22

М.Матіос: «… письменникові необхідно конче бути совісним у творчості… і демонструвати свою впізнаваність, свій стиль.

… авторитет митця – це однозначне позиціонування його як митця національної традиції.

Якісна книжка – це також духовний авторитет».

«Писання – важка фізична праця. Посадити

120 кущів помідорів на дачі легше, ніж написати

10 сторінок».

«… кожна людина має стільки радості в житті, скільки вона сама її вигадає».

ТВОРЧИЙ ДОРОБОК

ПОЕТИЧНІ ЗБІРКИ

1983 – «З трави і листя»,

1986 – поетична збірка «Вогонь живиці»

1994 – «Сад нетерпіння»,

1995 – «Десять дек морозної води», «На Миколая»,

2001 – «Жіночий аркан».

ПРОЗА

1992 – новела «Юр’яна і Довгопол» (ж. «Київ»),

2001 – збірка оповідань і новел «Нація», психологічна драма «Життя коротке», повість-мелодрама «Детектор»,

2002 – кулінарний «Фуршет від Марії Матіос»,

2003 – «драма на три життя» «Солодка Даруся» (Трояка ружа), еротичний «Бульварний роман»,

2005 – повість «Щоденник страченої»,

2006 – політичний роман-памфлет «Містер і місіс Ю в країні укрів»,

2007– родинна сага «Майже ніколи не навпаки»,

2008 – повісті «Москалиця», «Мама Мариця – дружина Христофора Колумба»,

2009 – книги «Кулінарні фіґлі», «Чотири пори життя».

ПРЕМІЇ

2005 – Державна премія ім. Т.Шевченка («Солодка Даруся»),

2007 – Гран-прі та перше місце конкурсу «Коронація слова 2007» («Майже ніколи не навпаки»),

2008 – переможець конкурсу «Книжка року 2008» в номінації «Красне письменство – Сучасна українська проза» («Москалиця; Мама Мариця – дружина Христофора Колумба» (видавництво «Піраміда»)).

Твори перекладено польською, сербською, румунською, російською, японською, китайською мовами.

2006 – книга прози «Нація» (Польща).

Критики вказують на генетичну спорідненість, стилістичну схожість манери письма Стефаника і Матіос: «Стефаник у спідниці».

Роксана Харчук не поділяє цієї думки: «Стефаник писав «коротко і страшно», а М.Матіос пише солодко і багатослівно».

Адресат творів Матіос: «від академіка до домогосподарки».

Р.Харчук: М.Матіос «роздвоєна між «високою» і масовою літературою»,

письменниця «стилізує свою прозу під класичну, внаслідок чого з-під її пера з’являються псевдокласичні твори».

М. Якубовська: домінантна тема українства осмислюється у філософському ключі: «філософія буття людини і народу».

Акцентована проблема гріха: «гріх як окрема філософська субстанція, яка має свою траєкторію поміж людськими долями» .

Драма на три життя «солодка даруся» (2003).

М.Матіос: «…«Солодку Дарусю» я писала кров’ю…» .

М.Матіос: «… «Життя коротке», «Нація», «Даруся» – це книжки-батоги».

«Солодка Даруся» – розповідь про безпощадні жорна історії, невитравлюване людське зло і незнищенне добро водночас, про природну толерантність людей різної крові і націй у часи історичних катаклізмів та про незбагненні пристрасті маленького людського серця.

Тема: зображення зміни у психології, світогляді людини, які відбуваються в історичному міжчассі (30–70-і роки XX ст. в буковинському й галицькому ареалах).

Національно-соціальний вимір:

1. Життя гуцулів як об’єкта дискримінаційної політики за різних окупаційних режимів;

2. Відтворено напружені стосунки, що існували в Буковині й Галичині між українською більшістю і румунською, німецькою, радянською адміністрацією;

Ключова проблема екзистенціалістського плану – ФАТАЛЬНИЙ «ПУПОВИННИЙ ЗВЯЗОК ЛЮДИНИ Й ІСТОРІЇ».

Людська приреченість залежати від історичних перипетій:

історія, як «колісниця їде – і людини не бачить... Чоловік один, а колісниця кожного разу друга» (Гершко),

як «безпощадна... музика-випробування»,

як «жорстокий, нелюдський припис всевишніх сил про неможливість вийти за лінію наперед визначеної долі».

Ключова проблема розкривається через ретроспективний сюжет: наслідок (розв’язка) – деформована психіка Дарусі –

причини (зав’язка, розвиток подій, кульмінація) – історично-соціальні ситуації.

Історично-соціальний контекст:

У селі Черемошному «колотилося як під циганською спідницею».

Швидка зміна влад (румунська – радянська – німецька – румунська – німецько – мадярська – радянська).

За перший рік радянської влади було таємно вивезено 10 черемошнянських сімей,

власника млина єврея Гершка замінено найбільшим сільським ледарем – Лесем Онуфрійчуком («Коло млина, щоправда, молоти язиком не треба, але владі видно видніше»), забрано Капетуперову корчму й Гершкову олійницю, розорено священика й крамницю Юзя Розенфельда.

У війну1941–1941р.р. черемошнянці безпорадні й розгублені: «ці часи – не для життя, не для веселості, хіба лиш для думання та смерті» (Танасій Максим’юк).

«Пишучи цю книжку, я не сподівалася, що образ дівчини, битої судьбою і людьми, за короткий час стане метафорою моєї країни».

Авторська дефініція жанру роману «Солодка Даруся» – драма на три життя.

Характеризує й особливості викладу, і зміст.

Три частини:

«Даруся» – драма щоденна,

«Іван Цвичок» – драма попередня,

«Михайлове чудо» – драма найголовніша.

Д. Павличко: це – «повість,

за сюжетом – новела,

за шириною охоплення історичних подій – роман,

за насиченням оповіді діалогами, прямою мовою – п’єса».

Епічний і драматичний елементи – рівноправні складники структури тексту

33 Діалоги наближають епічний твір до драматичного, сприяють поглибленню психологізму, відтворюють національні особливості мислення, виконують сюжетотворчу функцію.

Початковий і прикінцевий діалоги двох сусідок Марії й Василини – своєрідне обрамлення роману-драми.

Останній діалог містить роздуми про життя, яке розмаїттям виявів нагадує трояку ружу:

«то чорне тобі покажеться, то жовте, а там, дивися, загориться червоним».

Образ троякої ружі – символ філософського гатунку, що уособлює розмаїття виявів людського буття.

Першоназва твору – «Трояка ружа».

«Солодка Даруся» – історичний, філософський, психологічний РОМАН-ДРАМА.

Р.Харчук: «стихією М.Матіос, насправді, є не трагедія, а мелодрама. Письменниця завжди шукає гостру інтригу, надає перевагу емоційному надміру, різко протиставляючи добро і зло».

Мелодрама (грецьк. melos – пісня, drama – дія) – різновид європейської драми XIX ст., характерні риси якої: відверта морально-дидактична тенденція, гостра інтрига, гіперболізоване зображення пристрастей («сльозливість»), прямолінійний поділ героїв на «добрих» і «злих».

У сучасній критиці мелодрамами іронічно називають недосконалі п’єси, в яких глибина драматичних конфліктів підмінюється зіткненням банальних пристрастей.

Д.Павличко: «Солодка Даруся» «найзагадковіше, найпечальніше і найправдивіше творіння з усієї сучасної української літератури».

М.Якубовська: серед головних дійових осіб – «образи болю, голосу, німоти, мови, волі, вічності, долі», а також мелодія гора-маре –символ людського життя і людської долі».

Дуалізм «життя–смерть» втілено через паралель «голос, мелодія–німота».

Більшість подій подається крізь плин свідомості головної героїні.