Глава 4. Аналіз біосоціальної зумовленості залишків реліктового світосприймання в сучасної людини

Формування і висока життєздатність містичного світосприйняття (від неандертальців до сучасного людства) найтісніше пов'язані з особливостями рецепції вищих тварин і людини: уся інформація, котра надходить до рецепторів, сприймається як реальна. У переважній більшості випадків така оцінка виправдовує себе, але, як і будь-яке інше біологічне явище, вона може зрадити, тобто не завжди можна вірити тому, що бачиш або чуєш. Причинами таких хибних свідчень можуть бути:

• емоції, які відчуває людина під час спостережень або, слухаючи якусь розповідь. Відомо, що ніхто не може гарантувати абсолютну відповідність своїх вражень до тієї чи іншої ситуації в стані емоційної піднесеності, хвилювання. Розповідь про події стає ще менш точною, якщо відтворення ситуації відкладається на певний час. Це призводить до помилок пам'яті та уяви. Зберігається звичайно та інформація, на якій людина більше зосереджувала увагу або та, що вразила, хоча це могли бути і несуттєві ознаки ситуації. Крім того, при відтворенні енграм пам'яті легко втрачається послідовність подій;

• помилки органів чуттів, котрі однакові сигнали інтерпретують по-різному залежно від конкретних обставин;

• специфіка психічних процесів кожної людини, коли однакові явища викликають різне відношення до них і відповідну інтерпретацію;

• асоціації, котрі примушують встановлювати хибні зв'язки між подіями і вважати, що наявність однієї ознаки неодмінно повинна супроводжуватися іншими. Під час сприйняття людина часто не розрізняє реальні події та власні асоціації, а в кожного індивіда – свої асоціації.;

• напруженість уваги та очікування також спричиняють численні помилки уявлення. Це пов'язано з втомою аналізаторів і порушенням нормальної рецепції;

• відчуття страху, шок, заціпеніння також викривляють уявлення людини, що знайшло відображення в прислів'ї: “ у страху очі великі”;

• упередженість людини під час відновлення ситуації також відіграє чималу роль у викривленні подій, про які розповідають очевидці;

• психологічна мотивація вибору між двома можливостями: сказати правду чи подати ситуацію так, як це вигідно людині тощо.

Суб'єктивність будь-яких “чесних” свідчень добре відома і криміналістам, котрі навіть почали вживати такий вираз “бреше як очевидець”. Кожна людина неодноразово зустрічалася з ситуацією, коли різні учасники якоїсь події подавали альтернативні варіанти її перебігу. Таким чином, вважати, що наші органи чуттів відображають тільки об'єктивну реальність немає підстав, оскільки уся інформація обробляється в головному мозку і назовні видається вже синтетичний варіант – своєрідний конгломерат із дійсних подій і власного відношення до них. Іншими словами, будь-які важливі повідомлення повинні проходити контроль вищих третинних зон аналізу неокортексу для вилучення з них об'єктивної інформації. Оскільки відповідні центри сформувалися досить пізно в антропогенезі, а багато елементів поведінки, внаслідок пристосування до існування в групі, зумовлюється наслідуванням, то далеко не всі люди можуть однаково успішно вирішувати подібні задачі (вони потребують наявності додаткової інформації та вельми розвиненої здатності до концептуального мислення), набагато легше приймати усе “на віру”, не думаючи.

Альтернативним варіантом є науковий підхід до аналізу подій, котрий потребує обов'язкового визначення міри надійності тієї інформації, з якою має справу людина. Для роботи з явищами, які опосередковані грою випадку, існують спеціальні прийоми і методи, які дозволяють вилучити закономірну складову частину з будь-якої, навіть малоймовірної, ситуації. Перш за все, такий підхід потребує відповідної організації дослідження, наприклад, для такого експерименту не треба більше ніж 30 учасників або об'єктів. Точність висновків суттєво не зростає від збільшення кількості досліджень і професіоналам це добре відомо. Це може бути своєрідним критерієм оцінки надійності інформації, котра пропонується вашій увазі. Якщо мова починає йти про численні, багатотисячні “свідоцтва”, можна не сумніватися, ви маєте справу або з дилетантом або шахраєм.

Небезпечність критичного відношення до ситуації та об'єктивного, логічно обґрунтованого оцінювання інформації для містичних концепцій світогляду добре відома усім свідомим чи несвідомим містифікаторам. Тому в будь-яких варіантах містичного світосприймання обов'язково використовуються засоби введення людини в змінений стан свідомості. Таких прийомів небагато і застосовуються вони в різних комбінаціях і модифікаціях:

• наркотики у вигляді напоїв, настоїв, мазей тощо. Наприклад, індійці обох Америк використовують психоміметики – складні порошки рослинного походження, інки застосовують з аналогічною метою листя коки, мексиканці – мескалін грибів і коноплю; скіфи нагрівали на каменях насіння коноплі й вдихали дим; давні арії використовували наркотичні препарати у вигляді таких напоїв богів, як сома (індуси) і хаома (перси); у Давній Греції під час оргій Діоніса пророчиці в храмах Аполлона знаходилися під впливом беладони; персидські дервіші (“святі люди”) вживали опіум та гашиш тощо.

Багато наркотиків, котрі належать до групи ейфоричних, містять речовини, які близькі за структурою до індолу. Це дозволяє їм проникати через мембрану нервових клітин і аномально збуджувати нейрони, що викликає в людини переживання ейфорії. Психоміметики (психотики, фантастики) за структурою близькі до нейромедіаторів, але діють конкурентно, замінюють природні медіатори і десинхронізують функціонування дуже багатьох нейронів, внаслідок чого виникають фантастичні видіння, порушується сприйняття простору і часу. Докладний аналіз так званих “мазей відьом” дозволив встановити, що до їх складу входять конопля, мандрагора та інші трави, котрі містять наркотики. Вони викликають відчуття втрати ваги, піднімання вгору, і видіння. Причина подібних явищ полягає в тому, що в нормі до головного мозку безперервно надходять нервові імпульси від рецепторів м'язів, суглобів, сухожилків, шкіри і напівкружних каналів середнього вуха. Наркотики блокують їх і створюється враження невагомості, польоту;

• піст – могутній засіб доводити розладнання психічних функцій до екстатичного візіонерства (видіння, які сюжетно пов'язані з тими факторами, котрі були причиною посту). У культових ритуалах піст, звичайно, сполучається з іншими обмеженнями функцій організму внаслідок тривалої ізоляції, коли людина роздумує про життя і “спілкується” з вищими силами;

• сенсорна депрівація також слугує потужним засобом, що спричинює виникнення різних видінь. Для нормального функціонування психіки є необхідним певний мінімум подразників. Нестача реальних, справжніх нервових імпульсів від рецепторів викликає непереборну потребу в подразниках, яку, з психологічного погляду, можна порівняти з голодом. Для задоволення цієї потреби активуються процеси уяви, які впливають на образну пам'ять (своєрідний ейдетизм).

Іноді ступінь впливу ейдетичних уявлень на психічний стан людини настільки великий, що людині потрібно цілеспрямовано переборювати їх. Наприклад, в умовах сурдокамери приблизно на десятій добі виникає відчуття присутності когось стороннього. Звичайно сторонній об'єкт, згідно з уявленнями піддослідного, знаходиться за спиною і не має визначеної форми, тобто відчувається як “щось” або “хтось”. Таке сприйняття не спиралося ні на зорові, ні на слухові подразники. У цей час людина знаходилася в пригніченому, тривожному настрої. Англійський філософ Т. Гоббс ще в 17ст. казав, що “ постійний страх, який супроводжує людство, що перебуває ніби в темряві внаслідок незнання першопричин, повинен мати щось у вигляді об'єкта, і, коли людина не бачить нічого, чому б вона могла приписати своє щастя або нещастя, вона приписує їх невидимим силам”.

У численних дослідженнях переконливо продемонстровано, що “немо-тивований” страх виявляє стійку тенденцію до об'єктивізації. Це пов'язано зі складною перебудовою динамічних взаємовідносин лівої та правої півкуль, першої і другої сигнальних систем, які до певної міри компенсують сенсорний голод і тому розцінюється як захисні реакції. Ілюзорні переживання внаслідок емоційного напруження формуються в лівій півкулі. Вона пов'язана з функціонуванням другої сигнальної системи, котра відповідає за абстрактні уявлення. Поняття “людина” не має конкретних атрибутів, тобто, говорячи "людина", ми не маємо на увазі когось певного, хто має певний овал обличчя, колір волосся або очей тощо. Це не дозволяє уявному враженню про “стороннього" сформуватися в чіткий образ, а тільки дає можливість абстрактно та емоційно переживати присутність “когось”. У той же час зберігається логічне мислення, а відсутність чуттєвих образів створює подвійну орієнтацію: людина знає, що стороннього немає, але не може позбавитися від неприємних, емоційно важких переживань.

Тривала сенсорна недостатність і самотність сприяють перетворенню ейдетичних образів у галюцинації, що є ознакою розвитку психічного розладнання. Як тільки організм звикає бачити привиди і розмовляти з ними, звичні образи починають виникати кожного разу, коли відтворюється першопричина. Галюцинації виникають у людей, для яких природною є містична орієнтація ідеологічних уявлень. Наприклад, у індійців, зулусів, малайців, індіанців, греків, римлян та представників інших народів. До цієї ж групи явищ належать і видіння християнських святих, пустельників, монахів. Подібні переживання характерні також для людей певних професій, яким доводиться тривалий час знаходитися в напівтемряві або у повній темряві: робітників кінофабрик, кіностудій, фотолабораторій, спелеологів тощо. Багато письменників, поетів, художників для активації творчої уяви вдаються до самоізоляції.

Специфіка функціонування другої сигнальної системи лежить і в основі формування магічних уявлень про зв'язок усіх подій і явищ. А саме, слова в уяві людей ототожнюються з тими об'єктами, котрі вони визначають. Це створює уявлення про те, що, маніпулюючи словами, можна одночасно маніпулювати цими об'єктами. Другій сигнальній системі належить головна роль в усій рефлекторній діяльності людини, слово може примусити людину страждати і заспокоїти, може спонукати перебороти навіть інстинкт самозбереження.

Фізіологічна причина таких явищ полягає в тому, що більшість регуляторних центрів вегетативних процесів людини знаходиться в довгастому мозку, а деякі з них – у середньому та проміжному мозку. Усі ці відділи нервової системи знаходяться під контролем кори головного мозку, де містяться мовні центри людини (друга сигнальна система), тобто за допомогою слів можна керувати внутрішніми процесами людини, що має свої наслідки у вигляді навіювання. У магічних обрядах застосовується елементарний прийом, який базується на вірі в силу слова: назва предмету ототожнюється з самим об'єктом, створюючи враження, що за допомогою слова можна ним керувати на відстані за допомогою заклинань. Для підкріплення цієї ідеї в уяві людини, котра очікує певної допомоги від потойбічних сил, використовуються і матеріальні предмети, що належать особі, на яку спрямовується дія закляття (волосся, нігті, зуби, речі, зображення тощо);

• психічні автоматизми –учуваються голоси, що наказують виконати якісь дії. Це характерно для деяких психічних захворювань і супроводжується втратою волі. Їх поява оцінюється людиною як “голос Бога” чи якоїсь іншої “вищої сутності”, котра проголошує нові закони, розкриває таємниці Всесвіту тощо. Подібні психологічні аномалії можуть бути і в здорових людей у періоди розумового і фізичного напруження, духовного підйому. У деяких випадках під час психічних автоматизмів з'являються зорові галюцинації, спрямовані назовні, наприклад, поетам і письменникам вважається, що їх творіння не належать ним, а навіяні кимось, хто вселився у їх тіло й існує самостійно.

При психічних автоматизмах спостерігається розщеплення свідомості, тобто порушується функціонування самосвідомості. У звичайному стані всі свої вчинки, почуття, думки людина відносить до власного “Я”. Основу відчуття самого себе утворює певний життєвий тонус і численні відчуття. Фізіологічно функціонування самосвідомості забезпечується скоординованою діяльністю різних систем головного мозку навколо єдиного домінуючого осередка, котрий і забезпечує переживання актуального “Я”. При певних обставинах ця система може розщеплюватися на підсистеми з власними домінантними центрами. Тоді кожна підсистема починає існувати автономно і продукувати нав'язливі думки, слова, образи. Наприклад, іноді важко позбавитися від якоїсь мелодії тощо;

• різні психічні захворювання в багатьох випадках викликають змінений стан свідомості, котрий приводить до виникнення яскравих галюцинацій і візіонерства. Подібні стани психіки створюють власну внутрішньо несуперечливу картину світу, яка виглядає достатньо переконливо для інших і має єдиний недолік: вона базується на суб'єктивних відчуттях і має мало спільного з реальним світом. Такі аномалії психічного відображення характерні для багатьох містиків, які страждали від нервових розладнань різних типів і відіграли значну роль у становленні магії, різних релігійних напрямів і сект. Наприклад, при епілепсії спостерігаються синдроми “загибелі цивілізації”, які супроводжуються різними апокаліптичними галюцинаціями;

• гіпнагогічні стани відзначаються видіннями на межі реальність – сон –реальність, тобто характерні для дрімання. Розуміння природи зміни стану свідомості в цей час потребує більш детального огляду природи сну. Справа в тім, що сон складається з чотирьох фаз: розслаблене неспання, дрімота, сон середньої глибини, глибокий сон. Вони супроводжуються гіпнотичними фазами, під час яких можуть виникати гіпнагогічні уявлення. Розрізняють декілька гіпнотичних фаз сну: зрівняльна (сильні й слабкі подразники викликають однакову реакцію організму), парадоксальна ( слабкий подразник може викликати сильну відповідь) та ультрапарадоксальна (позитивний подразник, котрий у нормі викликає збудження і активну реакцію, призводить до гальмування, і навпаки; наприклад, собаці пропонують їжу, а вона відвертається, а коли забирають – тягнеться за нею). В останній фазі ствердження або уявлення “Я ОДИН” відразу активізує протилежне - “ТУТ Є ЩЕ ХТОСЬ”. Подібні уявлення, як правило, швидкоплинні й забуваються. Внаслідок порушення процесів засинання на них може сконцентруватися увага і такі стани залишають глибокий слід у пам'яті. Це зумовлюється аномальною фіксацією парадоксальної та ультрапарадоксальної стадій, що веде до виникнення галюцинацій. Подібні явища характерні для різних емоційних станів ( тривожності тощо), спостерігаються під час безсоння або примусового позбавлення сну. Ці особливості нерідко використовуються для викликання галюцинаторних переживань містичного характеру (молитви протягом усієї ночі, регулярні нічні молитви з короткими перервами на сон тощо);

• музикальні ритми широко використовуються в багатьох містичних і екзотичних культах для досягнення ритуального трансу. Вони виконують роль синхронізаторів мускульної активності, що керується центральною нервовою системою. Нерідко музикальне супроводження певних заходів здійснюється в діапазоні альфа ритму головного мозку (8 – 15 Гц). Виникнення резонансу призводить до захисної реакції у вигляді виділення ендогенних опіатів (ендорфіни, енкефаліни тощо). Суб'єктивно це відчувається як ейфорія, задоволення, можливі неочікувані видіння, тобто відтворюється ефект наркотиків, але вони мають ендогенне походження. Така зміна свідомості суттєво полегшує процеси керування вчинками людей, підкорює їх волю впливу “вчителя”, шамана, гуру і подібних “наставників”. Можливий навіть спазм судин головного мозку, аналогічний до епілептичного нападу, а також масові (каскадні) реакції невротичного характеру. У групі вони значно посилюються внаслідок імітаційної поведінки.

В усіх випадках змінені стани свідомості пов’язані з втратою відчуття часу, змінами форми вираження емоцій, викривленням сприйняття і відчуття власного тіла, гіпернавіюваністю. Крім того, будь-яке гальмування психічних процесів (внаслідок змінених станів свідомості) жорстко обмежує арсенал пристосувальних властивостей і людина опиняється в тенетах власної уяви, втрачає здатність розрізняти реальність і уявлення, не може виробляти адекватні реакції поведінки і стає покірним знаряддям у руках тих, кого сприймає за лідера (різновид імітаційної поведінки).

Подібні психологічні реакції, внаслідок невизначеності соціальної ситуації і дезорієнтації особовості, можуть поширюватися в суспільстві на зразок епідемії, що добре відомо ще з часів середньовіччя. За статистичними даними кожен четвертий громадянин Росії потребує госпіталізації з діагнозом “самонавіювання”, кожен другий знаходить у себе ознаки захворювання, якого немає. Здорову нервову систему мають лише 25% дітей, не говорячи вже про дорослих. Дві третини пацієнтів поліклінік потребують, перш за все, допомоги психотерапевта, а потім уже лікаря відповідної спеціалізації. Одна третина потребує допомоги тільки психотерапевта. Людина здатна “з нічого” вигадати собі хворобу, а нервова система здатна її імітувати (від фальшивої вагітності до пухлин), тобто самої хвороби немає, а всі симптоми є.

Основним видом нервових захворювань, які надзвичайно посилюють ефект навіювання, є істерія. Її патофізіологічні механізми були розкриті І. П. Павловим: на фоні природженого слабкого типу нервової системи в корі головного мозку при сильних афектах (бурхлива короткочасна емоція) розвиваються гальмівні процеси. Поширення гальмування на інші ділянки неокортексу призводить до вивільнення підкіркових автоматизмів з-під контролю актуального “Я”, стимулюються наслідувальні реакції. Носіями подібних психічних розладнань, в першу чергу, є люди істероїдного типу, для яких характерне викривлення реальних відносин, відсутність просторово-часових меж, нездатність відрізнити фантазію від реальності, події, що мали місце уві сні, від подій, що сталися насправді. Деякі уявні образи в них настільки яскраві, що переходять у відчуття. Це своєрідний захист від психічних травм реальності. Істерія спостерігається, звичайно, у людей з досить низьким інтелектом і високою активністю підсвідомості, котра домінує над свідомістю. Вони відзначаються певною функціональною недорозвиненістю кори, внаслідок чого характеризуються підкорковим рівнем прийняття рішень. Це характерно для вищих тварин, дітей, людей у глибокій старості, малограмотних, соціально пригноблених. Інша причина істероїдності пов’язана з фізіологічним механізмом ігнорування більшості соціальних заборон: зі свідомості вилучаються негативні явища реальності, котрі обмежують сферу “ХОЧУ”. Дія такого механізму перетворює “не можна” в “можна, якщо дуже хочеться”. Це так звані аморальні істероїди. Вони також поповнюють череду марновірних людей, які легко піддаються навіюванню.

Свідома діяльність виникає в тому випадку, коли одночасно працюють два такі великі блоки або рівня психічної саморегуляції, як особовість і пізнавання. Анатомічно вони представлені лобовими частками і тім’яною областю. Якщо ці блоки працюють окремо, то можна говорити про несвідому психічну діяльність. Усі відділи головного мозку і його функції взаємозалежні, але можна вважати, що ритуальний та ієрархічний аспекти нашого життя знаходяться під сильним впливом рептильного комплексу, котрий є спільним для людини і рептилій (найдавніші утворення головного мозку). Альтруїстичний, емоційний і релі-гійний аспекти нашого життя значною мірою керуються лімбічною системою (молоді кортикальні структури – поясна звивина, давні кортикальні структури – гіпокамп, підкіркові утворення – мигдалина, деякі ядра таламусу, гіпоталамус). Вони спільні для нас і ссавців, а, можливо, і птахів. Ритуали, релігійні уявлення та емоції відіграють надзвичайно важливу роль у житті людей, а відповідні їм анатомічні структури мають найбільш давнє еволюційне минуле, тобто вони є у кожної людини (свідчення про спільне походження з іншими тваринами) і займають значну частину її мозку. Але ще більш важливим є те, що тільки людина здатна до логічного, абстрактного, концептуального мислення. Для появи цієї властивості повинні були пройти мільйони років еволюції, мільйони років спроб і помилок. Тому віддавати такі, набуті у надзвичайно важких умовах існування, прогресивні досягнення на поталу різним шахраям можуть дозволити собі лише вкрай психологічно пригноблені та дезорієнтовані люди для стабілізації та рятування власної психіки.

ВИСНОВКИ

Процес гомінізації тривав мільйони років і відзначався суттєвими змінами морфології, фізіології, психічного відображення і суспільної поведінки приматів.

Схематично цей процес може виглядати таким чином: певна частина приматів, внаслідок зміни кліматичних умов, опинилася в нетиповому для себе середовищі – у саванах, відкритих місцинах, до яких ці тварини були зовсім непристосованими, оскільки мали за плечима тривалу еволюцію в напрямі розвитку пристосувань до життя на деревах. Ці істоти повинні були загинути, тому що не могли конкурувати з жодною групою тварин, що населяли савани, бо ті, у свою чергу, мільйони років пристосовувалися саме до такого середовища.

Суттєві морфологічні зміни для приматів також вилучалися внаслідок високого рівня організації цих істот (започаткувати новий напрям еволюції можуть лише мало диференційовані групи особин). Проте, на початку еволюції гомінід відбувалося значне зростання мінливості анатомічної будови тіла від мініатюрних форм до гігантопітеків. Але, як виявилося в ході еволюції, ті морфологічні варіанти, які могли собі дозволити примати, виявилися недостатніми для забезпечення переваги в боротьбі за існування з корінними мешканцями відкритих просторів.

Виживали переважно особини не стільки з міцною статурою, скільки з більш прогресивною будовою мозку. Саме вони виявлялися здатними залишати нащадків і передавати їм ті ознаки, котрі дозволили їх батькам дожити до репродуктивного періоду. Природний добір починав діяти переважно за ознаками навіть найменших прогресивних змін будови і функціонування головного мозку. Мінливість особин за цими ознаками створювала поле дії добору, який у популяціях перших гоміноїдів був надзвичайно жорстким. Існування взаємозумовленості між певними анатомічними структурами і особливостями психічного відображення створювало передумови для їх сумісної еволюції.

Подібні комплексні морфофізіологічні зміни відбивалися і в поведінці особин, котра ставала потужним еволюційним фактором. Виживали переважно ті індивіди, чия поведінка відзначалася більшою пластичністю. Це давало змогу пристосовуватися до найрізноманітніших зовнішніх умов і перейти від випадкового використання природних предметів до цілеспрямованого виготовлення знарядь праці.

Такі адаптації могли здійснюватися лише за умови суспільного життя індивідів. Кожна особина пристосовувалася не тільки до зовнішнього середовища, але й до життя в оточені інших людей. Функцію контактів з довкіллям прийняло на себе суспільство. Виживали ті колективи, в яких число соціально неконфліктних особин було найбільшим, а внутрішня структура й система зв'язків між членами співтовариства – достатньо розвиненими. Тільки такі угруповання були життєздатними в надзвичайно жорстких умовах, якими характеризувалися ранні етапи антропогенезу. Цей напрям реалізувався і в подальшій еволюції нового виду Homo sapiens.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Агильдиев И. У. Власть предыстории. – М.: Прометей. – 1990. – 180с.

Алексеев В.П. Становление человечества. – М.: Наука. – 1984. – 389с.

Алексеев В. П. Человек. Эволюция и таксономия (некоторые теоретические вопросы). – М.: Наука. – 1985. – 249с.

Алексеева Т. И. Адаптационные процессы в популяциях человека. – М.: Наука. – 1986. – 318с.

Андреев И.Л. Происхождение человека и общества.–М.: Мысль. – 1982.– 373с.

Батенин С. С. Человек и его история. – Л.: ЛГУ. – 1976. – 261с.

Георгиевский А. Б., Попов Е. Б. "Белые пятна" эволюции. – М.: Просвещение. – 1987. – 96с.

Гудолл Дж. ван Лавик В тени человека. – М.: Мир. – 1974. – 278с.

Данилова Е. И. Эволюция руки. – К.: Наукова думка. – 1979. – 300с.

Дубинин Н. П. Что такое человек. – М.: Мысль. – 1983. – 334с.

Иди М. Недостающее звено. – М.: Мир. – 1978. – 288с.

Кейлоу П. Принципы эволюции. – М.: Мир. – 1986. – 316с.

Кларк Дж. Д. Доисторическая Африка. – М.: Мир. – 1972. – 338с.

Констебл Дж. Неандертальцы. – М.: Мир. – 1978. – 293с.

Крушинский Л. В. Клеточные основы рассудочной деятельности. – М.: Наука. – 1977. – 342с.

Леви – Строс К. Структурная антропология. – М.: Наука. – 1983. – 342с.

Мажуга П.М., Хрисанфова Е.Н. От вероятного к очевидному.– К.: Молодь.–1989.–168с.

Мороз О. От имени науки. – М.: Молодая гвардия. –1989. – 303с.

Николов Т. Долгий путь жизни. – М.: Мир. – 1986. – 167с.

Новожилов Ю. И. Статус-секс и эволюция человека. – Свердловск: Изд. УГУ. – 1991. – 161с.

Пилбим Д. Происхождение гоминоидов и гоминид // В мире науки. – № 5. – 1984.– С. 38 – 47.

Поршнев Б. Ф. О начале человеческой истории. – М.: Мысль. – 1974. – 283с.

Придо П. Кроманьонский человек. – М.: Мир. – 1979. – 278с.

Рогинский Я. Я., Левин М. Г. Антропология. – М.: Просвещение. – 1979. – 416с.

Родин С.Н. Идея коэволюции. – Новосибирск: Наука. – 1991. – 286с.

Румянцев А. М. Возникновение и развитие первобытного способа производства.– М.: Наука. – 1981. – 348с.

Семенов Ю. И. Как возникло человечество. – М.: Наука. – 1966. – 318с.

Тайлер Э. Б. Первобытная культура. – М.: Политиздат. – 1989. – 612с.

Татаринов Л. П. Очерки по теории эволюции. – М.: Наука. – 251с.

Уайт Э., Браун Д. Первые люди. – М.: Мир. – 1978. – 294с.

Фрезер Дж. Золотая ветвь. – М.: Мир. – 1983. – 388с.

Хамори Й. Долгий путь к мозгу человека. – М.: Мир.– 1985.– 517с.

Хрисанфова Е.Н., Перевозчиков И.В. Антропология. – М.: МГУ. – 1991. – 427с.

Эволюция. – М.: Мир. –1981. – 264с.

ЗМІСТ

Передмова 3