3.2.3 Прикладні методичні прийоми навчання

Прикладні методичні прийоми навчання географії застосовуються для безпосереднього самостійного пізнання учнями географічної дійсності, поглиблення знань і формування вмінь і навичок, відповідних географічним компетенціям (див. п.1.2). При цьому, по-перше, головним джерелом знань при оперуванні цими методичними прийомами є саме географічна дійсність або її моделі у вигляді спеціально розроблених засобів навчання (карти, картосхеми, профілі, діаграми, графіки тощо). По-друге, застосування ад'єктива «прикладний» до методичних прийомів, що розглядаються, засвідчує їхнє спрямування на прикладання (втілення) учнями сформованих знань і вмінь до практичної діяльності з метою розвитку цих знань і вмінь.

В основі прикладних методичних прийомів навчання географії лежить взаємопоєднані дії вчителя та учня, яка містять два складники:

– організація діяльності учнів, спрямованої на засвоєння способів дій з географічними об’єктами вивчання чи їхніми моделями;

– постановка перед учнями завдань, орієнтованих на здобування нових знань на основі застосування засвоєних способів дій з географічними об’єктами, процесами та явищами або їхніми моделями.

Варто зазначити, що при цьому провідною є діяльність учнів, основний сенс якої полягає у засвоєнні вмінь, навичок і досвіду їхнього застосування з метою здобування нового знання у процесі самостійної пізнавальної діяльності. Тобто саме учні мають ефективно працювати з різноманітними географічними картами, схемами, профілями та діаграмами, аналізуючи, зіставляючи й порівнюючи їх з наслідковим формуванням своїх компетенцій.

До основних прикладних методичних прийомів навчання географії належать: спостереження, вправа, географічна задача, самостійний навчальний експеримент і практичне завдання.

Одним з найпоширеніших з цих прийомів є спостереження. Слід зазначити, що спостереження, як прийом і загалом наукового пізнання, доволі часто застосовується у природничих науках. З огляду на таке, спостереження – це збір певних фактів, у процесі якого потрібно знайти спосіб розв’язання поставленої проблеми та зробити теоретичні й практичні висновки.

Необхідність усвідомлення та сприйняття сучасності потребує від учнів значного розуміння актуальних процесів, які відбуваються у суспільстві та довкіллі. Учні, по-перше, споглядають об'єкти, процеси та явища довкілля, намагаючись встановити, чим саме одні об'єкти вивчання відрізняються від інших. По-друге, зіставлення таких об'єктів між собою може виявити подібність їхніх ознак і учні можуть пристати на свою особливу думку, яка буде порівнюватися ними з науковим знанням довкілля, в якому вони мешкають. І по-третє, не тільки зіставлення учнями об'єктів вивчання, але і їхній аналіз може визначити шляхи подолання проблем, які виникають в учнів у процесі їхньої навчально-пізнавальної діяльності.

Спостереження в шкільній географії відзначається низкою особливостей. По-перше, це застосування краєзнавчого принципу навчання, який дає змогу порівнювати й аналізувати проблеми, що виникають у тій місцевості, де відбувається життєдіяльність учнів. По-друге, це виявлення при спостереженні географічних об'єктів вивчання різноманітних розбіжностей у їхній, раніше завченій учнями, характеристиці, які можна подолати шляхом формулювання та розв’язання проблемних питань у процесі навчання.

Ураховуючи систематичність поетапного спостереження та певні протиріччя його результатів, учителі привчають учнів до засвоєння навчального матеріалу з елементами проблемності, які поступово розкривають перед ними дійсні взаємозв’язки між географічними об'єктами тощо. У подальшій же роботі з формування умінь і навичок за рахунок спостережень це надасть можливість учням розвинути власні світоглядні ідеї та сприятиме виконанню поставлених перед собою завдань.

Спостереження потребують формулювання низки методичних завдань до їхнього проведення, відповідних головній меті спостережень. Такі завдання містять:

– перелік географічних об'єктів вивчання, на які потрібно звернути увагу;

– послідовність розв’язування проблем на момент закінчення спостереження таких об’єктів;

– шляхи добирання географічного навчального матеріалу та розробки проблемних завдань;

– способи поетапного фіксування географічних фактів і висновків;

– шляхи використання здобутого результату на практиці тощо.

З огляду на вищевикладене, можна визначити, що навчальне спостереження як прикладний методичний прийом навчання географії – це безпосереднє, цілеспрямоване та планомірне відстеження та сприймання географічних об’єктів, процесів і явищ у процесі навчання, яке підпорядковане конкретно визначеним цілям. Шкільна програма має передбачати таку систему спостережень за довкіллям і життєдіяльністю людей, яка найбільш повно відповідає курсу географії. Певне спостереження може спланувати та організовувати і сам вчитель в залежності від місцевих умов.

У часовому аспекті спостереження може проводитися з різною періодичністю: щодня (наприклад за погодою), раз на місяць (наприклад за висотою сонця над горизонтом), епізодично (наприклад за місячним чи сонячним затемненнями). У всіх випадках основою організації ефективного спостереження є коректна постановка його завдань.

Наприклад, демонструючи зразки гірських порід, учитель пропонує учням їх порівняти та визначити основні ознаки, за якими вони відрізняються.

Саме під час проведення географічного спостереження у школярів і триває накопичення образних і змістових уявлень щодо природних і економічних об’єктів, процесів і явищ, які є підґрунтям для формування відповідних фізико- та економіко-географічних понять.

Просторово спостереження може проводитися на прилеглій до школи місцевості, заданій географічній ділянці, обраній місцевості, визначених підприємствах тощо. Під час певного спостереження учні повинні діяти максимально самостійно. Крім того, спостереження є одним із головних прийомів і під час проведення географічний екскурсій.

Згідно з вже згаданим у попередньому тексті складом завдань на проведення спостереження, методика організації будь-якого географічного спостереження зазвичай передбачає кілька його етапів, а саме етапи:

1) пояснення вчителем учням значення й мети спостереження з розповіддю щодо його змісту та ознайомленням із загальною інструкцією щодо проведення;

2) інструктажу учнів щодо користування приладами та інструментами, які будуть застосовані під час спостереження, а також щодо порядку ведення записів спостереження у щоденниках і особливості подальшої обробки здобутих результатів;

3) власне проведення спостереження учнями;

4) допомоги учителя учням в обробці матеріалів спостереження: фіксуванні, аналізуванні та узагальнюванні його результатів (здійснюється у щільному поєднанні з третім етапом).

Вправа як ще один прикладний методичний прийом навчання географії – це організоване, цілеспрямоване, багаторазове повторення учнями певних дій та операцій з метою формування й закріплення географічних вмінь і навичок.

Згідно з навчальною метою вправа буває вступною, пробною, тренувальною, творчою й контрольною. Під час вступної вправи учитель демонструє навчальні дії, супроводжуючи їх поясненнями та застереженнями щодо можливих помилок, а учні повторюють його дії. Пробній вправі передує ретельний інструктаж учнів вчителем, який нагадує школярам алгоритм дії у процесі її виконання, здійснює індивідуальну допомогу, спонукає учнів до коментарів їхньої діяльності та коригує її. Тренувальна вправа відрізняється від пробної більшою самостійністю учнів і поступовим ускладненням. Зазвичай виконуються кілька різновидів такої вправи: за відомим алгоритмом (зразком, шаблоном), за інструкцією та за зміненим алгоритмом. Творча вправа передбачає застосування сформованих вмінь для здобування нового знання, виконання завдань із зайвими або неповними даними тощо. Контрольну ж вправу спрямовано на виявлення рівня сформованості вмінь і навичок, які набувалися учнями.

Географічні задачі мають посідати важливе місце у прикладній діяльності учнів. Розв’язування учнями різноманітних задач дає змогу не лише закріпити теоретичні знання, що формувались на уроці, а й набути вміння, необхідні у подальшому їхньому житті та діяльності.

Будь-яка задача полягає у тому, що поставлену за визначених умов мету діяльності має бути досягнуто перетворенням цих умов згідно з певною процедурою. Таким чином, географічна задача як прикладний методичний прийом навчання географії містить сформульовані у формі запитання чи завдання вимогу (мету), умови (відоме) та шукане (невідоме).

За ілюстрацію такого алгоритму може правити задача на кшталт: визначте місцевий час (мета) у Парижі (невідоме), якщо у Києві він становить 11 годин 20 хвилин (відоме).

Систематичне розв’язування задач дає змогу конкретизувати знання учнів і сприяє їхньому глибшому засвоюванню й запам’ятовуванню.

За дидактичною метою й тематикою вирізняють групи географічних задач, кожна з яких об'єднує задачі:

1. щодо рівня знань про форму Землі (визначення відстані до видимого горизонту, розташування точок поверхні Землі відносно її центру тощо);

2. щодо рівня знань про обертання Землі (визначення місцевого чи поясного часу, зміни висоти Сонця тощо);

3. на знання математичного апарату географічних карт і глобусів (дії з масштабами карт і градусною сіткою, визначення азимутів, магнітного схилення, відстаней, площ тощо);

4. на використання планів місцевості (дії з масштабами планів, визначення азимутів, відстаней, площ тощо);

5. на визначання особливостей об’єктів чи процесів літосфери (зміни температури гірських порід з глибиною тощо);

6. на визначання особливостей об’єктів чи процесів і явищ атмосфери (зміни кількості сонячної радіації залежно від кута падіння сонячного проміння, альбедо, атмосферного тиску й температури з висотою, вологості повітря тощо);

7. на визначання особливостей об’єктів чи процесів гідросфери (співвідношення параметрів окремих частин Світового океану та різних видів вод суходолу, обчислення морфометричних характеристик річок, річкового стоку тощо);

8. на визначання особливостей та закономірностей географічної оболонки (співвідношення кількісних атрибутів окремих геооболонок і природних зон, математично-статистична характеристика природних ресурсів і екологічних проблем Землі тощо);

9. з економічної й соціальної географії (визначання ресурсозабезпеченості, особливостей демографічних процесів і структури населення, розрахунок галузевої структури економіки, темпів приросту валового внутрішнього продукту та його динаміки й структури тощо).

Щойно наведене групування географічних задач за тематикою, а не за класами школи, зумовлено тим, що задачі кожної групи, втім відмінні за складністю, можуть використовуватися у різних класах. У цілому ж вчитель географії повинен особисто опанувати технологію складання географічних задач, орієнтуючись на вищевикладений алгоритм і систематизацію цих задач з додатковим залученням краєзнавчого матеріалу.

Зазначимо також, що географічна задача як прийом навчання може використовуватися не тільки на уроках, а й у позаурочний час – на факультативних заняттях, при підготовці й проведенні олімпіад з географії різних рівнів тощо.

За ще один прикладний методичний прийом навчання географії править самостійний навчальний експеримент, який базується на дослідницькому підході до навчання за таким алгоритмом:

1. постановка проблеми, висунення та обґрунтування гіпотез;

2. проведення експерименту учнями та наступне уточнювання його результатів;

3. формулювання висновків (розкриття суті географічних об'єктів, процесів і явищ, які вивчаються).

Відмінність експерименту від демонстраційного досліду (див. п.3.2.1) визначається тим, що, по-перше, план проведення експерименту розробляється спільними зусиллями учнів і вчителя. По-друге, учні безпосередньо беруть участь у проведенні експерименту, здобуваючи нові географічні знання в результаті дослідницької діяльності.

Практичне завдання як прикладний методичний прийом навчання географії спрямовано на формування здатності учнів застосовувати теоретичні знання на практиці, організацію їхньої самостійної пізнавальної діяльності та формування вмінь і навичок, необхідних для життєдіяльності й самоосвіти.

Специфіка географії як шкільної дисципліни полягає у тому, що необхідною умовою її засвоєння є наявність в учнів умінь користуватися різноманітними джерелами географічних знань: текстовими, картографічними, статистичними тощо. Оволодіти такими вміннями можливо лише у процесі виконання певного практичного завдання, коли учні використовують різноманітні засоби навчання та вчаться завдяки їм здобувати й закріплювати нові знання. При цьому практичне завдання має бути спрямовано, передусім, на формування в учнів вмінь і навичок розробляти й аналізувати моделі географічних об’єктів, процесів і явищ і вести обрахунки кількісних показників цих об'єктів вивчання.

Практичне завдання ([37]) диференціюються на такі його різновиди, як:

– робота з географічними картами (аналіз загальногеографічних і тематичних карт шкільних атласів);

– робота з топографічними картами й планами;

– виконання роботи на паперових і цифрових контурних картах (у т. ч. для засвоєння й перевірки географічної номенклатури);

– складання й аналіз графічно-знакових моделей (картосхем, графіків, діаграм, таблиць, профілів, схем зв’язків тощо);

– завдання, що виконується на місцевості (орієнтування на місцевості, вимірювання висоти пагорба або похилу його схилів, ширини, глибини та швидкості течії річки тощо);

– завдання соціально-економічного спрямування (виконується під час екскурсій на підприємства та інші об’єкти економіки й соціальної сфери);

– опрацювання статистично-економічних показників.

Загальним для практичного завдання у цілому є те, що вчитель ретельно інструктує учнів, демонструє прийоми й порядок роботи, зазначає засоби, якими потрібно користуватися, та стежить за процесом виконання завдання. Практичне завдання на певному етапі навчання географії, коли вже сформовано визначені вміння та навички учнів, здебільшого спирається на їхню самостійну роботу.

Як вже зазначалось, методика навчання географії передбачає органічне поєднання прикладних методичних прийомів з вербальними та ілюстративно-демонстраційними. При цьому наприкінці вивчання кожного курсу частка прикладних прийомів зростає і вони, зазвичай, стають основою самостійної роботи учнів.

Загалом же кінцевою метою організації прикладної діяльності учнів є така, коли вчитель дає завдання учням, а вони самостійно обирають географічний об’єкт вивчання та необхідні джерела знань, складають план роботи та самостійно її виконують. За таких умов і залежно від рівня сформованості прикладних умінь учнів, вчитель або в цілому спрямовує їхню діяльність, або лише контролює результат виконання певного завдання.

Запитання й завдання для самоконтролю:

1. Дайте визначення терміну «методичні прийоми навчання географії» та назвіть їхні типи.

2. Виконайте порівняльну характеристику двох однотипних чи різнотипних методичних прийомів (за довільним вибором).

3. Побудуйте графічно-знакову модель диференціації методичних прийомів навчання географії.

4. Що таке інструктаж? Назвіть його головні аспекти.

5. Проаналізуйте дидактичні вимоги до ефективного проведення бесіди.

6. Проаналізуйте дидактичні вимоги до ефективного застосування пояснення.

7. Чи доцільно використовувати такий методичний прийом як «навчальна розповідь» на уроках географії? Якщо доцільно, то в яких класах і чому?

8. Визначте відмінності між процедурою проведення шкільної лекції та лекції у вищому навчальному закладі.

9. Назвіть основні види ілюстративно-демонстраційних методичних прийомів. Наведіть приклади.

10. Чим відрізняються між собою демонстрування та демонстраційний навчальний дослід як методичні прийоми?

11. Дайте стислу характеристику змісту прикладних методичних прийомів навчання географії.

12. Які прикладні методичні прийоми навчання географії є, на Вашу думку, найбільш ефективними? Чому?