20.2. Принципи, форми і методи функціонування тіньової економіки.

У багатьох країнах, і особливо в тих, які переживають складні періоди трансформації, тіньова економіка не тільки становить помітну частину економічної діяльності, але й продовжує розширюватися. Однак навіть там, де масштаби явища й загальне соціально-економічне тло є приблизно однакові, тіньові економіки істотно розрізняються, наприклад, по наступних характеристиках:

- за структурою (частці кримінальної діяльності в сукупному обсязі виробництва, розвиненості фіктивної економіки, активності дрібного підпільного бізнесу, що вислизає з-під фінансового контролю держави, але граючого, проте, значну роль у насиченні ринку);

- по впливу на розподільні відносини (сприяє чи ні зменшенню або нівелюванню диференціації доходів);

- по основних проблемах, породжуваним його (недобір коштів у бюджет, розвиток криміногенних господарських зв'язків і так далі).

Можна сказати, що для всіх країн, що вступили в період системних перетворень, масштаби поширення й структура тіньової економіки повинні розглядатися як важливі успіхи або не успіхи проведених реформ.

Тіньова економіка в Україні, докорінно відрізняється не тільки від «західної», але й від «східноєвропейської». Деякі пояснюють нинішній розмах тіньового бізнесу в нашій країні винятково генетичними передумовами, сформованими ще при соціалізмі. Інші – що специфіка й масштаби тіньової діяльності в сучасній Україні, насамперед – продукти сьогоднішнього дня, наслідок обраної моделі перебудови економіки й суспільства. Експансія тіньових економічних відносин є в першу чергу результатом руйнування колишньої державності, що привело до розриву традиційних зв'язків між окремими підприємствами й цілими територіями. Не останню роль у криміналізації господарського життя України грає й значне ослаблення боротьби з економічними злочинами, що виправдують тезою про необхідність використання капіталів «тіньової економіки» як ресурсної бази економічних реформ. Поряд із цим, досить очевидними причинами існує цілий ряд глибинних факторів. У першу чергу – це вплив на активізацію тіньової економіки реформ, що формуються на сучасному етапі розвитку в Україні, механізм алокації ресурсів і влади; особливості з'єднання працівника із засобами виробництва; специфіка розподільних відносин, що формуються.

Реально виниклі в економіці країни на етапі трансформації труднощі представниками крайніх політичних плинів порозуміваються по-різному: одні посилаються на збереження значних елементів колишньої системи, інші говорять про лиха, які несе Україні ринок. Імовірно, корінь нинішніх проблем варто шукати, насамперед, у специфіці формованих механізмів алокації ресурсів і влади. У сьогоднішній українській соціально-економічній і політичній реальності навряд чи вирішальну роль грають механізми локального корпоративного регулювання.

Суть нового механізму алокації ресурсів зводиться до того, що окремі інститути економічної системи, використовуючи певні переваги свого положення (високий рівень концентрації виробництва й (або) капіталу, корпоративна влада й так далі), одержують можливість свідомо (хоча й у локальних, обмежених масштабах) впливати на параметри виробництва постачальників і споживачів, ринку, соціального життя й так далі. Прояву цього механізму в перехідній економіці добре відомі. Панування псевдо-державних і псевдо-приватних корпорацій приводить до наростання диспропорцій, у першу чергу, у господарській структурі, динаміці цін, фінансах і так далі. У результаті національна економіка перетворюється в поле неекономічного суперництва корпоративно-бюрократичних структур, у сферу зіткнення їх владних і регулюючих впливів. Серед найбільш серйозних наслідків функціонування корпоративних механізмів алокації ресурсів можна відзначити дивергенцію, що відбулася за останні роки, країни на сильно й слабко корпоратизовані «сектори». У першому з них сконцентровані: підприємства, що є монополістами в технологічному, ринковому й інституціональному відношеннях; володіють вирішальними масами ліквідних ресурсів; корпоративно-бюрократична влада.

До цього сектору відносять ПЕК, фінансово-торговельний комплекс і частина промисловості (головним чином, орієнтованої на експорт).

Тут отримують надприбуток, що перевершує по своїх масштабах відомі дотепер у світовій практиці.

Другий (немонополізований) «сектор», навпроти відчуває дефіцит ресурсів, управління, технологій. До нього відносять сферу відтворення робочої сили, виробництва споживчих товарів, більшу частина сільського господарства. На практиці спостерігається стійкий перекіс у цінах, фінансуванні, кредитуванні тощо на користь першого «сектора», причому причиною такого перекосу є не тільки монополізм, що забезпечує першому сектору значні переваги на ринку, але й дисбаланс у розподілі корпоративної й державної влади, що створює інституціональну «перевагу першого «сектора» над другим».

Саме «різниця потенціалів», що утворилися в результаті дивергенції економіки двох «секторів», стає в нинішніх умовах основним джерелом підживлення тіньових структур й відносин. До безпосередніх наслідків поляризації економічного простору, що грає важливу роль у створенні живильного для середовища розвитку тіньової економіки, варто віднести:

• виділення зони виникнення надприбутків;

• утворення на цій основі бази формування корпоративно-бюрократичних структур, неекономічне суперництво, між якими підмінює собою, сьогодні, механізм державного управління;

• розкол суспільства на дві нерівні частини - зайнятих у привілейованому, сильно корпоратизованому «секторі», і працюючих у регресуючому не монополізованому «секторі» економіки;

• поява реальних передумов для загострення в суспільстві боротьби за перерозподіл украй доходів, що розподіляють нерівномірно на всіх рівнях.

Соціальну нестабільність провокують і процеси, що розгорнулися останнім часом, перерозподілу власності. Започаткована під прапором необхідності пошуку «дійсного хазяїна», приватизація в Україні привела до повного спотворення щирої картини існуючих прав власності. Після всього декількох років «реформи» неможливо провести чітке розмежування між державними й приватними секторами економіки: відбулася практично повна дифузія форм власності, причому проникнення приватної власності виявилося значно більшим, ніж це реєструється офіційною статистикою.

Невизначеність границь приватного сектора є наслідком як мінімум двох причин: по-перше, аж до недавнього часу «організовані» форми приватизації грали порівняно незначну роль. Вони або легалізували вже раніше здійснений перерозподіл власності, або шляхом масової приватизації готовили базу для наступного вторинного перерозподілу; по-друге, широке поширення одержали так називані «специфічні способи» формування приватного сектора. Їхній діапазон досить великий - від прямого грабежу державної власності до легальних трансакцій у формі перекладу частини створеної державним підприємством доданої вартості в приватний сектор. Створення фінансових холдингів, конгломератів, напівдержавних банків і фінансових структур, що сприяють виникненню паралельних ринків грошей, кредитів і капіталу. Використання заборгованості й кредитної залежності між підприємствами в якості «капіталу», з метою їх наступної легальної або тіньової приватизації й т.д.

Таблиця 20.1. представляє основні напрямки, об'єкти, суб'єкти й методи приватизації, а також про нових власників, що з'явився в її ході. Основна причина того, що «гроші партії» дотепер «не знайдені», криється, очевидно, у тім, що на фінансах КПРС створені найбільш дієздатні комерційні структури, у тому числі найбільш респектабельні банки й спільні підприємства. Представники нової економічної еліти й політичного керівництва, як видно, змогли домовитися між собою, що, схоже, виявилося не занадто складною справою, якщо врахувати, що значна частина, як тих, так й інших ніколи належала до одного клану – партійній номенклатурі. Найбільш простий і розповсюджений метод приватизації на другому напрямку – так називана «доїння корови». Тут використовують наступну схему. НБУ надає, наприклад, підприємству спеціальний кредит для виплати заборгованості по заробітній платі або для інших господарських потреб, під низькі (для України) відсотки – 15% річних. Гроші на ринкових умовах відразу поміщають у комерційний банк, що перебуває з підприємством в «особливих» відносинах. Різницю, що виникає на цій операції, ділять між керівниками підприємства й банківських працівників, що беруть участь у долі.

Таблиця 20.1.

Основні напрямки, об'єкти, суб'єкти й методи приватизації, нові власники, що з'явилися в її ході

Основні об'єкти, методи й учасники приватизації
Об'єкти	Методи	Нові власники
Власність політичних і суспільних структур	Створення комерційних структур, експорт капіталу	Номенклатура суспільних і політичних організацій і близьке до них оточення.
Державні бюджетні соціальні фонди	Широка система соціальних кредитів і пільг по оподаткову-ванню. Створення комерційних структур на базі фондів.	Корумпований апарат, «шляхетні одержувачі»
Фонди державних підприємств.	Різні форми «приватизації» (дрібні кооперативи, лізинг, оренда й т.д.) різноманітні форми масової й платної приватизації.	Трудові колективи, директорат, що були тіньовиками
Заощадження населення.	Через систему ваучерних й інвестиційних фондів, банківську систему й нові організації соціального забезпечення.	Співробітники фондів й організацій.

Характерним явищем української економічної політики стало надання незаконних пільг наближеним до влади комерційним структурам. Приватизація державних підприємств, як така, фактично почалася в Україні не як указують в офіційних матеріалах, а з моменту створення в 1987 році, так званих малих кооперативів, більшість із яких організовувалися при державних промислових підприємствах. Створення малих кооперативів виявилося дуже зручною формою перекачування державних коштів у приватні руки. Багатьма реформаторами настільки високі темпи перетворення розцінюються як колосальний успіх реформ. Однак поряд з кількісними показниками необхідно враховувати і якісні зміни. Із самого початку аж до свого завершення, масова приватизація в Україні являла собою колосальну спекулятивну операцію, що призвела до криміналізації економіки, небаченому соціальному розшаруванню й утворенню ворогуючих соціальних груп. Криміналізації є з одного боку, відбиттям соціально-економічної й політичної ситуації в країні, з іншого боку - тісно пов'язана з моделлю приватизації, прийнятої в Україні. Деякі особливості української дійсності мають раціональне пояснення, якщо визнати існування паралельних джерел доходів населення.

Відомо, що, починаючи з 1991 року, ціни в країні ростуть значно швидше, ніж офіційна заробітна плата: мінімальна й навіть середня по країні заробітна плата сьогодні не забезпечує необхідного прожиткового мінімуму. Однак дотепер соціальна ситуація в країні не вибухнула; банківські нагромадження населення ростуть; число знову утворених на підприємницькій основі господарських організацій збільшується - незважаючи на те, що кожна третя зі знову створених дрібних і середніх фірм виявилася збитковою. Є всі підстави припускати, що й проблема виживання, і проблема первісного нагромадження капіталу вирішується сьогодні в Україна на шляхах активного включення населення в різні процеси, що розвертаються в рамках тіньової економіки. Мотиви, механізми й результати такої участі в різних груп населення різні. Сучасне українське суспільство можна розділити на три основні страти, кожна з яких, у свою чергу підрозділена на групи: нові власники, вищі керуючі, працівники вищої й середньої ланки, наймані робітники нижчої ланки корпоратизованого сектора, де утворюються величезні надприбутки. Для цієї категорії осіб характерне прагнення одержати й максимально вивести з-під оподатковування свої прибутки й інші доходи, що можливо тільки на шляху прямих порушень законодавства й установлення особливих «довірчих» відносин із двома соціальними групами з іншої сторони: бюрократією, що визначає умови комерційної діяльності, і що змушують платити «данина» кримінальними елементами. Групи, що мають реальні можливості брати участь у перерозподілі надприбутків; серед них, у першу чергу бюрократія й кримінальні елементи, а так само нечисленні групи, що обслуговують потреби понад монополістів. Гнітюча частина населення, виведена за рамки корпоративного сектора й не допущена до його доходів.

Середня заробітна плата кваліфікованого українського робітника в 25 разів менше, ніж в американського, хоча вартість споживчого кошика вже становить понад 40% від американського рівня. Щоб вижити, населення змушене адаптуватися до нових умов, беручи участь у різних формах «тіньової економіки». За даними соціологічних опитувань, додатковий доход працівників промислових підприємств від різних видів побічної діяльності досягає 80% сукупного сімейного доходу. Таким чином, у гнітючої частини населення існує об'єктивна необхідність активізації своєї участі в тіньовій економіці, що зміцнює основу хабарництва «тіньової діяльності» і кримінальної активності. Сьогодні вже очевидно, що значне розширення сфери тіньової, насамперед фіктивної й кримінальної, економіки веде нас не до цивілізованого ринку й демократії, а до встановлення корпоративно-бюрократичного кланового правління, що, як свідчить історія, може бути тривалим і навіть здатним забезпечити певну соціальну стабільність. Проблемою України є явно кримінальне, замішане на тіньовій діяльності фарбування складних кланів. У цьому зв'язку небезпідставним представляються висловлювані побоювання, що на результат майбутніх виборів у країні сильний вплив будуть робити кримінальні елементи. Одним з аргументів проти радикалізації господарської реформи й переходу до ринку є твердження, що ключові позиції в господарстві в цьому випадку захоплять представники тіньової економіки, що вони сконцентрують у своїх руках матеріальні ресурси й основна маса коштів, «накрутять» ціни, скуплять землю, нав'яжуть працівникам вигідні для себе умови праці - інакше кажучи, установлять своє панування над трудящими, опанують ринком і стануть диктувати країні свої умови ведення господарства. А це ще більше погіршить економічне становище основної маси населення.

У даному зв'язку виникає необхідність концептуально розібратися в тім, що собою представляє сьогодні так називана тіньова економіка, яке її походження, наскільки вона сильна, що їй протистоїть, а що її, навпроти, стимулює, чи можливо її витиснення або хоча б ослаблення й звуження сфер її поширення, які шляхи, форми й засоби цього процесу.

Господарські злочини мають місце у всіх країнах і при всіх типах економіки. У цьому змісті наша країна з першого років радянської влади не була виключенням. Однак до кінця 20-х років ХХ сторіччя злочини ці визначалися переважно специфікою ринкових відносин, характерних і для сучасних розвинених країн, коли залежно від особливостей форм регулювання економічних процесів існують і нелегальний бізнес, і відхилення від фінансового контролю, і т.п. Такого роду господарські дії виражалися в прагненні - при наявності відомих можливостей, а часом і необхідності - вивести частину економічної діяльності зі сфери контролю. З кінця 20-х років ХХ сторіччя в умовах становлення й зміцнення адміністративно-централістських відносин в економіці ситуація змінилася - нелегальна діяльність стала швидко розвиватися, захоплюючи ці відносини. До даного періоду можна віднести поява економіки, нареченої згодом «тіньовий». У самому терміну «тіньова економіка» укладена якась двозначність. З одного боку, у ньому виражене деякий нелегальний і злочинний початок, а з іншого боку, затверджується, що мова йде все-таки про економіку, тобто про певну сукупність суспільних виробничих відносин.

Базою розширення тіньової економіки послужили постійне посилення одержавлення, уніфікованості, негнучкості системи економічних відносин, все більший відрив їх від потреб й інтересів людини. Сформована й система, що культивувалася, виробничих відносин не могла забезпечити ні ефективного розвитку економіки, ні реалізації й нарощування інтелектуального потенціалу суспільства, ні соціальної справедливості й захищеності людини, економічної свободи особи, ні реалізації національних інтересів і справжній міжнаціональної інтеграції, ні політичної демократії. Ця відчуженість економіки від людини позбавила суспільство джерел його внутрішнього розвитку, саморуху, привела до економічного, соціального й духовно-морального тупика.

Є дві сили, які створили таку однаковість суспільних відносин, - це тверда адміністративна централізація й тотальне одержавлення. Обидва цих явища невіддільні одного від іншого й нездійсненний один без іншого. Вони смертельно небезпечні для суспільства. І та єдина форма власності, що культивувалася й насаджувалася, - державна власність, є втіленням і реалізацією взаємодії зазначених сил.

Корінь розростання тіньової економіки розвивалися в ще задовго до прийняття Україною незалежності. Так ще в Хрущовські часи процвітала “тіньова економіка”. Її живильним бути середовищем бюрократична система, функціонування якого вимагало постійного твердого позаекономічного примуса й регулятора у вигляді дефіциту. Останній абсурдно демонстрував себе повсюдно на тлі зовсім неймовірних надлишків різної сировини й матеріалів. Самостійно продати непотрібні запаси або обміняти їх на потрібні товари підприємства не могли. Зробити це могли підпільні ділки. Підпільний ринок підтримував економіку, що розвалюється. Дуже дорого, але він задовольняв потреби.

У розслідуванні будь-яких злочинів виявлення способу їхнього здійснення грає значну, а іноді й вирішальну роль. Особливо велика ця роль у розслідуванні злочинів у сфері економіки й, мабуть, найбільше по такому «супер економічному» діянню, як легалізація (відмивання) доходів, отриманих незаконним шляхом. Найпоширеніше формулювання поняття способу здійснення злочину визначає його як систему дій по підготовці, здійсненню й прихованню злочину, детермінованих умовами зовнішнього середовища й психофізичних властивостей особистості. Спосіб може бути пов'язаний з виборчим використанням відповідних знарядь, засобів, технічних пристроїв, умов місця й часу. По досліджуваному різновиді злочинів установлення способу кримінального діяння дозволяє перекинути інформаційно-тактичні «містки» до іншим, ще невідомим обставинам по кримінальній справі, успішно дозволити гостру проблемну ситуацію, повністю розкрити й розслідувати злочин.

Знання типових способів здійснення злочину й використання цієї інформації з окремих кримінальних справ дозволяє ефективно застосовувати одну з найбільш відомих і перспективних формул (схем) розкриття злочинів: «від способу злочину - до особи (особам), що його скоїли». Знання й ефективне використання видової (груповий) криміналістичної методики, що відповідає всім сучасним вимогам, дозволяє створити гнучкий (немашинний) алгоритм розслідування. Безсумнівно, що вирішальну роль у створенні подібних «гнучких алгоритмів», максимально адаптованих до конкретної ситуації, особливо по таким «супер економічних» діяннях як легалізація незаконних доходів, грають типові способи злочинів - центральний структурний елемент криміналістичної характеристики.

Способи легалізації (відмивання) незаконних доходів досить різноманітні, нерідко носять багатоетапний і досить хитрий характер. Стрімке збільшення обсягу відмиву «брудних» грошей сприяли появі нових надзвичайно ефективних методів і прийомів кримінальної легалізації. Обороти «світової системи» злочинної легалізації настільки зросли, що спеціальна фінансова комісія із проблем відмивання грошей (FATF), вважає її третьої по значенню «індустрією» (після нафтового бізнесу й торгівлі зброєю). Сучасні способи відмивання коштів й іншого майна відрізняються значним різноманіттям. Закордонними кримінологами й криміналістами, головним чином, швейцарськими, виявлені й досліджені кілька основних моделей (способів) процесу відмивання незаконних доходів й їхнього інвестування в легальну економіку.

1. Найпоширенішої є трифазна модель, розроблена FATF й іншими міжнародними організаціями. Згідно цієї динамічної моделі процес легалізації доходів підрозділяється на три фази.

У першій фазі злочинного механізму здійснюється попереднє введення коштів у легальний господарський оборот усередині країни.

У другій фазі в результаті безлічі різноманітних банківських, фінансових, валютно-обмінних, інших угод відбувається «відрив» незаконних доходів від їхніх кримінальних джерел, внаслідок чого маскується дійсна кримінальна природа й вуалюються сліди фактичного походження капіталів.

У третій фазі завершується легалізація незаконних капіталів, вони здобувають зовні легальний статус й інвестуються в офіційну економіку.

2. Двоступінчаста модель легалізації незаконних доходів. Основними розроблювачами цієї схеми є професор П. Бернаскони (Швейцарія) і німецький учений К. Освальд.

На першому щаблі здійснюється безпосередня легалізація «брудних» грошей шляхом обміну цих наявних засобів на купюри іншого достоїнства, інші види валют, або відбувається покупка дорогоцінних металів, каменів, ювелірних виробів, інших коштовностей. По досліджуваній моделі злочинці, головним чином, здійснюють короткострокові операції (обмін, покупка, продаж і т.п.).

На другому щаблі попередньо відмиті гроші проходять через різні фінансові трансакції вже середньострокового або навіть довгострокового характеру доти, поки надійно не маскуються останні зовнішні сліди незаконного походження, після чого вони вводяться в легальний оборот.

3. Чотирисекторна модель відмивання «брудних» грошей була розроблена К. Мюллером (Швейцарія). У кожному секторі цієї моделі здійснюються специфічні внутрісекційні операції.

У першому секторі відбувається попереднє відмивання.

У другому секторі - здійснюється концентрація вже частково «відіпраних» грошей у єдиний масив (загальний «казан» або грошовий пул), з метою їхньої підготовки до контрабанди й переміщення через границі.

У третьому секторі ведеться підготовка до уведення вже «відмитих» грошей у легальну фінансову систему.

У четвертому секторі реалізується процес інвестування повністю й надійно (на думку злочинців) «відмитих» грошей у легальний бізнес.

4. Схема (модель) кругообігу незаконних коштів була запропонована швейцарським ученим А. Цюндом наприкінці 80-х рр. Ця модель складається зі структурних компонентів механізму кримінальної легалізації. У результаті виконання повного циклу (кругообігу) здійснюється «відмивання брудних грошей» й їхнє наступне інвестування в офіційний бізнес. Безсумнівно, розглянуті моделі способів легалізації доходів мають певне кримінологічне значення. Однак у силу свого зайво загального й навіть абстрактного характеру вони не можуть повністю виконати методичну й пошуково-інформаційну функції в розробці ефективних методів і засобів розслідування складних замаскованих злочинів. Всі чотири моделі способів відмивання доходів зайво затеоретизовані й відірвані від кримінальної дійсності.

В той же час необхідно особливо підкреслити, що розроблювачі основних теоретичних моделей відмивання «брудних» грошей, експерти FATF й інших спеціалізованих національних і міжнародних організацій зосередили свою увагу лише на етапі безпосередньої легалізації незаконних доходів. І це не випадково. Дослідники цілком правильно виявили найважливішу особливість способу легалізації - у даному способі, багато хто, у тому числі основні дії по підготовці й укриттю самого процесу відмивання кримінальних капіталів, найчастіше, зливаються, відбуваються одночасно й паралельно з діями по безпосередній легалізації незаконних доходів. Проте, етапи по підготовці й укриттю розглянутих злочинів, зрозуміло, реально існують і мають криміналістичне значення.

Таким чином, традиційний, три етапний спосіб здійснення злочинів (підготовка - безпосереднє здійснення - укриття), хоча й зберіг свою структуру, однак, основний функціональний масив зосереджений на етапі безпосереднього здійснення злочину, у силу об'єктивної необхідності включивши у свій склад ряд дій по підготовці й укриттю.

Узагальнення закордонної й вітчизняної слідчої й судової практики, вивчення юридичної й економічної літератури, свідчить, що, найчастіше, реальні процеси на етапі безпосередньої легалізації злочинних доходів дійсно здійснюються в три фази (стадії). При цьому необхідно відзначити, що границі між цими фазами досить рухливі, оскільки весь процес відмивання «брудних» грошей винятково динамічний і ситуативний. Проте, саме в рамках і границях трифазної моделі методично правильно провести дослідження змісту й структури способів безпосередньої легалізації незаконних доходів.

Розглянемо першу класифікаційну (традиційну) групу методів легалізації незаконних доходів. у структурі першої (попередньої) фази (placement) процесу відмивання «брудних» грошей найбільш типовими прийомами є.

1. Шахрайські дії суб'єктів злочину із широким використанням підроблених документів, підставних осіб, фіктивних фірм із метою обману й введення в оману співробітників банків, інших установ, сумлінних учасників угод. Дії злочинців спрямовані на створення враження про правомірність операцій, про ідентичність фізичних й юридичних осіб тим даним, які втримуються у використовуваних документах.

2. Спрощене шахрайство - найбільш ранній різновид подібних злочинних дій. Особливістю цієї групи прийомів є їхня спрямованість не на маскування даних про особистості власників незаконних доходів і безпосередніх «відмивателів», а на вуалювання нелегальної природи й джерел виникнення легалізуючих капіталів. Прийоми маскування більше елементарні в порівнянні із шахрайським механізмом раніше описаної класифікаційної групи злочинних дій і складаються, головним чином, у поданні фіктивних договорів дарування, «липових» заповітів, мнимому одержанні спадщини від родичів, документів про фіктивні виграші й іншими, досить примітивними, але безвідмовно діючими методами. Відмітними рисами розглянутої групи прийомів і методів є не тільки простота й елементарність виконання, але й більше вузька сфера маскування, оскільки вуалюється лише незаконне походження доходів, але не особистість їхніх власників.

3. Обмінні операції без використання банківських рахунків, які складаються в трансформації «брудних» грошей у купюри іншого достоїнства, інші види валют, золото, коштовності, антикваріат, твори мистецтва й т.п.

4. Широке поширення одержав метод «примішування», коли в законний виторг торговельних підприємств, установ шоу-бізнесу, побутового обслуговування, видовищних, спортивних, ігрових й інших організацій з більшим наявним оборотом включають великі суми «брудних грошей».

5. Придбання контрольного пакету акцій збанкрутілих або збиткових підприємств для того, щоб декларувати «брудні» гроші, як нібито отримані легальні доходи.

6. Створення фіктивних підприємств (фірм прикриття) для того, щоб представляти злочинні доходи як їхній законний виторг;

7. Видання вкрай незначного тиражу книг (20-30 прим.), але у вихідних даних указується уявний, але дуже значний тираж в 20-30 тис. екземплярів. Потім, під нібито отриманним значним прибутком від уявного продажу неіснуючого тиражу книг маскуються кримінальні доходи.

8. Висновок фіктивних договорів для створення кінофільмів. При цьому декларується значний, але фактично не існуючий прибуток, що вуалює незаконне походження доходів.

9. Підкуп, шантаж, погрози, залякування й навіть насильство відносно керівників і співробітників банківських і небанківських фінансових установ, організацій, що не є частиною фінансової системи, фірм й організацій - учасників договірних відносин й угод, відповідальних за ідентифікацію клієнтів і приналежних їм коштів і майна.

10. Структуринг - широко розповсюджений у кримінальній практиці прийом легалізації, пов'язаний із дробленням незаконних доходів на більше дрібні суми, які зараховуються на один рахунок. Цей прийом дозволяє обійти національні й міжнародні норми й рекомендації про виявлення «підозрілих» банківських вкладів і перерахувань, інших фінансових операцій й уникнути додаткової й більше цілеспрямованої ідентифікаційної перевірки.

11. Комбінований метод дроблення великих сум «брудних» грошей на більше дрібні, не зухвалі підозри суми й наступні перерахування їх, але не на один банківський рахунок, як при використанні вже розглянутого прийому «структурингу», а на кілька різних рахунків, що відкривають звичайно на підставних осіб, і що знаходяться іноді в одному, але, найчастіше, у різних банках.

12. Смурфинг - цілеспрямована купівля майнових та інших цінностей, і так званих фінансових інструментів. При цьому кожна окрема покупка відбувається на суму нижче тієї, з якої виникають підозри, що вимагають додаткової перевірки.

13. Висновок фіктивних договорів з консалтинговими фірмами на виконання різноманітних консультацій, досліджень і прогнозів у сфері технічної й економічної діяльності. При цьому консалтингові фірми виступають в ролі мнимих замовників, а підприємства, контрольовані злочинцями як виконавці, одержують за свої послуги винятково високі гонорари. Саме цими гонорарами, підтвердженими підробленими документами, вуалюються незаконні доходи. Ще більші можливості виникають при створенні фіктивних консалтингових фірм самими злочинцями.

У цій ситуації суми за мнимі консультаційні, експертні й інші послуги досягають ще більш високих розмірів. Але сама значна особливість цієї ситуації полягає в тому, що виявити не легітимність, що відмиваються через консалтингові фірми, грошових сум винятково складно. Це пов'язане із заплутаністю документації й суб'єктивністю у визначенні гонорарів.

14. Один з новітніх, найбільш латентних і методів, що виявляють важко, відмивання «брудних» грошей полягає у використанні похідних фінансових інструментів-дериватів, що діють на основі коштовних паперів, що звертаються. Дериват дозволяє його власникові зафіксувати сприятливі, з його погляду ціни на покупку або продаж, з урахуванням відповідних курсів валют. Використання ринку дериватів - винятково ефективний прийом легалізації тіньових капіталів і не випадково через цей ринок в останні три роки відмиваються величезні суми грошей. Про ринок дериватів став широко відомо, коли брокер Сінгапурської філії відомого британського банку Barings - Никнув Лисон, своїми авантюристичними операціями привів на грань банкрутства свій банк. Але професійні «відмивателі» знали й використали ринок дериватів значно раніше. Основний зміст цієї злочинної методики полягає в наступному. Брокер за дорученням своїх кримінальних клієнтів маніпулює двома взаємозалежними банківськими рахунками. При цьому він відносить результати проведених їм банківських операцій на рахунок свого кримінального клієнта. Брокер поміщає гроші, які потрібно відмити на цей рахунок (рахунок «А») і купує на біржі 1 000 дериватних контрактів. Одночасно брокер продає 1 000 таких же контрактів. Допустимо, що до кінця біржової сесії ціни контрактів знизилися на продажі й покупці, і брокер закриває свої позиції по цих знижених цінах.

При цьому, на рахунку «А», з якого здійснювалися операції по покупці, що втратили свою первісну ціну контрактів, відбивається збиток, тоді як на рахунку «Б», на який надійшли гроші від продажу контрактів на початку біржової сесії по більше високій ціні, утворився певний прибуток. Якщо різниця між сумами грошей не перевищує 12 %, то це вважається цілком нормальним показником для операцій по відмиванню грошей. Задоволений брокер (12 % гарний заробіток), задоволений і кримінальний клієнт (він «втратив» порівняно невелику суму, але дуже надійно легалізував свої незаконні доходи)). І дійсно, цей метод особливо привабливий, оскільки не вимагає фіктивної документації, а кримінальному клієнтові забезпечене надійне біржове прикриття у вигляді відповідних документів.

15. При торговельних угодах з різними товарами використовується досить схожа злочинна схема. З доручення свого кримінального клієнту брокер купує товар за ціною «слот» і перепродує його за терміновим курсом. По першій угоді відбувається й фіксується приріст капіталу (курсовий виторг), по другий - курсові втрати. Потім брокер знищує документи про угоду, пов'язаної з курсовими втратами, а кримінальний клієнт одержує офіційний документ, що підтверджує одержання курсової різниці, у зв'язку із чим «брудні гроші відмиваються» і стають «законним» доходом. Деякі матеріальні втрати, які він при цьому несе повністю, компенсуються одержанням своєрідної індульгенції - звільненням від підозр.

16. Механізм легалізації безвідмовно працює й в угодах з нерухомістю. Особа, що відмиває «брудні» гроші здобуває нерухомість. У документах, що фіксують цю угоду вказується офіційна ціна, що набагато нижче ринкової. Різниця оплачується продавцеві наявними коштами, без відбиття в документації. Потім придбана нерухомість перепродується за ринковою ціною, вся сума угоди повністю виплачується й фіксується офіційно. Нерідко кримінальні клієнти вказують вартість проданого майна, явно перевищуючу ринкову й фактичну ціни. Це дозволяє «відмити» ще більшу суму.

17. Незважаючи на появу нових злочинних технологій легалізації «брудних» грошей, одним з найпоширеніших залишається традиційний «банківський» спосіб. Керівники комерційного банку стабільно співробітничають із кримінальними клієнтами, приймаючи в них великі грошові суми з єдиною умовою - не виплачувати відсотки. Потім банкіри «прокручують» нелегальні засоби й дістають значний прибуток. Із кредиторами банкіри розраховуються «чистими» цінними паперами. Обидві сторони задоволені - підприємець одержав легальний доход: документальне підтвердження погашеного банківського боргу, а банк збільшив свої активи.

18. Наприкінці 90-х рр. минулого століття почастішали випадки використання «страхової» схеми шахрайського створення й легалізації коштів. Суть цієї кримінальної схеми складається в побудові фінансової «піраміди» для збирання й наступного відмивання "брудних" грошей за кордоном. Механізм цього шахрайського способу добре видний на прикладі злочинної діяльності австрійської страхової компанії «SI Save-Invest» («S.S.I.»). Співробітники цієї компанії, не маючи ліцензії, поширювали на території України страхові поліси закордонних фірм, що заборонено законом «Про страхування». Компанія «SI Save-Invest» поширювала поліси накопичувального страхування фірм «Fortuna» (Швейцарія), «Grawe» (Австрія), «Medlife» (Кіпр), «Clerical Medical International» або «C.M.I.» (Великобританія), «ALICO» (США) і «American Security Life» (Ліхтенштейн). Вступний внесок для фізичних осіб становив, у середньому, 1 000 доларів. Але основна частина коштів надходила від великих підприємств, колективи яких страхувалися керівниками цих організацій, найчастіше, «у темну» і завжди далеко не безоплатно. Так, були «застраховані» багато співробітників великих підприємств на суму майже на 6 млн. доларів і багатьох інших підприємствах, у тому числі режимних. Для приховання розкрадань бюджетних коштів корумповане чиновництво містило фіктивні договори з комерційними структурами на виробництво підрядних ремонтно-будівельних робіт. У переважної більшості фізичних осіб, що застрахувалися, суми страхових внесків привласнювалися під приводом порушення договірних зобов'язань або по інших надуманих приводах. В 1996-1997 р. зібрані шахраями гроші вивозилися за кордон контрабандою співробітниками компанії «SI Save-Invest», що виїжджають за кордон на щомісячні семінари. Щораз вивозилося 300 000, 400 000 доларів. Більше того, частина грошей вивозилося за допомогою дипломатичної пошти, і навіть через фельд'єгерський зв'язок. Після переміщення валюти за кордон, вона вносилася різними сумами в банки Угорщини, Австрії й офшорних зон, маскуючи таким способом її кримінальне походження. В 1998-2000 р. співробітники «SI Save-Invest» стали використати банківський спосіб перекладу коштів за кордон під цілком пристойним приводом - страхові договори вони нібито підписують й остаточно оформляють в Австрії. Після перерахування грошей в Австрію, у банк «Sраrkаssе Наrtbеrg - Vоrаu», гроші могли бути переведені або в "Вudареst Ваnk" (Угорщина), або в «Наnsаbаnk-Latvia» (м. Рига). Крім того, гроші відмивалися через швейцарські банки «Shwеizerisjer Bankverein» й «Ваnk оf Сурrus». За оперативним даними для вуалирования незаконного походження «страхових» грошей використалися банки, розташовані в офшорних зонах. По орієнтовних підрахунках в 1996-2000 р. з України було вивезено не менш 13 млрд. доларів.

19. Незаконний вивіз капіталу шляхом використання рахунків типу «З», на яких акумулюються десятки мільйонів гривень, отриманих від погашення державних цінних паперів, насамперед, ДКЗ (державні казначейські зобов'язання). Ці засоби відповідно до розпорядження Міністерства фінансів нерезиденти могли легально вивозити за кордон України. Однак за домовленістю з деякими нерезидентами, шахраї «розчиняли» свої «брудні» гроші в прибутку, заробленої на ринку державного боргу й вивозили за кордон. Якщо на попередній, першій фазі відмивання, дії злочинців, як правило, носять внутрішньодержавний характер, то майже всі інші прийоми незаконної легалізації другої фази пристосовані для відмивання «брудних» грошей за межами країни й тому їм властива властивість транснаціональності. «Відмивання» усередині країни застосовується, насамперед, як попередній щабель до міжнародного «відмиванню».

Основні комплекси відмивання «брудних» грошей можна звести до наступних типових кримінальних схем.

Перша схема. Функціональна структура схеми складається в широкому використанні фіктивних підприємств (у тому числі «фірм-одноденок»), підставних осіб діючих, але контрольованих криміналітетом організацій, які виставляють для оплати фіктивних рахунків для перекладу коштів. При цьому гроші (валюта) перераховуються не через 2 банки (банк відправника й банк одержувача), а через значну систему банків, спочатку усередині України, а потім за її кордоном. Офіційні й незалежні експерти відзначають, що більша частина цих капіталів «осідає» у так званих «офшорних» гаванях й у країнах зі стійкою економікою й політичною стабільністю.

Друга схема. Власник нелегітимних фінансових коштів, здобуває діюче підприємство, респектабельний готель, дохідний будинок, іншу нерухомість. Через якийсь час куплені об'єкти, для більше надійного вуалювання їхнього нелегального походження перепродуються, навіть із деякими збитками, а потім знову може бути придбане інше майно (автопарк, круїзний теплохід, автокомпанія й т.д.).

Третя схема відмивання брудних грошей заснована на придбанні акцій, інших цінних паперів, багатоетапному обороті вже «відмитих» і добре завуальованих незаконних доходів.

Дослідження другої фази відмивання «брудних» грошей дозволяє зробити обґрунтований висновок, що 3-и наведені вище схеми легалізації доходів, отриманих незаконним шляхом, хоча і є типовими кримінальними комплексами, однак, не вичерпують можливість використання інших способів. Як треба із проведеного аналізу, основними важелями на другій фазі легалізації є кримінальне використання банківської системи, насамперед, в офшорних зонах, і використання злочинцями багатоетапних міжнародних трансфертів.

Зрозуміло, з метою відмивання тіньових капіталів злочинцями широко використовуються й численні угоди купівлі-продажу нерухомості й іншого майна, фондові, валютні й інші ринки. У результаті злочинних операцій другої фази відбувається завершальна легалізація незаконних доходів, надійно вкривається їхнє злочинне походження, а на шляху виявлення послідовної слідів споруджуються важкопереборні бар'єри.

Третя фаза (Integration) складається в інвестуванні «відмитих» капіталів у легальну економіку шляхом придбання рентабельних підприємств, транспортних організацій, створення нових комерційних банків або ж покупки контрольних пакетів уже діючих, вкладення великих коштів у будівельний або торговельний бізнес і т.д. Приблизно 10-12% вивезених за кордон і відмитих там незаконних капіталів репатріюються в Україну й інвестуються у вітчизняну економіку, найчастіше, у її високоприбуткові галузі. Але основні суми нелегальних доходів залишаються за кордоном, інвестуються там у легальний бізнес або використається в інших цілях.

Незважаючи на завершальний характер третьої фази процесу легалізації доходів та її зовні повністю легальний характер, інвестування капіталів в офіційну економіку, також виконує важливу функцію, що вуалює, оскільки респектабельність багатьох фірм, банків і підприємств, куди вкладаються ці капітали, також грає певну маскувальну роль.

Розгляд етапу безпосереднього здійснення злочину: легалізації (відмивання) доходів, придбаних незаконним шляхом, дозволяє підбити результати проведеної частини дослідження в найпростішій схемі.

Аналіз кримінальних справ й оперативно-розшукових матеріалів виявив групу корисливих зазіхань, що створюють кримінальні капітали, які у функціональному й тимчасовому відношеннях настільки тісно пов'язані з механізмом легалізації незаконних доходів, що вони фактично не віддільні друг від друга. Це й дозволило виділити специфічні методи й прийоми нерозривно зв'язаних між собою злочинів (корисливі зазіхання і їхня легалізація) у другу класифікаційну групу.

Таблиця 20.2

Трифазна модель етапу безпосереднього здійснення злочину - легалізації незаконних доходів

(перша група методів і прийомів відмивання "брудних» грошей)

Перша (попередня) фаза легалізації	Друга (завершальна) фаза легалізації	Третя фаза легалізації
19 типових прийомів і методів	3 типові схеми відмивання	Інвестування легалізованих капіталів в офіційну економіку

1. Заниження цін, у порівнянні із середньосвітовими, на експортовані товари. При цьому закордонні фірми-імпортери можуть бути спеціально створені злочинцями (як правило, в офшорних зонах) для здійснення як одноразових, так і багаторазових шахрайських угод. Товари, що надійшли за кордон, продаються імпортерами за ринковою ціною, а різницю, що іноді досягає багатомільйонних сум ділять між собою. При цьому більша частина злочинного виторгу, звичайно, перераховується на закордонні рахунки шахраїв. Ці гроші можна розглядати як частково (попередньо) відмиті, оскільки всі ці суми, по офіційним, не зухвалих ніяких підозр, документам, надійшли після завершення нібито цілком рутинної й легальної угоди.

2. Завищення цін на імпортовані товари. Злочинна угода носить контрастний, у порівнянні з попереднім методом, характер. Українська сторона перераховує іноземному контрагентові значно більшу суму за ввезені в нашу країну товари. Різниця у вартості від продажу всієї партії товару, природно, залишається в експортерів, які не відразу, а лише через якийсь час (один з елементів маскування) перераховують належну частину незаконного доходу на рахунки в закордонних банках своїм українським спільникам, найчастіше, використовуючи анонімні рахунки або ж підставних осіб.

3. Великий злочинний розмах за останні роки одержав контрабандний вивіз за кордон дорогої, в основному, сировинної продукції (дорогоцінні й напівкоштовні камені, інші природні ресурси, напівфабрикати й т.д.). При цьому експортери вказують у митних деклараціях й інших супровідних документах значно меншу вартість, обсяг і навіть найменування переміщуваних через митні кордони товарів. Вивезені контрабандним шляхом товари продаються через іноземні збутові організації й вітчизняні фірми. Навіть респектабельні російські нафтові компанії декларують митним органам вартість транспортування бареля нафти - 2,7 долари. Дійсна ж вартість доставки нафти від наших границь до основних європейських сировинних бірж (Амстердам, Лондон й ін.) становить (у середньому) близько 1 долара за барель. Якщо врахувати, що в 1999 р. було реекспортировано не менш 130 тис. тонн сирої нафти, то можна представити які величезні бариші дістаються фактичним трейдерам компаній й, зрозуміло, їхнім хазяям - олігархам. При цьому методі різниця в цінах формально видається за раціональну організацію доставки, розумну економію, удалі угоди з компаніями - транспортерами нафти й т.п. Але фактично різниця в цінах за доставку - це заздалегідь розраховані доходи, отримані незаконним шляхом. Зміст розглянутого прийому дозволяє не тільки дістати величезний прибуток, але й надійно замаскувати її нелегітимний характер, офіційно існуючими розцінками й нормами, що явно лобіюються постачальниками - нафтовими компаніями.

4. Неповне повернення експортного виторгу іноземними імпортерами, що посилаються на надзвичайні й непереборні обставини, у результаті настання яких вони не можуть повністю виконати умови договору. Однак у число подібних форс-мажорних обставин нерідко включають фактори, які власне кажучи належать до певного виду комерційних ризиків, перевірити настання яких державним і правоохоронним органам буває вкрай важко (чужа країна, складність переписки й контролю, відсутності договору про правову допомогу, недолік фінансових коштів і т.д.)

Нерідко посилаючись на форс-мажорні обставини контрагенти-спільники переривають контракт без відшкодування частини вже поставлених клієнтом товарів. Експортний виторг, що залишився за кордоном і схований звичайно на анонімних банківських рахунках, через деякий час (витікання строку позовної давності, після списання збитків організаціями-постачальниками й т.д.), перераховуються на рахунки вітчизняних колег-спільників.

5. Метод шахрайських розрахунків по бартерних угодах. При цьому сторони, по попередній змові між собою, здійснюють ці розрахунки таким чином, щоб різниця між експортом й імпортом залишалася за кордоном. Потім, після завершення всіх бартерних угод і фіктивного виведення нормального сальдо торговельного балансу, створені шахрайським шляхом запаси реалізуються, а виручена валюта зараховується на анонімні банківські рахунки в закордонних банках. Тим самим, шахраї по-перше, викрадають експортовані по бартерних угодах товари, а потім і великі кошти; по-друге, маскують шахрайські угоди, надаючи легальний характер злочинним доходам.

6. Аналогічні махінації здійснюються за допомогою системи клірингових безготівкових розрахунків за товари, цінні папери й послуги, засновані на заліку взаємних вимог. Значно завищуючи вартість ввезених товарів і надаваних послуг закордонними партнерами й, відповідно, зменшуючи вартість експортованих з України товарів і послуг, шахраї домагаються істотного перевищення сальдо торговельного балансу на користь закордонних партнерів. Клірингова система дозволяє шахраям створювати злочинні доходи, акумулюючи їх на банківських рахунках своїх закордонних партнерів і паралельно із цим, відмивати їх, створюючи видимість легальності клірингових угод, шляхом завищення вартості товарів, цінних паперів і послуг, надаваних українській стороні.

7. Шахрайський висновок повністю фіктивних імпортних контрактів, коли товари, оплачені авансом не ввозяться в країну, а гроші не повертаються. До 30 % подібних платежів здійснюються підприємствами, які відразу ж після здійснення трансфертів припиняють свою діяльність. Тим самим, у цієї групи фірм-експортерів чітко проглядається головна мета - вивіз за кордон капіталів, раніше отриманих як легальними, так і нелегальними способами.

8. «Погашення» українськими фірмами мнимої заборгованості закордонним партнерам по фіктивних кредитних договорах, укладених з метою легалізації незаконних доходів. Перерахована на рахунки іноземних фірм валюта переводиться потім на особисті рахунки шахраїв, переважно в банки офшорних територій.

Досліджені вісім методів паралельного (одночасного) створення кримінальних доходів й їхньої легалізації становлять другу класифікаційну групу способів здійснення розглянутих у статті злочинів.

Схематично процес легалізації незаконних доходів, які створюються одночасно (або майже одночасно, з невеликими випередженням), можна відобразити у викладеній моделі.

Зрозуміло, можливе використання злочинцями й іншими прийомами легалізації незаконних доходів крім досліджених 19 попередніх методів й 8 методів другої класифікаційної групи. Однак виділені прийоми, методи й схеми кримінальної діяльності дозволяють досить повно досліджувати злочинний механізм легалізації (відмивання) незаконних доходів.

Існують вісім основних способів відхилення від сплати податків (табл. 20.3.).

Таблиця 20.3.

Двофазна модель етапу безпосереднього здійснення злочину - створення кримінальних капіталів й їхня паралельна легалізація (друга група методів і прийомів)

Перша фаза: паралельне створення кримінальних капіталів й їхня легалізація	Друга фаза: легалізації незаконних доходів
8 типових (найпоширеніших методів і прийомів)	Інвестування легалізованих капіталів в офіційну економіку

Способи відхилення, не залежного от виду податку.

1. Приховання об'єктів оподатковування (ведення фінансово-господарської діяльності без необхідної реєстрації; не відображення фінансово-господарських угод у бухгалтерському обліку; знищення бухгалтерських документів після здійснення угод; ведення господарсько-фінансової діяльності через рахунки інших організацій або структурних підрозділів без проводки по своїх бухгалтерських рахунках й інше).

2. Заниження об'єктів оподатковування (внесення в бухгалтерські документи перекручених даних; створення неврахованих надлишків продукції шляхом збільшення норм збитковості; необґрунтованого списання й інше).

3. Приховання коштів від сплати податків при наявності податкової недоїмки або з метою несплати поточних податків (створення штучної дебіторської заборгованості; відпуск товарів без передоплати; перерахування виторгу на рахунки незалежних структур, не уповноважуючи їх сплачувати відповідні податки й т.д.).

4. Неправомірне використання пільг (включення в штат непрацюючих пенсіонерів-інвалідів і т.д.).

Способи відхилення, характерні для окремих видів податків:

5. Заниження податків на прибуток (неправомірне віднесення витрат на фінансові результати підприємства; штучне збільшення фонду заробітної плати за рахунок завищення чисельності працівників і т.д.).

6. Відхилення від сплати й заниження ПДВ (не зарахування ПДВ по взаємозаліках і бартеру й т.д.).

7. Відхилення від сплати акцизів (внесення в технологію виробництва підакцизної продукції незначної зміни з метою виводження з-під обкладання акцизом, але фактичного використання в колишньому порядку).

8. Ухилення від сплати податку (одержання великої матеріальної допомоги і т.д.).

Отже, у рамках тіньової економіки можна виділити три види операцій: повністю виведені з-під бухгалтерського обліку; спрямовані на приховання частини обороту; проведені під видом других операцій.

Перший вид операції, у свою чергу, може бути розділений на операції, здійснені незареєстрованними суб'єктами й легальними суб'єктами фінансово-хазяйської діяльності. Невраховані операції. До класичних тіньових операцій відносяться ведення фінансово-господарської діяльності без необхідної реєстрації, без постановки на облік в інспекцію, не врахування окремих операцій або знищення відповідних документів. Найпоширенішими є розрахунки за допомогою неврахованих наявних коштів. Найчастіше готівка випадає із обліку в ланці між оптом і роздробом, де з'являється основна маса фальсифікованих документів. Оптово-роздрібні комерційні структури перевищують установлений ліміт каси, здійснюють розрахунки готівкою. Касові книги не ведуться.

До другої групи тіньової економіки відносять такі комерційні угоди, які навмисно виконуються й відбиваються в первинних і бухгалтерських документах тільки частково, і в підсумку створюється неврахована продукція або неврахований виторг.

Третім видом тіньових операцій є псевдооперації, здійснювані за допомогою висновку фіктивного контракту – псевдоугоди. Це явище в українській економіці й має потребу в уточненні. Фіктивні угоди можуть використатися для прикриття реально здійсненої операції з метою сплатити по ній менший обсяг податків, чим у випадку фіксованої реальної угоди.

Схеми приховання доходів з використанням підставних фірм і фіктивних документів іноді розробляється високо професійними юристами й аудиторами, таким чином, щоб у легально діючих організаціях податкова база була мінімальною, у той час як основні борги перед бюджетом “вішалися” би на баланс реально не існуючих фірм. Цивільно-правові відносини оформляються так, щоб платник був посередником з мінімальною винагородою. У результаті відповідальність за податковий злочин перекладається на не існуючих суб'єктів, а на осіб, що дійсно зробили таку операцію, практично йдуть від кримінального покарання. У рамках тіньової економіки сформувалися свої стабільні професії, які приносять їхнім власникам більш-менш постійний доход.

Підбиваючи підсумок можна сказати, що вищевикладений матеріал є лише угрупованням основних напрямків тінізації економічних відносин, природа самої тіньової економіки більш різноманітна. Сьогодні Україні необхідно серйозно задуматися над цією проблемою, і зробити в цьому напрямку конкретні кроки.

Це лише основні й відомі на даний момент форми й принципи функціонування тіньової економіки. Однак ці форми й принципи настільки сильно й швидко видозмінюються відповідно до зміни поточного законодавства, що з кожним днем з'являються нові їхні різновиди.