Розділ 3

МЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ ГЕОГРАФІЧНИХ КОМПЕТЕНЦІЙ УЧНІВ

3.1 Методи навчання географії

3.1.1 Сутність методів навчання

У загальному розумінні методи – це способи або шляхи досягнення певної мети. Тлумачення методів навчання географії, як однієї з категорій дидактики, зазнало суттєвих змін у процесі її розвитку. При цьому історично змінювались концептуальні положення шкільної географічної освіти, що зумовлювало зміни змісту шкільного курсу географії та призводило до пошуків нових, більш ефективних способів його засвоєння.

Тривалий час при дефініції методів дидакти вирізняли дві сторони навчальної діяльності – вчителя й учня. Відповідно до цього методи навчання тлумачилися як способи передавання знань учителем і їхнього засвоєння учнями. Підґрунтям же сучасного навчання є суб’єкт-суб’єктна модель стосунків між учителем і учнем, що стало підставою для перегляду методів навчання як наріжного каменю побудови навчального процесу. Отже, наразі методи навчання географії – це упорядкована взаємопов’язана діяльність учителя й учня в процесі навчання географії, спрямована на досягнення навчальної мети.

На методи навчання географії покладено важливі функції, а саме:

1. передавання учням змісту шкільної географії;

2. організації навчально-пізнавальної діяльності учнів;

3. керівництва інтелектуальним розвитком учнів;

4. формування особистості школярів;

5. стимулювання навчального процесу;

6. діагностики та корекції навчально-пізнавальної діяльності учнів;

7. формування в учнів досвіду спілкування, прагнень взаємодопомоги та вмінь творчої взаємодії з ровесниками.

Організація навчально-пізнавальної діяльності учнів при реалізації будь-якого методу навчання зобов’язує вчителя географії чітко розуміти співвідношення його об’єктивного й суб’єктивного аспектів.

Так, внутрішню сутність методів навчання географії (суб’єктивний аспект) визначають:

1) логіко-процесуальний бік розумової діяльності учнів (її склад і рівень сформованості й ступінь узагальнення розумових дій);

2) рівень пізнавальної самостійності учнів у навчально-пізнавальній діяльності (репродуктивний, евристичний і дослідницький);

Внутрішня сутність методів навчання полягає у розумовому опрацюванні учнями географічного навчального матеріалу (усвідомленні суті й логічної структури знань і вмінь). При цьому учитель може отримати інформацію щодо цієї сутності лише при виявленні зворотного зв’язку з учнями або ж під час контролю їхніх навчальних досягнень. До того ж суб’єктивний аспект методів навчання залежить від рівня підготовки школярів, сформованості їхніх інтелектуальних вмінь і навичок навчальної роботи та професійної майстерності й таланту вчителя. А проте, саме цей аспект найбільше зумовлює можливість досягнення основної освітньої мети – формування особистості учнів.

За зовнішній прояв методів навчання географії (об’єктивний аспект), який безпосередньо виявляється у різних способах здійснення взаємопоєднаної діяльності вчителя й учнів, правлять:

1) словесно-слухова форма взаємодії (учитель розповідає або запитує, а учні слухають і відповідають);

2) емоційно-почуттєва форма взаємодії (використання різних унаочнювальних засобів навчання географії);

3) практично-діяльнісна форма взаємодії (виконання вправ, дослідів і практичних робіт);

4) зовнішні форми вияву компонентів керування вчителя й самокерування учнів у процесі навчання (вчитель керує, спрямовує й контролює);

5) елементи педагогічної техніки та педагогічної майстерності вчителя (постановка й сила голосу, педагогічний такт, стиль спілкування тощо);

6) форма організації навчально-пізнавальної діяльності школярів у різних режимах (традиційному, самостійної роботи та інтерактивному, див. далі п.6.1);

Об’єктивний аспект методів навчання географії реалізується у діях учителя, спрямованих на відбір джерел знань, з якими працюватимуть учні, засобів навчання, якими має подаватися навчальний матеріал, форм організації навчально-пізнавальної діяльності учнів і методичних прийомів навчання.

Слід мати на увазі, що позаяк суб’єктивний і об’єктивний аспекти методів навчання географії є агрегованими*, головною ознакою цих методів є взаємопоєднана діяльність учителя й учнів.

Примітка. Агрегація (від лат. aggregatio) – процес сполучення, об'єднання в ціле.

3.1.2 Систематизація методів навчання

Наразі в дидактиці ще не повною мірою упорядковано методи навчання географії, але вже визначено певні цілісні підходи до їхньої систематизації.

Так, у методиці навчання географії найпоширенішими є дві систематизації методів навчання географії: за внутрішньою сутністю (характером навчально-пізнавальної діяльності учнів) та зовнішньою формою прояву (використаними джерелами знань). При цьому внутрішній психологічний бік методів навчання, який і є основою засвоєння знань, формування вмінь і навичок і виховання й розвитку учнів, характеризується з точки зору різних видів діяльності та рівня залучення учнів до навчально-пізнавального процесу.

Саме сучасні освітні вимоги спонукають учителів географії зосередитися на розвитку навчально-пізнавальної діяльності школярів і формуванні в них навичок такої діяльності. У результаті цього беззаперечну актуальність має систематизація методів навчання географії за їхніми внутрішніми ознаками, яку було запропоновано І. Я. Лернером і М. М. Скаткіним у 1970-х рр. ([218]). Зараз, у дещо зміненому вигляді, вона найбільш широко застосовується у методиці навчання географії, оскільки максимально враховує потреби навчання, що розвиває.

Таким чином, за характером (типом) навчально-пізнавальної діяльності учнів виокремлюють такі методи навчання географії, як:

1) пояснювально-ілюстративний (інформаційно-рецептивний);

2) репродуктивний;

3) проблемного викладання навчального матеріалу;

4) частково-пошуковий (евристичний);

5) дослідницький.

Головні атрибути цих методів наведено у табл.3.1. При цьому для більш повного розуміння їхнього змісту та ординації (встановлення певної послідовності й взаємозв’язків), слід попередньо зважати на такі два моменти.

По-перше, вчитель географії може вдало обрати певний метод навчання або їхню комбінацію за умови правильної оцінки характеру (типу) навчально-пізнавальної діяльності учнів, під яким розуміється ступінь самостійності такої діяльності, якого досягають учні за запропонованим учителем методом (методами) навчання.

По-друге, існує відповідність між використанням різних методів навчання географії та досягненням при цьому певних рівнів засвоєння знань учнями, які, до того ж, є і наслідком щойно згаданих типів їхньої пізнавальної діяльності. Таких рівнів виділяють три, а саме:

1) перший рівень – відтворення знань у тому вигляді, в якому їх викладено вчителем чи подано у підручнику (при використанні пояснювально-ілюстративного методу);

2) другий рівень – застосування знань і вмінь за зразком (при використанні репродуктивного методу);

3) третій рівень – різноступеневе творче застосування та здобування знань і набуття вмінь (при застосуванні методів проблемного викладання, частково-пошукового й дослідницького).

Таблиця 3.1 – Головні атрибути методів навчання географії за характером (типом) навчально-пізнавальної діяльності учнів

Назва методу	Загальна характеристика методу	Провідні види діяльності вчителя	Провідні види діяльності учнів	Сфера застосування
1.Пояснювально-ілюстративний метод (інформаційно-рецептивний)	Організація економного у часі засвоювання учнями готових знань і способів виконання різних видів діяльності	Повідомлення інформації різними способами, розкривання суті географічних понять і причинно-наслідкових зв’язків, демонстрування прийомів роботи	Слухання, читання, спостерігання, сприймання, усвідомлювання, запам’ятовування; виконування навчальних дій з метою формування вмінь	При запровадженні загальних понять, викладанні великого обсягу теоретичної інформації, ознайомлюванні з вміннями
2.Репродуктивний метод	Навчання учнів застосуванню здобутих знань і набутих вмінь за зразком (шаблоном), відомим алгоритмом	Пропонування учням системи завдань, організація їхньої самостійної діяльності з відтворювання знань і способів дій	Відтворювання пояснення вчителя, повторювання способів діяльності, користуючись планами та інструкціями	При навчанні учнів застосовуванню знань і вмінь у знайомій ситуації, виконуванню типових завдань
3.Метод проблемного викладання навчального матеріалу	Залучування учнів до процесу розв'язування проблеми як засобу організації їхньої навчально-пізнавальної діяльності	Постановка проблеми (з порушуванням вже сформованих причинно-наслідкових зв’язків) і самостійне її розв'язування з розкриванням перед учнями ходу доказового міркування	Засвоювання логіки доказового міркування вчителя; самостійне здобування знань, необхідних для встановлення нових причинно-наслідкових зв’язків; опановування шляхів розв'язання проблеми	При вивчанні проблем, що виникають у системі «суспільство – людина – природа» у 6–10-тих класах тощо
4.Частково-пошуковий (евристичний) метод	Поступове залучування учнів до творчої діяльності, застосування знань і вмінь у незнайомій навчальній ситуації	Організація участі школярів у виконанні окремих етапів пошуку, конструювання завдань, окреслювання окремих кроків пошуку	Здійснювання пошуку: актуалізація своїх знань, самостійне здобування нових, мотивація дії, обґрунтовування гіпотези, синтезування висновків	За наявності в учнів географічних знань і вмінь; для логічного опрацювання навчального матеріалу
5.Дослідницький метод	Організація творчої діяльності учнів за допомогою самостійного вивчання нового матеріалу	Конструювання завдань, спрямованих на опанування учнями нових знань, способів дій і їхнього застосування	Самостійне здобування знань, усвідомлене застосовування прийомів пізнавальної діяльності	При творчому застосовуванні знань, самостійному розв'язуванні проблем, опрацьовуванні різних джерел знань

Наведемо стислий додатковий коментар до методів, розглянутих у табл.3.1.

Так, пояснювально-ілюстративний метод навчання географії може вимагати різних методичних прийомів і форм організації навчання (див. п.3.2). Але в усіх випадках його дидактична суть полягає у викладанні учням готової географічної інформації та в усвідомленому сприйманні й запам’ятовуванні її учнями.

Стосовно об'єктів, процесів і явищ довкілля під «готовими» розуміють знання, що надаються учневі у вигляді інформації, що містить характеристику зазначених об'єктів вивчання, яка розкриває їхні взаємозв’язки й залежності. Навчальний матеріал для засвоєння учні отримують через безпосередній показ власне географічного об’єкта чи його моделі або подавання відомостей щодо нього в усній чи письмовій формі.

"Готовими" знаннями вже про спосіб діяльності є інформація щодо змісту діяльності, тобто склад дій і послідовність і умови їхнього виконання.

Наприклад, для характеристики географічного положення Африки необхідно за фізичною картою світу визначити:

1. розташування материка відносно екватора, тропіків і полярних кіл;

2. крайню північну й південну точки материка та їхню широту;

3. розташування материка відносно початкового та 180⁰-го меридіанів;

4. крайню західну й східну точки материка та їхню довготу;

5. океани, що омивають Африку;

6. найближчі до Африки материки;

7. літосферну плиту, в межах якої розташовано материк Африка.

Демонстрація зразка дій й усний коментар вчителя при цьому супроводжується обраними унаочнювальними засобами навчання, у т.ч. записом алгоритму, інструкції або побудовою графічно-знакової моделі (рис.3.1), спрямованої на організацію самостійної навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Ефективність пояснювально-ілюстративного методу у цілому залежить від:

– змісту географічної інформації, її структури та логіки викладу;

– підготовки учнів до сприймання такої інформації;

– ефективності контролю за якістю засвоєння інформації.

Слід також зважати на те, що цей метод використовується для організації засвоєння змісту навчального предмета, який є новим для школярів, малознайомим і складним за структурою та вимагає цілісного сприймання.

За допомогою репродуктивного методу навчання географії учнів навчають певним способам діяльності. Навчальна мета методу полягає в тому, що вчитель конструює систему завдань на відтворення дій, вже відомих й усвідомлених учнями раніше. Учні ж виконують ці завдання, відпрацьовуючи їхнє відтворення. У процесі саме такої діяльності формуються вміння та навички щодо фізико-географічної характеристики територій, опису галузей економіки та економіко-географічних районів тощо.

У цілому найпоширенішим варіантом застосування репродуктивного методу в процесі навчання географії є виконання учнями завдань з використанням типових алгоритмів характеристики як окремих компонентів довкілля, так і їхнього комплексу.

Рис.3.1 – Графічно-знакова навчальна модель до теми «Географічне положення Африки. Дослідження та освоєння материка»

Метод проблемного викладання навчального матеріалу на уроках географії полягає у продуманій, цілеспрямованій і послідовній системі дій вчителя і учнів, за якої вчитель створює проблемні ситуації, що містять певні суперечності. Ці суперечності мають ґрунтуватися на порушуванні причинно-наслідкових зв’язків, раніше сформованих у учнів.

Для розгляду такої нової проблеми учні змушені віднайти нову, невідому раніше, географічну інформацію, яка дасть змогу розв’язати проблему й сформувати нові причинно-наслідкові зв’язки. При цьому вчитель демонструє учням шлях наукового мислення, що веде до розв’язання проблеми, спрямовує їхню навчальну діяльність, зазначає джерела необхідної інформації та здійснює перевірку та оцінювання виконання завдань учнями. Отже, вчитель не повідомляє учням "готові" знання, а показує шляхи їхнього здобуття (більш ґрунтовну характеристику проблемного навчання буде наведено у п.8.3).

Наприклад, при вивчанні внутрішніх вод Австралії вчитель пропонує учням визначити, яка з річок є головною на материку. Учні, вже маючи досвід вивчання річок Африки, використовують сформовані раніше географічні причинно-наслідкові зв’язки: найдовша річка є головною на материку (річка Ніл має велике економічне значення у Африці тощо). За тим, користуючись картою й фактичними даними вже щодо Австралії (довжина річки Дарлінг – 2740 км, а річки Муррей – 2570 км), учні доходять висновку, що головною річкою цього материка має бути Дарлінг, що насправді не відповідає дійсності. Тоді вчитель пропонує учням, ознайомившись з текстом підручника та додатковою літературою, вирішити проміжні завдання, сформульовані таким чином:

• «У межах яких кліматичних поясів протікають Дарлінг і Муррей?»;

• «Визначте особливості клімату басейнів цих річок»;

• «Ознайомтеся з характеристикою водного режиму цих річок і визначте, яка з них пересихає і до якого річкового басейну належить?»;

• «Дайте характеристику економічного значення кожної річки».

У результаті, по-перше, такі нескладні завдання змусять учнів актуалізувати уже сформовані знання про клімат і гідрографію Австралії. По-друге, відшукуючи потрібну для вирішення завдань географічну інформацію, вони навчаються самостійно. По-третє, висуваючи гіпотези, обговорюючи їх і аргументовано доводячи свою думку, учні опановуватимуть шляхи розв’язання проблеми.

Частково-пошуковий (евристичний) метод навчання географії призначено для поступового залучування учнів до творчої діяльності. За цим методом школярі, під керівництвом учителя, вчаться самостійно вирішувати проблемні завдання. Учитель, насамперед, вчить учнів виявляти проблему в цілому або її частини. При цьому він ставить проблемні запитання у процесі викладання навчального матеріалу, висловлює свої міркування щодо цих запитань і досліджуваних географічних об’єктів, процесів і явищ. Зокрема, вчитель може розподілити складне завдання на декілька підзавдань, окреслюючи послідовні кроки їхнього вирішення тощо. Іншими словами, вчитель спрямовує учнів не на пошуки способів миттєвого розв’язання проблеми у цілому, а на результативний розгляд окремих її елементів, що в сукупності і може призвести до вірного розв’язання цієї проблеми.

Дослідницький метод навчання географії спрямовано на організацію творчої діяльності учнів, яка зумовлюється навчальним проблемним завданням. Утім, особливість діяльності учнів, організованої із застосуванням цього методу, полягає саме у самостійному розв’язанні ними цілісної проблеми. Тобто, учні мають самостійно виконувати всі етапи процесу розв’язання проблеми в їхній логічній послідовності: усвідомлення пізнавальної суперечності – висунення основних гіпотез – пошук необхідної інформації – підтвердження основних гіпотез або приймання альтернативних – порівняння результатів з поставленими цілями – обґрунтування висновків. Учитель при цьому консультує учнів, спрямовує їхню навчально-дослідницьку діяльність, конструює, за потреби, проміжні завдання, аналізує хід виконання завдань та оцінює їх.

Як вже зазначалося на початку підрозділу, можна розподіляти методи навчання географії і за зовнішньою формою прояву, тобто в залежності від джерел передавання та характеру сприймання інформації, які використовуються та на який зважають у навчальному процесі. При цьому виокремлюють словесні, наочні й практичні методи ([409]). З одного боку, така систематизація є, певною мірою, зручною для застосування та досить давно й широко використовується в методиці навчання географії. З іншого боку, виникають і серйозні заперечення щодо її застосування. По-перше, слово є не тільки джерелом знань, а й уособлює певний етап формування знань як компонент пізнавального процесу, поєднаний зі створенням уявлення учнів. По-друге, практика у процесі пізнання теж може бути не тільки джерелом знань, а й правити за критерій істини. Отже, на думку багатьох учених, щойно зазначена систематизація, не дивлячись на її прикладну застосовність, не розкриває, на жаль, ті внутрішні процеси, що визначають сутність методів, і поділяє ці методи лише за їхніми зовнішніми ознаками.