17. Політико-правові ідеї українських козаків.

Однією з найвпливовіших політично активних сил в українському суспільстві кінця XVI — першої половини XVII ст. стало запорозьке козацтво. Запорозька спільнота виробила специфічну систему громадянських цінностей. Вони великою мірою впливали на сутнісні засади та форми вираження політичної культури козацтва.

Величезний вплив на політичні позиції запорожців мало розвинене у них почуття руської ідентичності. Репрезентанти запорозької громади вважали своїм моральним обов’язком та проявом громадянського служіння спільному благу боротьбу політичними методами за дотримання прав і свобод руського народу — українців та білорусів — в Речі Посполитій, а також задоволення інтересів православної конфесії.[1]

Політичне життя запорозької спільноти підтримувалося і спрямовувалося через Військо Запорозьке, що являло собою засновану на військовій основі та засадах прямої демократії соціальну спільність, яка виступала також як самоорганізований політичний інститут.

Головною метою запорозької громади як політичної сили, згуртованої станово-корпоративними інтересами, виступало зрівняння в політичних правах із шляхтою (у цьому напрямі політичної боротьби висувалися вимоги аж до участі козаків в обранні короля).

Політичні позиції та орієнтації репрезентантів Війська Запорозького націлювалися не лише на політичну емансипацію козацького стану в політичній системі країни і суспільстві загалом. Впродовж першої половини XVII ст. відбулося енергійне включення козаків у політичну боротьбу, що точилася під гаслами оборони православ’я і забезпечення конфесійних прав руського народу. Тобто як політична сила об’єднані у Військо Запорозьке козаки покинули свою станову "равликову хатку", що стала для них затісною, і повернулися обличчям до корінних потреб та інтересів свого народу. При цьому запорожці проявили себе як найрадикальніше крило політичних сил, що мали конфесійно-православну орієнтацію.

Для політичної практики козаків характерними були, зокрема, вимоги-звернення до політичного центру Речі Посполитої (іноді в ультимативній формі), наявність політичної коаліції з православною церковною ієрархією, а також спроби налагодження політичних союзів з українською шляхтою та представниками протестантської опозиції Великого князівства Литовського.

Світські інтелектуали Гетьманщини у своїх “висловлюваннях-діях” розуміли імперський політичний устрій у межах децентралізму. Між реформами Петра І та Катерини ІІ козацькі інтелектуали звикли до Російської імперії і одночасно призвичаїлися до свого автономного життя у ній. Свідченням нових тенденцій у розвитку суспільно-політичних уявлень та ідей світських інтелектуалів Гетьманщини з кінця 20-х рр. XVIII ст. стали численні рукописні історико-літературні твори, близько 60-ти списків літопису Г. Граб'янки 50-60-х рр. XVIII ст., робота “Комісії щодо зводу прав, за яким судиться малоросійський народ” (1728?1743 рр.). Одночасно у мові козацьких інтелектуалів з'явилися загальновживані імперською елітою слова та словосполучення “гражданин”, “польза Государству”, “общество”, “верность отечеству” тощо. З 30-х рр. XVIII ст. простежувалася характерна риса збільшення загальноімперської тематики, образів, ідей у літературі світських інтелектуалів Гетьманщини.

У 30-ті-50-ті рр. XVIII ст. відбувався подальший розвиток малоросійської лояльності, що яскраво представлено в історико-літературних пам'ятках. Твори цього покоління козацьких інтелектуалів фактично були політичними памфлетами, які у рамках офіційної ідеології у темних тонах зображували наслідки втручання імперської влади в автономне життя суспільства Гетьманщини.

Недостатність політичної, соціальної та правової легітимності козацької еліти належала до очевидних речей як для сусідніх держав, так і світських інтелектуалів Гетьманщини. Це позначилося на політичній свідомості новоутвореного “шляхетства”, яке свої інтелектуальні сили витрачало на виправдання свого статусу (влади та багатства) через історичний легітимізм, а пізніше закон. Саме на основі зусиль освіченої частини козацької еліти, пов'язаних з легітимацією їхнього соціального становища, творилася суспільно-політична свідомість суспільства Гетьманщини середини XVIII ст. Козацькі інтелектуали широко використовували законодавство Речі Посполитої, звичаєве право і навіть імперські нормативні акти для аргументації свого традиційного життя. Цей процес був складовою частиною реформування правової системи Гетьманщини: хоча, як правило, “склеювалися” норми чинного законодавства, але також проводилася складна робота їх кодифікації. Спільним було те, що у термінології “вольностей” та “прав” захищалися традиційні практики судочинства.Дослідницькі пошуки письменників-полемістів Герасима Смотрицького, Захарїї Копистенського, Йова Борецького зводилися до встановлення безперервності історичного процесу від княжої Русі до України. Тісні контакти з ними козацької старшини зумовили активізацію виступів запорожців проти засилля уніатства та католицизму на захист православ’я, сприяли розвитку освіти, науки й культури.