Образ дарусі

• тип відторгненої особистості;

самотня «плаче, поклавши непокриту голову

в самотню червону айстру».

Чинники, які визначають інакшість героїні, її соціальний статус:

• німа – небажання підтримувати

комунікативний зв’язок із соціумом, НЕДОВІРА ДО СВІТУ: «Вони думають, що вона німа. А вона не німа. Даруся просто не хоче говорити»;

• хвора – переживає дикі напади головного

болю: «стоїть у холодній купелі осені і бореться із цвяхами, забитими в голову чиїмось важким, безсердечним молотом»;

• живе у своєму, уявному світі: пестить квіти,

спілкується з батьковою душею, відвідуючи його могилу могили: «Дарусі здається, що бідна душа на якийсь час залишила її і полетіла на татовий голос. Лишилося одне тіло, нібито й не Дарусине, не зболене і не зчорніле, а чиєсь чуже, незнане холодне тіло…

Нарешті налюблена поволі зникаючим татовим голосом, із повернутою у тіло душею, Даруся ліниво розплющує очі, підводиться із землі»;

• дивна поведінка – дурна (суспільна оцінка):

номінативний іронічно-поблажливий маркер – «солодка Даруся».

Причини виникнення дисгармонії між особистим та суспільним (загадка «солодкості» героїні), розкриваються через екскурси в минуле – ключові ІСТОРИЧНО ОБУМОВЛЕНІ СИТУАЦІЇ з життя героїні, які визначили ПСИХОЛОГІЧНІ ЗМІНИ ОСОБИСТОСТІ

(дівчинка за льодяники-півники розповіла енкаведистові, як її батько добровільно віддав бійцям УПА молочні продукти. Довірлива дитяча оповідь призвела до смерті батьків і духовного каліцтва Дарусі).

Образ Івана Цвичка

• має фізичну ваду – «прирослий до піднебіння

язик», дивак, «нефортунний» чоловік;

• жертва радянської тоталітарної системи:

«А що своєї хати не маю, то нащо ви такі розумні і ваша влада така розумна забрали мамину хату, коли вона померла від побоїв на КГБ, а мене по людях пустили»;

• незвичайний талант: виготовляв й гарно

грав на дримбі – компенсація комунікативної недостатності («Ніж говорити, що думаєш, краще у дримбу грати»);

• щире бажання допомогти іншому

(обгородити могилку, вилікувати Дарусю).

• знаходить рідну душу в Дарусі: «сидять собі

отак – і світ їх не обходить...», «Хіба наромальна людина буде отако сидіти посеред білого дня і слухати, як дурний у дримбу грає?» (суспільне сприйняття);

• гармонійне духовне єднання з Дарусею: коли

Іван грає на дримбі, у дівчини переставала боліти голова («А вона під його голос гейби оживає: і ходить пряміше, і в кутику губів складочка, як від потайної усмішки, а найголовніше – голова її перестає боліти».

щире бажання допомогти іншому (обгородити могилку, вилікувати Дарусю).

Дарусині батьки Ілащуки – Матронка й Михайло постраждали від різних займанців Черемошного,

Особливі у своєму щасті – суспільний осуд:

коса одруженої жінки(«Жінка, що має чоловіка, – то не дівка, що вона розплітала косу, а Михайло...чесав її, як дитину» – то «спор із Богом»,

«Матронка вродила дитину посеред білої днини в середині марта»).

Соціальні чинники – психологічні метаморфози:

викрадення Матронки радянськими прикордонниками у червні 1940 р., катування і збезчещення жінки офіцером під час допиту, хвороба Матронки, ревнощі Михайла і його знущання над дружиною, соціальні потрясіння,

деградація деяких односельців, потрясіння 1950 р. від голих юних мерців біля сільради з простреленими скронями, прихід нічних гостей за продуктами, допити Михайла й Дарусі, розчарування жінки у бездіяльності Бога

(«Чого він не відвертається від того, хто робить другому зле, а сам гараздує? Що я завинила Богові, що він прислав сьогодні мені в хату мого ката? ...а він мені сьогодні з моєї дитини ворога зробив?»),

психологічна травматизація Матронки, її відторгнення доньки («Краще би була струїла в утробі таку нечисть чи родила німою...»), життєва криза і самогубство Матронки (суїцид жінки пояснюється відмовою, небажанням жити під одним дахом із донькою, яка зрадила тата).

Руйнація сім’ї – крах роду, нації.

Прогностичні художні деталі: розірвана струна, зашморг із кольорових стрічок Матронки круг Михайла, «Михайлове чудо».