1. В: Української держави в серпні 1917 р.

2. Б: 1 – створення Галицько-Буковинського генерал-губернаторства (1914), 3 – перше засідання Загальної Української Ради, що виникла у результаті об»єднання ГУР і СВУ (травень 1915), 4 – Брусиловський прорив російських військ (червень – вересень 1916), 2 – укладення першого у світовій війні сепаратного мирного договору (26 січня (9 лютого) 1918 – Берестейський мир).

3. А

4. В: 2 – стримування урядом економічного (особливо промислового) розвитку регіону, 4 – можливість вільної діяльності політичних і громадських організацій, якщо вона не суперечила загальнодержавній конституції.

5. В: 2 – вихід на екрани художніх фільмів нового напрямку в українському кінематографі – «поетичного кіно», 4 – перетворення теми героїзму народу у війні та розбудови народного господарства на провідну в образотворчому мистецтві.

6. В: 2 – ініціатор створення Львівської богословської академії – єдиного у Західній Україні легального українського ВНЗ у міжвоєнний період, 4 – підтримав відновлення української державності та створення уряду Української держави на чолі з Я. Стецьком у 1941 р.

7. 1923 – 1933 рр.

8. Українська робітничо-селянська спілка (урсс) 1959 р.

9. Фізично знищено мільйони людей; винищення покоління митців, що було покликане до життя Українською революцією, визвольними змаганнями та українізацією; винищення старої української інтелігенції; невідновних втрат зазнали національна культура й духовність; утвердження сталінського тоталітарного режиму; сформовано цілі покоління українського народу, чимало представників і тепер є носіями тоталітарної свідомості (обмеження потреб, нетерпимість до іншої думки, національна незрілість, вбачання порятунку в диктатурі, сильній владі, постійна апеляція до минулого, де «все було краще»).

10. 18 грудня 1942 р. – початок визволення України від німців – звільнення с. Півнівка Міловського району Ворошиловградської області.

1943 р. – рік масового визволення українських міст і сіл.

6 листопада 1943 р. – звільнення Києва.

Серпень – грудень 1943 р. – битва за Дніпро.

У планах осінніх операцій 1943 р. першочергового значення надавалося розгрому противника на Лівобережній Україні, Донбасі, виходу до Дніпра та захоплення плацдармів на його правому березі. Німецьке командування, тверезо оцінивши свої можливості, перейшло до оборони і 11 серпня віддало наказ про будівництво „Східного валу”, який в Україні проходив по річках Дніпру та Молочній. Гітлерівці надавали Дніпру, враховуючи ширину, багатоводність і високий берег, особливого стратегічного значення. Надії німців на „Східний вал” почали розвіюватися наприкінці вересня, коли частини Центрального та Воронезького фронтів за підтримкою партизанів і місцевого населення за виключно складних умов формували Дніпро й утворили плацдарм на правому березі на північ і південь від Києва. Війська Степового і Південно-Західного фронтів форсували Дніпро на ділянці між Кременчуком і Дніпропетровськом.

У жовтні – точилися завершальні бої по розгрому гітлерівців на Лівобережжі.

14 жовтня – радянські війська вибили німців із Запоріжжя, а 25-го нацисти залишили Дніпропетровськ і Дніпродзержинськ. Увесь жовтень радянське командування концентрувало війська на правому березі Дніпра, готуючись до продовження наступу. Прагнучи підкреслити виняткову важливість цих операцій і піднести бойовий дух військ, які з виходом в Україну поповнювалися здебільшого за рахунок місцевих жителів, Ставка перейменувала 20 жовтня 1943 р. Воронезький, Степовий, Південно-Західний і Південний фронти відповідно в 1-й, 2-й, 3-й, 4-й Українські фронти.

У перші дні листопада – почалися вирішальні бої за Київ. Ударні частини 1-го Українського фронту 3 листопада, несподівано для противника, перейшли в наступ з Лютізького плацдарму на південь, у напрямку Києва. Ставка віддала наказ узяти Київ за будь-яку ціну до річниці Жовтневої революції. 6 листопада столиця України була звільнена від ворога. Взяття Києва коштувало Червоній армії 260 тис. життів. За успішне форсування Дніпра звання Героя Радянського Союзу було присвоєно 2438 бійцям і командирам.

У перші дні вигнання гітлерівців в українських містах і селах розгорталися мобілізаційні заходи, що було необхідним в умовах продовження війни. Населення здебільшого це розуміло. Але мобілізація провадилася надзвичайно жорстокими методами. Нашвидкуруч мобілізованих юнаків і чоловіків (непідготовлених, часто беззбройних: одна гвинтівка на 5 – 10 чоловік, не обмундированих) у складі так званих проривних груп тисячами кидали в атаку під прицільний вогонь противника. Як правило, це відбувалося без обов’язкової артилерійської підготовки чи бомбардування передових позицій німецьких військ. Просування цих груп забезпечували спеціально створені загороджувальні загони (сумнозвісні „заградотряды”), які розстрілювали всіх, хто відмовлявся йти в атаку або відступав.

Такі методи застосовувалися на всіх фронтах – від Льодовитого океану до Чорного моря. Після закінчення війни про це відверто писало багато учасників. Відомий радянський воєначальник генерал армії М. Ляшенко згадував: „У тій війні було багато смертей, нічим не виправданих. Траплялися воєначальники і командири, які прагнули досягти успіху за будь-яку ціну”

Особлива схильність до тактики проривних груп в Україні диктувалась специфічними мотивами. В очах багатьох командирів і комісарів українці були потенційними зрадниками, котрих слід „провчити”, примусити „спокутувати кров’ю ганьбу перебування в окупації”. Все це виливалось у прагнення поставити спішно мобілізованих жителів окупованих районів України у виняткові умови, щораз кидаючи їх у самісіньке пекло війни.

Масові мобілізації супроводжувалися насильницьким вилученням у населення хліба та інших продуктів, які ще збереглися після нацистських військ. Населення, особливо сільське, після вигнання фашистів залишалося на межі виживання.

Спогади останнього солдата Великої Вітчизняної

Володимир ХІЛЬЧЕВСЬКИЙ, академік Академії інженерних наук, ветеран Великої Вітчизняної війни

Давно написав книгу «О Великой Отечественной войне» Сталін. Написав мемуари маршал Жуков, інші маршали, генерали, полковники… Тепер настав мій час. Мемуари останнього солдата... Чому останнього, запитаєте? А тому, що серед моїх товаришів і знайомих немає жодного солдата Великої Вітчизняної. Є сержанти, капітани, підполковники… А солдати, мабуть, всі вже пішли, не залишивши спогадів. Напевне, їм було не до мемуарів: «зализували» рани, вирощували хліб, вчилися, виживали. Бо вже давно жили добре визволені, непогано — переможені, а визволителі, переможці ще довго бідували. Якщо уявити собі війну як піраміду, то у спогадах і мемуарах найбільше відтворена її вершина (Ставка, Генеральний штаб, штаби фронтів, армій), і майже не відображена основа, підошва — найтонший і динамічно змінюваний прошарок — «передній край», або «передова». У свідомості багатьох людей війна — це коли в штабах розробляються плани великих і малих операцій, а на передовій проявляється масовий героїзм і здійснюються подвиги. Так, усе це було — і героїзм, і подвиги. Але війна — це ще й тяжка, напружена, виснажлива, сповнена тривог і смертельної небезпеки праця.

Володимир Васильович Хільчевський - Ветеран Великої Вітчизняної війни, учасник бойових дій, завідувач кафедри опору матеріалів (1960-1962). Має 18 державних нагород, почесну відзнаку Президента «За мужність», почесні звання «Заслужений працівник народної освіти УРСР», «Заслужений професор НТУУ «КПІ», лауреат іменних премій.

 Згаданий документ є уривком спогадів одного з учасників “Битви за Дніпро” (1943 р.) - Володимира Хільчевського, написаних після війни. Мобілізований до Червоної армії восени 1943 р., він від свого імені оповідає про ті трагічні події на Букринському і Лютізькому плацдармах. Опинившись серед “немуштрованих” бійців (в історичній та публіцистичній літературі їх ще називають “сірими піджаками”, “чорними свитками” тощо), був кинутий разом зі своїм підрозділом на Лютізький плацдарм, де впродовж 40 днів точилися кровопролитні бої за утримання цього клаптика правого берега Дніпра. Автор документа акцентує увагу на героїзмі і нелюдських зусиллях бійців, які змогли забезпечити визволення столиці України від нацистських загарбників 6 листопада 1943 р., вказує на трагізм ситуації для поранених бійців, порівнює напруженість боїв з подіями оборони Сталінграда, показує, якою ціною здобувалася перемога над ворогом, розкриває ставлення сталінського режиму до громадян, які опинилися під нацистською окупацією.    Уривок дає змогу емоційно відчути і зрозуміти ту ціну, яку заплатив народ за перемогу над нацизмом.

6 варіант