1.2. Інформація — фізичний феномен

Відображення в матеріалістичній філософії розуміється як атрибут матерії (звідси — назва концепції «атрибутивна»). Пов'язуючи відображення й інформацію, філософи-матеріалісти перетворюють інформацію у фізичний феномен, що не порушує матеріальної єдності світу. Проте, вважаючи відображення та інформацію властивостями матерії, прихильники атрибутивної концепції втратили критерій розмежування відображуваних і інформаційних явищ. Про це свідчить ототожнення відображення й інформації в пропонованих ними дефініціях. Так, інформація визначається як зміст (сутність) відображення, основна грань (сторона, аспект) відображення, інваріант відображення, відтворена розмаїтість об’єкта, нарешті, спосіб існування однієї системи через іншу. Якщо сутність проявляється в змісті і якісній визначеності об'єкта, то інформаційні процеси є сутністю відображених процесів, а відображені процеси — проявом інформаційних. Оскільки інформація — сутність відображення, то дефініції обох понять збігаються. Якщо згадати, що відображення у свою чергу трактується як зміст (грань, аспект) взаємодії, то інформація виявляється змістом змісту і гранню граней.

Один із першовідкривачів проблематики інформації у вітчизняній філософії А. Д. Урсул, що подає таке формулювання: «інформація є відбитком розмаїтості», бачить відмінність інформації від відображення в тому, що «інформація містить у собі не весь зміст відображення, а лише його аспект, пов'язаний з розмаїтістю, розходженням», а відтворюватися може не тільки розмаїтість, але й одноманітність. «Відображена одноманітність» — це порожній образ, беззмістовне відображення. До цього ж висновку приходимо, якщо інформація зводиться до «способу існування однієї системи через іншу». Таким способом може бути лише збереження відображуваного утому, що відображає, наприклад, у пам'яті.

Безнадійно заплутаним є питання про співвідношення теорії відображення і теорії інформації (не математичної, а «загальної»). Предмет першої — об'єктивно існуючі процеси, що відображаються, предметом другої виступаютьінформаційні процеси, які атрибутивна концепція називає змістом (сутністю, інваріантом і т.п.) перших. Зовсім незрозуміло, яким чином одна теорія може вивчати зміст предмета іншої теорії, не підмінюючи собою останню.

Статус фізичного феномена інформація знаходить у «природничонауковій» концепції інформації, що ставить її в один ряд з категоріями речовини й енергії. Це трактування сприйняте багатьма науковими авторитетами, у тому числі А.И. Бергом, В.М. Глушковим, А.П. Єршовим, В.И. Сіфоровим. Принципова відмінність її від атрибутивної концепції полягає в тому, що в ній важко знайти взаємозв'язок відображення й інформації, зате ясно проглядається тенденція до ототожнення інформації з організацією. Інформація виглядає вже «природничонауковим підтвердженням» не стільки властивої матерії властивості відображення, скільки властивості організації. Формула «матерія = речовина + енергія + організація» витісняється формулою «матерія = речовина + енергія + інформація». Наслідком подібних поглядів є своєрідний «панінформизм», висновки про те, що інформація «існувала й буде існувати вічно», що вона «міститься в усіх без винятку елементах і системах матеріального світу», «проникає в усі «клітини» життя людей і суспільств» і т.д. З «панінформизму» випливає, що інформація як одна з трьох основ світобудови, повинна служити першопричиною таких властивостей матерії, як відображення і організація. Виходить, відображення потрібно пояснювати з інформації, а не навпаки, як вважають атрибутивісти.

Іншою крайністю «панінформізму» є інформаційний гносеологізм, що пояснює пізнавальні процеси. Тому що «усяку комбінацію… речовин розумових конструкцій можна вважати кодом «чогось», отже, усе, що нас оточує, є в якомусь змісті інформація»⁴ . Пізнання зводиться до декодування інформації, що «внесена і закріплена» в анатомії тварини чи в структурах нейрофізіологічного характеру, у мікроскопічних особливостях клітинного ядра, коротше — у пізнаваних об'єктах. При цьому відчуття трактується як результат перетворення зовнішньої інформації у внутрішню, матеріальної — в ідеальну. Загалом, почуттєве і раціональне пізнання, досвід, інтуїція, виявлення сутності речей і подій, спроби тлумачення «тексту книги природи» — усе це окремі випадки декодування інформації «про щось», відбитої в навколишній дійсності. Нагадаємо, що в «доінформаційну епоху» природі приписувалися свідомість і натхнення .

Популяризатори і фантасти не могли обійти своєю увагою панінформізм. З'явився опис країни «Інфорія», де інформація вирощується на полях, із брикетів інформації будуються будинки, харчуються не хлібом, а інформацією, тому що хліб — не що інше, як «порція інформації для шлунка, для нервових кліток, для кишечника й у кінцевому підсумку — для всього організму»⁵ .