2. Систематичне положення людини

Питання про таксономічне положення людини вперше було поставлене на наукову основу в середині 18ст., коли К. Ліней включив людину в систему тваринного світу. Він об'єднав людей з мавпами в один ряд приматів. Пізніше питаннями систематики людини займалися Р. Гекслі, Е.Фогт, Ч. Дарвін і багато інших науковців.

У наш час розроблено декілька класифікацій ряду приматів. Ми пропонуємо одну з них (виділяється лінія, що веде до людини): царство – тварини, тип – хордові, підтип – хребетні, клас – ссавці, ряд – примати вміщує три підряди - лемуроїди, тарзіоїди, людиноподібні мавпи. У підряді людиноподібних мавп виділяють 2 секції: широконосі (близько 50 видів, що у тропічних регіонах Нового Світу) й вузьконосі мавпи. До вузьконосих належить приблизно 100 видів мавп, які населяють тропіки Старого Світу. Вони включають 2 надродини: нижчі і вищі вузьконосі. Вищі вузьконосі діляться на 2 родини: антропоморфні та гомініди. До родини антропоморфних належать 3 підродини: гібонові, орангові й африканські мавпи або понгіди ( роди шимпанзе і горила). Родина гомінід включає 1 рід - Homo або людина, до складу якого входить 1 вид - Homo sapiens або людина розумна.

Глава 2. Основні шляхи еволюції приматів

Усі особливості еволюційного розвитку приматів пов'язані зі зміною навколишнього середовища, тобто із геолого-кліматичними умовами, котрі складалися у певні геологічні періоди на Землі. Відповідно до них виділяють три етапи філогенетичного розвитку мавп.

2.1. Перший етап еволюції приматів

Геолого - кліматичні зміни: два доісторичних континенти (північний - Лавразія і південний – Гондвана) розкололися на шматки. Материки почали набувати сучасних обрисів: Північна Америка і Європа відокремилися одна від одної, а Південна Америка перетворилася на острів поруч з Африкою. Клімат ставав усе більш континентальним, вимирали динозаври, звільнилося багато екологічних ніш. Це викликало лавиноподібне формоутворення серед тих груп тварин, які виявилися краще пристованими до нових умов існування.

Наприкінці мезозойської ери (триас, 215 млн років тому) від примітивних плазунів, які ще зберігали багато спільних рис з амфібіями, виділилися групи трикодонтів і трибугорчастих ссавців, які дали початок першим плацентарним і сумчастим ссавцям відповідно. Вони відрізнялися відсутністю дифференціації зубів (усі бугорчасті).

Головний мозок ссавців, незважаючи на збереження загального типу організаціїї з циркулярними борознами і звивинами, має багато своєрідних рис, котрі зумовлені специфікою еволюції окремих систематичних груп. У багатьох видів тварин кора має тільки ядерні зони аналізаторів, тобто клітинні поля первинного кіркового аналізу. Поява форм із більш розвиненим мозком ( у корі формуються поля вторинного кіркового аналізу) призвела до його суттєвої перебудови: дуже зменшується площа палеокортексу і нюхового мозку, збільшуються розміри неокортексу ( спочатку зникають борозни і зростають розміри мозку, а потім утворюється система нових радіальних борозен на межі функціональних областей). Це був новий напрям еволюції головного мозку, який почав складатися у комахоїдних ссавців, а з часом став характерним і для приматів. Усі еволюційні етапи подібних перетворень віднайдені на ендокранах викопних тварин від лемурів до великих людиноподібних мавп.

Відокремлення перших приматів з групи комахоїдних ссавців відбулося приблизно 100 млн років тому, у другій половині крейдяного періоду. Вони були розміром від миші до кішки, а способом пересування нагадували білку. Близько 65 млн років тому значно зросло загальне різноманіття ссавців, виникли копитні травоїдні, перші хижаки та інші види тварин.

На початку еоцену (приблизно 55 млн років тому) суттєво збільшилася конкуренція і гризуни витиснули перших приматів із землі на дерева. Та частина ранніх приматів, яка зоставалася у звичних умовах існування протягом тривалого часу і не зазнала істотних перетворень, започаткувала підряд напівмавп. Характерні ознаки справжніх приматів формувалися упродовж кайнозойської ери як пристосування до життя на деревах.