Організаційно-методичні особливості проведення занять

Для підготовки фахівця з достатнім рівнем знань у програмі навчальної дисципліни «Педагогіка та психологія вищої освіти». передбачений цикл лекцій у поєднанні із самостійною роботою магістрантів.

Формування рівня вмінь студента-магістранта здійснюється за допомогою раніше отриманих знань із головних тем дисципліни.

Рівень знань магістранта підвищується у самостійній роботі, яка забезпечена консультаціями. Завдання на самостійну роботу видаються у ході лекційних занять. Поточний контроль знань тих, хто навчається, здійснюється в проведенні тестування за основними темами.

Обов’язковою вимогою до сучасної методики викладання у вищій школі є знання основ методу портфоліо, який набув широкого застосування в усьому світі. Метою курсу є також ознайомлення майбутніх молодих фахівців із сучасними методиками викладання у вищій школі та формування вмінь застосовувати метод портфоліо у практичній діяльності. Робота в цьому напрямку передбачає набуття магістрантами теоретичних знань з основ методу портфоліо та практичних навичок щодо його складання.

Ураховуючи, що навчальна дисципліна «Педагогіка та психологія вищої освіти» викладається молодим фахівцям, важливо, що у ході проведення лекцій увесь навчальний матеріал узгоджується з раніше одержаними знаннями з курсів „Філософія” (як методологічна основа), „Основи педагогіки і психології”, „Методика наукових досліджень” тощо.

Атестація магістрантів курсу «Педагогіка та психологія вищої освіти»:

– залік на основі тестового контролю;

– розробка власного портфоліо “Я – викладач вищого навчального закладу” за відповідними складовими.

Змістовий модуль 1. Педагогічна ДіЯльнІсть викладача вищої школи як проблема сучасної педагогіки

Тема 1. Педагогічна діяльність: історія та сучасний контекст.

1. Становлення та розвиток теорії педагогічної діяльності в історії зарубіжної та вітчизняної педагогічної думки.

2. Демократизація як освітній принцип.

3. Суспільна значущість гуманізації навчального процесу.

4. Психолого-педагогічні засади діяльності викладача вищої школи.

• Історія становлення і розвитку професії педагога – викладача вищої школи безпосередньо пов’язана з етапами розвитку і формування університетської системи освіти.

• Офіційне “визначення” професії пов’язане з університетськими статутами, які були тими нормативними актами, що визначали основні вимоги до професії.

• Розглянуті періоди професійного становлення педагога вищої школи у вітчизняній освітній системі можна об’єднати у два великі етапи:

• середина XVII- початок XX століття – дорадянський, який характеризується закріпленням основних визначальних характеристик педагога вищої школи і формуванням на цій основі професорсько-викладацького компоненту вітчизняної інтелігенції;

• 20 – 90-і роки XX століття – радянський період, який характеризується формуванням сучасної системи вищої школи, затвердженням основних форм, методів і змісту професійної діяльності педагогів вищої школи.

За сучасних умов реформування вищої школи в Україні належить осягнути зміст концепцій демократизації й гуманізації навчального процесу та національного виховання молоді. Безперечно, провідним принципом сучасної вищої школи є принцип демократизаціі.

Цей принцип знайшов своє закріплення як у Законі України "Про освіту" (1996), так і у Державній національній програмі "Освіта" (Україна ХХІ століття).

На які основні складові принципу демократизації слід звернути увагу ? Передусім, це:

– децентралізація;

– регіоналізація в управлінні освітою;

– автономізація навчально-виховних закладів у вирішенні основних питань діяльності;

– поширення альтернативних (приватних) навчально-виховних закладів;

– перехід до державно-громадської системи управління освітою (участь батьків, громадськості, церкви);

– співробітництво "учитель − учень", "викладач − студент" у навчально-виховному процесі;

– оновлення змісту навчання, підвищення його освітніх, розвивальних і виховних функцій;

– удосконалення методів та форм організації навчання;

– розробка й впровадження інновацій у сфері перевірки, оцінки і контролю знань;

– удосконалення педагогічної майстерності педагога;

– утвердження нового педагогічного мислення та демократичних засад навчання.

Аналізуючи складові, сутність і зміст принципу демократизації, можна неодмінно прийти до висновку про його взаємозв’язок із принципом гуманізації навчального процесу та національного виховання. Сутність гуманізації сучасними вітчизняними вченими розглядається через призму:

– подолання технократизму засобами пізнавальної діяльності, гуманістичного мислення, сходження до творчості;

– адаптації і науково-технічного прогресу;

– поєднання ідей гуманізації з диференціацією та індивідуалізацією навчально-виховного процесу.

Слід також усвідомити зміст вимог, які кладуть учені в основу принципу гуманізації. Особливу увагу треба звернути на такі:

1. Гуманне ставлення до особистості виховання. Повага його прав і свобод.

2. Пред’явлення вихованцю посильних і розумно сформульованих вимог.

3. Повага до позиції вихованця навіть тоді, коли він відмовляється виконувати пред’явлені вимоги.

4. Доведення до свідомості вихованця конкретних цілей його виховання.

5. Ненасильницьке формування потрібних якостей.

6. Відмова від покарань, які принижують честь та гідність особистості.

7. Визначення права особистості на повну відмову від прищеплення тих якостей, які за будь-яких причин суперечать її переконанням (гуманітарним, релігійним тощо).