4.Історичні літописи як джерело вивчення політичної думки.

Особливістю політичної думки є відображення проблем і завдань розвитку державності Київської Русі і народів, які її населяли, пошук відповідних умовам форм організації влади інших політичних інститутів і норм політичного життя. Прийняття в 988 р. християнства на Русі істотно вплинуло на розвиток політичної думки. Разом з християнським вченням сюди стали проникати нові політичні поняття, за допомогою яких осмислювались актуальні питання суспільного життя: об'єднання земель і зміцнення державності Русі. Предметом політичних роздумів стали проблеми: походження держави, правомірність, законність панування правлячої династії, шляхи зміцнення княжої влади. Обговорювались і відносини між князями, світською і духовною владами, проблеми зовнішніх відносин тощо. Проникнення у світогляд і свідомість русичів християнської моралі, безперечно, ставало визначальним в проповідях філософів, літописців.

Важливим джерелом наших знань про розвиток політичної думки є літописи.

Найважливіші це: "Повість временних літ" (кінець XII ст.) "Слово про закон і благодать" Іларіона (середина XI ст.) "Правда Руська" (XI ст.) "Повчання" своїм дітям Володимира Мономаха (XI ст.) "Слово о полку Ігоревім" (XII ст.). У Х-ХІІ ст. з'явилися перші літературні твори: "Слова", "Повчання", "Проповіді", які, як правило, виходили із середовища духівництва, а також '"Патерики", "Житія святих", що складалися для поширення християнства і прославлення князів, бояр, монахів.

Для періоду феодальної роздробленості як історичні джерела велике значення мають місцеві, обласні літописи, зокрема для Південно-Західної Русі — Київський літопис, що охоплює час від 1111 р. до 1200 р., і Галицько-Волинський літопис, в якому йдеться про події від 1201 р. до 1292 р.

Серед літописів до XV— XVI ст. найбільше значення для історії України мають: так званий «Короткий Київський літопис» (закінчений у XVI ст.), що є частиною Супрасльського рукопису (знайдений у Супрасльському монастирі біля Білостоку) —в ньому охоплюються події за 862—1515 pp. і Густинський літопис (знайдений у Густинському монастирі біля Прилук на Полтавщині), який розповідь починає з давніх часів, але має й самостійну частину про події в Україні за 1300—1597 рр.

Поглиблене дослідження козацьких літописів як першоджерел національної суспільно-політичної та історичної думки кінця ХVІІ – XVIII ст. створює додаткові можливості для осмислення витоків та безперервності українознавчих досліджень, а також передумови для інституціоналізації українознавства як науки у 2-ій половині ХІХ ст.

Політичні ідеї, представлені у козацьких літописах доби Гетьманщини, відображають і характеризують ідеологію та політику тогочасної Козацької держави.

В арсеналі козацького, тобто українського літописання ХVІ – ХVІІІ ст., найважливіше місце посідають: “Літопис Самовидця”, “Літопис Самійла Величка” та “Літопис Григорія Грабянки".

Твори козацької старшини належать до унікальних пам'яток української історичної і політичної думки і проливають світло на найважливіші події української історії від найдавніших часів до початку XVIII ст. Проблематика козацького літописання тісно пов'язана з темою національно-визвольного руху, боротьби за відновлення козацьких вольностей та української державності. Їх автори мали за мету не тільки зафіксувати для потомків героїчні сторінки української минувшини, але й закласти в суспільній свідомості національну ідентичність, розуміння необхідності відродження української державності, розвитку національної культури і мови. Вони сприяли утвердженню в суспільному вжитку таких ключових понять, як “Україна”, “український народ”, “українська земля”, “нація”, “Вітчизна” та ін., їх цілісного розуміння стосовно всієї етнічної території України та її народу.

Літописи Г.Грабянки, С.Величка та ін. пройняті мазепинським духом автономізму, відстоювання демократичного полково-сотенного устрою Гетьманщини. Вони возвеличили справедливість Визвольної війни українського народу, патріотизм, військовий талант і мудрість її провідників, насамперед Б.Хмельницького. Козацькі літописці зробили важливий крок на шляху поступового переходу від систематизації фактів і описування подій до їх осмислення і пояснення.

Твори Самовидця, Г. Грабянки, С.Величка відіграли важливу роль для створення інших козацьких літописів та літературно-історичних творів українознавчого характеру, послужили для них не тільки джерелом, але й методологічним дороговказом.