4. Аналіз катастроф

Головна їх причина – недостатня підготовка екіпажів до боротьби за живучість судна і рятуванню людей, які перебувають на борту аварійного судна. Боротьба екіпажу за непотопляємість судна, з водою, пожежами та рятування людей на морі судовими засобами вимагає участі, надзвичайної уваги та напруги всього екіпажу і пов’язана в умовах судна з особливими труднощами, які у максимально можливому ступеню усуваються відповідною організацією та підготовкою екіпажу по боротьбі за живучість судна.

5. Структура організації боротьби за живучість визначається колом завдань, які має вирішувати система, та умовами, в яких це відбувається. У звичайній щоденній діяльності екіпаж вирішує завдання доставки грузів або пасажирів, забезпечення безпеки судна та збереження вантажу, зв’язку з зовнішнім світом, надання допомоги іншим суднам, охорони зовнішнього середовища. Вирішення усіх цих завдань здійснюється шляхом виконання кожним членом екіпажу визначених обов’язків у визначеній послідовності у взаємодії друг з другом.

Приоритетність завдань визначається керуючою ланкою: у масштабах судна – капітаном або вахтеним помічником, у масштабах груп – командиром підрозділу. Це і є організація щоденої діяльності, яка реалізується нормативною базою – Уставом служби на суднах морського флоту, Правилами перевезення вантажів, Правилами технічної експлуатації.

При аварії змінюється коло та приорітетність завдань, умови, у яких вони мають вирішуватись, підвищується дінамізм ситуації. За цих обставин потрібна друга організація, яка реалізується у Наставленнях по боротьбі за живучість судна (НБЖС) та Розкладу по тривогах. Коло вирішуємих завдань у аварійних обставинах зводиться до слідуючого: управління судном та боротьбою за живучість, встановлення зв’язку, надання медичної допомоги потерпілим, рятування пасажирів та екіпажу. Вирішення цих завдань здійснюється шляхом найбільш раціонального розподілу обов’язків серед усіх членів екіпажу та створенням аварійних партій, постів, груп, що визначається Розкладом по тривогах. Воно має бути практично відпрацьовано до виходу судна в рейс та має висіти на помітному місці у районі житлових приміщень. При зміненні у складі екіпажу воно корегується, в нього вносять необхідні зміни у процесі практичної відпрацювання. Розклад по тривогах вводиться в дію по сигналу тривоги.

Внутрісудові сигнали тривог рекомендуютсья НБЖС та є загальними до всіх суден морського флоту. Відповідно типовому розкладу по тривогах, приведеному у НБЖС, є три сигнала суднових тривог.

1. Загальносуднова тривога – один тривалий сигнал дзвінком громкого бою протягом 25 – 30 с, після чого об’ява голосом “Загальносуднова тривога” по загальносудновій трансляції у примусовому режимі роботи. У випадку пожежі на стоянці в порту у додаток до цих сигналів надаються часті удари в колокол і подається довгий сигнал судновим тифоном. Загальносуднова тривога подається вахтеним помічником капітана при виникненні аварійної ситуації або в передаварійний період, коли стає зрозумілим, що аварії не уникнути. При виявленні джерела пожижі тривогу оголошує будь-який член екіпажа, виявивший пожежу.

2. Тривога “Людина за бортом” – три тривалих сигнала дзвінком громкого бою подається 3-4 раза. Після цього по загальносудновій трансляції подається оголошення голосом із зазначенням номеру шлюпки до спуска. Подається вахтеним помічником капітана.

3. Шлюпочна тривога – сім коротких та один тривалий сигнал дзвінком громкого бою, які повторюються 3-4 раза, слідом за цим оголошення голосом по загальносудновій трансляції. Подається у тому випадку, коли стан аварійного судна не залишає надій на успіх боротьби за живучість і судно має загинути – оголошується тільки по розпорядженню капітана.

При проведенні навчань по усім видам тривог оголошення голосом попереджується словом “Навчальна”.

Незважаючи на те, що різні тривоги вирішують конкретне завдання для даної ситуації, усім їх притаманні загальні заходи: склад ходових вахт на ходовому мостику та у машиному відділенні; місце збору та склад аварійних партій (груп); місце збору та склад медичної групи; місце збору, склад та обов’язки групи підготовки рятувальних засобів колективного використовування; місце збору та склад груп охорони порядку (на пасажирських суднах).

Стояночний розклад по загальносудновій тривозі складається щоденно, вивішується у трапа та визначає обов’язки членів екіпажу, які знаходяться на борту, по боротьбі з водою, пожежею, втечею газу та ін. Зокрема цього кожний член екіпажу повинен мати каютну картку і твердо знати її зміст. В каютній картці вказуються: види сигналів суднових тривог та їх значення; обов’язки та місце збору по тривозі; номер та місцезнаходження рятувальної шлюпки. Каютна картка прикріплюється над ліжком або при виході з каюти. На пасажирських суднах у кожного пасажирського місця закріплюється каютна картка пасажира на російській або англійській мові, в якій вказано: значення сигналів тривоги, місце збору пасажирів по тривогах; номер та місцезнаходження рятувальної шлюпки; ілюстрована кратка інструкція по вдяганню рятувальних засобів індивідуального використання з вказанням місця їх зберігання.

Ефективність фактичної боротьби за живучість визначається рівнем готовності екіпажу. Підготовка екіпажу повинна проводитись постійно, бути обов’язковою для усіх та проводитись у комплексі з технічною та професійною підготовкою. Головними формами підготовки екіпажу є заняття, тренування, навчання та самостійна підготовка. Заняття та тренування проводяться командним складом по своїм службам, а також командирами аварійних партій. Заняття передбачають вивчення конструктивних особливостей судна, його обладнання, засобів та методів боротьби за живучість, відработку використання рятувальних засобів. На тренуваннях відробляється слідуюче: первісні заходи по боротьбі за живучість, нормативи зв’язку, послідовність дій групи розвідки пожежі та водотечі, дії аварійних партій по гасінню пожеж, ліквідації водотечі, дії поста медичної допомоги. Навчання мають своєю метою: відпрацювання чіткості дій всього екіпажу по боротьбі за живучість; відпрацювання організації зв’язку та взаємодії партій, груп, вахт; розробка оперативних планів по боротьбі з водою та пожежами.

СОЛАС-74 вимагає проводити навчання (шлюпочні та по боротьбі з пожежею) на пасажирськиї суднах потижнево, а збір пасажирів не пізніше 24 годин після виходу з порту. На вантажних суднах навчання проводяться не менш одного разу за місяць, а при зміні більш 25 % екіпажу збір виконується не пізніше 24 годин після виходу з порту.

Боротьба за живучість починається задовго до виникнення аварійної ситуації та спрямована головним чином на її відвернення.

Питання для перевірки знань

Лекція 7

Женевські Конвенції про захист цивільного населення і об'єктів

в надзвичайних ситуаціях

План лекції

1. ОсновнІ вимоги Женевських Конвенцій

2. Закон України і Положення “Про Цивільну оборону України”

Рекомендована література: 26, 32, 34.

1. Основною вимогою Женевських Конвенцій є те, що під час воєн людина повинна дотримуватися певних норм гуманного відношення до ворогів. Ці норми викладені в чотирьох Женевських Конвенціях від 12 серпня 1949 р. і в Додаткових Протоколах від 8 червня 1977 р.

За основу в Женевських Конвенціях береться принцип поваги до людської особистості. Конвенціями пропонуються вимоги, щоб особи, які не беруть безпосередньої участі у військових діях, а також особи недієздатні внаслідок хвороби, поранення, взяття у полон або по іншій причині, - поважалися, їм надавався захист від наслідків війни, усім їм забезпечувалась необхідна допомога або необхідний догляд.

Через Додаткові Протоколи цей захист розповсюджується на кожного, кого торкнув воєнний конфлікт. Крім цього, сторонам, які беруть участь в конфлікті і комбатантам ставиться в зобов'язання утримуватися від нападу на цивільне населення і цивільні об'єкти. Війну можливо вести тільки по законам гуманності.

Всі Женевські Конвенції і Додаткові Протоколи направлені на захист жертв війни, але кожний з цих документів має свою сферу, своє застосування.

I-а Женевська Конвенція - "Про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях" і II-а Женевська Конвенція - "Про поліпшення долі поранених, хворих і осіб, які потерпіли корабельну аварію з складу збройних сил на морі", забезпечують захист пораненим, хворим і особам, які потерпіли аварію на морі. На вимоги цих Конвенцій забороняється посягати на життя поранених і хворих. Їх необхідно підбирати, обходитися з ними гуманно та надавати їм в найкоротші терміни медичну допомогу.

У разі взяття в полон поранених, хворих або осіб, які потерпіли корабельну аварію, зі складу збройних сил кожна з сторін зобов'язана забезпечувати їм такий самий догляд, як за своїми пораненими.

Жодне тіло вмерлого не повинно бути поховано у землі /морі або спалено/ без належного пізнавання і констатації факту смерті.

Цивільне населення згідно з цими Конвенціями зобов'язане відноситися з повагою до поранених, хворих та осіб, які потерпіли корабельну аварію, навіть якщо вони належать до ворожої сторони, і не допускати актів насильства над ними. Цивільним особам дозволяється підбирати і доглядати поранених і хворих. За це їх не повинні карати і переслідувати.

Крім питань захисту хворих і поранених I та II Женевські Конвенції визначають велику увагу питанням захисту медичного і духовного персоналу, їх обладнання, а також інших осіб /адміністраторів, водіїв, кухарів та ін. /, які використовуються постійно або тимчасово для адміністративно-господарських потреб.

Потрапивши до рук ворога, особи зі складу медичного або духовного персоналу, повинні мати можливість продовжувати виконувати свої функції по догляду за пораненими і хворими. Цей персонал, згідно з Конвенціями, користується розпізнавальною емблемою Червоного Хреста і Червоного Півмісяця на білому фоні і посвідченням. Він може мати форму, зброю для самозахисту або захисту поранених і хворих.

Особи, затримання яких не є необхідним для догляду за військовополоненими, повинні підлягати репатріації. Затримані таким чином особи не є військовополоненими і повинні користуватися при виконанні своїх обов'язків пільгами.

III-я Женевська Конвенція - "Про поводження з військовополоненими" - визначає статус комбатанта і військовополоненого. Згідно з Конвенцією особи які входять, до складу збройних сил і беруть участь в бойових діях, є комбатанти /крім медичного і духовного персоналу. Будь-який комбатант, який попадає під владу противника стає військовополоненим.

Військовополонені зобов'язані бути організовані і знаходитися під командуванням особи, яка несе відповідальність перед іншою стороною за поведінку своїх підлеглих. Вважається, що військовополонені знаходяться під владою держави противника, а не окремих осіб або військових частин, які захопили їх у полон.

Конвенція вимагає з всіма військовополоненими обходитись однаково. Привілеї можуть бути встановлені виключно в залежності від стану здоров'я, віку, звання або кваліфікації військовополонених.

Кожен військовополонений зобов'язаний повідомити на допиті тільки своє ім'я, прізвище, вік, звання і особистий номер.

Держава, яка тримає військовополонених, зобов'язана безкоштовно забезпечити їх їжею, обмундируванням, житлом і медичною допомогою.

Військовополонених, за винятком офіцерів, можуть залучати для виконання роботи в умовах, які не гірше умов праці громадян держави. Однак, їх не повинні примушувати до робіт військового характеру, а також до робіт, які загрожують їх здоров'ю або принижують їх гідність.

Військовополонені повинні мати можливість повідомити про себе свою сім'ю, а також Центральне агентство пошуку МКЧХ.

Військовополонені, які важко хворі або важко поранилися, повинні бути репатрійовані. Після закінчення військових дій військовополонені повинні бути негайно звільнені і репатрійован .Текст Конвенцій повинен бути вивішений в кожному таборі військовополонених, щоб дати їм можливість в будь-який час ознайомитися зі своїми правами та обов'язками.

IV Конвенція "Про захист цивільного населення під час війни" проголошує деякі норми захисту осіб, яких торкнеться збройний конфлікт, незалежно від національності або території, на якій людина проживає.

Виходячи з цього, повинні дозволятися операції по наданню допомоги, забезпеченню харчами, медикаментами, одягом та ін.

Жінки та діти повинні користуватися особливою повагою, їм повинні забезпечувати захист від будь-яких непристойних посягань.

Особливу увагу ІУ Конвенція приділяє цивільним особам, які знаходяться під владою противника, що поділяються на дві категорії:

• цивільні особи, які знаходяться у країні противника;

• населення на окупованій території.

Обидві ці категорії за будь-яких обставин мають право на повагу до їхньої особистості, честі, сімейних прав, релігійних переконань, обрядів, звичок та звичаїв. З ними повинні поводитися гуманно, до них не повинні застосовуватися ніякі примусові заходи.

Велика увага приділяється питанню захисту цивільних об’єктів. Цьому присвячена ІІІ розділ Протоколу.

Всі об’єкти, які не є військовими об’єктами, відносяться до цивільних об’єктів і вони не повинні бути об’єктами нападу та репресій.

Окремо оговорюється захист природного середовища.

Ці питання розглянуті у статті 55: "Під час бойових дій необхідно піклуватися про захист природного середовища від великих тривалих та серйозних пошкоджень. Такий захист передбачає заборону використання методів і засобів ведення війни з метою причинити, чи які можуть причинити такі збитки і тим самим зашкодити здоров’ю та виживанню населення".

Ще раз треба звернути увагу на статтю 56 "Захист обладнання та споруд, які несуть в собі небезпечні сили". Згідно Протоколу до них відносяться греблі, дамби і атомні електростанції, і вони не повинні бути об’єктами нападу навіть у тих випадках, коли вони віднесені до військових об’єктів, якщо під час нападу можливе звільнення небезпечних сил, внаслідок чого можливі великі та важкі втрати серед цивільного населення. Навіть інші військові об’єкти, розташовані поблизу від споруд, які несуть в собі небезпечні сили, також не підлягають нападу, якщо немає гарантії, або існує загроза звільнення небезпечних сил із цих об’єктів.

Ці головні Положення Конвенції та Додаткових Протоколів повинні знати не лише керівники усіх рівнів влади особисто, а й кожен громадянин будь-якої країни. На жаль, події в світі свідчать про те, що не завжди ці важливі міжнародні документи виконуються з тих чи інших причин.

Якщо, завдяки великій просвітницькій діяльності МКЧХ ми, в цілому, маємо уяву про статут, завдання та сфери діяльності Червоного Хреста, то стосовно цивільної оборони у більшості ці знання химерні.