Самооцінка та ефективність навчання

Взаємовплив самооцінки та ефективності навчання можна проілюструвати на прикладі, який наводить Р.Бернс в своїй книжці «Я-концепция и воспитание»⁸⁶.

В одному із американських коледжів, в якому студенти поглиблено вивчали іноземну мову, був проведений експеримент. Трьом групам студентів було запропоновано перевірити свої здібності стосовно вивчення іноземних мов. Після проведення тестування кожній з груп був повідомлений результат узагальненої групової здібності.

Першій групі повідомили, що в цілому група має високі здібності і це дуже схвально, це неодмінно буле проявлятися в успіхах.

Другій групі повідомили, що їхні здібності, не є високими, але всіляко підкреслювали, що успіхи залежать і від старанності, наполегливості, працелюбності, і тому успіхи і в цій групі будуть високими.

Третій групі повідомили, що в цілому її здібності є невисокими, що в принципі є серйозною завадою на шляху до успіхів у навчанні. Через деякий період експериментатори проаналізували успішність навчання в цих трьох групах. Було виявлено, що перша група показує високий рівень успішності, друга за рівнем успішності майже не відрізняється від першої, а в третій рівень успішності значно нижчий порівняно з двома попередніми і значно знизився порівняно з періодом навчання, який передував експерименту. Слід також зазначити, що результати тестування були повідомлені викладачам, які працювали в цих групах у вигляді таких самих оцінювальних суджень, які були представлені кожній з груп. Але найголовніша особливість цього експерименту полягала в тому, що результати тестування насправді бути майже однаковими в трьох групах.

Експериментатори свідомо вдалися до різних оцінювальних суджень: в першій групі з метою підвищення самооцінки, у другій групі констатації невисоких здібностей, з метою заниження самооцінки і водночас підтримкою, підбадьорюванням за допомогою навіювання; у третій групі – констатацією невисоких здібностей з метою заниження самооцінки, у поєднанні із узагальнюючими негативними оцінювальними судженнями, що ще більше сприяло заниженню самооцінки студентів цієї групи. Вирішальним фактором успішності навчання виявилось ставлення викладачів до кожної з цих груп. Для викладачів оцінювальні судження експериментаторів відіграли роль соціального настановлення і у подальшому очікування педагогів стосовно успішності тієї чи іншої групи закріплювало ту чи іншу самооцінку студентів і сприяло чи не сприяло ефективності навчання в цілому в кожній групі. Надалі експериментаторами разом з викладачами були вжиті відповідні заходи з метою корекції самооцінки студентів у третій групі, яка через певний час стала виявляти не меншу успішність, ніж перша і друга.

Цей приклад переконливо підтверджує, що зв’язок між успішністю навчання і уявленнями учнів про свої навчальні здібності носить характер взаємовпливу. Успіхи у навчанні сприяють зростанню самооцінки, а самооцінка, у свою чергу, впливає на рівень навчальних успіхів через механізм очікувань, домагань, стандартів, мотивації і впевненості у своїх силах. Занижена самооцінка підриває впевненість учня у своїх силах і формує у нього низький рівень очікувань, а низька успішність знижує самооцінку.

Саме тому кожен педагог, викладач має володіти засобами позитивного самосприйняття дорослих і юних людей – вчителів і учнів в широкому розумінні цих слів, які взаємодіють в стінах навчального закладу, знати фактори, що впливають на формування самооцінки, знати вікові особливості становлення самооцінки, вміти використовувати попереджувальні заходи з метою уникання деформації самооцінки учнів, діагностувати за поведінковими проявами наявну самооцінку і здійснювати відповідний психолого-педагогічний вплив з метою корекції неадекватної самооцінки студентів.

Деформації у становленні і розвитку самооцінки призводять до зменшення ефективності навчання, як вже не раз зазначалося і не тільки до цього, а й до більш серйозних особистісних деформацій в цілому. Але не заглиблюючись у сферу патологій все ж таки за аналогією суджень медичного характеру нагадаємо, що будь-яку хворобу легше попередити, аніж вилікувати. В нашому контексті це означає і вміння викладача чітко ставити ціль навчання і володіти різними методами в процесі навчання і вміло здійснювати контроль на всіх етапах управління навчанням, професійно вдаючись до відповідно побудованих оцінювальних суджень. Саме на останньому аспекті варто зупинитись, оскільки він має пряме відношення до самооцінки як фактору, що зумовлює успішність.

Вдаючись до критики, негативного оцінювання учинків особистості і навчальної діяльності не бажано різко і категорично надавати словесну оцінку, навішуючи "ярлики" і узагальнюючи негативну поведінку. Негативній оцінці має бути підданий саме конкретний вчинок, а не особистість в цілому. Для цього варто починати оцінювання не з повідомлення власної думки, а з констатації, опису здійсненого вчинку співрозмовника, водночас підкреслюючи час і умови, за яких це відбулося. Наприклад: "Сьогодні Ви не виконали всіх завдань" – правильно, а "Сьогодні Ви як і завжди не виконали всіх завдань" – не правильно.

Необхідно також володіти не тільки прийомами переконуючого впливу з метою підвищення мотивації, а розвивати в собі здатність до фасилітуючого викладання⁸⁷ шляхом опанування прийомами навіювання. Висловлювання мають бути доброзичливими, короткими і виражати впевненість у майбутніх успіхах: "Я знаю (я вірю, я переконаний), що на наступний раз Ви зможете покращити свій результат”.

Ці впливи слід зреалізовувати у формі послідовних кроків з перервами. Кожен з них має призводити до часткової зміни позиції, а перерва – сприяти тому, щоб особистість відчула нову, змінену позицію як свою власну. Часткові зміни сприймаються легше, ніж кардинальні. Нагадаємо, що особистості із заниженою самооцінкою як би їм не було некомфортно з нею, з великим зусиллям "розстаються" із цією своєю особливістю і чинять опір будь-яким впливам, спрямованим на підвищення самооцінки, оскільки це загрожує стабільності їхнього Я.

Корисним є також залучення осіб із заниженою самооцінкою до спільної діяльності, яка "приречена на успіх" з поступовим делегуванням відповідальності за успіх, оцінюючи його як парціальне досягнення таких осіб і використовуючи при цьому методи прямого чи непрямого навіювання. Подібні заходи є доцільними не лише по відношенню до осіб із заниженою, а й осіб із високою самооцінкою. Що ж до попередження формування завищеної самооцінки, яка залежить від ставлення батьків у дитинстві, то заходи щодо формування адекватної самооцінки можуть бути подібними до вже згаданих.