9.Вчення Геракліта - не тільки один із зразків раннього давньогрецького матеріалізму, але також і чудовий зразок ранньої давньогрецької діалектики. Геракліт народився приблизно в середині 40-х років 6 ст. до н. е.. (Бл. 544 або 540 р.), помер у 480 р. до н. е.. Зріла частина життя Геракліта відноситься до часу, коли на Близькому Сході, що примикає до Іонійського грецького узбережжя, панували перси. Потужна у військовому відношенні Перська монархія безперервно прагнула поширити свою експансію на захід. Геракліт був сучасником невдалого повстання підкорених грецьких міст проти переможців. Геракліт - аристократ за народженням і за своїми політичними поглядами. Він вороже ставився до демократичної влади, що прийшла в його рідне місто на зміну влади старовинної родової аристократії. Він вбачав першооснову світу у вогні. "Світ єдиний з усього, – твердив Геракліт, – не створений ніким з богів і ніким з людей, а був, є і буде вічно живим вогнем, що закономірно спалахує і закономірно згасає".
Геракліт говорить, що "вогонь усе охопить і всіх розсудить", вогонь – не тільки як першостихія, але й як жива розумна сила. Той вогонь, що для почуттів є саме вогонь, для розуму є логос – принцип порядку й міри в Космосі і Мікрокосмосі.
Що цей вогонь у Геракліта є лише образом, показують висловлювання Геракліта, в яких зустрічаємо силу інших образів постійної зміни; їм усім спільне лише одне – зміна та перехід між протилежностями: дійсність ніби потік: "хто входить у ті ж хвилі, до того весь час течуть нові води", бо "все тече"; так само дійсність є ніби гармонія, що повстає з різних тонів, які "розходячись, з'єднуються"... Протилежності ніби підтримують або зумовлюють одна одну: "хвороба робить приємним здоров'я, нещастя – добро, голод – ситість, праця – спокій", переходять, перетворюються одна в одну: "завжди одно й те саме живе в нас: живе й мертве, бадьоре та спляче, молоде й старе: це перетворюється в те, й те – знову ж в це", або "холодне теплішає, тепле – простигає, вогке – сохне, сухе – стає вогким", цей процес є ніби "обмін" усього на вогонь та навпаки – "обмін" вогню на все інше, як золото обмінюється на крам.
Протилежності та зміни – не лише на поверхні буття, в зовнішньому світі, а і в самому єстві речей та в найвищому бутті – "Бог є день і ніч, зима і літо, війна і мир, голод та пересиченість, він змінюється, як вогонь..." Але важливо, що Геракліт у згоді зі своїм переконанням, що "захована гармонія сильніша, аніж наявна", вірить, що над усім панує якийсь загальний закон, для якого він знаходить, так само, як і для єства світу, численні образи та назви, головне "розум" та "логос". Для логосу Геракліт знаходить і інші назви: Справедливість, Необхідність, Природа, Доля, нарешті Розум.
Геракліт уявляв людську душу як нероздільне поєднання вогню і води, вважаючи при цьому, що вогненна частина робить її благородною, а волога – породжує ниці почуття і потяги. Душу, в якій переважав вогонь, мислитель називав "сухою", вважаючи її кращою і мудрішою за "вологу". Не виключено, що актуальні нині вислови "підмочена репутація" та "вийти сухим із води" поширили стародавні греки.
10.Визначити зміст наступних понять:
* ринковий попит - збірне, загальне
* Б. Брехт - одиничне, конкретне
*Русалка - абстрактні, реєструючи
* Трафальська площа - конкретне, одиничне
11. Наведіть приклади судження типу о
Судження – форма мислення, в якій стверджується або заперечується щось відносно предметів і явищ, їх властивостей, зв’язків і відношень і яка має здатність виражати істину або хибу. Одиничне судження — судження, суб'єктом якого є одиничне поняття.
Наприклад: «Ужгород — обласний центр»
Основні типи філософування
Релігійно-містичний тип філософуванняОдним з варіантів класифікації їх є історичні типи світогляду. Це - міф, релігія та філософія. Всі вони е формами фіксації досвіду духовно-практичного освоєння світу. Міф - найдавніший за часом виникнення тип світогляду. Специфічною його рисою є домінування в ньому першого рівня світогляду - світовідчуття. Приймаючи до уваги цей момент, період існування міфу називають дитинством людства. Проявом домінування в міфі світовідчуття є відсутність в ньому в загальнозначущій теоретичній формі відповідей на головні проблеми світогляду.Формою прояву специфіки міфу як типу світогляду є такі його функції як: - забезпечення духовного зв'язку поколінь;- фіксація прийнятої в суспільстві системи цінностей;- спонукання до певних норм поведінки, традицій та звичок. Релігія - другий історичний тип світогляду. Основою його є світорозуміння як рівень світогляду. Тут спостерігається формування певної картини світу..
2. Есейсько –афористичний тип філософування В історії самоосмислення та філософствування особливості західного та східного типів мислення зводять до більш загальних особливостей типів цивілізацій, а останні Р. Генон класифікував як традиціоналістські (східні) та прогресистські (західні). Основні відмінності міме східними та західними типами цивілізації Західні цивілізації: 1. Відносна автономність різних сфер суспільного життя (політики, економіки та ін.).2. Відданість новаціям, цінування нового, орієнтація на майбутнє (прогресизм). 3. Активізм, прагнення змінювати дійсність. 4. Домінування індивідуального над загальним.5. Раціональне, аналітичне, логічно послідовне мислення.Східні цивілізації:1. Наявність єдиного духовного канону життя, якому підпорядковані всі основні сфери.2. Відданість традиціям, цінування старого, освяченого віками, орієнтація на мануле (традиціоналізм). 3. Самозаглиблення, прагнення віддатись природному ходу речей. Домінування цілого (загального) над індивідуальним.5. Образний, притчовий, афористичний стиль мислення. Отже, есейсько-афористичний тип філософствування притаманний східним цивілізаціям.
Теоретичний тип філософування
Теоретичний світогляд або теоретичний рівень світогляду грунтується на таких формах відображення, як поняття, концепції, теорії, гіпотези. На цьому рівні відображення створюється концептуально оформлена модель світогляду. Світоглядна картина ґрунтується на пізнанні сутності явищ, законів буття світу та людини. Внаслідок цього з'являється можливість тих чи інших явищ або подій. Людина може успішно планувати й реалізовувати свої дії, свідомо досягати визначених цілей і цінностей, організовувати власне життя відповідно до своїх уявлень про його сенс. У структурному відношенні теоретичний рівень світогляду характеризується логічною стрункістю й оформленістю. Явища і події, що відбуваються, пояснюються на основі розуміння їхньої сутності, знання причин і закономірностей. Необхідні компоненти теоретичного світогляду - розвинене самоусвідомлення, навички аналітичного мислення, а також момент сумніву, йому властиве практичне ставлення як до змісту самого світогляду, так і до його практичної реалізації. Цей рівень світоглядних уявлень стає фундаментом для формування переконань, оптимістичної життєвої позиції людини. Як правило, у теоретичному світогляді відображається не щоденне людське життя з усією його унікальністю та рухливістю, а те, що властиве певним соціально-культурним пластам історичних епох, типам культур.Індивідуальний світогляд відображає специфіку, неповторні риси людської особистості, особливості її існування.У масовому світогляді відображається те, що властиве життєдіяльності багатьох людей, таким соціально-історичним суб'єктам, як, наприклад, соціальні прошарки (групи), класи, нації, а також те спільне, що характерне для буття людей на певних історичних етапах у межах певних культур.