1. Складається з поєднання різночасових епізодів, які сталися у буковинському селі Тисова Рівня за часів Австро-Угорської імперії, першої світової війни та першої третини хх століття;

2. Відтворення драматичної історії кількох гуцульських родин через осмислення феномену людської долі як на подієвому, так і психологічному, філософському, екзистенційному рівнях;

3. Використано різні наративні форми: індивідуалізовані «партії» персонажів: спогад-сповідь, розповідь-одкровення, внутрішнє мовлення.

Фрагментована манера викладу має світоглядний сенс: світ розколотий на безліч сприймань, розумінь.

Ретроспективний сюжет втілюється через зміну подій гострофабульних трагічних новел:

детективної «Чотири – як рідні – брати», інтимної «Будьте здорові, тату»,

соціально-психологічної «Гойданка життя».

Новела «Чотири – як рідні – братии» – алюзія до повісті Юрія Федьковича «Три як рідні брати».

Родина Чев’юків: страшною смертю помер спочатку син Дмитрик, а згодом на полюванні загинув батько Кирило. Решта троє синів, які успадкували батьківські статки, розсварилися через землю так, «що обходять здалеку один одного третьою дорогою й уже ондечки скільки не говорять одне з одним. Навіть коло церкви на Великдень».

Змальовано руйнацію морально-етичних цінностей.

Земля – об’єкт, що спровокував виникнення ворожнечі і самознищення роду.

Новела «Будьте здорові, тату» характеризується напруженим психологічним драматизмом.

Центральний образ – Петруня Варварчукова. Історія її заміжжя: віддана за старого багатія, який зганьбив її на весіллі – наклеп про «нечесність» нареченої;

це і є причиною «гріхопадіння» – кохання з Дмитриком;

помста чоловіка, який повернувся з війська: став катом Дмитрикового тіла і Петруниної душі.

Новела «Гойданка життя» випрозорює задум, пояснює, чому такою трагічною виявилася доля родини Чев’юків.

Фабула багата на конфлікти:

Кирило Чев’юк кидає свою кохану Мариньку і жениться на багачці Василині,

Кейванова Теофіла зраджує чоловіка і народжує від нападника черкеса близнят,

Олекса Говдя убиває на полюванні свого «найдобрішого господаря Кирила», приревнувавши до нього Мариньку Богодуху.

Механізм того, як усі ці, здавалося б, розрізнені події спричиняють одну трагічну розв’язку, можна простежити лише на рівні екзистенційному, психологічному.

Новела завершується словом «серце», що й є домінантним образом у символіці роману.

Відчувається вичерпаність влади людського духу над демонічним у людині.

Улюблений архітектонічний прийом письменниці – «багатоярусність», нанизування дистанційованих часом подій, а композиційний прийом – ретроспективність, зміщена хронологія.

Спочатку авторка викладає історію, а вже потім передісторію.

Вирішальне концептуальне значення має композиція: замисел твору реалізується через взаємодію всіх її складників: від загадкового заголовка до вказівки на містичне місце, де писалася книга.

Роману властива сферична форма: початок і завершення з’єднані на рівні універсально-символічної екзистенції життя–смерть.

У композиційний каркас роману авторка постійно вмонтовує епізоди, пов’язані з циклічною градацією: від народження до смерті і навпаки (початок – «жіноча тяжба», «здорове сім’я», «витривале лоно», налаштовують на очікування появи нового життя, то фінал говорить про смерть: «Розпростерта жінка лежала грудьми на розтрощеній гойданці, обіймаючи закляклими руками порізане мотуззя».