11.Значення християнизації Київської Русі для розвитку політичної думки.

Найдавнішу докладну відомість про хрещення українського народу, яку знаходимо в нашій літературі, подає нам так званий Початковий літопис Нестора -- пам'ятка початку XII віку. Він був написаний приблизно через сто років після хрещення проукраїнських земель.

Цей літопис докладно розповідає про хрещення князя Володимира та українського народу; літописне оповідання, стало в нас класичним -- воно довго панувало в нашій науці та літературі, а в школі та серед широкого загалу панує ще й тепер. Прийняття християнства сприяло розширенню міжнародних релігійних і політичних зв'язків Київської держави, разом із якими на Русь прийшли здобутки європейської цивілізації в галузі філософії, права, історії, культури. Під їхнім впливом активізувалася давньоруська суспільно-політична думка.

Формування політичної думки на території України в часи Київської Русі прийшло осюди разом із християнством із Візантії.На час хрещення Русі християнська думка у Візантії набула вже розвиненого, деталізованого та витонченого характеру. А оскільки Візантія була прямою спадкоємницею Стародавньої Греції, то в її філософському вжитку весь час перебували класичні твори давньогрецьких філософів. Отже, в Київській Русі освіта та освіченість, а разом із ними і премудрість набули особливого соціального статусу.

Одним з найглибших джерел політичних ідей є вчення раннього християнства, що внесло в Київську Русь філософсько-політичніі проблеми і надало культурі новизни. Третім джерелом філософського мислення є писемні пам'ятки, що сягають першої половини Х ст..

Найважливіші пам'ятки політичної думки Київської держави це:

"Повість временних літ" (кінець XII ст.), Слово про закон і благодать" Іларіона (середина XI ст.), "Правда Руська" (XI ст.), "Повчання" своїм дітям Володимира Мономаха (XI ст.), "Слово о полку Ігоревім" (XII ст.).

У Х-ХІІ ст. з'явилися перші літературні твори: "Слова", "Повчання", "Проповіді", які, як правило, виходили із середовища духівництва, а також '"Патерики", "Житія святих", що складалися для поширення християнства і прославлення князів, бояр, монахів.

Ідеї східного християнського світогляду були представлені на території Київської Русі виключно як філософсько-богословські трактати, тексти. Зокрема, широко були розповсюдженими "Шестиднева" Іоанна, екзарха Болгарського, "Ізборники Святослава" 1073, 1076 pp. та ряд інших документів. Результатом такого "спілкування" стало виникнення нового типу світогляду, києворуської ментальності, яка характеризується не тільки розмаїттям, а й глибиною думки. Слід зазначити, що названі твори втрачали свою первісну специфіку і набували києворуської форми викладу й ментальності, ставали феноменом києворуської філософської культури. Діалог етнонаціонального (поганського) і християнського (греко-візантійського) світоглядів привів до того, що перший, поступово став втрачати свою "первісну"' автономність, замкненість і перетворюватися на засіб прочитування (розуміння) "іншого" змісту з метою його творчого засвоєння, укорінення в фунт києворуської ментальності. Пам'ятки культури, особливо києворуська книжність, стали специфічним засобом передання (переведення) християнського змісту в тодішню свою світоглядну дійсність.

Основними суспільно-політичними ідеями в Київській Русі, на формування яких вплинула загальна християнізація, були:

- погляди на походження держави і князівської влади

-правове регулювання суспільних відносин

-стосунки між церквою і державою

-проблеми єдності та суверенності політичної влади

-об'єднання удільних князівств навколо великого князя київського,

-самостійності й незалежності Русі

У політично-філософській думці Київської Русі відповідно з українською духовною традицією склався своєрідний тип мислення, тип філософствування, позбавлений абстрактного, відірваного від життя теоретизування. Логічна філософська освіченість, вишуканий гносеологізм, категоріальна системотворчість не стали характерними для філософствування в Україні.

У становленні і розвитку політичної думки Київської Русі основною проблемою є проблема буття людини, її батьківщини у контексті буття всіх інших народів і світу. Боротьба проти руйнівних сил людського буття спирається на морально-божественну основу і здобуває форми конфлікту між Добром і Злом. Досвід моральності, практичного філософствування, надбаний в умовах Київської Русі, став фундаментом дальшого розвитку політичної думки.