Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
підручник.doc
Скачиваний:
63
Добавлен:
13.08.2019
Размер:
2.35 Mб
Скачать

Таксономії навчальних цілей

У процесі навчання здійснюється розвиток різних компонентів соціального досвіду: засвоюються певні поняття, запам’ятовуються формули, вивчаються певні алгоритми діяльності і правила поведінки, виховується певне ставлення до тих чи інших об’єктів тощо. Постанова різноманітних навчальних цілей дозволяє реалізувати основну мету освіти - формування всебічно і гармонійно розвинутої особистості.

Ідею класифікації навчальних цілей вперше запропонував американський дослідник Б.Блум. Саме він запропонував використовувати для позначення класифікації навчальних цілей термін «таксономія» - поняття, запозичене з біології. Воно походить від грецьк. taxis – упорядкування і nomos – закон та позначає таку класифікацію і систематизацію об’єктів, яка побудована на основі їх природного взаємозв’язку і використовує для опису об’єктів категорії, розташовані послідовно, за зростанням складності (тобто за ієрархією). Відповідно, таксономія навчальних цілей – це чітка, впорядкована, ієрархічна класифікація навчальних цілей, в якій виділяються різні типи цілей і описується послідовність їх конкретизації. Тип навчальних цілей - це специфічна сфера досвіду особистості, що змінюється в процесі навчання.

Таксономії навчальних цілей можуть містити такі складові: опис навчальних цілей різних типів, їх характеристику; приклади, типові дієслова, що можуть використовуватись для формулювань навчальних цілей певних типів, послідовність конкретизації.

У сучасній педагогіці існує багато різних таксономій. Найбільше відомими з них є таксономії Б.Блума (США), Д.Толлінгерової (ЧССР), Б.Немерка (ПНР), В.П.Беспалька (СРСР) і т.д. Розбіжність між цими таксономіями полягає у виділенні різних типів навчальних цілей, вказування різних послідовних етапів їх конкретизації. Однак всі вони виконують одне важливе призначення - служать допомогою викладачу у постановці навчальних цілей. Викладач має обрати таку таксономію, яка найкраще відображує специфіку саме його навчального предмету. Крім того, краще, коли в таксономії виділяється небагато типів навчальних цілей, і використовується нескладна схема їх конкретизації. Наведемо приклади кількох таксономій навчальних цілей.

У вітчизняних підручниках з педагогіки найчастіше виділяють такі типи педагогічних цілей: освітні (навчальні) цілі - оволодіння знаннями, уміннями і навичками; розвиваючі цілі - удосконалення розумових здібностей учнів, що дозволяють здійснювати пізнавальну діяльність - розвиток мислення, пам'яті, мови, уяви, творчих здібностей; виховні цілі - формування світогляду, наукових переконань, моралі й естетичної культури. Традиційна більшість вітчизняних педагогів користаються саме такою схемою. Недолік такої класифікації – відсутність опису конкретизованих цілей в кожній області, плутанина категорій (хіба навчальна чи виховна мета не розвиваюча?).

У закордонній педагогіці різні таксономії навчальних цілей представлені більш широко. Наприклад, основоположник навчання про педагогічні таксономії Б.Блум розділяє людський досвід на три сфери, кожної з який відповідає певний тип навчальної мети: когнітивна чи пізнавальна - формування знань учнів; афективна чи емоційно-ціннісна - формування емоційно-особистісного ставлення учня до явищ навколишнього середовища; психомоторова - формування рухової (моторової), маніпулятивної діяльності, нервово-м'язової координації (навички письма, мови, фізичне і трудове виховання).

Певним чином близькою до цих підходів є класифікація, запропонована російськими педагогами Ю.Н.Кулюткіним і Г.С.Сухобскою. Вони пропонують наступні три види навчальних цілей, називані цілями-ефектами просування особистості: ефекти розвитку пізнавально-логічної сфери особистості учня – розвиток його представлень і понять про навколишній світ, логічних операцій і методів, інтелектуальних прийомів пізнавальної діяльності; ефекти розвитку мотиваційно-ціннісної сфери особистості учня – розвитку його ставлень, переконань, інтересів і спрямованості особистості в цілому; ефекти розвитку практично-дієвої сфери особистості учня – розвитку його умінь регулювати свою практичну діяльність, використовувати знання для рішення виникаючих у житті задач.

Вибір певної таксономії навчальних цілей залежить від специфіки навчального предмету, уподобань викладача. Враховуючі те, що дані таксономії схожі, їх можна поєднати і виділяти такі типи навчальних цілей: пізнавальні (цілі-знання); практичні (цілі-вміння); мотиваційні (цілі-ставлення).Дану типологію досить легко описати у конкретних результатах, аналогічно до попередніх.

Наприклад: пізнавальні цілі: учень може назвати термін, визначити поняття, описати явище, пояснити правило, проаналізувати підхід, порівняти точки зору; практичні цілі: учень може виконати дослід, вирішити задачу, ситуацію, застосувати стратегію поведінки, здійснити дослід; мотиваційні цілі: учень віддає перевагу певним способам дій, погоджується з поглядом, дотримується правил, цікавиться предметом, виказує свою оцінку, проявляє ставлення, закликає до дії.

Для подальшої конкретизації в деяких таксономіях розробляються спеціальні словники активних дієслів, що можуть відображати реалізацію навчальної цілі кожного типу. На сьогодні найкраще описана конкретизація пізнавальних і поведінкових навчальних цілей через виділення рівнів засвоєння навчального матеріалу.

Засвоєння - це процес переходу змісту навчання у власний досвід учня. Різні можливості учня, придбані в результаті такої зміни його досвіду, називаються рівнями засвоєння. Кожен наступний рівень засвоєння - більш глибокий, чим попередній, і припускає проходження попереднього рівня. Тим самим з метою навчання досягається визначена послідовність, що підкоряється визначеним психологічним законам.

Наприклад, для когнітивних цілей Б.Блумом виділено такі рівні засвоєння: знання (дослівне відтворення матеріалу), розуміння (перетворення, інтерпретація матеріалу), застосування (використання знань в нових ситуаціях), аналіз (розбиття матеріалу на складові частини), синтез (поєднання в нове ціле), оцінка (здатність визначати цінність певної інформації). Для афективних цілей Р.Кратволом, Б.Блумом і Б.Мусіа пропонуються дещо інші рівні: сприйняття (чутливість, увага, готовність реагувати на певні явища і стимули), відгук (активні прояви зацікавленості учня, його реагування на те чи інше явище, людину чи діяльність); оцінка (поява думки чи ставлення до об’єктів, явищ чи видів діяльності); організація (становлення оцінкової системи), ціннісне керівництво (послідовна реалізація в поведінці людини)13.

На сьогодні існує багато концепцій рівнів засвоєння, що відрізняються кількістю, черговістю та назвами рівнів засвоєння. Такі розробки пропонуються як психологами, так і педагогами (І.Я.Лернер, С.Л.Рубінштейн, І.Ф.Харламов, В.А.Якунін, В.А.Козаков та ін.). Детальніше про процес розподілу бази знань за рівнями засвоєння піде мова у питанні 2.2.

Отже, постановка цілей будь-якої діяльності – є важливою передумовою успіху. Чим конкретніше буде сформульована ціль, тим гарантованішим буде процес її досягнення. Особливо доцільним є точна постановка цілей в процесі спільної діяльності, що потребує узгодження індивідуальних цілей і спрямування на спільний результат. У навчанні постановка навчальних цілей часто ускладнена внаслідок специфіки цієї діяльності (її полісуб’єктності, нематеріалізованого результату), у зв’язку з цим часто спостерігається некоректна постановка навчальних цілей. Знання принципів і правил цілепокладання допомагає висувати цілі діяльності і навчання різного рівня і значущості.