеріальної сфери виділяють підприємство з виробництва засобів виробництва та виробництва предметів споживання.

Нематеріальне виробництво відрізняється від матеріального своїм продуктом, що має нематеріальну форму: наукові знання й інформація; твори мистецтва (кінофільми, книги, театральні постановки); послуги, надавані населенню. Нематеріальне виробництво включає науку й наукове обслуговування, мистецтво й культуру, утворення, охорону здоров'я й ін.

Невиробнича сфера необхідна суспільству, тому що в неї входять утримування армії, судові і юридичні органи, релігійні установи, інші громадські організації.

Головною метою всієї економічної політики є створення ефективної й конкурентоспроможної економіки. При цьому механізми й методи досягнення цієї мети містять у собі набір інструментів, що дозволяє створити сприятливе середовище для господарської діяльності всіх суб'єктів економіки незалежно від форм власності.

Суб’єктами національної економіки виступають: домашні господарства; підприємства; держава; закордон. Вони проявляють свою господарську діяльність на макро- ринках: товарному; ресурсному; фінансовому.

Домашні господарства охоплюють всіх постачальників ресурсів для підприємств і держави, а з іншого боку – всіх споживачів товарів і послуг. Домашні господарства проявляють такі види економічної активності:

• створюють пропозицію факторів виробництва на ринку ресурсів;

• сплачують особисті податки до державного бюджету;

• споживають частку одержаного доходу на товарному ринку і формують споживчий попит;

• заощаджують частку одержаного доходу на фінансовому ринку, чим створюють потенційні можливості для кредитування підприємств і подальшого перетворення кредитів у інвестиції.

Підприємства – це ділові господарські одиниці, фірми, торгівля, транспорт, всі організаційні форми капіталу, що виробляють товари і послуги. Видами економічної активності підприємств є:

• формування попиту на фактори виробництва на ринку ресурсів;

• формування сукупної пропозиції товарів і послуг на товарному ринку;

• сплата податків до державного бюджету;

• формування попиту на кредити на фінансовому ринку;

• формування інвестиційного попиту на товарному ринку.

Держава охоплює всі бюджетні організації та установи. Держава займається виробництвом громадських благ, які надаються споживачам безкоштовно або на пільговій основі. Види економічної активності держави:

• надання громадських благ;

• закупівля товарів і послуг на товарному ринку (формування державного замовлення);

• формування попиту на фактори виробництва на ринку ресурсів;

• стягнення податків;

• надання трансфертів, дотацій, субсидій, субвенцій;

• інвестування за рахунок державного бюджету;

• вплив на пропозицію грошей на фінансовому ринку.

Закордон охоплює економічні суб’єкти, які розташовані за межами даної країни і мають з нею господарські зв’язки. Види економічної активності закордону такі:

• формування експорту-імпорту товарів і послуг на товарному ринку;

• формування експорту-імпорту капіталу на фінансовому ринку;

• здійснення валютних операцій.

Загальним і кінцевим результатами функціонування національної економіки є збільшення національного багатства, обсягів прибуткових і потрібних суспільству товарів і послуг, найбільш ефективне використання обмежених людських і матеріальних ресурсів.

Ефективність функціонування національної економіки – задоволення поточних потреб суспільства, нагромадження національного ба­гатства і стан довкілля – вирішальною мірою залежить від типу економічної системи. Національна економіка формує економічну систему.

Економічна система, як вже зазначалось, - це спосіб організації національної економіки. Основними елементами економічної системи є:

1) спосіб розв'язання основних проблем організації економіки;

2) власність на виробничі ресурси та виготовлені життєві блага.

Господарське життя будь-якого суспільства передбачає узгодження і розв'язання безлічі проблем. Серед них є три, які називають основними, або фундаментальними, проблемами організації економіки: Що виробляти? Як виробляти? Для кого виробляти? У різних економічних системах використовують різні способи розв'язання цих трьох проблем організації економіки. Економічні системи розрізняються не лише за цими способами, а й за тим, хто володіє економічними ресурсами. Хто є власником землі та заводів, вугільних шахт і лісів? Хто володіє будинками й готелями, продуктивною худобою та автомобільними шляхами?

Об’єктом національного господарювання є економіка держави в цілому, а також соціально-економічні процеси, що відбуваються в ній. Розрізняють об’єкти національної економіки, які підлягають регулюванню, у «вузькому» та «широкому» розумінні цього слова. У широкому значенні об’єктом національної економіки є економіка держави у цілому. У вузькому значенні об’єктом державного регулювання економіки є ті умови, процеси, відносини, елементи та сектори економіки, функціонування яких ринковий механізм не здатен забезпечити або забезпечує незадовільно.

Об'єкт державного впливу на економіку – це ті умови, процеси і відносини, що відбуваються у сфері суспільного відтворення, функціонування яких ринковий механізм забезпечує незадовільно або не забезпечує взагалі.

За рівнем вирішуваних задач можна виділити наступні об'єкти державного впливу:

• загальногосподарські процеси, такі як економічний цикл, грошове звернення, зайнятість, інвестиції, НДДКР, ціни;

• крупні сектори економіки (промисловість, будівництво, сільське господарство, інфраструктура, фінансова сфера);

• галузі і корпорації як приватні елементи народного господарства;

• комплексний розвиток регіонів країни.

Можна також вести мову про об'єкти зовнішньоекономічного регулювання, такі як: умови міжнародної торгівлі, рух капіталу і робочої сили, валютні відносини, участь в міжнародних економічних організаціях.

Об'єктом державного регулювання є і соціальні відносини, в першу чергу відносини між працедавцями і особами, що працюють за наймом, положення дрібного і середнього підприємництва, а також сфера соціального забезпечення.

Головний об'єкт державного впливу:

• в довгостроковому аспекті – зростання національного багатства і національного майна,

• в середньостроковому аспекті – економічний цикл,

• в короткостроковому аспекті – господарська кон'юнктура.

Основними об'єктами національної економіки є:

• економічний цикл;

• секторальна, галузева й регіональна структура господарства;

• умови нагромадження капіталу;

• зайнятість;

• грошовий обіг;

• платіжний баланс;

• ціни;

• НДДКР;

• умови конкуренції;

• соціальні відносини й соціальне забезпечення;

• підготовка й перепідготовка кадрів;

• навколишнє середовище;

• зовнішньоекономічні зв'язки.

Суб'єкти національної економіки – носії, виразники й виконавці господарських інтересів.

Носії господарських інтересів – це соціальні групи, що відрізняються один від одного за рядом ознак: за доходами, видами діяльності при аналогічних доходах, професіям, галузевим і регіональних інтересам. Це наймані робітники й хазяї підприємств, фермери, і земельні власники, дрібні й великі підприємці, керуючі й акціонери, державні службовці і т.п. У кожної із цих груп є свої інтереси, обумовлені їхнім соціально-економічним положенням, а також приналежністю до того або іншого регіону, виду діяльності.

Носії економічних інтересів в розвинених країнах об'єднані у численні союзи, асоціації (профспілки, союзи підприємців, фермерів, торговців, студентів і т.п.). Такі об'єднання називаються виразниками господарських інтересів.

Виконавці господарських інтересів – органи влади, побудовані за ієрархічним принципом, а також Національний банк.

Колективні об'єднання - союзи й об'єднання підприємців, торговців, селян і робітників не просто відображають суму інтересів своїх членів - вони виконують складні завдання. По-перше, вони створюють загальну думку про ряд суспільно значимих проблем. При цьому, індивідуальні господарські інтереси в межах об'єднання при всій їхній загальній спрямованості можуть розрізняються між собою, якісь інтереси можуть бути не усвідомлені багатьма членами об'єднання. Керівництво об'єднання повинне їх виявити, узагальнити й сформулювати. Було б оманою припускати, що члени об'єднань дійсно демократично й рівноправно визначають мету діяльності їхніх союзів і кошти їхнього досягнення. Для деяких членство в союзі носить престижний або формальний характер, вони можуть бути не інформовані, не зацікавлені в загальній політиці союзка, їм ніколи (занадто багато турбот у своїй фірмі), але покладається мати якусь позицію. При цьому, участь в об'єднанні автоматично робить позицію союзу індивідуальною позицією для їхніх членів (принаймні для сторонніх індивідуумів). У господарських об'єднаннях є активні групи, зацікавлених фізичних і юридичних осіб, а також професійних функціонерів (наприклад, вищі підприємців, що служать об'єднань, і профспілок), більше широкі верстви, у міру зацікавлених політикою свого союзу, і маса пасивних членів, що приймають і розділяють позицію керівництва. Основним завданням двох останніх груп об'єднання є переконання основної маси членів у тім, що офіційна позиція керівництва союзу - це дійсно їх корінні колективні інтереси, що за них треба боротися зімкнутими рядами й відстоювати інтереси союзу на суспільному рівні. При виконанні цієї функції керівні кадри об'єднань здобувають відносну самостійність. У них виникає можливість маніпулювання індивідуальними й особистими інтересами над загальними, і в певних межах нав'язати власну думку основній масі членів.

По-друге, союзи перетворюють узагальнені інтереси в програму дій, інакше про досягнення цілей об'єднання не може бути й мови. Стратегія й тактика здійснення групових інтересів може провадитися в наступних напрямках:

1. Проти об'єднань соціально-економічних антагоністів на регіональному, галузевому й загальнодержавному рівні.

2. З метою проведення погодженої торговельної або виробничої стратегії (національні галузеві асоціації підприємців-експортерів, банкірів, судновласників і ін. виступають як організаторів і координаторів просування своїх товарів, послуг і капіталів на світових ринках, тобто в якості негласних загальнонаціональних картелів).

3. Для просування власних вимог на законодавчому й державному рівні, для надання різних пільг, кредитів, субсидій і т.п.

4. Для закріплення соціально-політичного іміджу.

Пропозиції, рекомендації, вимоги, консультації й інші різні інструменти впливу виразників групових інтересів на органи державного регулювання - це істотна лінія сучасного впливу носіїв господарських інтересів на державну економічну політику.

Зупинимося на основних методах суспільного впливу на формування державної економічної політики. Одним з головних методів впливу організованих економічних інтересів на прийняття рішень і їхнє виконання державними органами влади є особиста унія - особиста участь представників громадських організацій у законодавчих і виконавчих органах держави, а також лобізм. Лобі спочатку позначало назву фойє парламенту в англомовних країнах. Лобістом називалася людина, котра намагалася впливати на депутатів парламенту під час перерв у засіданнях у свою користь. У цей час «лобізмом» прийнято називати вплив на представників будь-яких видів влади в індивідуальних або групових інтересах. Більше менш важливим, чим лобізм, методом впливу групових інтересів на формування господарської політики різного масштабу є особисте заміщення представниками таких груп посад у державних органах.

В економічному житті істотну роль грають не тільки господарські союзи, але й політичні партії. Партії тісно пов'язані з економічними угрупованнями. В усьому світі соціал-демократичні партії тісно пов'язані із профспілками, а союзи підприємців підтримують консервативні, християнсько-демократичні, ліберальні партії. Виборці симпатизують партіям, програми яких відповідають їх насамперед поточним економічним інтересам, і партії змушені враховувати це, щоб домогтися успіху або як мінімум залишитися на політичній арені.

Перераховані форми впливу на державну політику мають певні позитивні сторони:

1. Вони постійно виконують посередницьку функцію між державою й громадянами.

2. Суспільні союзи збільшують число, що беруть участь в управлінні економікою й політикою й тим самим обмежують небезпеку переродження господарської системи в централізовано керовану.

3. Об'єднання протидіють тенденції кулуарно вирішувати найважливіші для долі країни питання.

4. Громадські організації виконують роль своєрідного фільтра, що виділяє з маси різноманітних і суперечливих інтересів найважливіші групові інтереси.

Однак сформована система делегування групових має певні недоліки:

1. Не все суспільство може бути організоване в групи. Є категорії населення, найбільш нужденні в соціальному захисті, але не здатні організовано відстояти себе перед органами державної влади, - це старі, сироти, інваліди, тимчасові сільськогосподарські робітники, що приїхали на заробітки іноземці, непрацюючі жінки.

2. Чинність впливу союзів на прийняття рішень зовсім різна й ні в якій мірі не співвідноситься із чисельністю членів союзів, тобто ефективність їхнього впливу не залежить від пропорційності представництва.

3. Часом керівництво союзів ставить свої особисті інтереси вище групових.

4. В умовах тривалої рівноваги соціально-економічної системи сформована структура взаємодії економічних інтересів може не встояти під впливом сильних зовнішніх впливів, що може привести до повної переоцінки ролі старих структур і їхньому руйнуванню (як це й відбулося в колишніх країнах соціалізму).