Урахування індивідуальних та групових особливостей учнів при організації навчання

Навчання може відбуватись як індивідуально, так і у складі певної навчальної групи. Індивідуальні та групові особливості учнів мають обов’язково враховуватись при організації навчання (виборі форм, методів, змісту, засобів навчальної діяльності). До індивідуальних особливостей учнів належать такі суттєві для навчання властивості окремих учнів: вік, стать, індивідуально-психологічні особливості (пізнавальні здібності, темперамент, характер, мотивація), соціально-психологічні властивості (статус, роль). Групові особливості – це особливості навчальних груп, що визначаються їх кількісним і якісним складом: статусно-рольовий розподіл, групова згуртованість, соціально-психологічний клімат тощо. Більшість з цих умов є взаємозалежними.

Наприклад, темперамент учня може впливати на його статус в групі (екстраверти помітніші в групі, тому частіше мають високі статуси); вік учня визначає розвиток тих чи інших пізнавальних здібностей тощо.

Будь-яка навчальна група має непотворний особистісний склад. Кожен її учасник характеризується певними відмінностями, що поєднуються в особливу композицію. Якщо учасники групи схожі за своїми специфічними ознаками, така група зветься гомогенною, чи однорідною. Розбіжні особистісні властивості обумовлюють гетерогенність чи різнорідність групи.

Дослідження соціальних психологів дозволили встановити, що ефективність спільної діяльності з виконання нескладних завдань, що потребують оперативності, буде ефективнішою у гомогенних групах. У той же час складне завдання, що вимагає виконання різних функцій, всебічного розгляду проблеми (наприклад, у дискусії, кейс-методі) виконується ефективніше гетерогенною групою. У зв’язку з цим для організації більшості групових форм навчальної діяльності рекомендується розподіляти учасників з певними індивідуальними особливостями за командами більш менш рівномірно (тобто до складу кожної команди має війти приблизно однакова кількість учнів чоловічої і жіночої статі, успішних і неуспішних, товариських і нетовариських і т.п.). Це можна зробити через керування командним розподілом, що буде розглянуто далі.

Розглянемо докладніше окремі індивідуальні і групові особливості, значущі для організації навчання. Найсуттєвіше вибір тих чи інших форм і методів навчання визначають вікові особливості учнів. Докладний розгляд цього питання буде здійснюватись у темі 6. Певний вплив на навчання мають і статеві психологічні відмінності. Психологами доведено, що жінок в середньому відрізняє від чоловіків більша швидкість сприйняття, спритність рук, здатність до рахунку, короткочасна пам’ять, прудкість мови, словниковий запас, адаптивність розуму, вони більш соціально орієнтовані, схильні до демонстрації соціально схвалених форм поведінки і частіше мають адекватну самооцінку. У той же час у чоловіків в середньому більша координація рухів, краща орієнтація в просторі, розуміння механічних відношень, математичні міркування, ерудованість, спостережливість, загальна кмітливість, вони більш агресивні і емоційно стійкі, частіше проявляють мотивацію досягнення і мають неадекватну (завищену чи занижену) самооцінку⁶⁹. Вказані психологічні особливості осіб різної статі визначають і особливості їх навчання.

Наприклад, неодноразово підтвердженим є той факт, що успішність навчання дівчаток часто вище за хлопчиків. Разом з тим подальша успішність у житті частіше вища саме в чоловіків, ніж у жінок. Можливо це пояснюється саме тим, що дівчата більше зацікавлені у отриманні позитивних відміток, ніж у реальних навчальних досягненнях.

Не зважаючи на згадані відмінності, особливих переваг до певних форм і методів організації навчання жінки та чоловіки не проявляють. І тим, і іншим можуть подобатись чи не подобатись індивідуальні чи групові форми навчальної діяльності, усні чи письмові роботи. Однак їх психологічні особливості можуть визначати переваги до виконання певних групових функцій.

Пізнавальні здібності, рівень інтелектуального розвитку слід враховувати при організації окремих форм навчальної роботи.

Наприклад, для ефективного проведення дискусії, мозкового штурму, прослуховування лекції учні мають мати достатній рівень розвитку словесно-логічного мислення.

Суттєвими є особливості пізнавальної сфери учня, обумовлені домінантністю півкуль головного мозку⁷⁰.

Специфікою лівої півкулі є аналітична функція сприйняття світу, здатність до логічного, послідовного, ступеневого пізнання. Ті, хто опрацьовує інформацію за допомогою лівої півкулі, віддають перевагу проблемам, що вирішуються логічним шляхом, активні і говірки, скоріше конформісти (залежні від групи), шукають точні факти, люблять конструктивні принципи і завдання. У навчанні вони полюбляють чітку структуру викладання, організації роботи, конкретні, зрозумілі вимоги до виконання завдань, чіткі критерії оцінювання. Взагалі "лівопівкульні" мають більше можливостей досягти успіху в навчанні, оскільки в сучасній культурі науково-технічний прогрес більше орієнтує на розвиток логіко-знакових лівопівкульних компонентів.

Специфікою правої півкулі є здатність до цілісного сприйняття предметів і явищ дійсності при охопленні безлічі деталей і зв’язків. Вони від­дають перевагу проблемам, які вирішують інтуїтивним шляхом, за до­помогою образного мислення, їм подобаються винаходи, находження го­ловної ідеї, відкриття, проблемні ситуації. Тому у навчанні вони полюбляють дискусії, диспути, аналіз ситуації, ігри та інші активні методи навчання. Вони частіше неконформісти (незалежні від групи), мають потяг до прояву особистої ініціативи. Їм подобаються гнучкі правила і вони суттєво людиноорієнтовані (мають схильність до емпатії - співчут­тя). При хибах виховання і навчання правопівкульне образно-творче мислення поступово пригнічується. Але сьогодні безсумнівні переваги "правопівкульного" стилю пізна­вальної діяльності - практична спрямованість, гнучкість, швидкість обробки інформації, емоційна виразність – стають все більш визнаними якостями особистості, що обумовлює і потребу у відповідній перебудові традиційної освіти - впровадженні активних методів навчання, використання наочного матеріалу, схем, таблиць у викладі нової ін­формації та ін.

Темперамент і характер також мають певне значення. У кожній групі учнів обов’язково знайдуться і енергійні, жваві, товариські, і мляві, тихі, непомітні учні. Сангвініки і холерики не полюбляють одноманітності, швидко втрачають зацікавленість, прагнуть до спілкування і спільної діяльності, віддають перевагу усним методам навчання. Коли в групі надто багато екстравертів, в аудиторії може постійно спостерігатись галас, таких учнів важко вгамувати. Учні флегматичного типу важко переключаються з одних форм і методів роботи на інші, потребують більше часу на виконання завдань, малоактивні і неговіркі, внаслідок чого вони можуть потрапити в категорію неуспішних. Учні меланхолійного типу вразливі, тривожні, не полюбляють проявляти себе, їм краще даються письмові роботи, в яких вони можуть висловлювати свою думку. Темперамент визначає особливості характеру, однак не прямо, а опосередковано. Певну роль на становлення тих чи інших рис характеру здійснюють умови навчання і виховання.

Наприклад, в ситуації постійного залякування вчителем низькими оцінками, пригнічення особистим авторитетом, в кожного з учнів може розвинутись тривожність незалежно від темпераменту. Людина з слабкою нервовою системою в дружній і невимушеній атмосфері часто стає активною і товариською.

Тому так важливо створити сприятливі умови навчання для людини з будь-яким типом темпераменту чи рисами характеру.

Мотивація учнів прямо визначає результативність навчання. Як правило, найкраще вчаться учні, які зацікавлені в самому процесі навчання та його прямих результатах – здобутих знаннях і вміннях. Таких учнів не треба додатково мотивувати і стимулювати. Вони активні і допитливі. Однак в сучасних умовах пізнавальні мотиви домінують далеко не завжди. З віком все більшого значення набувають мотиви соціального визнання, комунактивні, утилітарні (про це детальніше розповідається в темі 3).

Для забезпечення актуалізації різноманітних мотивів навчальної діяльності пропонується створювати відповідні умови: використовувати цікавий, інформаційно насичений навчальний матеріал, засоби наочності, урізноманітнювати форми і методи організації навчання, чергувати індивідуальну і групову діяльність, усні і письмові роботи.

На сьогодні навчання реалізується переважно у різноманітних формах масової освіти, зокрема, класно-урочної системи. Відповідно до основних особливостей цієї системи учні з приблизно однаковими віковими і пізнавальними можливостями поєднуються в певні групи (класи) і навчаються спільно, за однаковою організацією навчання. Як і в будь-якій іншій реальній соціальній групі у кожній навчальній групі виникає особлива система стосунків. Хтось активний і говіркий, хтось тихий і непомітний, хтось прагне до загальної уваги і бере на себе відповідальність, а хтось уникає стосунків з одногрупниками і займається переважно своїми справами. Поступово кожен в групі починає відрізнятись певним статусом (позицією) та груповою роллю. Статусний розподіл навчальної групи відображує відмінність учнів один від одного за ступенем своєї популярності, авторитетності, значущості в групі. Учні з вищим статусом користуються повагою чи є привабливими для спілкування для більшості одногрупників. З нижчим – мають менший авторитет чи коло стосунків. Стосовно групових ролей у кожній навчальній групі є, як правило, ті, що беруть на себе прийняття групових рішень («лідери») та рядові особи («виконавці»), зустрічаються авторитетні особи («знавці»), емоційні натхненники («блазні»), ті, що тримаються осторонь («індивідуалісти чи «аутсайдери») та інші. Статусно-рольовий розподіл також суттєво залежить від інших індивідуально-психологічних особливостей (вікових особливостей та пізнавальних здібностей, темпераменту та характеру, мотивації тощо). Однак певною мірою на цей розподіл впливає і організація навчання. Переважно одноманітні, традиційні форми і методи роботи надають мало можливостей для структурування навчальної групи, оскільки при цьому задіяні одні і ті ж індивідуально-психологічні властивості тих, хто навчається. І знову, різноманітність дозволяє кожному учню краще проявити себе у тих чи інших формах чи методах роботи.

Цікаво, що менші за складом і одноманітні за композицією навчальні групи часто характеризуються кращим статусно-рольовим розподілом. У великих групах більш виражені процеси диференціації (розподілу на менші підгрупи), тому в них частіше можна зустріти як виразних лідерів, так і відторгнутих.

Звичка до спільної діяльності, сприятливий характер стосунків в групі обумовлюють формування групової згуртованості – показник міцності, єдності і стійкості міжособистісної взаємодії і взаємостосунків у групі, що характеризується взаємною емоційною привабливістю членів групи і задоволеністю групою. У згуртованій групі кожен однаково авторитетний, може отримати для себе привабливу роль, почуває себе вільно і захищено. У такій групі результативність різноманітних форм групової взаємодії вища, учасники швидше приходять до взаємної згоди, краще розподіляють групові обов’язки, більше допомагають один одному і оперативніше виконують групове завдання. Згуртованість часто не виникає сама собою і вимагає виконання спеціальних вправ, що налаштовують на взаємодію. Слід також пам’ятати, що для досягання згуртованості групи більше значення мають вправи, що вимагають кооперації (наприклад, всі разом складають картинку з розрізнених фрагментів). Переважне ж використання групових форм навчання, побудованих на конкуренції (наприклад, групи змагаються між собою у виконанні певного проекту), може призвести до конфліктів і погіршенню групової соціально-психологічної атмосфери.

Соціально-психологічний клімат і атмосфера – також дуже важливі умови навчання. Соціально-психологічний клімат - домінуючий в групах емоційний, діловий, моральний настрій. Він може бути сприятливим і несприятливим. Показниками сприятливого (позитивного, здорового) соціально-психологічного клімату є: атмосфера взаємної довіри в групі, що поєднується з вимогливим ставленням один до іншого; доброзичлива і в той же час ділова критика і самокритика; визнання права кожного члена групи на вільний прояв своєї думки, прийняття значущих для групи рішень, отримання інформації про життя групи; висока задоволеність більшості індивідів своєю приналежністю до групи, готовність до взаємодопомоги, до прийняття на себе відповідальності, взаємна зацікавленість. Проявами несприятливого (негативного, нездорового) соціально-психологічного клімату є: агресивність учасників, незахищеність, інертність, лінощі, пасивність, песимізм, скутість, взаємна недовіра, незадоволеність, потурання, замовчування, безвідповідальність, байдужість.

Соціально-психологічний клімат є постійно діючим фоном її існування, змінюється поступово і слабко піддається керуванню. Разом з цим емоційний стан групи за відносно короткий час навчальної роботи – соціально-психологічна атмосфера – є більш змінним показником і може варіюватись.

Прояв того чи іншого соціально-психологічного клімату має впливати на вибір завдань для групової роботи. У групах з позитивним кліматом легше працювати, студенти краще справляються зі складними завданнями, успішніше працюють у підгрупах, виявляють більш однорідне ставлення до навчання. У групах з негативним кліматом слід частіше застосовувати кооперативні форми роботи, розвивати згуртованість, створювати позитивну групову атмосферу.

Ми розглянули деякі важливі індивідуальні і соціально-психологічні умови навчання та коротко окреслили можливість їх урахування при організації навчання. Далі наведемо декілька ефективних засобів управління соціально-психологічними процесами у навчанні.