9.2. Темпи і пропорції економічного росту.

Визначення темпів економічного росту поряд із зміною масштабів суспільного виробництва займає важливе місце в державному регулюванні економіки. Складність цієї проблеми складається в тому, що необхідно врахувати велику кількість чинників, що впливають на розмір суспільного продукту, валового національного доходу і внутрішнього продукту, частина з яких може бути обмірювана в конкретних розмірах, інша частина не піддається точному виміру.

До числа основних чинників, по яких ведеться урахування впливу їх на сукупний розмір виробленого продукту, належать:

• трудові ресурси, їхня структура, розподіл між галузями народного господарства; продуктивність праці;

• рівень роздержавлення власності і приватизації; виробничі потужності і ступінь їхній використання; обсяги і структура капітальних вкладень;

• науково-технічний прогрес;

• рівень інфляції;

• природні чинники (розміри розвіданих запасів корисних копалин, родовищ);

• зовнішньоекономічні зв'язки;

• мілітаризація економіки;

• чинний господарський механізм і форми державного управління.

Під темпами економічного розвитку розуміється річний приріст суспільного продукту, тобто збільшення протягом року сукупності створення матеріальних благ. Основним показником, використовуваним для характеристики масштабів народного господарства, є темпи економічного росту характеризуються зміною обсягу валового національного продукту в одиницю часу. Показником росту валового національного продукту служить індекс росту, тобто відношення його обсягу в наступному періоді до його обсягу в попередньому періоді, що виступає базою для порівняння:

(9.17.)

де: х₁, х - обсяги відповідних показників у попередній і наступні періоди.

Встановлення динаміки росту економіки на декілька років наперед здійснюється за допомогою річних індексів і наростаючого результату, тобто шляхом порівняння обсягів кожного періоду окремо з базисним періодом. Такий показник визначається за допомогою річних індексів за минулий період часу. У такому випадку середньорічні темпи економічного росту визначаються як средньогеометричне за t років росту:

(9.18 .)

Крім показника темпів економічного росту в господарських розрахунках застосовують показник темпів приросту - абсолютний або відносний приріст обсягу продукту за одиницю часу. Темп приросту в абсолютному вираженні розраховується у виді різниці між обсягами продукту в наступних і базисному періодах:

х₁ = х₁ - х₀ (9.19.)

де: х₁ - темп приросту обсягів виробництва.

У відносному вираженні темп приросту дорівнює:

(9.20.)

Ключовою проблемою регулювання темпів економічного росту є визначення їхнього оптимального рівня. Її рішення виступає ключем до формування оптимальної структури народного господарства і розподіли матеріальних трудових і природних ресурсів. Критерієм ефективності оптимальної відтворювальної структури економіки виступає ступінь задоволення потреб населення в довгостроковій перспективі. Максимізація споживання - це лише одна з умов вибору оптимальних темпів економічного розвитку. Іншою умовою виступає можливість адекватної оцінки взаємозамінності використовуваних виробничих ресурсів і їхнього розподілу по території країни. Багатоваріантність рішення зазначеної задачі обумовлює неоднозначність визначення оптимальних темпів економічного росту і структури народного господарства й ускладнює їхнє державне регулювання. Досягнення оптимального економічного росту припускає підвищення також і його якості. Проте складність цієї проблеми полягає у визначенні засобу виміру якості росту. Як правило, ця проблема зводиться до вибору оптимальних темпів економічного росту. Утворюється замкнуте коло. Можливо її рішення полягає не тільки в оптимізації співвідношення між накопиченням і споживанням у національному доході, але і виборі типу економічного росту на основі аналізу інтенсивних і екстенсивних чинників, ефективності використання наявних у наявності ресурсів.

Оптимальні темпи економічного росту в перехідний період може бути досягнута при мобілізації всіх можливостей товариства на основі розвитку усіх форм власності. При цьому в короткий період часу трансформації економіки основну вагу по стабілізації економіки повинний узяти на себе державний сектор економіки, за допомогою якої можуть одержати розвиток всі інші форми власності. Повільність переходу до інших соціально-економічних умов відтворення - непорушна умова оптимізації темпів економічного росту вони можуть бути досягнуті при найрізноманітніших співвідношеннях у динаміку структури елементів валового національного продукту. Така динаміка забезпечується взаємодією економічних, організаційних, соціальних, науково-технічних чинників. Для обґрунтування темпів економічного росту потрібно удосконалювання чинного механізму господарювання шляхом підведення під нього правової і нормативної бази на достатньо тривалий період часу.

Економічний розвиток держави відзначено пропорціями народного господарства різного характеру. Пропорції по своїй суті визначають кількісне вираження економічних зв'язків, процесів і явищ. Звичайно в теорії державного регулювання економіки виділяють декілька основних їхніх видів: економічні, натурально-речовинні, міжгалузеві і територіальні.

Економічні пропорції виступають найбільше загальними і виділяють глобальної зміни в співвідношеннях між елементами народного господарства: національним доходом і фондом відшкодування в сукупному суспільному продукті, виробничим накопиченням і ресурсами споживання, чистим національним продуктом і амортизаційними відрахуваннями, накопиченням і відшкодуванням зносу і деякі інші. Натурально-речовинні пропорції забезпечують балансові ув'язування ресурсів, виробництва і споживання різних видів продукції або послуг. Міжгалузеві пропорції у вартісному і натуральному вираженні характеризують галузеву структуру народного господарства, а територіальні - розміщення галузей народного господарства по території країни, відповідно до економіко-географічних умов, національними особливостями, трудовими і природними ресурсами.

Всі перераховані основні види пропорцій охоплюють широку гаму найрізноманітніших співвідношень, що взаємозалежні між собою і відбивають різні сторони відтворювального процесу. Показники народногосподарських пропорцій характеризують співвідношення між обсягами окремих об'єктів економіки в сучасний момент часу або співвідношення в темпах росту різноманітних складових народного господарства. Змінити пропорції означає в остаточному підсумку зміна темпів росту, що беруть участь у визначенні даної пропорції, елементів економіки. Регулювання пропорції грає визначальну роль у зміні структури народного господарства.

Регулювання і зміна пропорції безпосередньо пов'язано з ув’язанням обсягів виробництва товарів окремих галузей з обсягами їхній споживання. Вони визначають витрати чинників виробництва і впливають на розвиток природної і соціальної сфери. Пропорції розвитку народного господарства тісно пов’язані з пропорціями розвитку окремих галузей, областей, районів і підприємств. Такий зв'язок здійснюється через надання останнім необхідних темпів росту, що випливають із темпів економічного розвитку країни.

Головною задачею державного регулювання пропорцій є, у першу чергу, такий розподіл ресурсів товариства, що могло б забезпечити підвищення ефективності суспільного виробництва. Тому визначальним напрямком виходу з економічної кризи є правильний вибір необхідних пропорцій в економіці й обґрунтування необхідних для цього темпів росту. Саме з урахуванням цього, а також урахування особливостей прохідного етапу прогнозується якість усіх пропорцій, що мають вирішальне значення для становлення ринкової економіки.

Центральне місце в системі народногосподарських пропорцій займають співвідношення між виробництвом засобів виробництва, виробничим споживанням і накопиченням, фондом відшкодування і національного доходу, галузями промисловості, що роблять засоби виробництва і предмети споживання, галузями видобувними й обробними. Саме вони визначають стан економіки і рівень добробуту народу. Регулювання цих пропорцій засновано на відповідній системі показників, норм і нормативів. Співвідношення між виробництвом засобів виробництва і предметів споживання залежить від конкретних умов економічного росту.

Розвиток галузей, що роблять засоби виробництва, забезпечує необхідний рівень технічного прогресу. Тому немаловажне значення мають не тільки темпи росту цих галузей, але і сама їхня структура. У першу чергу повинні розвиватися ті галузі, що будуть визначати тенденції розвитку економіки в майбутньому. У відтворювальному процесі група цих галузей забезпечує відшкодування спожитих у виробництві засобів виробництва, накопичення виробничих фондів, розширення експорту засобів виробництва, зміцнення обороноздатності країни і збільшення державних матеріальних резервів.

Галузі, що роблять предмети споживання, повинні забезпечувати пристойний рівень душового споживання з урахуванням росту населення, підвищення рівня життя населення, а також поповнення державних резервів предметів споживання.

Таблиця 9.2.

Схема формування пропорції між виробництвом засобів виробництва і предметів споживання

Виробництво засобів виробництва	Виробництво предметів споживання
1. Матеріальні витрати виробництва	1. Невиробниче споживання
2. Накопичення у виробничі основні й оборотні фонди	2. Накопичення в невиробничі основні фонди
3. Накопичення в резерви	3. Накопичення запасів споживаних товарів
Разом	Разом
Частка засобів виробництва в суспільному продукті	Частка предметів споживання в суспільному продукті

Темпи економічного росту залежать від співвідношення між накопиченням і споживанням. Збільшення накопичення означає ріст споживання в майбутньому, а збільшення поточного споживання веде до зниження накопичення і відповідно споживання в майбутньому. Тому важливо визначити правильну пропорцію між накопиченням і споживанням з урахуванням стану економіки і перспектив її розвитку в майбутньому. Накопичення як необхідне перевищення продукту над поточним виробничим і особистим споживанням охоплює накопичення необхідних засобів для додаткового залучення в суспільне виробництво робітників, приріст запасів і резервів для безперебійного забезпечення виробничого процесу, ліквідації утрат від стихійного лиха й інших непередбачених обставин, а також накопичення споживчого майна для задоволення потреби населення. Таким чином, при формуванні фонду накопичення в ньому виділяють фонд виробничого накопичення, фонд невиробничого накопичення і страховий фонд або фонд розширення резервів.

На підставі балансових розрахунків установлюється норма виробничого накопичення, враховується досягнутий рівень розвитку, можливості народного господарства і прийнятої економічної політики держави. Обсяг фонду споживання повинний бути досягнутий для покриття потреб.

Розвиток економіки припускає кількісний ріст через збільшення обсягу виробництва і якісні зміни, пов'язані зі зміною її структури.