Ґендер у маси: державна ґендерна політика та її теоретичне підґрунтя

Від 2006 року після набуття чинности Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» починає свій відлік українська державна ґендерна політика (далі в тексті – УДҐП). Попри свою практичну вкоріненість і виражений політично-адміністративний характер, УДҐП стала також вагомим чинником трансформації ґендерних досліджень (і відтак ґендерної теорії) в Україні. Тепер держава прямо декларує свою зацікавленість у ґендерних студіях і всіляко стимулює їх приріст і розвиток (кількість навчальних курсів, публікацій, катедр тощо).

З теоретико-методологічного погляду ґендерна політика української держави в цілому наслідує европейську модель розв’язання проблеми ґендерної нерівности у суспільстві. На відміну від США, де забезпечення рівних прав і можливостей незалежно від статі базується, переважно, на комплексі афірмативних заходів (або позитивних дій, як це зветься в українському законодавстві) щодо дівчат і жінок, ООН і Европейський Союз виробили свій варіянт стратегії. Англійською мовою він зветься gender mainstreaming, – дослівно це перекласти важко, тому зазвичай уживають приблизний переклад: у більшості офіційних документів це звучить як «Комплексний підхід до проблеми рівности жінок і чоловіків». Враховуючи «труднощі перекладу», в українсько- та російськомовому ґендерному дискурсі часто вживають кальку з англомовної назви – ґендерний мейнстримінґ – і я теж долучуся до цієї практики.

Від 1998 року, коли Рада Европи офіційно закріпила ідеї ґендерного мейнстримінґу, вони є засадничими для розробки законів і державних програм із ґендерної політики в усіх країнах ЕС. Ухвалений документ наголо шує, що мейнстримінґ у певному сенсі є новою стратегією досягнення ґендерної рівности, яка має на меті «інкорпорувати аспекти, пов’язані з рівністю між жінками та чоловіками, в усі сфери й на всі рівні політичної діяльности».

Але прискіпливіший погляд виявляє: концепт ґендерного мейнстримінґу є частиною европейської неоліберальної стратегії модернізації політики управління, що призначена підвищити ефективність підприємств через продуманіше використання трудового потенціялу людей обох статей. Об’єктами ґендерної політики тут стають «жінки і чоловіки», при цьому під «жінкою» мається на увазі (новий) суб’єкт трудових відносин, економічний потенціял яких може і має бути використаний ефективніше.

Отже, ґендерний мейнстримінґ спирається на ключове мото «Ґендер – це корисно!» (реальна фраза, багато разів повторена одним із високопоставлених українських чиновників): виникає й поширюється теорія та практика «ґендерного авдиту» підприємств, а з газетних шпальт яскраві заголовки запевняють, що якби жінок ефективніше використовували на керівних посадах фінансових установ, то світової кризи не сталося б. І навпаки, безслідно зникають будь-які арґументи з дискурсу соціяльної справедливости чи дискримінації за ознакою статі: лишається «користь», що вуалює відвертішу мету – «прибуток». Методологічно ґендерний мейнстримінґ будується на есенціялістичному виокремленні й посиленому протиставленні жінок і чоловіків, тоді як відмінності між іншими групами населення фактично іґноруються. Ось чому концепт і політика ґендерного мейнстримінґу зазнають нині дедалі дужчої критики від феміністичної спільноти (Олена Ганківська, Керол Баккі, Джоан Івлін, Олена Приходько та інші).

Чому в основу УДҐП було покладено саме концепт ґендерного мейнстримінґу? З одного боку, особливо й вибору не було: ЕС чинить на найближчих східних сусідів, серед яких і Україна, вельми потужний авторитетний вплив, а української феміністичної критики ґендерного мейнстримінґу в Україні й по сьогодні майже не чути. З другого боку, для чиновників усе це звучить набагато нейтральніше (а отже, прийнятніше), ніж фемінізм чи позитивна дискримінація жінок. А з третього – неоліберальна політика ефективного використання людських ресурсів якраз до смаку молодому українському капіталізмові.

Але важливо також, що дедалі потужніша владна політика неопатріярхату не побачила для себе загроз в есенціялістичному за своєю суттю ґендерному мейнстримінґу, адже неопатріярхатна ідеологія уґрунтована в тому самому есенціялізмі: основні категорії лишаються «вродженими» й непорушними і набувають значення «вічних цінностей».

Ідеї ґендерного мейнстримінґу ширяться в Українї від початку 2000‑х років у різнобічній імплементації (виходять підручники і навчальні посібники, дістають підтримку відповідні дослідницькі проєкти аж до академічних ґендерних студій тощо, – і потужним засобом їх транслювання є діяльність структур ООН і міжнародних організацій, що зробили ґендерний мейнстримінґ своєю наскрізною стратегією. Іншим чинником є власне УДҐП, здійснювана через управління у справах сім’ї та молоді різного рівня (відповідальним за ґендерну політику в 2006–2010 роках було, нагадаю, міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту). Неочікувано «спущена згори», вона стала додатковим малооплачуваним навантаженням для нижчої ланки держслужбовців, а тому їхня робота звелася переважно до «привласнення» громадянського активізму різного штибу, здебільшого – в есенціялістичних версіях: скажімо, проведення конкурсу «Сільська жінка року» або взагалі конкурсів краси.

У державній службі спротив ідеям ґендерної рівности чинився як відкрито («Ми живемо за Біблією, а там про жінок і чоловіків усе сказано ясно, раз і назавжди!» – вигукує й демонстративно траскає за собою дверима чиновник районного рівня), так і у формі тихого саботажу (по змозі нічого не робити, але писати «правильні звіти» чи виставляти «показуху»). Я пам’ятаю одного із середніх начальників над ґендерною політикою, досить молодого чоловіка, що навчився вправно і доречно виголошувати промови «про ґендер», але всією своєю поведінкою демонстрував крайній мачизм і мізогінію. «Мій ґендер завжди зі мною» – час від часу іронічно повторював він на людях, роблячи при цій фразі виразні рухи долонею біля паху.

Цей приклад видається мені показовометафоричним: ставши завданням і відповідальністю державно- адміністративних органів, «ґендер» (у розумінні – ґендерна політика) набув значення фалічного символа прямої влади, поряд із низкою інших, уже наявних скіпетрів.