13. Громадівці х1х ст. Та їх політична спадщина

Суспільно-політична боротьба в Україні в 60-70-х роках характеризувалася наявністю різнополярних політичних сил, які умовно можна поділити на радикальні i ліберальні.

У кінці 50-х років у Києві оформилась українська Громада, членами якої були переважно студенти Київського університету ім. св. Володимира . У складі Громади були і колишні кирило-мефодіївці, і хлопомани - В.Антонович, М.Драгоманов, Б.Познанський, М.Зібер, П.Чубинський, І.Касьяненко та інші. Всього Київська громада нараховувала близько трьохсот учасників [4:181]. Поступово мережа громад охопила інші міста України: Чернігів, Полтаву, Харків, Одесу. Консолідації громадівців сприяв літературно-науковий часопис “Основа”, який виходив у Петербурзі у 1861-1862 роках. Редактори “Основи” М.Костомаров, П.Куліш, В.Білозерський спрямовували часопис на висвітлення українського національного питання. Провідні автори “Основи” обстоювали необхідність розвитку української культури, пропонували створити в Україні широку мережу шкіл з українською мовою навчання, вказували на необхідність систематичного видання науково-популярної літератури українською мовою для освіти народу та формування у нього національної свідомості.

Українська національна ідея на сторінках “Основи” знайшла найбільш грунтовну розробку у публіцистиці М.Костомарова. У статті “Две русские народности” він виступив проти денаціоналізації українців, служіння української інтелектуальної еліти імперським інтересам.

“Основа” була трибуною і для київських українофілів М.Максимовича, Т.Рильського, В.Антоновича, П.Житецького, П.Чубинського, К.Михальчука та інших. Вони публікували тут історичні та етнографічні статті, в яких висвітлювали економічне, літературне і релігійне життя Наддніпрянщини та західноукраїнських земель. Провідною думкою цих матеріалів стало обгрунтування української самодостатності та мовної відмінності українців від росіян.

Громадівці розуміли, що неосвіченість мас була значною перешкодою в становленні національної свідомості, тому їхня практична діяльність зводилася переважно до культурно-освітніх заходів. В середовищі громадівської молоді народилася ідея створення недільних шкіл, яку підтримала вся демократично налаштована українська інтелігенція. Мережа недільних шкіл покликана була протистояти не тільки русифікації, але й польсько-шляхетському впливу на шкільництво на Правобережжі України.

Українофільство громадівців, цілком зосереджене на вивченні та служінні народу, поступово зі своєї практики стало виключати вивчення і пропагування важливих аспектів української національної ідеї, а саме, ролі Київської Русі як княжої держави та державотворчої діяльності українських гетьманів. Це призводило до певної однобокості і слабкості українофільської ідеології. Спільною для всіх громад була українська національна ідея на демократичному ґрунті.

Більша частина тогочасної української свідомої наукової та творчої інтелігенції, яка згуртувалася навколо Старої громади і ПЗВ РГТ, у своїй практичній діяльності віддавала перевагу освітній та науково-культурницькій роботі. Утримання старогромадівців від активної політичної діяльності привело до відмежування від українського національного руху значної кількості представників української еліти.

Політично-активні діячі Старої громади М.Драгоманов, М.Зібер, С.Подолинський виступили з власною політичною програмою, яка вимагала встановити у Росії політичні свободи, конституційний лад, запровадити федеративний устрій, широке місцеве самоврядування, що у комплексі забезпечить національні права українського народу. Громадівці так і не опрацювали чіткої, виразної політичної програми. Одні (П.Куліш, М.Костомаров) закликали обмежитися лише культурницькою роботою і підкоритися царизму. Культурницький підхід опирався на романтичний ідеалізм. М.Костомаров започаткував тенденцію до аполітичного просвітництва. Він вірив, що досить підтримувати і культивувати народний дух, щоб самі по собі розв’язалися політичні проблеми. В.Антонович і П.Житецький закликали до пошуків компромісу із самодержавством задля розвитку української культури в тісному зв’язку з російською. Представники молодшого покоління громадівців (Б.Грінченко, О.Кониський) займали більш радикальну позицію, протистояли політичній та національній русифікації.

Кульмінацією громадівського руху стали 70-і роки XIX ст., коли у Києві працював ПЗВ РГТ. Члени Відділу доклали багато зусиль у справі розвитку духовних засад українського національного відродження і цим сприяли піднесенню національної самосвідомості українців. Здобутки у галузі українознавства мали сприяти у протидії згубній колонізаторській політиці царського уряду щодо українського народу, допомагати в утвердженні в суспільстві думки, що Україна має велике історичне минуле і значні потенціальні можливості для подальшої державотворчої діяльності.