Тема 6. Методи, форми та засоби навчання у вищій школі.

1.Особливості методів навчання у вищій школі

2.Лекція, методика її підготовки та проведення. Семінарські, лабораторні та практичні заняття.

3.Самостійна навчально-пізнавальна діяльність студентів.

Методи навчання − це упорядковані способи взаємопов’язаної роботи викладача і студентів, спрямовані на розв’язання навчальних завдань і досягнення кінцевої мети навчання.

Метод навчання − це система послідовної взаємодії тих, хто навчає, і тих, що навчаються, спрямована на організацію засвоєння змісту освіти. Загальнопедагогічними функціями методів навчання є освітня, розвиваюча, виховна, мотиваційна, контрольно-корекційна.

Будь-який метод, у тому числі й метод навчання, має розглядатися на теоретичному рівні:

а) як модель діяльності, що проектується особистістю, тобто ідеальне уявлення про можливу й необхідну норму діяльності для досягнення цілі;

б) як уявлення про продукт, що реалізується.

Метод як модель, що проектується суб’єктом його діяльності, вміщує:

а) знання про цілі діяльності, що водночас є знанням про результат діяльності, без такої попередньої цілі діяльність людини не може стати цілеспрямованою, тобто усвідомленим рухом до мети, що дозволяє контролювати відповідність кожного кроку цього руху його загальній меті;

б) знання про необхідний для досягнення мети спосіб діяльності;

в) знання суб’єкта про необхідні й можливі засоби, оскільки діяльність завжди пов’язана із засобами діяльності інтелектуального, практичного або предметного характеру. Засоби й способи діяльності тісно взаємодіють: спосіб діяльності обумовлює мінімально необхідні засоби. Можливі варіації засобів видозмінюють, корегують спосіб діяльності;

г) знання про об’єкт діяльності, оскільки без об’єкта, ідеального або матеріального, діяльності не буває. Знання про об’єкт, його властивості супроводжується в методі неодмінним знанням про зміни об’єкта під впливом діяльності, етапи його перетворення і механізм.

У процесі підготовки фахівців широко застосовуються методи активного навчання. Серед них: дидактичні ігри, кросворди, аналіз конкретних ситуацій, розв’язання проблемних задач, метод «мозкової атаки» (генерування ідей), колективне навчання в малих групах тощо.

Вибір методів навчання викладачі здійснюють залежно від змісту навчання, організаційної форми, конкретної мети заняття на основі дидактичних і методичних знань, власного досвіду тощо.

Методи навчання спрямовані на активізацію пізнавальної діяльності студента, посилення мотивації в навчанні, стимулювання розумової праці на основі індивідуального підходу до кожного студента.

У вищому закладі освіти функціонують різноманітні форми організації навчання, серед них найбільш поширені: лекція, лабораторне та практичне заняття, семінар, самостійна робота, практика, курсове та дипломне проектування тощо.

У дидактиці ці форми тлумачаться як способи управління пізнавальною діяльністю для вирішення певних дидактичних завдань. У той же час, лекція, семінар, практичне заняття, самостійна робота виступають як організаційні форми навчання.

Протягом усієї історії вищої школи, з моменту зародження і до наших днів провідною організаційною формою і методом навчання є лекція. Основними вимогами до лекції є: моральний аспект лекції і викладення, науковість й інформативність, доказовість й аргументованість, наявність певної кількості яскравих переконливих прикладів, фактів, обґрунтувань і наукових доказів, емоційність форми викладу, активізація мислення слухачів, постановка питань для роздумів; чітка структура й логіка викладу матеріалу, методична обробка виведення головних думок і положень, формулювання висновків; виклад матеріалу доступною і зрозумілою мовою, використання, по можливості, аудіовізуальних дидактичних матеріалів. Ці вимоги лежать в основі критеріїв оцінки якості лекції.

За умов застосування нових технологій навчання докорінно змінюється роль лектора, викладача. Тепер завдання лектора – не викладення готової інформації з певної навчальної дисципліни, а формування мотивів зацікавленості в ній, що має стати стимулом подальшого самостійного вивчення передбаченого навчального матеріалу. Це спонукає викладача обирати такі теми лекцій, виклад яких сприяв би залученню студентів до активної розумової діяльності. До таких лекцій можна віднести:

– проблемний виклад матеріалу;

– проблемний виклад із наступною роботою студента за певним планом;

–комбіновану лекцію, яка включає реконструктивно-варіативну діяльність студентів;

– комбіновану лекцію, яка включає частково-пошукову діяльність студентів;

– лекцію, у процесі якої створюються проблемні ситуації.

Для підвищення рівня знань студентів та їх активної діяльності можна скористатися такими методичними прийомами:

1. Проведення лекційної атестації (завдання за темою на окремих картках, відповідь – наприкінці лекції).

2. Використання на лекціях опорних схем (при підготовці до чергової лекції студент відтворює опорну схему попередньої лекції і здає її на перевірку).

3. Розроблення планів-конспектів за темою (визначаються мета, основні питання для аналізу, запитання для самоконтролю).

4. Розподіл завдань для випереджального вивчення відповідного теоретичного матеріалу.

До основних типів лекції науковці відносять: вступну, тематичну, оглядову, заключну тощо.

Розвиток світової і вітчизняної системи освіти, її гуманізація, тенденція особистісно орієнтованого навчання зумовили виникнення нових форм, таких як проблемна лекція, лекція удвох, лекція-візуалізація, лекція-прес-конференція.

Процес навчання у вищій школі передбачає практичні заняття, які мають за мету поглиблене вивчення дисципліни. Структура практичних занять в основному однакова:

• вступ викладача;

• відповіді на запитання студентів;

• практична частина як планова;

• заключне слово викладача.

Практичні та лабораторні заняття спрямовані на поглиблення теоретичного матеріалу й формування практичних умінь та навичок, а також уміння аналізувати й застосовувати одержані знання для вирішення практичних завдань.

Мета практичного заняття – розширення, поглиблення та деталізація наукових знань, одержаних студентами на лекціях та в процесі самостійної роботи і спрямованих на підвищення рівня засвоєння навчального матеріалу, прищеплення вмінь і навичок, розвиток наукового мислення та мовлення студентів. Метою лабораторного заняття є формування практичних умінь та навичок під час навчального дослідження чи експерименту.

Видом практичного заняття є семінар. Це організаційна форма, під час якої викладач організовує дискусію навколо попередньо визначених тем, до яких студенти готують тези виступів на підставі індивідуально виконаних завдань (рефератів). Дидактична мета семінару – поглиблення й закріплення інформації, перевірка та оцінка знань, повторення вивченого, розвиток творчого мислення, уміння використовувати теоретичні знання на практиці, повідомлення нової інформації тощо.

Відповідно до завдань і змісту в сучасній вищій школі поширені семінарські заняття трьох типів:

• просемінар;

• власне семінар;

• спеціальний семінар.

Самостійна робота − це форма управління та самоуправління самостійною діяльністю студентів. Роль самостійної роботи в умовах сучасних педагогічних технологій значно зростає.

Прищеплення вмінь і навичок самостійної роботи майбутніх фахівців – найважливіше завдання вищої школи. Знання можуть застаріти. А вміння самостійно працювати, збагачувати себе новими знаннями залишається на все життя як постійний і необхідний духовний капітал. Самостійна робота – одна з головних умов глибокого і міцного оволодіння знаннями, формування переконань. Вона розвиває творчу активність студента, зв’язує його знання і вміння з практикою. Треба ураховувати різні сторони цього питання: створення потрібності в самостійній діяльності, засвоєння техніки самостійної роботи і прищеплення культури розумової праці, формування наукового мислення, тобто вміння вирішувати складні проблеми, які виникають під час навчання, за допомогою системи отриманих самостійно знань. Як складне педагогічне явище самостійна робота студентів – це особлива форма навчальної діяльності, спрямована на формування самостійності студентів і засвоєння ними сукупності знань, умінь, навичок, що здійснюється за умови запровадження відповідної системи організації усіх видів навчальних занять.